Постанова

від 12.08.2021 по справі 161/13850/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 161/13850/18

провадження № 61-9379св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство Західпласт ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства Західпласт на постанову Волинського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Данилюк В. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Західпласт про зобов`язання видати трудову книжку, стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку та утриманого єдиного соціального внеску.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства Західпласт (далі - ПП Західпласт ) про зобов`язання видати трудову книжку, стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку та утриманого єдиного соціального внеску.

Позов мотивований тим, що у період із січня 2011 року по 01 грудня 2017 року позивач працював на посаді менеджера у ПП Західпласт , однак у день звільнення з роботи відповідач не провів з ним повний розрахунок та не видав трудову книжку.

Лише 21 липня 2018 року відповідач виплатив йому компенсацію за невикористані 122 дні щорічної відпустки у розмірі 19 962,50 грн, після того, як із цієї суми компенсації було утримано 3 600,00 грн - податку на доходи фізичних осіб, 5 000,00 грн - єдиного соціального внеску та 600,00 грн -військового збору.

Посилаючись на те, що відповідачем неправильно був нарахований єдиний соціальний внесок на грошову компенсацію за невикористану відпустку, а також те, що йому не була виплачена вся грошова компенсація за невикористану відпустку, позивач просив зобов`язати ПП Західпласт видати йому належно оформлену трудову книжку, а також стягнути з відповідача 7 665,60 грн - компенсації за невикористану відпустку за 2011 - 2012 роки; 24 343,00 грн - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2017 року по 20 липня 2018 року та 5 000,00 грн - утриманого єдиного соціального внеску.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року у складі судді Кирилюк В. Ф. позов задоволено частково.

Стягнуто з ПП Західпласт на користь ОСОБА_1 4 989,60 грн компенсації за невикористані 48 календарних днів щорічної основної відпустки за 2011, 2012 роки.

У позові про стягнення утриманого єдиного соціального внеску відмовлено за безпідставністю.

У позові про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку відмовлено у зв`язку із пропуском строку звернення до суду для вирішення трудового спору.

Вирішено питання судових витрат.

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПП Західпласт про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, а справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Волинського апеляційного суду від 05 травня 2021 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року в частині відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку скасовано і ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ПП Західпласт на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про зобов`язання видати трудову книжку залишено без змін.

Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск строку для звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки цей строк почав свій відлік з 21 липня 2018 року. Розрахунок з позивачем мав бути здійснений відповідачем 01 грудня 2017 року. Натомість, цей розрахунок в частині неоспореної суми проведено 20 липня 2018 року. Оспорену суму за 2011, 2012 роки стягнуто судом частково 10 вересня 2019 року. Загальний розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 20 000,00 грн, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ПП Західпласт , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку скасувати і прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

29 червня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні становив лише 9 днів (з 02 липня 2018 року по 20 липня 2018 року), а не 155 робочих днів, як зазначив апеляційний суд.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку залишити в силі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 з січня 2011 року до 01 грудня 2017 року працював на посаді менеджера в ПП Західпласт .

02 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПП Західпласт із вимогою про повернення йому належним чином оформленої трудової книжки та не пізніше наступного дня з моменту отримання цієї вимоги проведення виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2012 року до 2017 року включно (т. 1 а. с. 5, 6).

Відповідач 20 липня 2018 року перерахував позивачу нараховану компенсацію за невикористану відпустку за 122 дні у розмірі 19 962,50 грн після утримання відповідних податків і зборів, а також виплатив компенсацію за три дні затримки проведення розрахунку при звільненні у розмірі 159,70 грн (т. 1 а. с. 7).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У касаційній скарзі скаржник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, таким чином Верховним Судом переглядається постанова суду апеляційної інстанції лише у вказаній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування, спрямовано на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19)

З огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено що звільнивши ОСОБА_1 01 грудня 2017 року, ПП Західпласт лише 21 липня 2018 року повідомило його про те, що підприємством було нараховано йому компенсацію за невикористану відпустку за 122 дні в розмірі 19 962,50 грн.

Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що розрахунок з позивачем мав бути здійснений відповідачем 01 грудня 2017 року. Натомість, цей розрахунок в частині неоспореної суми проведено 20 липня 2018 року. Оспорену суму за 2011, 2012 роки стягнуто судом частково 10 вересня 2019 року. Тому, суд виходячи зі 155 робочих днів прострочення виплати (за період з 02 грудня 2017 року по 20 липня 2018 року) зазначив, що розмір відшкодування (виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) становить 16 112,25 грн (155 днів х 103,95 грн (середньоденний заробіток)).

Суд апеляційної інстанції врахував частково стягнуті судом кошти по оспореній сумі за 2011, 2012 роки, а також виходячи із засад добросовісності, розумності та справедливості обґрунтовано зазначив, що розмір відшкодування становить 3 887,75 грн, тобто загальний розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 20 000,00 грн, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства Західпласт залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 05 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко