Постанова

від 18.03.2021 по справі 641/152/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 березня 2021 року

м. Харків

справа № 641/152/20

провадження № 22-ц/818/1516/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

ім`я (найменування) сторін:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Житловий кооператив Нива ,

представники - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2020 року в складі судді Ященко С.О.,

у с т а н о в и в:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що вона з 23 серпня 1967 року перебувала у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_5 , який розірвано рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2019 року.

Під час перебування у шлюбі відповідачу як члену Житлового кооперативу Нива (далі - ЖК Нива ) видано ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_1 .

10 жовтня 2008 року Комінтернівською районною у м. Харкові радою на ім`я відповідача на вказану квартиру видане свідоцтво про право власності.

За час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі вони за спільні сумісні кошти сплатили повний розмір пайового внеску за квартиру, який складав 3828,98 руб.

Оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 просила визнати за нею та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за кожним, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ЖК Нива , про припинення права власності на майно.

Зустрічний позов мотивовано тим, що до реєстрації шлюбу в 1965 році йому була надана квартира АДРЕСА_1 в ЖК Нива вартістю 3828,98 руб. В 1966 році ним внесено аванс за квартиру в розмірі 1780 рублів. Після одруження за вказаною адресою була зареєстрована його дружина. З часу реєстрації шлюбу і до 1973 року вони спільно з дружиною сплатили залишок вартості квартири в розмірі 2048 рублів.

Заперечував щодо рівності часток в праві власності на квартиру, оскільки частки мають бути визначені пропорційно вкладеним коштам в спільну власність.

Зазначав, що має намір та можливість сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну їй частку, у зв`язку з чим ОСОБА_2 просив припинити право власності останньої на частку в спільній сумісній власності на спірну квартиру шляхом виплати грошової компенсації.

11 березня 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просила залишити зустрічні позовні вимоги без задоволення

Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно. Вказувала, що припинення права власності на частку в спірному майні призведе до спричинення їй істотної шкоди, оскільки вона не має іншого житла, крім цієї квартири.

Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

За ОСОБА_1 визнано право власності на 107/400 частин квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з вирахуванням внесеного до укладання шлюбу ОСОБА_2 авансу, який є особистою власністю останнього, розмір спільного внеску подружжя становить 2048 рублів 98 коп. і саме з цієї суми має бути проведено поділ майна подружжя. Враховуючи рівність часток подружжя, 1/2 частина зазначеної суми становить 26,75% від загальної суми пайового внеску, та відповідає 107/400 частинам (2675/10000) спірної квартири, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вважав, що припинення права власності ОСОБА_1 на частку у спільному майні є неможливим та призведе до істотного порушення її прав, оскільки спірна квартира є її єдиним житлом.

08 грудня 2020 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для відступлення від презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів внесення ОСОБА_2 коштів у розмірі 1780 рублів до укладання шлюбу.

Довідка голови ЖК Нива Хірного А.Л. № 1240 від 10 жовтня 2019 року, згідно з якою аванс за спірну квартиру 1780 руб. був внесений в 1966 році, не є первинним документом і не може підтвердити факт здійснення господарської операції щодо внесення пайового внеску членом кооперативу. Єдиним допустимим доказом, що підтверджує цей факт є первинний документ, а саме - прибутковий касовий ордер (при внесенні готівки в касу кооперативу) та квитанція банку (при внесені готівки в касу банку).

25 січня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_4 - представник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, наведених позивачем, в тому числі, що під час ведення в 1966 році ЖК Нива було порушено порядок ведення бухгалтерського обліку, зокрема щодо сплати авансового внеску ОСОБА_2 .

ЖК Нива рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 23 серпня 1967 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 06 листопада 2019 року заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова ( т. 1, а. с. 12).

Під час перебування у шлюбі сторони набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка на підставі рішення виконкому Комінтернівської районної у м. Харкові ради №268-12 від 16 жовтня 2007 року зареєстрована за ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 22).

Станом на 19 листопада 2018 року у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 24).

Відповідно до довідки ЖК Нива №1240 від 10 жовтня 2019 року вартість квартири АДРЕСА_1 складала 3828 ,98 руб., аванс 1780 рублів внесено у 1966 році. Решта суми у розмірі 2048,98 руб. виплачена до 1973 року. Вселення до квартири відбувалось у листопаді-грудні 1967 року (т. 1, а. с.57) .

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР (чинного на час набуття прав на спірну квартиру) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Положеннями статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України ( далі - КпШС України) (чинного на час набуття прав на спірну квартиру) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Згідно статті 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

В той же час, за змістом статті 29 КпШС України у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у підпунктах 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи , при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею15 Закону Про власність , пунктом 43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім`ю (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України, враховуючи таке: а) пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Внесений одним з подружжя до вступу в шлюб пай є його особистим майном. Якщо паєнагромадження згодом збільшилися за рахунок коштів, одержаних одним з подружжя у дар або в порядку спадкування чи за рахунок дошлюбного майна, то ці кошти також є особистою власністю того з подружжя, який їх одержав. При поділі квартири на цю суму може бути збільшена його частка в паєнагромадженні. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону Про власність при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

У підпункті б пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності судам роз`яснено, що при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

При цьому у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя йдеться про те, що необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Таким чином, належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режиму спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.

Тільки у разі встановлення вказаних фактів і визначення критеріїв до спірної квартири можуть бути застосовані норми права щодо спільного сумісного майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Установивши, що ОСОБА_2 сплатив пайові внески у розмірі 1780 руб. до укладання шлюбу з ОСОБА_1 , а тому правовий режим спільної сумісної власності подружжя поширюється лише на ту частину квартири, яка не охоплена цим внеском, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що після проведення поділу майна частка ОСОБА_1 у спірному майні становить 107/400 частин.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для відступлення від рівності часток подружжя у спірному майні, оскільки презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 не спростована, є необґрунтованими. Внесення авансу у 1966 році підтверджено довідкою ЖК Нива від 10 жовтня 2019 року, що позивачкою не спростовано. Доказів щодо внесення цих коштів під час перебування сторін у шлюбі матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 19 березня 2021 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина