Постанова

від 11.03.2021 по справі 463/6199/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/6199/18 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.

Провадження № 22-ц/811/3773/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія:1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.,

при секретарі Матяш С.І.

з участю представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Львівської міської ради про визнання недійсною та скасування частини ухвали, визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , Львівської міської ради про визнання недійсною та скасування частини ухвали, визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію.

В обгрунтування поданого позову зазначає, що вона є власником квартини АДРЕСА_1 . За будинковолодінням по АДРЕСА_2 закріплена земельна ділянка площею 2392,0 кв.м. Дана ділянка використовувалась мешканцями з метою обслуговування будинку. Однак, 17.08.2018р. власник суміжного будинковолодіння АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 провела вирубку дерев фруктового саду та почала проводити будівельні роботи. Відповідачем Львівською міською радою затверджено технічну документацію із землеустрою і передачу у власність ОСОБА_1 земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , площею 902 кв.м., чим було проігноровано існування речових прав власників та мешканців будинковолодіння АДРЕСА_2 , оскільки серед іншого, до складу виділеної земельної ділянки увійшла і частина, яка закріплена за будинковолодінням позивача. Затвердження документації із вказаними невідповідностями та без дотримання процедури узгодження меж є незаконним та підтверджує порушення прав суміжних землекористувачів, в тому числі позивача, що є підставою недійсності ухвали Львівської міської ради від 19.04.2018р. №3396. А отже, визнання недійсним рішення, на підставі якого виникло зареєстроване речове право зумовлює похідну недійсність самої реєстрації як такої, що не ґрунтується на чинних правових підставах. Тому, просить позов задоволити, у підтвердження вимог покликається на копію ухвали Львівської міської Ради, копію витягу про державну реєстрацію прав, копію технічної документації та інші документи, які просить вважати вичерпними в обґрунтування позову.

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Львівської міської ради про визнання недійсною та скасування частини ухвали, визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію - відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_3 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованиим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначає, що частина земельної ділянки, що увійшла до оскаржуваної ухвали має правовий режим прибудинкової території земельної ділянки до будинковолодіння АДРЕСА_2 за п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , що зумовлює віднесення його до спільної сумісної власності співвласників як частини спільного майна багатоквартирного будинку. Звертає увагу, що позивач був законним землекористувачем земельної ділянки, відведеної для обслуговування будинковолодіння АДРЕСА_2 як власника приватизованої квартири у цьому будинковолодінні, частина з якої за оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради від 19.04.2018 №3346 була включена до складу земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:05:005:0049 за адресою, АДРЕСА_2 та протиправно оформлені речові права за відповідачем. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Личаківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задоволити позов повністю. Судові витрати просить стягнути з відповідача на користь скаржника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що позовні вимоги є недоведеними.

З такими висновкам колегія суддів погоджується з наступних обставин.

Судом встановлено, що позивач є власником квартини АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу про державну реєстрацію прав (а.с. 11-12).

З долученої до матеріалів справи копії ухвали Львівської міської ради від 19.04.2018р. №3396 вбачається, що Львівською міською радою затверджено технічну документацію із землеустрою і передачу у власність ОСОБА_1 земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , площею 902 кв.м.

З архівного витягу Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів 08.09.1954 року прийнято рішення №1213 (а.с. 111), яким за будинковолодінням АДРЕСА_2 залишено в користуванні земельну ділянку відповідно до існуючих норм у розмірі 1068,8 кв.м.

Таким чином, за будинковолодінням АДРЕСА_2 ще з 1954 року закріплено право користування прилеглою земельною ділянкою.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не представив належних та допустимих доказів на підтвердження того, що до складу виділеної земельної ділянки ОСОБА_1 увійшла частина земельної ділянки призначеної для обслуговування будинковолодіння по АДРЕСА_2

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 20 Земельного Кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

ОСОБА_1 на законних підставах скористалась своїм встановленим діючим земельним законодавством правом на отримання землі для обслуговування належного їй будинку, остання фактично реалізувала своє законне право на визначення виду використання спірної земельної ділянки в межах категорії її цільового призначення - землі житлової та громадської забудови. Протилежного позивачем не доведено, а судами ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не встановлено.

Верховний суд в своєму рішенні від 03 липня 2019 року в справі №61-18288св18 зазначив, що непогодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками не може бути підставою для визнання рішення органів місцевого самоврядування та державних актів недійсними.

З урахуванням підстав та змісту позову, позивачка не довела порушення її прав спірними рішеннями.

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2020 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22 березня 2021 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: О.М. Ванівський

Н.П. Крайник