Постанова

від 22.03.2021 по справі 727/12480/17

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2021 року м. Чернівці Справа № 727/12480/17

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.,

секретар: Тодоряк Г.Д.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Перша регіональна товарна біржа,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 грудня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Слободян Г.М., повний текст судового рішення складено 24.12.2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому після збільшення позовних вимог та подання нової редакції позовної заяви просив:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2006 року по листопад 2017 року;

- визнати недійсним договір комісії №000755 від 21.12.2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та Першою регіональною товарною біржою, за яким комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені продаж автомобіля марки ACURA MDX, 2011 року випуску, білого кольору, кузов № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №6374/17/000755 від 21.12.2017 року, за яким Перша регіональна товарна біржа на підставі укладеного договору комісії №000755 від 21.12.2017 року продала, а ОСОБА_3 придбав автомобіль марки ACURA MDX, 2011 року випуску, білого кольору, кузов № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ;

- визнати житловий будинок по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий №7310136300:18:004:0194, розташовану за адресою АДРЕСА_1 та автомобіль марки ACURA MDX, 2011 року випуску, білого кольору, кузов № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Провадження №22-ц/822/270/21

Заявлені вимоги мотивовані тим, що починаючи з січня 2003 року стали проживати однією сім`єю та вести спільне господарство. Від проживання разом у них народилися: 10.03.2004 року син ОСОБА_4 , 05.05.2006 року син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 донька ОСОБА_6

17.07.2011 року сторони здійснили обряд вінчання в храмі Петра і Павла .

В період спільного проживання без реєстрації шлюбу з 2006 року по листопад 2017 року сторонами було придбано житловий будинок і земельну ділянку, які знаходяться по АДРЕСА_1 , а також автомобіль ACURA MDX, 2011 року випуску, білого кольору, кузов № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 .

Вказував на те, що на придбання вказаного майна було використано їх спільні кошти, які були отримані від спільної підприємницької діяльності та взяті в кредит.

Вважає, що спірний автомобіль було відчужено без його згоди, а тому договори на підставі яких його продали, повинні бути визнані недійсними.

На підставі наведеного та посилаючись на норми матеріального права просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2006 року по листопад 2017 року.

Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 7310136300:18:004:0194, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки ACURA MDX, 2011 року випуску, білого кольору, кузов № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним Договір комісії №000755 від 21.12.2017 року, укладений між ОСОБА_2 та Першою регіональною товарною біржою, за яким комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені продаж автомобіля марки AСURA MDX, 2011 року випуску, білого кольору, кузов № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 та визнано недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу №6374/17/000755 від 21.12.2017 року, за яким Перша регіональна товарна біржа на підставі укладеного Договору комісії №000755 від 21.12.2017 року продала, а ОСОБА_3 купив автомобіль марки AСURA MDX, 2011 року випуску, білого кольору, кузов № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 .

Вирішено питання відносно розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що не заперечує факту проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 05.06.2006 року до вересня 2013 року, однак після цього їх стосунки були повністю припинені через подружню зраду чоловіка. Однак, через хворобу сина з жовтня по грудень 2013 року сторони спілкувалися, при цьому будь-яких подружніх стосунків, ведення спільного господарства чи бюджету не було.

Наголошує, що показання свідків, які суд взяв до уваги, викликають сумніви у їх достовірності, так як свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на даний час працевлаштовані у ОСОБА_1 і є матеріально залежними від нього. Свідок ОСОБА_13 працювала у якості няні після народження у 2013 році доньки ОСОБА_14 , однак така не була обізнана про реальні відносини сторін, їй не було відомо про походження коштів, за які придбавалося спірне майно.

Щодо показань свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , то такі надавали відомості про придбання спірного майна за кредитні кошти та доходи від підприємницької діяльності позивача, які їм відомі зі слів самого ОСОБА_1 . Крім того, такі свідки не були близькими членами сім`ї.

Також, суд не надав оцінки показам свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та не послався на них в своєму рішенні.

За наведених обставин вказує, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання осіб без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю.

Вважає, що посилання суду на те, що вона будучи обізнаною про ухвалу суду, якою було накладено арешт на спірний автомобіль, відчужила останній попри заборону, є безпідставним, оскільки не була обізнана про розгляд справи, а ухвали про відкриття провадження та забезпечення позову отримала після продажу автомобіля.

Зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання з відповідачем однією сім`єю на час придбання спірного майна за спільні кошти, а надані докази не свідчать про ведення сторонами спільного господарства, побуту та бюджету.

Помилковим також є твердження суду про те, що ОСОБА_1 здійснив покращення умов спільного проживання у спірному будинку, приймав участь у проведені ремонтних робіт, а факт спільного відпочинку з дітьми, присутність на родинних святах не можуть свідчити про те, що між сторонами були наявні відносини, притаманні подружжю.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Викладає обставини, зазначені в позовній заяві, та вказує на те, що суд першої інстанції правильно встановив, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, були пов`язані спільним побутом, спільним бюджетом до листопада 2017 року.

Посилається на те, що спірне нерухоме майно та транспортний засіб було придбано за кредитні кошти, отримані ОСОБА_1 , частина з яких, а саме 5 168 799,33 грн залишилася у власності подружжя на підставі договору наступного відступлення прав вимог грошових зобов`язань за фінансовим кредитом від 17.04.2013 року та ювелірного бізнесу.

Вважає, що позиція ОСОБА_2 є непереконливою та спростовується доказами, наявними в матеріалах справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах їх обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ст.76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення в оскаржуваній частині зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що на підставі належних і допустимих доказів та показів свідків було встановлено, що з 2006 року по листопад 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут та бюджет, мали взаємні права і обов`язки, тому наявні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін у цей період однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Встановивши, що за цей період сторонами було придбано майно, суд вважав, що це майно відповідно до статей 60, 74 СК України є їх спільною сумісною власністю.

Також, виходячи з наведених обставин суд визнав недійсними договори комісії та купівлі-продажу автомобіля, які були укладені без згоди на то одного з подружжя.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду, виходячи з наступного.

Факт розірвання шлюбу 05.06.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_21 (колишня дружина), народження дітей ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 ) у період стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проведення обряду вінчання 17.07.2011 року в Свято Петропавлівській Церкві, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитними договорами від 29.01.2007 року між ним і АКБ ТАС-Комерцбанк в сумі 46 000 дол. США., від 30.01.2007 року між ним і ПАТ Райфайзен Банк Аваль в сумі 300000 дол. США, та від 07.05.2008 року між ним ВТБ Банк в сумі 5 303 000 грн, наявність судових рішень щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь кредиторів, викуп ОСОБА_2 права вимоги до ОСОБА_1 у ТОВ ФК Фактор Плюс по заборгованості за кредитом сторонами визнається та не спростовується (т.1 а.с.6-9, 93-101, 127, 128-136).

З матеріалів справи також вбачається, що з 25.01.2013 року ОСОБА_2 зареєстрована по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 з 15.09.1989 року зареєстрований по АДРЕСА_2 (т.1 а.с.54-57).

04.11.2003 року ОСОБА_22 (батько позивача) зареєстрований як фізична особа-підприємець (т.1 а.с.158).

27.11.2006 року підприємцю ОСОБА_22 було видано ліцензію на виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, торгівля останніми тощо (т.1 а.с.157).

З договору найму нежитлових приміщень від 01.05.2017 року між ОСОБА_23 та ПП ОСОБА_24 , вбачається, що остання орендувала приміщення розташоване на АДРЕСА_3 , а також орендувала приміщення за адресою АДРЕСА_4 згідно договору оренди приміщення від 01.05.2017 року, укладеного з ФОП ОСОБА_25 (т.1 а.с.185-191).

01.08.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_25 було укладено договір оренди приміщення по АДРЕСА_4 , строком до 31.07.2010 року (т.2 а.с.155).

15.06.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_23 було укладено договір найму нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_5 , строком до 12.02.2011 року (т.2 а.с.156-157).

01.01.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_26 було укладено договір оренди приміщення по АДРЕСА_6 , строком до 31.12.2010 року (т.2 а.с.158-159).

ОСОБА_22 уповноважував ОСОБА_1 на представлення його інтересів та ведення справ від свого імені (т.1 а.с.193-195).

27.10.2005 року ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець (т.2 а.с.151).

Згідно довідки Головного управління ДФС у Чернівецькій області ОСОБА_2 отримувала доходи від підприємницької діяльності в 2013 році - 306 842 грн, в 2014 році - 239 081 грн, в 2015 році - 338 179,66 грн, в 2016 році - 582 360,18 грн, 2017 році 563 828,85 грн (т.2 а.с.154).

З виписки з медичної картки №13370/13 від 04.12.2013 року ОСОБА_4 знаходився на лікуванні у нефрологічному відділенні Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні у період з 29.11.2013 року по 04.12.2013 року, встановлено діагноз ювенільний хронічний артрит, анкілозуючий спондилоартрит, центральна форма, серопозитивний варіант, рентгенстадія 1 (т.2 а.с.199).

З витягу зі стаціонарної картки хворого №6214/2006 ОСОБА_4 , який проходив лікування в педіатричному відділенні Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру в період з 10.12.2013 року по 13.12.2013 року, рекомендовано заняття з психологом за місцем проживання, спостереження дитячого психіатра (т.2 а.с.200).

03.02.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_27 було укладено договір про надання інформаційних та консультаційних послуг (тематичні тренінги, семінари) (т.2 а.с.162-163).

Крім того, 01.04.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_28 , 01.02.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладалися трудові договори (продавець промислових товарі) (т.2 а.с.164-165).

Відповідно до попереднього договору від 06.06.2012 року, укладеного між ОСОБА_29 та ОСОБА_2 , сторони зобов`язалися в строк до 06.06.2015 року укласти договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

В силу п.5 попереднього Договору покупець зобов`язався оплатити продавцю вартість об`єкта купівлі-продажу вартістю 2 320 000 грн, що еквівалентно 290 000 дол. США, а п.6 обумовлено, що покупець ОСОБА_2 передає продавцю ОСОБА_29 80 000 грн, що еквівалентно 10 000 дол. США і вважається авансом в рахунок платежу на момент укладення основного договору (т.1 а.с.10).

За договорами купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, укладених 01.12.2016 року між ОСОБА_29 та ОСОБА_2 , остання придбала у власність земельну ділянку площею 0,600 га, к.н.7310136300:18:004:0194 за ціною 69 403 грн та житловий будинок на вказаній земельній ділянці, загальною площею 253,20 кв.м. за ціною 557 005 грн (т.1 а.с.11-14).

Перед укладенням зазначених договорів купівлі-продажу 01.12.2016 року ОСОБА_2 подала заяву приватному нотаріусу Новосельській І.Л. про те, що в шлюбних відносинах ОСОБА_2 не перебуває, грошові кошти, що витрачаються нею на придбання житлового будинку та земельної ділянки, не є спільною сумісною власністю (т.1 а.с.102-103).

З листа РСЦ в Чернівецькій області від 30.11.2017 року №31/24-3411 вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано з 10.02.2017 року автомобіль марки AСURA MDX, 2011 року випуску, білого кольору, кузов № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 (т.1 а.с.15).

21.12.2017 року між ОСОБА_2 та Першою Регіональною товарною біржою було укладено договір комісії №000755, за яким остання доручила Комісіонеру від свого імені вчинити продаж транспортного засобу марки ACURA MDX, 2011 р.в., білого кольору кузов № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 та в той же день між Першою Регіональною товарною біржою та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №6374/17/000755, за яким автомобіль марки ACURA MDX, 2011 р.в., білого кольору, кузов № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 був відчужений новому власнику за 10 100 грн (т.1 а.с.15-21, т.2 на а.с.43-50).

Згідно видаткової накладної №87 від 19.12.2012 року ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_1 замовляв у ПП ОСОБА_30 камін та столешню кухонну з мармуру загальною ціною 40 200 грн, а у ФОП ОСОБА_31 10.06.2013 року два кондиціонера та стабілізатор напруги, загальною вартістю 45 884 грн (т.1 а.с.120-123).

Таким чином, оцінка зазначених доказів здійснюється разом із оцінкою показів свідків щодо обставин, з приводу яких між сторонами виник спір та подаються заперечення. При цьому, слід виходити з часткового визнання вимог, за яким факт проживання однією сім`єю з притаманними подружжю відносинами відповідачем визнається в період з 05 червня 2006 року по вересень 2013 року.

Відповідно до ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з положеннями глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя.

Відповідно до п.6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт.

За положеннями частини 2 та 3 ст.21 СК України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов`язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.

За правилами ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Саме на обґрунтування наявності таких відносин позивачем пред`являлися вимоги до відповідача про визнання набутого останньою майна спільним майном подружжя.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту, доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України) .

Виходячи з положень частини другої статті 74 СК України, на вказані правовідносини поширюються положення статті 60 СК України, яка передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, слід встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року, справа № 544/1274/16-ц, провадження № 61-22277св18.

Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи та здобутим під час її розгляду доказам колегія суддів приходить до наступних висновків.

Доводи апеляційної скарги не підтверджують встановлення судом першої інстанції факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2006 року, тобто в період перебування позивача в шлюбі з іншою особою, а встановлення оскаржуваним рішенням періоду проживання з 2006 року можливе шляхом роз`яснення рішення суду першої інстанції в порядку, передбаченому ст.271 ЦПК України.

Суд першої інстанції обґрунтовуючи свої висновки показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_23 , ОСОБА_32 не звернув уваги, що їх покази зводяться до обставин ведення обома сторонами підприємницької діяльності, винаймання приміщень, укладення трудових договорів з названими свідками, що не підтверджують використання коштів від такої діяльності після вересня 2013 року в інтересах сім`ї, отже не стосуються предмету спору.

Покази свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_18 зводяться до виконання батьками своїх обов`язків щодо здоров`я дитини, незадовільний стан якого підтверджується медичними документами, отже не підтверджують наявність притаманних подружжю стосунків та ведення спільного бюджету.

Крім того, видаткова накладна і рахунок-фактура з їх оплатою ОСОБА_1 , покази свідка ОСОБА_16 з приводу того, що останній надавав ОСОБА_1 будівельні бригади для ремонту та консультацій, не свідчить про те, що сторони разом проживали чи придбавали спірне майно на спільні кошти. Самий лише факт передачі частини грошових коштів для придбання спірного будинку, купівлі будівельних матеріалів, консультації з будівельними бригадами (електриком, сантехніком) не свідчить про наявність сімейних стосунків між сторонами.

Крім того, позивач, будучи достеменно обізнаним про сімейні конфлікти з відповідачем, шлюб не укладав, стороною договорів купівлі-продажу спірного будинку та земельної ділянки не виступав, волю, зокрема й позивача, відповідно до умов договору на виникнення права спільної власності щодо придбаних об`єктів нерухомості у обох сторін цієї справи при об`єктивній наявності такої змоги не виражав.

Таким чином, навіть сама участь у фінансових затратах на предмет спору не підтверджує наявність сімейних відносин, притаманних подружжю.

Подібна позиція викладена в постанові ВС від 21 січня 2021 року у справі №234/10465/17.

Крім того, суд апеляційної інстанції критично відноситься до показів свідка ОСОБА_20 , оскільки остання є матір`ю відповідача ОСОБА_2 , а заява ОСОБА_33 (т.1 а.с.121) як свідка не може бути доказом, оскільки останній не приводився до присяги свідка із попередженням про кримінальну відповідальність та не був допитаний судом у такому статусі.

Покази свідка ОСОБА_13 зводяться до викладення обставин спільного з дітьми відпочинку сторін, періодичного перебування позивача у спірному будинку та наявність там деяких його речей, що у своїй сукупності із обов`язком позивача як батька приймати участь як у вихованні дітей, так, і, зокрема, вчиненню дій на виведення спільної дитини ОСОБА_34 із стану соматоформного розладу, в якому він опинився внаслідок припинення існування у батьків сімейних стосунків і збігається з періодом жовтень-листопад 2013 року.

Ці покази та наявні фото (т.1 а.с.206-215), які свідчать про спільний відпочинок сторін разом з дітьми протягом 2014 року та до 2016 року, самі по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Це кореспондується із правовим висновком Верховного суду, викладеного в постанові КЦС від 28.08.2019 року у справі №588/350/15-ц.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що періодичне проживання сторін у спірному будинку не є підставою для застосування до спірних правовідносин положень ст.74 СК України.

Факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу (постанова ВС від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц).

Таким чином, за наведених обставин колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач ОСОБА_1 не довів наявність між ним і ОСОБА_2 відносин, притаманних подружжю (в період після вересня 2013 року і по листопад 2017 року) та не надав доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, спільного бюджету, у зв`язку з чим судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок про задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання його та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу у зазначений період, що стало похідним віднесення спірного майна до спільного майна подружжя та задоволення похідних від цього вимог.

Доводи позивача щодо вимушеного оформлення підприємницької діяльності на відповідача та оформлення за ОСОБА_2 спірного майна з метою уникнення боргових зобов`язань зводяться до досягнення мети ОСОБА_1 з використанням приватно-правового інструменту як зловживання правом на шкоду кредиторам ( фраудаторність ), у негативні наслідки яких, за умови їх обґрунтованості, потрапив сам позивач.

ОСОБА_1 будучи достовірно обізнаним про виникнення розладу у відносинах (погіршення стосунків) з 2013 року та пов`язуючи себе спільним побутом з ОСОБА_2 , сумлінно користуючись правами та обов`язками мав об`єктивну можливість за умови спільного набуття майна у власність приймати участь у його належному оформленні.

Інші письмові докази стосуються спору ведення ювелірного бізнесу, кредитування позивача в інший період та спрямування коштів, коли існування фактичних шлюбних відносин не спростовується.

Відсутність підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із жовтня 2013 року по листопад 2017 року є наслідком відмови у визнанні набутого у цей період спірного майна спільним майном подружжя та перевірки волі ОСОБА_1 на відчуження частини з нього.

В силу ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, відповідно змінює розподіл судовий витрат, до яких відповідно до статті 133 ЦПК України віднесені, крім іншого, витрати із судового збору.

Як вбачається з квитанції №67512 від 25.01.2021 року ОСОБА_2 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 14 407,50 грн, які підлягають компенсації за рахунок ОСОБА_1 .

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 грудня 2020 року в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2013 року по листопад 2017 року, визнання спірного майна спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання договорів комісії №000755 від 21.12.2017 року та купівлі продажу №6374/17/000755 від 21.12.2017 року недійсними скасувати та у цій частині ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Першої регіональної товарної біржі про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання договорів недійсними - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 14 407 (чотирнадцять тисяч чотириста сім) грн 50 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/

Судді - підписи /Н.К. Височанська, А.І. Владичан/