Постанова

від 18.03.2021 по справі 487/4981/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

18.03.21

22-ц/812/461/21

Провадження №22-ц/812/461/21

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2021 року м. Миколаїв

справа № 487/4981/20

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів № 7 Миколаївської обласної ради про визнання незаконним наказу , поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , за апеляційною скаргою Миколаївської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів № 7 Миколаївської обласної ради на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 09 листопада 2020 року під головуванням судді Кузьменка В.В. , повний текст судового рішення складений 16 листопада 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

03 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів № 7 Миколаївської обласної ради (далі -Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 ) про визнання незаконним наказу , поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначала, що з 20 лютого 1989 року працювала у Миколаївській ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 на посаді вихователя. З червня 2019 року почала отримувати пенсію за віком, продовжуючи працювати на займаній посаді. 18 березня 2020 року набув чинності Закон України "Про повну загальну середню освіту", згідно якого її попередженням №106 від 22 квітня 2020 року повідомлено про припинення з нею трудових відносин за безстроковим трудовим договором з 01 липня 2020 року та запропоновано укласти строковий трудовий договір терміном на один рік з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року. Також їй запропонували написати заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням, на що позивачка 22 квітня 2020 року написала заяву про надання основної щорічної відпустки з подальшим звільненням із займаної посади за власним бажанням 30 червня 2020 року. Проте 23 квітня 2020 року вона відкликала свою заяву і одночасно повідомила про свою згоду на продовження трудових відносин за строковим трудовим договором. Між тим, 18 серпня 2020 року, після виходу з щорічної основної відпустки її було звільнено із займаної посади згідно наказу № 168-к від 30 липня 2020 року на підставі п. 9 ст. 36 КЗпП України. Позивач вважає таке звільнення неправомірним, а тому просила визнати вказаний наказ незаконним та поновити її на посаді вихователя Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 на умовах строкового трудового договору, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 серпня 2020 року по день прийняття рішення у справі та судові витрати.

Представник відповідача - ОСОБА_2 - заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що оскаржуваний наказ видано в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством України.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ №168-К від 30.07.2020 року, поновлено ОСОБА_1 , на посаді вихователя Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 на умовах строкового трудового договору. Стягнуто з Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 серпня 2020 року в сумі 28 548 грн. 24 коп. Стягнуто з Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. судового збору. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі Миколаївська ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7, посилаючись на порушення норм матеріального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апелянт зазначає, що вимога позивачки про поновлення її на посаді вихователя на умовах строкового трудового договору не підлягає задоволенню враховуючи відсутність нормативного регулювання, яким би було встановлено механізм переведення працівника з безстрокового трудового договору на строковий без припинення трудових відносин, а лише в порядку переведення. Позивач мала підтвердити згоду на укладання строкового трудового договору шляхом подання: заяви про прийняття на роботу, паспорту або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, документу про освіту, документу про стан здоров`я. Жодного з перелічених документів позивачкою надано не було, а тому у відповідача не було правових підстав для укладання строкового трудового договору.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки - адвокат Яброцький С.В. - просив відмовити в апеляційній скарзі та залишити рішення без змін. На думку адвоката апелянт помилково тлумачить положення Закону України Про повну загальну середню освіту , оскільки за змістом підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону набрання ним чинності є підставою для припинення в строк до 01 липня 2020 року безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік, і тільки у разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору такі педагогічні працівники звільняються згідно з п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Між тим ОСОБА_1 надала згоду на продовження трудових відносин на умовах строкового договору, а тому відповідач був зобов`язаний одночасно з припинення безстрокового трудового договору укласти з позивачкою строковий трудовий договір у будь-якій формі, зокрема видавши відповідний наказ, оскільки право на звільнення позивачки було у відповідача виключно у разі ненадання останньою згоди на продовження трудових відносин на нових умовах.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Євтєєва Т.В. - підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 .

Представник позивачки - адвокат Яброцький С.В. - просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що з 20 лютого 1989 року ОСОБА_1 працювала у Миколаївській ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 на посаді вихователя. З червня 2019 року почала отримувати пенсію за віком, продовжуючи працювати на займаній посаді.

22 квітня 2020 року ОСОБА_1 була ознайомлена з попередженням про припинення безстрокового трудового договору з 01 липня 2020 року та запропоновано укласти з нею строковий трудовий договір терміном на 1 рік з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року для продовження трудових відносин (а.с. 17).

В цей же день ОСОБА_1 подала заяву про надання основної щорічної відпустки за 2019/2020 навчальний рік строком 15 календарних днів з 15.06.2020 року з подальшим звільненням за власним бажанням (а.с. 18).

Проте на наступний день - 23 квітня 2020 року - ОСОБА_1 подала заяву про відкликання поданої нею заяви від 22 квітня 2020 року про надання відпустки та звільнення за власним бажанням, в якій також повідомила відповідача про свою згоду на продовження трудових відносин на умовах строкового договору відповідно до пп.2 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про повну загальну середню освіту" (вх. № 205 від 23.04.2020 року) (а.с. 19).

