Постанова від 23.03.2021 по справі 911/776/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року

м. Київ

справа № 911/776/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Лисенко В.О., адвокат (довіреність від 22.12.2020 № 14-330),

відповідач - комунального підприємства "Фастівтепломережа",

представник відповідача - Будова Н.М. - адвокат (ордер від 10.03.2021 № 757520),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Київської області від 14.09.2020 (головуючий суддя Шевчук Н.Г.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 (головуючий Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І. і Алданова С.О.)

у справі № 911/776/20

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

до комунального підприємства "Фастівтепломережа" (далі - Підприємство)

про стягнення 6 488 215,79 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості у загальному розмірі 6 488 215,79 грн, з яких: 5 456 436,24 грн - інфляційні втрати, 1 031 779,55 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/2930-БО-17 (далі - Договір) у частині своєчасної оплати вартості переданого природного газу за період січень - квітень, жовтень-грудень 2013 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що оплата за придбаний природний газ, поставлений за Договором, здійснюється за рахунок видатків державного бюджету на погашення заборгованості з різниці у тарифах, який змінює порядок та строки проведення розрахунків за поставлений природний газ, після відшкодування державою різниці в тарифах згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), а тому у Компанії відсутнє право для нарахування та стягнення з Підприємства 3% річних та інфляційних втрат за визначений період.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Компанія звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статті 4 Закону у подібних правовідносинах.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.03.2020 № 29.3-02/602 у зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 911/776/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Львова Б.Ю.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 28.12.2012 Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", яка згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 перейменована у Компанію (Продавець), та Підприємством (Покупець) укладено Договір, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засоби функціонування ринку природного газу", а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору газ, який продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Згідно з пунктом 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступним за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 9.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Згідно з пунктом 11.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

З метою узгодження вартості природного газу, що поставляється, та уточнення деяких умов Договору між сторонами були підписані додаткові угоди від 18.07.2013 № 1, від 01.11.2013 № 2 та від 15.10.2014 № 3 до Договору.

На виконання умов Договору Компанією у 2013 році у власність Підприємства було поставлено природний газ на загальну суму 8 948 560,96 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Невиконання Підприємством зобов`язань за цим Договором щодо оплати поставленого природного газу у встановлений Договором строк було предметом розгляду у справі № 911/3739/14 господарського суду Київської області.

Так, рішенням господарського суду Київської області від 20.10.2014 у справі № 911/3739/14 стягнуто з Підприємства на користь Компанії 7 448 560,96 грн боргу, 436 998,47 грн пені, 158 738,43 грн 3% річних та 84 252,28 грн інфляційних втрат. Вказане рішення набрало законної сили.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, Компанія зазначила, що Підприємством не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, а саме:

- за зобов`язаннями січня 2013 року - 74 446,48 грн 3% річних за період з 01.04.2015 по 10.12.2019 та 267 677,58 грн інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по листопад 2019 року;

- за зобов`язаннями лютого 2013 року - 202 594,87 грн 3% річних за період з 01.05.2015 по 10.12.2019 та 1 098 569,43 грн інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по листопад 2019 року;

- за зобов`язаннями березня 2013 року - 224 977,44 грн 3% річних за період з 01.05.2015 по 10.12.2019 та 1 219 938,79 грн інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по листопад 2019 року;

- за зобов`язаннями квітня 2013 року - 87 111,93 грн 3% річних за період з 01.05.2015 по 10.12.2019 та 472 363,93 грн інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по листопад 2019 року;

- за зобов`язаннями жовтня 2013 року - 95 825,08 грн 3% річних за період з 01.05.2015 по 10.12.2019 та 521 189,58 грн інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по листопад 2019 року;

- за зобов`язаннями листопада 2013 року - 128 297,93 грн 3% річних за період з 01.05.2015 по 10.12.2019 та 696 415,56 грн інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по листопад 2019 року;

- за зобов`язаннями грудня 2013 року - 218 525,84 грн 3% річних за період з 01.05.2015 по 10.12.2019 та 1 180 281,37 грн інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по листопад 2019 року.

