Постанова

від 05.05.2021 по справі 161/13850/18

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13850/18 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/605/21 Категорія: 54 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Бовчалюк З.А., Данилюк В.А.,

секретар судового засідання - Губарик К.А.,

з участю представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Карпука А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Західпласт про зобов`язання видати трудову книжку, стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку та утриманого єдиного соціального внеску, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

29 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що у період із січня 2011 року по 01 грудня 2017 року він працював на посаді менеджера у Приватному підприємстві Західпласт , однак у день звільнення з роботи відповідач не провів з ним повний розрахунок та не видав трудову книжку.

Лише 21 липня 2018 року відповідач виплатив йому компенсації за невикористані 122 дні щорічної відпустки у розмірі 19 962,50 грн, після того, як із цієї суми компенсації було утримано 3 600,00 грн податку на доходи фізичних осіб, 5000,00 грн єдиного соціального внеску та 600 грн військового збору.

Посилаючись на те, що відповідачем неправильно був нарахований єдиний соціальний внесок на грошову компенсацію за невикористану відпустку, а також те, що йому не була виплачена вся грошова компенсація за невикористану відпустку, позивач просив зобов`язати ПП Західпласт видати йому належно оформлену трудову книжку, а також стягнути з відповідача 7665,60 грн компенсації за невикористану відпустку за 2011-2012 роки; 24343,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2017 року по 20 липня 2018 року, та 5000,00 грн. утриманого єдиного соціального внеску.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства Західпласт на користь ОСОБА_1 4989,60 грн. компенсації за невикористані 48 календарних днів щорічної основної відпустки за 2011, 2012 роки.

У позові про стягнення утриманого єдиного соціального внеску відмовлено за безпідставністю.

У позові про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку відмовлено у зв`язку із пропуском строку звернення до суду для вирішення трудового спору.

Стягнуто з Приватного підприємства Західпласт в дохід держави 94,79 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 704,80 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині відмови в позові скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення - про задоволення позову.

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року ухвалену постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПП Західпласт про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, а справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (том.1, а.с.230-235).

Таким чином, судом апеляційної інстанції переглядається рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у позові про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу в означеній частині підтримала із наведених у ній підстав та просить її задовольнити.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, яка переглядається, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду в частині відмови у позові про зобов`язання видати трудову книжку залишити без змін, а в частині відмовити у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з січня 2011 року до 01 грудня 2017 року працював на посаді менеджера в ПП Західпласт .

02 липня 2018 року позивач звернувся до відповідача із письмовою вимогою про виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (166 днів) та про видачу йому трудової книжки (а.с.5-6).

Відповідач 20.07.2018 перерахував позивачу нараховану компенсацію за невикористану відпустку за 122 дні у розмірі 19 962,50 грн після утримання відповідних податків і зборів, а також виплатив компенсацію за три дні затримки проведення розрахунку при звільненні у розмірі 159,70 грн (а.с.7).

Частина 1 статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За положеннями частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про невидачу трудової книжки позивач знав у день звільнення - 01.12.2017, а з позовом про зобов`язання її видати звернувся до суду лише 29.08.2018, пропустивши визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення із такою вимогою.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги у зв`язку із пропуском строку звернення до суду для вирішення трудового спору.

Разом із тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск строку для звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки цей строк почав свій відлік з 21.07.2018.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

З огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Розрахунок з позивачем мав бути здійснений відповідачем 01 грудня 2017 року. Натомість, цей розрахунок в частині неоспореної суми проведено 20.07.2018. Оспорену суму за 2011, 2012 роки стягнуто судом частково 10.09.2019.

За розрахунком суду апеляційної інстанції, виходячи зі 155 робочих днів прострочення роботодавцем за період з 02.12.2017 по 20.07.2018, розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, становить 16112,25 грн. (155 днів х 103,95 грн. /середньоденний заробіток/).

А з урахуванням частково стягнутих судом коштів по оспореній сумі за 2011, 2012 роки, то до відшкодування визначається розмір 3887,75 грн., виходячи із засад добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином, загальний розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 20000 грн., який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду у цій частині та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від10 вересня 2019 року в частині відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Приватного підприємства Західпласт на користь ОСОБА_1 20000 (двадцять тисяч) грн. середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про зобов`язання видати трудову книжку - залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства Західпласт в дохід держави 707 (сімсот чотири) грн. 80 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя

Судді