Наказом №168-к від 30 липня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади вихователя 18.08.2020 року на підставі п. 9 ст. 36 КЗпП України, про що позивачка була ознайомлена 18 серпня 2020 року (після виходу з щорічної відпуски, у якій ОСОБА_1 перебувала з 26 червня 2020 року по 17 серпня 2020 року). При ознайомленні з даним наказом позивачка письмово зазначила, що вважає своє звільнення незаконним, оскільки надала згоду на продовження трудових відносин за строковим трудовим договором (а.с. 20).

За такого судом першої інстанції вірно встановлено, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються порядку трудових відносин працівників закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, що виникли в зв`язку з набуттям законної сили Законом України "Про повну загальну середню освіту" № 463-IX від 16.01.2020 року, який набув чинності 18.03.2020 року (далі - Закон № 463-IX).

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 463-IX, набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. До 1 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України . Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України передбачена можливість припинення трудового договору з підстав, передбачених іншими законами.

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5 1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Встановивши, що 23 квітня 2020 року позивачка анулювала висловлену 22 квітня 2020 року домовленість про припинення трудового договору за власним бажанням та висловила свою письмову згоду на продовження трудових відносин на умовах строкового договору відповідно до пп.2 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про повну загальну середню освіту" , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивачки відбулося з порушенням відповідачем вимог вищевказаного Закону, оскільки звільнення педагогічного працівника, яким виплачується пенсія за віком, за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України можливо тільки у разі незгоди працівника з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору.

Отже, встановивши, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням установленого законом порядку , суд першої інстанції правильно вважав неправомірним наказ №168-к від 30 липня 2020 року Миколаївської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІІ ступенів №7 Миколаївської обласної ради та дійшов вірного висновку щодо поновлення поновлення позивачки на роботі.

Також суд першої інстанції, враховуючи приписи ст. 235 КЗпП України, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 серпня 2020 року по день ухвалення рішення - 09 листопада 2020 року включно (84 робочих днів) в розмірі 28548грн.24коп. , виходячи середньоденного заробітку ОСОБА_1 339,86 грн. (відповідно до довідки відповідача №136 від 26.08.2020 року - а.с. 21).

Зазначений розрахунок сторони не оспорювали.

Передбачений ч.1 ст. 233 КЗпП України строк на звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 дотримано.

За такого, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 .

З огляду на положення підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про повну загальну середню освіту" доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду першої інстанції про поновлення позивачки на посаді на умовах строкового трудового договору в зв`язку з тим, що відсутня відповідна нормативно-правова база, якою було б встановлено механізм переведення працівника з безстрокового трудового договору на строковий без припинення трудових відносин - не можуть бути прийняти до уваги.

Не заслуговують на увагу посилання апеляційної скарги на те, що у відповідача не було правових підстав для укладання строкового трудового договору, оскільки позивачкою на підтвердження згоди на укладання строкового трудового договору не були подані: заява про прийняття на роботу, паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудова книжка, документ про освіту, документ про стан здоров`я.

Так, 23 квітня 2020 року ОСОБА_1 подала відповідачу заяву про свою згоду на продовження трудових відносин на умовах строкового договору, що свідчить про прийняття нею пропозиції відповідача укласти з нею строковий трудовий договір терміном на 1 рік з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року для продовження трудових відносин, що була викладена у попередженні позивачки про припинення безстрокового трудового договору, з якою вона була ознайомлена 22 квітня 2020 року.

Такі обставини свідчать про те, що сторони погодили продовження трудових відносин ОСОБА_1 на умовах строкового трудового договору, узгодивши строк його дії. А з огляду на той факт, що ОСОБА_1 з 20 лютого 1989 року працювала в Миколаївській загальноосвітній санаторній школі-інтернат І-ІІІ ступенів № 7 на посаді вихователя, саме там знаходилася її трудова книжка до моменту оспорюваного звільнення, то посилання апелянта на те, що для продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору ОСОБА_1 було необхідно надати передбачені ч. 2 ст. 24 КЗпП документи є безпідставними.

Також не є підставою для визнання звільнення позивачки законним посилання апеляційної скарги на неможливість припинення безстрокового трудового договору з позивачкою до 01 липня 2020 року у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 в період 26 червня 2020 року по 17 серпня 2020 року у щорічній плановій відпустці. До того ж апелянтом не наведено обставин, які унеможливлювали вирішення цього питання до 26 червня 2020 року.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо незаконності звільнення ОСОБА_1 за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, наслідком чого є поновлення позивачки на роботі.

З урахуванням встановлених обставин справи колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, на підставі ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів № 7 Миколаївської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді О.О. Данилова

Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 24 березня 2021 року.