Постанова

від 15.07.2021 по справі 727/12480/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 липня 2021 року

м. Київ

справа № 727/12480/17

провадження № 61-6459св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Першої Регіональної товарної біржі про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя та визнання договорів недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Владичана А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Першої Регіональної товарної біржі про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя та визнання договорів недійсними.

Позов обґрунтовано тим, що з січня 2003 року він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , вели спільне господарство, незважаючи на те, що до 05 червня 2006 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . У цих стосунках у них народилося троє дітей: сини - ОСОБА_5 , 2004 року народження, та ОСОБА_6 , 2006 року народження, а також дочка ОСОБА_7 , 2013 року народження.

17 листопада 2011 року він та ОСОБА_2 здійснили обряд вінчання.

У період спільного проживання без реєстрації шлюбу з 2006 року до листопада 2017 року ними було придбано житловий будинок та земельну ділянку, які знаходяться по АДРЕСА_1 , а також автомобіль ACURA MDX, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Позивач зазначав, що на придбання цього майна ними було використано їхні спільні кошти, які були отримані від спільної підприємницької діяльності та отриманого ним кредиту.

Не зважаючи на це, йому стало відомо про відчуження відповідачкою вказаного вище автомобіля без його згоди.

За таких обставин позивач просив встановити факт проживання його та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2006 року до листопада 2017 року; визнати недійсними договір комісії від 21 грудня 2017 року, укладений між Першою регіональною товарною біржою та ОСОБА_2 , та договір купівлі-продажу транспортного засобу від 21 грудня 2017 року, за якими було відчужено автомобіль марки ACURA MDX, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; визнати житловий будинок на АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 7310136300:18:004:0194, розташовану за цією ж адресою та автомобіль марки ACURA MDX, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 15 грудня

2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2006 року по листопад 2017 року.

Визнано житловий будинок по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 7310136300:18:004:0194, розташовану за цією ж адресою, та автомобіль марки ACURA MDX, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір комісії від 21 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та Першою регіональною товарною біржою, та договір купівлі-продажу транспортного засобу від 21 грудня 2017 року, за яким Перша регіональна товарна біржа на підставі укладеного договору комісії продала, а ОСОБА_3 купив автомобіль марки AСURA MDX, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із наявних у матеріалах справи належних і допустимих доказів, показів свідків, якими було встановлено, що з 2006 року по листопад 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут та бюджет, мали взаємні права і обов`язки, тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін у цей період однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Встановивши, що за цей період сторонами було придбано майно, суд вважав, що воно відповідно до статей 60, 74 СК України є їхньою спільною сумісною власністю.

Також, виходячи з наведених обставин суд визнав недійсними договори комісії та купівлі-продажу автомобіля, які були укладені без згоди на те одного з подружжя.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 березня 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 15 грудня

2020 року в частині встановлення факту проживання однією сім`єю

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2013 року по листопад 2017 року, визнання спірного майна спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання договорів комісії та купівлі продажу від 21 грудня 2017 року недійсними скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивач ОСОБА_1 не довів суду належними і допустимими доказами наявність між ним та ОСОБА_2 відносин, притаманних подружжю у період з жовтня 2013 року по листопад 2017 року, не надав доказів спільного проживання, ведення спільного господарства і наявності спільного бюджету у цей період.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 березня 2021 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 15 грудня 2020 року.

Заявник посилається на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

25 червня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини у справі, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до 05 червня 2006 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4

З 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

У цих стосунках у них народилося троє дітей: сини - ОСОБА_5 , 2004 року народження, та ОСОБА_6 , 2006 року народження, а також дочка ОСОБА_7 , 2013 року народження.

17 листопада 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили обряд вінчання.

Установлено, що з 25 січня 2013 рокуОСОБА_2 зареєстрована на АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 з 15 вересня 1989 року на АДРЕСА_2 .

За договором купівлі-продажу від 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 придбала у власність житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 7310136300:18:004:0194, за цією ж адресою.

Перед укладенням цих договорів 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу заяву, в якій зазначила про те, що в шлюбних відносинах вона не перебуває, грошові кошти, що витрачаються нею на придбання нерухомого майна, не є спільною сумісною власністю, і особи які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю цього майна, в тому числі і відповідно до статей 65, 74, 97 Сімейного кодексу України, відсутні (а. с. 102 - 103, т. 1).

Також встановлено, що з 10 лютого 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль марки ACURA MDX, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Указаний автомобіль за договорами комісії та купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року відчужено ОСОБА_3 .

Предметом заявлених позивачем вимог є встановлення факту його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 2006 року до листопада 2017 року, визнання майна набутого у цей період спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання вказаних вище договорів недійсними.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) дійшов правого висновку про те, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказувала на те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Разом із цим положеннями ЦПК України визначено, що є доказами у цивільній справі, зокрема доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частини перша, друга статті 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Переглядаючи в касаційному порядку оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційний суд в силу положень статей 89, 367 ЦПК України всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, й дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з жовтня 2013 року по листопад 2017 року. Суд обґрунтовано визнав, що надані позивачем докази не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо у цей період.

За таких обставин суд правильно відмовив у встановленні факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2013 року по листопад 2017 року, визнанні спірного майна їх спільною сумісною власністю, визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він є законним та обґрунтованим, відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наведеній у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20).

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки останнє ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: О. С. Ткачук

А. А. Калараш

Є. В. Петров