Ухвала

від 27.04.2021 по справі 487/4981/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

27 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 487/4981/20

провадження № 61-6863ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу Миколаївської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату І-ІІІ ступенів № 7 Миколаївської обласної ради на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 09 листопада 2020 рокуу складі судді: Кузьменка В. В., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В.,Данилової О. О., Шаманської Н. О., у справі за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів № 7 Миколаївської обласної ради про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Миколаївської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів № 7 Миколаївської обласної ради (далі - Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7) про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 20 лютого 1989 року ОСОБА_2 працювала у Миколаївській ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 на посаді вихователя. З червня 2019 року почала отримувати пенсію за віком, продовжуючи працювати на займаній посаді. 18 березня 2020 року набув чинності Закон України Про повну загальну середню освіту , згідно якого позивача попередженням №106 від 22 квітня 2020 року повідомлено про припинення з нею трудових відносин за безстроковим трудовим договором з 01 липня 2020 року та запропоновано укласти строковий трудовий договір терміном на один рік з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року. Також позивачу запропонували написати заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням, на що ОСОБА_2 22 квітня 2020 року написала заяву про надання основної щорічної відпустки з подальшим звільненням із займаної посади за власним бажанням 30 червня 2020 року. Проте 23 квітня 2020 року вона відкликала свою заяву і одночасно повідомила про свою згоду на продовження трудових відносин за строковим трудовим договором. Між тим, 18 серпня 2020 року, після виходу з щорічної основної відпустки позивача було звільнено із займаної посади згідно наказу № 168-к від 30 липня 2020 року на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України. Позивач вважав таке звільнення неправомірним, а тому просила визнати наказ № 168-к від 30 липня 2020 року незаконним та поновити її на посаді вихователя Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 на умовах строкового трудового договору, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 серпня 2020 року по день прийняття рішення у справі та судові витрати.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ №168-К від 30 липня 2020 року про звільнення ОСОБА_2 з посади вихователя Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 та поновлено ОСОБА_2 на посаді вихователя Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 на умовах строкового трудового договору. Стягнуто з Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 серпня 2020 року у сумі 28 548,24 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

22 квітня 2021 року Миколаївська ЗСШІ І-ІІІ ступенів№ 7 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 09 листопада 2020 рокута постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, уякій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ураховуючи відсутність відповідної нормативно-правової бази, якою було б встановлено механізм переведення працівника з безстрокового трудового договору на строковий без припинення трудових відносин, а лише в порядку переведення, твердження позивача про обов`язок відповідача здійснити таке переведення є безпідставним. Окрім цього, з фабули позову вбачається, що жодного документа, необхідного для укладення трудового договору, позивачем надано не було, отже у відповідача відсутні правові підстави для укладення строкового трудового договору із позивачем. Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб .

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 28 548,24 грн.

Отже, справа № 487/4981/20 не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Справа № 487/4981/20 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, оскаржені рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга Миколаївської ЗСШІ І-ІІІ ступенів №7 подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ,

УХВАЛИВ:

Відмовити Миколаївській загальноосвітній санаторній школі-інтернату І-ІІІ ступенів № 7 Миколаївської обласної ради у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюна рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 09 листопада 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року усправі за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів № 7 Миколаївської обласної ради про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук