Постанова

від 03.03.2021 по справі 707/477/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 707/477/20

провадження № 61-10084св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство юстиції України,

треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, державний реєстратор Черкаської районної державної адміністрації Редько Валерія Павлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2020 року у складі судді Суходольського О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Фетісова Т. Л., Вініченко Б. Б., Сіренко Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, державний реєстратор Черкаської районної державної адміністрації Редько В. П. (далі - державний реєстратор), про скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 05 травня 2016 року на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_2 , вона набула право власності на склад мінеральних добрив, площею 343,7 кв. м, розміщений на земельній ділянці площею 0,3500 га, кадастровий номер 7124983000:01:002:0341.

Зазначена земельна ділянка передана у користування ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 25 грудня 2014 року, укладеного з Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області, на строк до 25 грудня 2024 року.

З 2016 року вона самостійно сплачувала орендну плату за користування указаною земельною ділянкою.

28 травня 2019 року вона звернулася до державного реєстратора для заміни сторони в праві користування земельною ділянкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Того ж дня державний реєстратор змінила сторону у праві користування земельною ділянкою з ОСОБА_2 на неї (рішення про державну реєстрацію від 28 травня 2019 року №47066094).

03 вересня 2019 року, на підставі скарги ОСОБА_2 , наказом Міністерства юстиції України № 2798/5 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 травня 2019 року №47066094.

Посилаючись на те, що зазначений наказ Міністерства юстиції України не містить жодних мотивів чи посилань на порушення чинного законодавства державним реєстратором, їй не надходила копія висновку комісії, який відсутній і в знеособленому вигляді на веб-сайті відповідача, а також на те, що вона надала всі необхідні для здійснення реєстраційної дії документи, що підтверджують перехід права власності на нерухоме майно, вважала, що державний реєстратор правомірно вніс зміни до державної реєстрації права на спірну земельну ділянку, а тому у відповідача були відсутні підстави для скасування рішення державного реєстратора.

З урахуванням наведеного просила: скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03 вересня 2019 року №2798/5 та зобов`язати відповідача внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме у відомості про суб`єкта іншого речового права на земельну ділянку, кадастровий номер 7124983000:01:002:0341, вказати її орендарем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 квітня

2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний наказ Міністерства юстиції України прийнятий на законних підставах, оскільки при прийнятті державним реєстратором рішення від 28 травня 2019 року № 47066094 не було встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам пункту 1 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень , зокрема відсутній договір оренди земельної ділянки. Відповідачем дотримано процедуру розгляду скарги ОСОБА_2 , а саме позивача було належним чином повідомлено про надходження скарги на рішення державного реєстратора та порядок її розгляду, оспорюваний наказ прийнято на підставі обгрунтованих висновків комісії. Направлення висновку комісії заінтересованим особам чи розміщення його на офіційному веб-сайті не передбачено Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року

№ 1128 (далі - Порядок).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що при прийнятті державним реєстратором рішення від 28 травня

2019 року № 47066094 не було встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам Закону України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у зв`язку з чим Міністерство юстиції України правомірно скасувало рішення про державну реєстрацію, є таким, що відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права.

Перехід права власності на нерухоме майно не свідчить про автоматичне виникнення права оренди всієї земельної ділянки, на якій воно розташоване, а тільки покладає на власника обов`язок оформити набуте ним право користування у встановленому законом порядку. Обгрунтованими вважав доводи відповідача про відсутність підстав для реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди, що був укладений з попереднім власником нерухомого майна, який втратив право власності на нього.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила рішення Черкаського районного суду Черкаської області від

22 квітня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасувати, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження посилалась на не врахування судами попередніх інстанцій висновків викладених у постановах Верховного Суду від

19 червня 2018 року у справі № 922/3655/17, від 05 вересня 2018 року у справі

№ 904/9027/17, від 05 вересня 2018 року у справі № 808/5913/15, від

07 листопада .2018 року у справі № 910/20774/17, від 29 листопада 2018 у справі

№ 915/1416/17, від 06 грудня 2018 року у справі № 902/1592/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 913/661/17, від 06 березня 2019 року у справі

№ 914/2687/17, від 04 квітня 2019 року у справі № 910/7197/18, від 18 квітня

2019 року у справі № 913/210/18, від 04 червня 2019 року у справі № 914/1925/18 та від 13 червня 2019 року у справі № 922/2427/18.

Зазначала, що суди попередніх інстанцій не урахували положення статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 7, 31 Закону України Про оренду землі , зокрема щодо переходу права користування земельною ділянкою, у тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, у разі набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться на такій земельній ділянці. При цьому право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, а новий власник об`єкту нерухомості набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання йому земельної ділянки чи укладення нового договору оренди.

У державного реєстратора були відсутні підстави для відмови їй у здійсненні реєстраційної дії щодо заміни сторони договору оренди, оскільки надавши договір дарування складу мінеральних добрив від 05 травня 2016 року, у якому зазначено, що зазначений об`єкт нерухомого майна розміщений на спірній земельній ділянці, вона реалізовувала своє право на оформлення користування земельною ділянкою, як власник об`єкта нерухомого майна, на якій він розташований, а отже у неї відсутній обов`язок укладати новий договір оренди земельної ділянки.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

07 серпня 2020 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 25 грудня 2014 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області (орендодавець) та

ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендарю передано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності, кадастровий номер 7124983000:01:002:0341, площею 0,3500 га, вид угідь - під господарськими будівлями і дворами, що розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Дубіївської сільської ради Черкаського району.

Пунктом 8 указаного договору передбачено, що він укладений на 10 років та діє до 25 грудня 2024 року; після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.

05 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Г.М., зареєстрований в реєстрі за №989, за умовами якого позивач набула безоплатно у власність склад мінеральних добрив, позначений на генплані літерами А-1, а, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2 договору, склад мінеральних добрив розташований на земельній ділянці, розміром 0,3500 га, кадастровий номер 7124983000:01:002:0341, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, форма власності - державна.

28 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора із заявою про заміну орендаря земельної ділянки, кадастровий номер 7124983000:01:002:0341, площею 0,3500 га, з ОСОБА_2 на себе.

28 травня 2019 року державним реєстратором, на підставі договору оренди землі від 25 грудня 2014 року, додаткової угоди до договору оренди землі від 23 лютого 2015 року № 8852305, договору дарування № 989 від 05 травня 2016 року, прийнято рішення про внесення змін до запису про інше речове право

№ 47066094 та внесено зміни до запису про інше речове право № 8852305, а саме: змінено орендаря спірної земельної ділянки з ОСОБА_2 на ОСОБА_1

26 червня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Міністерства юстиції України зі скаргою, у якій просила скасувати рішення про внесення змін до запису про інше речове право від 28 травня 2019 року № 47066094, посилаючись на те, що станом на день подання скарги договір оренди землі від 25 грудня 2014 року, укладений між нею та Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області є чинним, ОСОБА_1 не укладала договір оренди земельної ділянки площею 0,35 га, кадастровий номер 7124983000:01:002:0341, і Дубіївською сільською радою не приймалось рішень про передачу спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 .

Листом №2209/19.2.1/46-19 від 23 липня 2019 року Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_1 про надходження скарги ОСОБА_2 від 26 червня 2019 року та направило їй копію скарги. Зазначило, що повідомлення про дату, час та місце розгляду скарги комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації буде опубліковано в підрозділі Засідання Комісії розділу Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації рубрики Послуги на сайті Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України.

19 серпня 2019 року комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 26 червня 2019 року складено висновок, яким встановлено, що державним реєстратором порушено вимоги статей 10 , 18 , 22 , 23 , 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , статті 31 Закону України Про оренду землі , оскільки на підставі оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від

28 травня 2019 року № 47066094 державним реєстратором внесено зміни до запису про інше речове право № 8852305, а саме: змінено орендаря з

ОСОБА_2 на позивача ОСОБА_1 Державним реєстратором не ураховано, що договір оренди землі припиняється у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці, а отже державний реєстратор повинен був припинити запис про оренду ОСОБА_2 на земельну ділянку, а не проводити державну реєстрацію внесення змін до запису про інше речове право.

03 вересня 2019 року наказом Міністерства юстиції України №2798/5 скаргу ОСОБА_2 від 26 червня 2019 року задоволено, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 травня 2019 року № 47066094, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Черкаської районної державної адміністрації Редько В. П.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Правовідносини, що виникли між сторонами стосуються права оренди земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на ній.

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України .

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України).

Положення частини другої статті 120 ЗК України та частини першої статті 377 ЦК України закріплюють принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписами зазначених норм, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.

Тобто, перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі

№ 910/18560/16).

Установивши, що до ОСОБА_1 від ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 05 травня 2016 року перейшло право власності на склад мінеральних добрив, розташований на земельній ділянці, розміром 0,3500 га, кадастровий номер 7124983000:01:002:0341, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, форма власності - державна, яка перебувала у користуванні попереднього власника ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 25 грудня 2014 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний наказ Міністерства юстиції України прийнятий на законних підставах та скасуванню не підлягає, оскільки при прийнятті державним реєстратором рішення від 28 травня 2019 року № 47066094 не було встановлено відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам пункту 1 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень , зокрема відсутній договір оренди земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що перехід права власності на нерухоме майно не свідчить про автоматичне виникнення права оренди всієї земельної ділянки на якій воно розташоване, а тому покладає на власника нерухомого майна обов`язок оформити набуте ним право користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку.

Зазначених висновків судів попередніх інстанцій дійшли внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт е частини першої статті 141 ЗК України).

До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда (частина третя статті 7 Закону України Про оренду землі ).

Договір оренди землі припиняється, зокрема у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці (абзац восьмий частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі ).

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі

№ 922/3655/17, та від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17).

Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зазначених ОСОБА_1 , як підставу касаційного оскарження, від 05 вересня 2018 року у справі № 904/9027/17, від 29 листопада 2018 у справі № 915/1416/17, від

06 грудня 2018 року у справі № 902/1592/15, від 27 лютого 2019 року у справі

№ 913/661/17, від 06 березня 2019 року у справі № 914/2687/17, від 04 квітня

2019 року у справі № 910/7197/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/210/18, від 04 червня 2019 року у справі № 914/1925/18 та від 13 червня 2019 року у справі № 922/2427/18.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , як власник об`єкта нерухомого майна, що розташований у межах земельної ділянки, якою користується на умовах оренди ОСОБА_2 , набула права вимагати оформлення на своє ім`я документів щодо користування частиною земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та яка необхідна для його обслуговування. Наведене відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункти 8.16, 8.17).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

За змістом частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

З позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що спір щодо права користування земельною ділянкою, площею 0,35 га, кадастровий номер 7124983000:01:002:0341, виник між нею та попереднім власником об`єкту нерухомого майна, що розташований на ній - ОСОБА_2 , яка оспорює право позивача на користування всією земельною ділянкою. Натомість звертаючись із зазначеним позовом до суду, ОСОБА_1 відповідачем зазначила Міністерство юстиції України, оспорюючи його наказ про скасування рішення державного реєстратора про внесення змін до запису про інше речове право № 47066094 та внесення змін до запису про інше речове право № 8852305, а саме: заміну орендаря спірної земельної ділянки з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Системний аналіз норм процесуального законодавства, свідчить про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з вимогами щодо форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог; якщо позов заявлено до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з пред`явленою до нього позовною вимогою.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.

Встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з положеннями частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі документів, які підтверджують безспірність факту набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.

Ураховуючи, що право позивача на користування спірною земельною ділянкою не визнається та оспорюється попереднім власником об`єкту нерухомого майна та орендарем земельної ділянки, на якій такий об`єкт розташований, захист права користування земельною ділянкою, на якій розташований належний ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна та яка необхідна для його обслуговування, може бути здійснено шляхом визнання такого права в судовому порядку із залученням до участі у справі як належного відповідача ОСОБА_2 та власника земельної ділянки.

Функцією державної реєстрації є лише офіційне підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речового права. Визнання права на користування земельною ділянкою, яке не визнається або оспорюється іншими особами, є одним із способів захисту права на земельну ділянку, передбачених частиною третьою статті 152 ЗК України, що реалізовується шляхом подання позову до особи, яка таке право не визнає чи оспорює.

Визначений позивачем відповідач - Міністерство юстиції України не оспорює право позивача на користування спірною земельною ділянкою, а згідно з положеннями статті 7 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав та розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, подані особами, які не визнають або ж оспорюють набуття, зміну чи припинення заявником речового права.

Ураховуючи зазначене, Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у справі.

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначеного не урахували та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його недоведеності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суди попередніх інстанцій неправильно визначились з характером спірних правовідносин та застосували норми матеріального і процесуального права, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, які викладені у мотивувальній частині цієї постанови.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої вказаної статті).

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати, понесені у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, державний реєстратор Черкаської районної державної адміністрації Редько Валерія Павлівна, про скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко