Постанова

від 23.03.2021 по справі 620/993/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/993/20 Суддя першої інстанції: Непочатих В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Собківа Я.М. та Черпіцької Л.Т.,

при секретарі - Василенко Ю.А.,

за участю:

позивача: - ОСОБА_1 ,

представника позивача: - Руденок П.С.,

представника відповідача: - Стасюк В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середньоденної заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середньоденної заробітної плати за час вимушеного прогулу, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 28-к від 19.02.2020 року, яким позивача було звільнено з посади директора Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації та поновити його на даній посаді з 19.02.2020 року (з дати звільнення) або, у разі ліквідації Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації, зобов`язати Чернігівську обласну державну адміністрацію працевлаштувати позивача на посаду, яка є не нижчою для категорії "Б", рангу 6 державного службовця;

- стягнути з Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації на користь позивача середньоденну заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 302786,66 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

17 березня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 11117, Чернігівською обласною державною адміністрацією подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 28-к від 19.02.2020 року, яким позивача було звільнено з посади директора Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації, винесено з дотриманням встановленої законодавством процедури звільнення працівника, станом на момент виникнення спірних правовідносин, при цьому відповідачем дотримано вимоги щодо належного персонального попередження позивача не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення, запропоновано наявні вакантні посади.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 з 27.02.2018 року працював на посаді директора Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації.

Розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 19.11.2019 року № 661 Про внесення змін до структури Чернігівської обласної державної адміністрації відповідно до статті 5 Закону України Про місцеві державні адміністрації , постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 р. № 91 Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій та з метою оптимізації структури Чернігівської обласної державної адміністрації було зобов`язано передати Департаменту розвитку економіки та сільського господарства Чернігівської обласної державної адміністрації повноваження і функції, реалізацію яких забезпечує Департамент агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації, припинити в порядку реорганізації юридичну особу - Департамент агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 00733702), шляхом приєднання до Департаменту розвитку економіки та сільського господарства Чернігівської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 02742119) (т. 1 а.с. 68-69).

27.11.2019 року ОСОБА_1 отримав попередження про заплановане вивільнення з переліком запропонованих наявних вакантних посад (т.1 а.с. 73-75).

06.02.2019 року розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації № 55 затверджено Положення про Департамент агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації (т.1 а.с. 64-67).

На підставі погодження Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05.02.2020 року № 2202-14-6433-06, розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 19.02.2020 року № 28-к Про звільнення ОСОБА_1 позивача було звільнено з посади директора Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації 19.02.2020 року у зв`язку з реорганізацією державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу ) (т.1 а.с. 71).

Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про державну службу , державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Як визначено частинами другою та третьою статті 3 цього ж Закону, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Разом з тим, за приписами частини п`ятої статті 40 КЗпП України (у редакції із змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури № 113-IX від 19.09.2019 р.) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України, статті 42, частин першої, другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Як вірно наголошено позивачем, станом на час виникнення спірних правовідносин, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури № 113-IX від 19.09.2019 р. абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону України Про державну службу , якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу .

Так, частиною третьою статті 87 Закону України Про державну службу (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, зокрема, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Частиною п`ятою статті 22 Закону України Про державну службу передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме: частини другої статті 40 (звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу), статті 42 (переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці), частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України (щодо обов`язку власника або уповноваженого ним орган пропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації) не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП України.

Такі правовідносини, як вірно встановлено судом першої інстанції, були врегульовані Законом України Про державну службу , що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за його рішенням у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця або іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був запропонований перелік вакантних посад державної служби в Чернігівській обласній державній адміністрації станом на 27.11.2019 року (т.1 а.с.74-76), всього - 34 вакантні посади, проте позивач не виявив бажання, шляхом подання відповідної письмової заяви, бути переведеним на посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції.

Посилання апелянта на той факт, що більшість із запропонованих посад були тимчасовими чи декретними, колегія суддів бере до уваги, проте зазначає, що окрім таких посад, позивачу було запропоновано вакантних безстрокових посад - 14, в тому числі, такі посади як заступник директора Департаменту - начальник управління регіонального розвитку , заступник директора Департаменту - начальник управління з питань внутрішньої політики та зав`язків з громадськістю , начальник відділу адміністративного - господарської, організаційної роботи та інформаційного забезпечення , що свідчить, що позивачу було запропоновано усі вакантні посади, в тому числі й посади рівнозначні за категорією та рангом державної служби тій, що займав позивач.

Висновки викладені в рішеннях Верховного Суду України у справі № 577/3997/15-ц від 18.10.2017 р., Великої Палати Верховного суду у справі № 800/538/17 від 18.09.2018 р., Верховного Суду у справі № 487/2191/17 від 06.05.2020 р. щодо застосування норм права в частині обов`язку роботодавця протягом двох місяців постійно пропанувати працівнику вакантні посади, не є ревалентними в межах спірних правовідносин, оскільки правові висновки у даних судових рішеннях формувалися до змін внесених Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури № 113-IX від 19.09.2019 року, а тому не можуть бути застосованими судом.

Не є обґрунтованими також посилання позивача на необхідність отримання згоди профспілкового органу на звільнення позивача, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 та пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Законом України від 14.01.2020 р. № 440-IX Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи , який набрав чинності 13.02.2020 року, внесено зміни до низки законодавчих актів, зокрема, до Закону України Про державну службу .

Так, абзацом першим частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" вказано, що не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Тобто, на час прийняття оскаржуваного наказу від 19.02.2020 року № 28-к у відповідача був відсутній обов`язок отримувати згоду виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення позивача.

Посилання апелянта на той факт, що до нього не можуть бути застосовані положення вищевказаних нормативно - правових актів, оскільки вони значно погіршують правове становище державного службовця, колегія суддів не може брати до уваги, позаяк, такі зміни були внесені до дати винесення оскаржуваного розпорядження, неконституційними не визнавались, а отже повинні були бути застосовані суб`єктом владних повноважень - роботодавцем.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.М.Собків

Л.Т.Черпіцька

Повний текст виготовлено 23 березня 2021 року.