Постанова

від 15.03.2021 по справі 906/1063/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року Справа № 906/1063/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В.

суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу селянсько-фермерського господарства "Світлана" на рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 р. у справі №906/1063/20 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 03.12.2020 р.)

за позовом селянсько-фермерського господарства "Світлана"

до Озадівської сільської ради

про визнання права власності

за участю представників:

позивача - Козловський А.В.,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 р. у справі №906/1063/20 в задоволенні позову селянсько-фермерського господарства "Світлана" до Озадівської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно: громадський будинок (нежитлова будівля) (літ. "А") площею 492,5 кв.м., вартістю - 29768,00 грн., що розташований за адресою: Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Лісова Слобідка, вул. Братів Міцкевичів, буд. 30-б відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що в порушення норм чинного законодавства позивачем не було надано необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності на майно. Крім того суд зазначає, що свідоцтво про право власності не містить відмітки підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченої підписом керівника такого підприємства та печаткою, яким є спілка співвласників реорганізованого КСП "Колгосп ім. Кірова". Тому в даному випадку ні відповідач, ні інша особа - відділ з надання адміністративних послуг та державної реєстрації Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області не оспорює право власності позивача, а лише діє в рамках визначених законом повноважень.

Місцевим господарським судом не встановлено факту оспорювання чи не визнання відповідачем права власності позивача, а тому дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання права власності із застосуванням положень ст.392 ЦК України є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 р. у справі №906/1063/20, селянсько-фермерське господарство "Світлана" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 р. у справі №906/1063/20 прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема, не правильно застосовано положення "Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 р. та ст. 392 ГК України, а також не застосовано положень ст. 14 Конституції України, ст. 335 ЦК України та ст. 4 ГПК України.

Позивач звертає увагу суду на те, що спілка співвласників реорганізованого КСП "Колгосп ім. Кірова" не є підприємством, а тому не може засвідчити підписом та печаткою свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Таким чином, з огляду на відсутності на свідоцтві серії ЖИ №1 від 19.06.2020 р. відмітки підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченої підписом керівника такого підприємства та печаткою, селянсько-фермерське господарство "Світлана" позбавлене можливості зареєструвати право власності на належне йому майно, а також вільно володіти, користуватись і розпоряджатись ним.

На думку позивача, в даній справі не йде мова про оспорювання права власності, а має місце невизнання такого права, що підтверджується неможливістю СФГ "Світлана" зареєструвати право власності на нерухоме майно у встановленому законом порядку.

Також скаржник зазначає, що визначення ним відповідачем за цим позовом Озадівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області ґрунтується на приписах ч.2 ст.335 ЦК України, оскільки відсутність власників (правонаступників) спірного майна, в даному випадку невизнання права власності СФГ "Світлана" у зв`язку з неможливістю його реєстрації дає підстави відповідній територіальній громаді набути його в майбутньому у комунальну власність як безхазяйне.

Озадівська сільська рада своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористалась.

Згідно ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 15.03.2021 року, Озадівська сільська рада не забезпечила явку свого уповноваженого представника, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.89), про причини неявки суд не повідомила.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та той факт, що їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Окрім того, апелянтом в день судового засідання 15.03.2021 р. було подано письмове клопотання про долучення до матеріалів справи, як доказ, копію рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №56390346 від 01.02.2021 року.

Розглянувши вказане клопотання в судовому засіданні, колегія суддів ухвалила про відмову в його задоволенні з наступних підстав.

Суд звертає увагу на те, що виходячи з принципу змагальності господарського процесу сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції.

У відповідності до ч.8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 р. по справі №922/393/18 вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Таким чином, з огляду на дату постановлення рішенням місцевим господарським судом (27.10.2020 р.) та дату створення поданого позивачем доказу (01.02.2021 р.), колегією суддів встановлено, що такий доказ не може бути прийнятий судом на стадії апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням загальних зборів спілки співвласників майна реорганізованого КСП "Колгосп ім. Кірова", оформленого протоколом від 01.05.2020 року, вирішено продати право власності на частку майна (будівлі та споруди), вартість якого становить 29768,00 грн. та прийняти до членів спілки - СФГ "Світлана"(а.с. 6).

19 червня 2020 року рішенням загальних зборів спілки співвласників майна реорганізованого КСП "Колгосп ім. Кірова" прийнято рішення надати дозвіл СФГ "Світлана" в особі директора Сінько С.М. вийти із спілки співвласників майна реорганізованого КСП "Колгосп ім. Кірова" та виділити в натурі, передати та затвердити перелік майна, яке спілка передає СФГ "Світлана" по акту приймання-передачі, а саме: піднавіс для сіна, громадський будинок (нежитлова будівля) (літ. "А") площею 492,5 кв.м., вартістю 29768,00 грн., що розташований за адресою: Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Лісова Слобідка, вул. Братів Міцкевичів, буд. 30-б (а.с.15).

Відповідно до акту приймання-передачі від 19.06.2020 р., голова спілки співвласників майна реорганізованого КСП "Колгосп ім. Кірова" передала, а СФГ "Світлана" прийняло майно - піднавіс для сіна, громадський будинок (нежитлова будівля) (літ. "А") площею 492,5 кв.м., вартістю 29768,00 грн., що розташований за адресою: Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Лісова Слобідка, вул. Братів Міцкевичів, буд. 30-б. В акті, зокрема, вказано, що майно передається згідно протоколу загальних зборів співвласників майна реорганізованого КСП "Колгосп ім. Кірова" від 19.06.2020 р. (а.с.16).

19.06.2020 року Озадівською сільською радою було видано СФГ "Світлана" свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ЖИ №1 на частку в майні КСП "Колгосп ім. Кірова" в розмірі 29768,00 грн. або 1,1969 відсотків (а.с.17).

У відповідь на усне звернення СФГ "Світлана" щодо проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлової будівлі, що розташована за адресою: Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Лісова Слобідка, вул. Братів Міцкевичів, буд. 30-б) відділом з надання адміністративних послуг та державної реєстрації Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області було надіслано лист №94/01-25 від 22.06.2020 року (а.с.18).

З вказаного листа вбачається, що надані документи для здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно (свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства від 19.06.2020 р. серії ЖИ №1 та технічний паспорт виданий комунальним підприємством "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської області) не є вичерпними та подані документи не відповідають вимогам встановленим законом.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суб`єктами права власності, відповідно до ст. 318 ЦК України, є Український народ та інші учасники цивільних відносин.

В силу приписів ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Частина 7 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" містить норму про те, що у разі реорганізації підприємства, паї його членам або їх спадкоємцям видаються правонаступниками цього підприємства за рахунок майна, яке було віднесене до складу пайового фонду підприємства на дату його реорганізації і передане на баланс правонаступникам.

Згідно пункту 4.1. Рекомендацій щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року №315, підставою для виділення майнових паїв у натурі окремими особами є заяви власників майнових паїв про виділення майна, які розглядаються зборами співвласників майнових паїв. Такі збори приймають відповідне рішення, що оформляється протоколом зборів співвласників.

Відповідно до положень пункту 13 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та документального посвідчення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 р. № 177, майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

На підставі вищевикладеного, колегією суддів встановлено, що позивач набув право власності на нерухоме майно - громадський будинок (нежитлова будівля), що розташований за адресою: Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Лісова Слобідка, вул. Братів Міцкевичів, буд. 30-б у зв`язку із виходом СФГ "Світлана" із спілки співвласників майна реорганізованого КСП "Колгосп ім. Кірова" та виділенням в натурі його майнового паю, що підтверджується протоколом загальних зборів співвласників майна реорганізованого КСП "Колгосп ім. Кірова" від 19.06.2020 р. та актом приймання передачі від 19.06.2020 року.

Однак, колегія суддів критично оцінює доводи позивача про те, що в даному випадку має місце невизнання Озадівською сільською радою права власності СФГ "Світлана" на нежитлову будівлю та вважає за необхідне вказати наступне.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Частиною 2 ст. 4 ГПК встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 статі 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під час розгляду будь-якого спору судам необхідно встановлювати на захист яких прав подано позов та ким і яким чином вони порушені.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17, в пункті 14 постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №923/1283/16, в пункті 6.1 постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №917/377/17.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Таким чином, за змістом ст. 4 ГПК України та ст. 392 ЦК України, потреба у визнанні права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Однак, колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо вчинення Озадівською сільською радою будь-яких дій або бездіяльності, що вказували б на оспорювання або невизнання нею права власності позивача на громадський будинок (нежитлова будівля), що розташований за адресою: Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Лісова Слобідка, вул. Братів Міцкевичів, буд. 30-б, а тому відсутні підстави для звернення позивача за захистом цього права в судовому порядку відповідно до статей 16, 392 ЦК України, та відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на предмет спору.

Водночас, з позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що передумовою для звернення позивача із вимогами у цій справі про визнання права власності стала неможливість ним здійснити державну реєстрацію права власності на будівлю з підстав відсутності на свідоцтві про право власності на майновий пай серії ЖИ №1 від 19.06.2020 року відмітки підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченої підписом керівника такого підприємства та печаткою, а не заперечення, невизнання або оспорювання відповідачем чи будь-ким права власності позивача на об`єкт нерухомості.

Однак, колегія суддів вважає, що захист права власності шляхом визнання такого права не може підміняти собою визначений законом механізм державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна чи нівелювати будь-які формальності визначені державою для реєстрації такого права.

Таким чином, судом встановлено, що фактичною підставою для звернення СФГ "Світлана" з зазначеним позовом було бажання здійснити державну реєстрацію права власності в обхід формальних процедур визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1127.

Що стосується доводів позивача про те, що належним відповідачем у справі є Озадівська сільська рада, оскільки відсутність власників (правонаступників) спірного майна та невизнання права власності СФГ "Світлана", дає підстави відповідній територіальній громаді набути таке майно як безхазяйне у комунальну власність відповідно до положень ст.335 ЦК України, слід зазначити наступне.

Статтею 335 ЦК України визначено, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.

З урахуванням порядку визнання майна безхазяйним та переходу такого майна у комунальну власність, за відсутності доказів вчинення Озадівською сільською радою дій визначних ст.335 ЦК України, колегія суддів вважає, що такі доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях та є помилковими, а тому не заслуговують на увагу.

При цьому, відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його, тобто особа діями або бездіяльністю якої чиняться перешкоди позивачу в реалізації його суб`єктивного права. Таким чином, з урахуванням положень ст. 335 та 392 ЦК України, апеляційним господарським судом встановлено, що звернення СФГ "Світлана" з позовом про визнання права власносності до Озадівської сільської ради є передчасним.

Статтею 14 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 2 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції не надає оцінку правомірності дій державного реєстратора відділу з надання адміністративних послуг та державної реєстрації Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, адже це не є предметом спору в даній справі та може бути предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства. Однак, дана обставина не була врахована місцевим господарським судом під час вирішення спору, у зв`язку із чим колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, у свою чергу апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.

Вирішуючи спір у даній справі, місцевий господарський суд на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи, в частині відсутності підстав для задоволення позову дійшов вірного висновку на підставі юридичної оцінки спірних правовідносин. Водночас мотиви з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

За змістом п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову у позові у даній справі, однак з підстав викладених у мотивувальній частині даної постанови апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Апеляційний господарський суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу селянсько-фермерського господарства "Світлана" на рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 р. у справі №906/1063/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 р. у справі №906/1063/20 змінити в мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. В іншій частині рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 р. у справі №906/1063/20 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "19" березня 2021 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Філіпова Т.Л.