Ухвалюючи оскаржувані рішення у даній справі № 911/776/20, суди виходили з того, що відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із статтею 174 ГК України підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Отже, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Судами встановлено, що предметом спору між сторонами є застосування до Підприємства відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, за несвоєчасне виконання обов`язків з оплати поставленого природного газу.

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.11.2016 прийнято Закон, який набрав чинності 30.11.2016.

Відповідно до статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Згідно із статтею 2 Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону порядок ведення та користування реєстром затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Згідно з пунктом 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 18.10.2017 № 174 Підприємство включено до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (далі - Реєстр).

На підтвердження включення Підприємства до вказаного Реєстру до матеріалів справи долучено лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 18.07.2017 № 8/10-1319-17 про включення до Реєстру, а також повідомлення, яке засвідчує, що станом на 18.07.2017 Підприємство внесено до такого Реєстру.

Відповідно до статті 4 Закону взаєморозрахунки проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової енергії для населення, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню (без урахування розміру зобов`язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води іншим категоріям споживачів. Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок видатків державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15.03.2017 № 53 затверджено Типове положення про територіальні комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, відповідно до якого територіальна комісія з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах утворюється обласними, Київською міською державними адміністраціями для реалізації положень Закону в частині перевірки та підтвердження наявних обсягів заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам й організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям й установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла через невідповідність фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 01.01.2016.

Судами встановлено, що протоколом від 31.05.2017 № 1 територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці у тарифах узгоджено Підприємству загальну суму заборгованості з різниці у тарифах, яка підлягає врегулюванню шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 Закону в розмірах: для населення - 301 819,00 грн та бюджетних установ - 13 059 845,00 грн.

Згідно з довідкою про обсяги та структуру кредиторської заборгованості у розрізі договорів Підприємства та актів звірки взаєморозрахунків з Компанією основний борг Підприємства перед Компанією за спожитий природний газ та не погашений станом на 31.12.2016 становить 12 648 982,15 грн, у тому числі і заборгованість за Договором у розмірі 7 448 560,96 грн, яка погашається за рахунок видатків державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що оплата за придбаний природний газ, поставлений за Договором, здійснюється за рахунок видатків державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах, який змінює порядок та строки проведення розрахунків за поставлений природний газ, після відшкодування державою різниці в тарифах згідно із статтею 4 Закону.

Підприємство зазначає, що заборгованість за Договором перед Компанією не сплачено, оскільки заборгованість з різниці в тарифах, на час звернення до суду, державою не відшкодовано.

Відтак погашення суми боргу за спірним Договором здійснюється за рахунок видатків державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах, що, у свою чергу, свідчить про те, що Підприємство не може впливати на розподіл вказаних коштів, тому, відповідно, у Компанії відсутнє право для нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за визначений період, оскільки положеннями частини першої статті 7 Закону передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016 неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.

З урахуванням викладеного суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Компанія у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статті 4 Закону у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що, враховуючи встановлені судами обставини, а саме: невиконання Підприємством зобов`язань за Договором щодо оплати поставленого природного газу у встановлений Договором строк було предметом розгляду у справі № 911/3739/14 господарського суду Київської області; на підтвердження включення Підприємства до вказаного Реєстру до матеріалів справи долучено лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 18.07.2017 № 8/10-1319-17 про включення до Реєстру, а також повідомлення, яке засвідчує, що станом на 18.07.2017 Підприємство внесено до такого Реєстру; протоколом від 31.05.2017 № 1 територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці у тарифах, узгоджено Підприємству загальну суму заборгованості з різниці у тарифах, яка підлягає врегулюванню шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 Закону в розмірах: для населення - 301 819,00 грн та бюджетних установ - 13 059 845,00 грн; згідно з довідкою про обсяги та структуру кредиторської заборгованості у розрізі договорів Підприємства та актів звірки взаєморозрахунків з Компанією основний борг Підприємства перед Компанією за спожитий природний газ та не погашений станом на 31.12.2016 становить 12 648 982,15 грн, у тому числі і заборгованість за Договором у розмірі 7 448 560,96 грн, яка погашається за рахунок видатків державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах, - передчасним є формування такого висновку у даній справі, оскільки судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин.

При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені рішення та постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 14.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 у справі № 911/776/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов