Рішення

від 02.03.2021 по справі 910/16774/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2021Справа № 910/16774/20

За позовом Автогаражного кооперативу "Чайка"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко"

2. Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс Компані"

про скасування запису про право власності

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Гонда О.Ю. (адвокат); Щиглов Є.О. (адвокат);

від відповідачів-1, 2 та третьої особи не з`явилися.

В судовому засіданні 02.03.2021 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача, що повне рішення буде складено 23.03.2021 року.

СУТЬ СПОРУ:

29 жовтня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Автогаражного кооперативу "Чайка" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 27.10.2020 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" (відповідач-1), Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (відповідач-2), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку скасувати запис про право власності в Реєстрі речових прав на нерухоме майно № 72-з в книзі д. 8з-101 від 28.07.2010 внесений Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 82, реєстраційний номер майна: 31084887 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 на належній позивачу на праві оренди земельній ділянці зареєстрував право власності на об`єкт нерухомого майна без документів, які б підтверджували право власності чи право користування земельною ділянкою та документу, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам та правилам.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/16774/20, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.11.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року витребувано у Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" належним чином засвідчену копію реєстраційної справи щодо реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" на приміщення загальною площею: 30,40 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 82, реєстраційний номер майна: 31084887, запис про право власності в Реєстрі речових прав на нерухоме майно № 72-3 в книзі д. 8з-101 від 28.07.2010; належним чином засвідчену копію витягу з Реєстрової книги щодо реєстрації права власності на приміщення загальною площею: 30,40 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 82, реєстраційний номер майна: 31084887, запис про право власності в Реєстрі речових прав на нерухоме майно № 72-3 в книзі д. 8з-101 від 28.07.2010; підготовче засідання відкладено на 22.12.2020 року.

11.12.2020 року через відділ діловодства суду від Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" надійшли копії матеріалів реєстраційної справи щодо реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" на приміщення загальною площею: 30,40 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 82.

14.12.2020 року через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив, в якому останній проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в позові повністю.

Суд не приймає до уваги вказаний відзив, з огляду на наступне.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко за адресою: 02183, м. Київ, вул. Кибальчича, 13А, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент відкриття провадження у даній справі.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті адресат відсутній за вказаною адресою , не знаходиться - 21.11.2020 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 30.10.2020 року у справі № 910/16774/20 є 21.11.2020 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 07.12.2020 року (включно).

Крім того, 14.12.2020 року через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 року продовжено на 30 (тридцять) днів строк підготовчого провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю Фуд Сервіс Компані , підготовче засідання відкладено на 02.02.2021 року.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 02.02.2021 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/16774/20 до судового розгляду по суті на 02.03.2021 року.

В судовому засіданні 02.03.2021 року представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов.

Представники відповідачів-1, 2 та третьої особи в судове засідання не з`явилися.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 року у справі № 910/10297/18 позов задоволено частково; зобов`язано Автогаражний кооператив Чайка надавати безперешкодний доступ Товариству з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко до приміщення загальною площею 30,4 кв.м., що розташоване за адресою: вул. Кирилівска, 82 у Подільському районі міста Києва; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 року у справі № 910/10297/18 скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Автогаражного кооперативу Чайка надавати безперешкодний доступ Товариству з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко до приміщення загальною площею 30,4 кв.м., що розташоване за адресою: вул. Кирилівска, 82 у Подільському районі м. Києва; прийнято у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Автогаражного кооперативу Чайка надавати безперешкодний доступ Товариству з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко до приміщення загальною площею 30,4 кв.м., що розташоване за адресою: вул. Кирилівска, 82 у Подільському районі м. Києва відмовлено; в частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 року у справі № 910/10297/18 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16.04.2019 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 року у справі № 910/10297/18 залишено без змін.

У своїй постанові Верховний Суд встановив наступне:

На виконання пункту 36 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 №31/905, 19.05.2004 між Київською міською радою як орендодавцем та АГК "Чайка" як орендарем було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами пунктів 1.1, 2.1 та 3.1 якого Кооперативу передано за актом приймання-передачі в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва; розмір - 0,4514га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів; кадастровий номер - 8000000000:85:281:0016. Договір укладено на 25 років.

З 27.08.2010 ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" є власником приміщення загальною площею 30,4кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Фрунзе (Обол., Поділ., Шевч. р-ни), будинок 82, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності на вказане приміщення набуто Товариством на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124, яке набрало законної сили, та яким встановлено, що ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" на виконання інвестиційного договору від 27.10.2005 вчинено дії щодо зведення нежитлового приміщення площею 30,4кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82, що є об`єктом інвестування.

Спірне приміщення розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, орендарем якої наразі є Кооператив.

… право власності ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" на приміщення загальною площею 30,4кв.м., розташоване за адресою: вул. Кирилівска, 82 у Подільському районі міста Києва, було зареєстровано за Товариством на підставі судового рішення як на новостворене нерухоме майно. Тобто позивач є первинним власником такого нерухомого майна та у цьому випадку не відбулося переходу права власності на об`єкт нерухомості і, як наслідок, права користування земельною ділянкою, на якій такий об`єкт знаходиться, … .

… укладений 19.05.2004 між Київською міською радою та Кооперативом договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, на якій розташований належний позивачу об`єкт нерухомості, наразі є чинним, не визнано недійсним та не припинено, що свідчить про збереження АГК "Чайка" статусу законного користувача цієї земельної ділянки. .

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що реєстрація права власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 82, реєстраційний номер майна: 31084887 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" проведена державним реєстратором без документів, які б підтверджували право власності чи право користування земельною ділянкою та документу, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам та правилам.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право предявити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.

Так, позивач звертаючись до суду з даним позовом просить суд скасувати запис про право власності в Реєстрі речових прав на нерухоме майно № 72-з в книзі д. 8з-101 від 28.07.2010 внесений Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 82, реєстраційний номер майна: 31084887 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко".

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції чинній до 16 січня 2020 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 вищевказаного Закону викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав , обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час звернення позивача до суду та ухвалення судом рішення у даній справі), на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів , на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав . При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення рішення у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає .

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права , тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19, від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 року у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 року у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 року у справі № 916/2464/19.

Суд зазначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Як вже було зазначено судом вище, починаючи з 16 січня 2020 року обраний позивачем спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Вимога про скасування запису про право власності не є тотожною до вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, отже позов задоволенню не підлягає.

Суд також звертає увагу на те, що відповідач просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Однак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.03.2021р.

Суддя О.В. Котков