Постанова

від 02.03.2021 по справі 907/682/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2021 р. Справа №907/682/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Т.Б.Бонк,

судді С.М.Бойко,

Г.Г. Якімець,

секретар судового засідання Борщ І.О.,

за участю представників сторін:

від Фонду державного майна України -Золотий Я.М. начальник відділу правового забезпечення РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях (довіреність №29 від 06.01.2021),

від позивача - Костана О.В. - головний спеціаліст відділу представництва в судах (довіреність від 12.01.2021 №32-7-0.7-4/62-21, в режимі відеоконференції),

від відповідача1 (ДП радгосп-завод «Виноградівський» ) - адвоката Вовк У.Я. (довіреність від 19.01.2021),

від відповідача 2 (Широківської сільської ради) -не з`явився (належно повідомлений)

розглянувши апеляційні скарги:

· Фонду державного майна України, вих. №10-25-8001 від 23.04.2020

· Державного підприємства радгосп-завод «Виноградівський» , м. Виноградів Закарпатської області, б/н від 15.04.20

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.03.2020 (суддя Ушак І.Г., повний текст рішення виготовлено 01.04.2020)

у справі № 907/682/19

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

до державного підприємства радгосп-завод «Виноградівський» , м. Виноградів Закарпатської області (відповідач-1)

та до Широківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, с. Широке Закарпатської області (відповідач-2)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1 - Фонду державного майна України, м. Київ

про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею та зобов`язання відповідача-1 повернути земельні ділянки до земель державної власності

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

У листопаді 2019року ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ДП радгосп-завод «Виноградівський» та Широківської сільської ради про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №001378 від 23.01.1995 та зобов`язання ДП радгосп-завод «Виноградівський» повернути земельні ділянки, які перебувають у користуванні підприємства на підставі акту І-ЗК №001378 від 23.01.1995, до земель державної власності.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що за результатами проведеної перевірки питань дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельною ділянкою площею 735,8га, що перебуває у користуванні ДП радгосп-завод «Виноградівський» (відповідача1) на території Широківської сільської ради, позивачем встановлено, що держаний акт на право постійного користування землею І-ЗК №001378, на підставі якого відповідач1 використовує земельні ділянки, виданий з грубим порушенням земельного законодавства, оскільки в порушення вимог ст. 23 ЗК України відсутні відомості про його реєстрацію в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, а також, що спірний акт виданий на підставі неіснуючого рішення сільської ради. У зв`язку з чим позивач вказував про незаконне використання відповідачем1 спірних земельних ділянок і що такі повинні бути повернені власнику - державі. Крім того, позивач вказував, що відповідач1 протягом 2016-2018років не сплачував земельного податку, а спірні земельні ділянки перебувають у занедбаному стані.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.03.2020 у справі №907/682/19 позов задоволено повністю. Визнано недійсним державний акт на право користування земельною ділянкою серії І-ЗК № 001378 від 23.01.1995, виданий ДП радгосп-заводу Виноградівський про передачу у постійне користування землі площею 735,8 га для ведення сільського господарства. Зобов`язано ДП радгосп-завод Виноградівський повернути до земель державної власності державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області земельні ділянки, які перебували у користуванні підприємства на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою серії І-ЗК № 001378 від 23.01.1995, що знаходяться в адміністративних межах Широківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.

При задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами перевірки позивача з питань дотримання відповідачем-1 вимог земельного законодавства при використанні земель наданих за спірним державним актом, інформацією Широківської сільської ради від 09.10.2019 № 02-10/182, інформацією архівного відділу Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 27.09.2019 № 01-14/152 підтверджено та не заперечено представником сільської ради під час розгляду справи судом першої інстанції відсутність у протоколі 13-ї сесії 21 скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992 рішення про передачу у постійне користування землі площею 735,8 га для ведення сільського господарства радгоспу Виноградівський .

Разом з тим, згідно з наявною в матеріалах справи копією спірного державного акту І-ЗК № 001378, радгоспу Виноградівський надається у постійне користування 735,8 га землі для ведення сільського господарства відповідно до рішення сесії Широківської сільської ради від 25.09.1992, датою видачі зазначеного державного акту вказано 23.01.1995, у тексті акту відсутня інформація про дату та номер реєстрації акту в Книзі записів державних актів на право користування землею.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для набуття відповідачем1 прав користування землею, посвідчених спірним державним актом, оскільки відсутнє рішення органу місцевого самоврядування - Широківської сільської ради - про надання земельної ділянки в користування радгоспу Виноградівський , про яке йдеться у тексті зазначеного спірного акту. Відтак, встановивши відсутність законних підстав для перебування земельних ділянок у користуванні відповідача1, суд вказав про обгрунтованість позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути їх до державної власності.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги:

Фонд державного майна України, який не брав участі в суді першої інстанції, та ДП радгосп-завод «Виноградівський» (відповідач1) не погодились з вказаним рішенням суду першої інстанції, оскаржили його в апеляційному порядку, просять його скасувати та прийняти нове яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга відповідача1 обгрунтована тим, що суд першої інстанції послався на надану позивачем інформацію про відсутність у протоколі 13-ї сесії 21 скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992 рішення про передачу у постійне користування землі площею 735,8 га для ведення сільського господарства радгоспу Виноградівський , водночас в оспорюваному акті вказано, що його видано відповідно до рішення 12-ї сесіє 21 скликання сільської ради. Відтак скаржник вважає, що суд, не досліджуючи протоколи засідань сесії Широківської сільської ради від 25.09.1992 та рішень, прийнятих на цих сесіях, не міг зробити однозначного висновку, що сільська рада не приймала рішення про видачу оспорюваного акта. Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що наявність рішення про передачу земельної ділянки в користування підтверджується тривалим протягом 25 років користуванням земельною ділянкою ДП радгосп-завод «Виноградівський» , протягом яких сільська рада неодноразово приймала рішення про часткове вилучення у відповідача1 земель (зокрема, рішення № 14 від 06.05.2006, №98 від 06.03.2007, які відповдіач1 не міг подати до суду першої інстанції, оскільки він не був повідомлений про розгляд даної справи судом). Наявність рішення Широківської селищної ради щодо оформлення оскаржуваного державного акту підтверджується також і тим, що оскаржуваний державний акт видано Широківською сільською радою, підписано головою Широківської сільської ради народних депутатів та скріплено її печаткою.

Апелянт також зазначає, що недоліки чи порушення при видачі державного акту не мають наслідком повернення земельної ділянки з користування державного підприємства радгосп-завод «Виноградівський» . Суд не врахував, що оскаржений державний акт видавався у зв`язку із переоформленням існуючого уже на той час права землекористування на бланку нового зразку. До видачі оскаржуваного державного акту державне підприємство радгосп-завод «Виноградівський» користувався цими самими земельними ділянками, на підставі інших документів, виданих в радянський період, а тому визнання недійсним Державного акту серії І-ЗК №001278 від 23.01.1995, не матиме наслідком припинення права ДП радгосп-завод «Виноградівський» на користування землею. Позивач не надав жодних доказів, що право користування вперше виникло у державного підприємства на підставі оскаржуваного акту, і у зв`язку із його недійсністю земельна ділянка підлягає поверненню.

Крім того, апелянт вказує про відсутність будь-яких порушених прав позивача оскаржуваним актом, оскільки ДП радгосп-завод «Виноградівський» є державним підприємством, управління яких здійснює держава в особі Фонду державного майна України, а відтак питання користування землею державним підприємством не підлягає вирішенню судовим шляхом за позовом тієї самої держави в особі іншого органу, а підлягає вирішенню шляхом прийняття державою через свої органи відповідних управлінських рішень. Посилаючись на Положенням про Головне управління Дергеокадастру в області, затверджене Наказом Мінагрополітики від 29.09.2016 №333, скаржник вказує про відстуність у позивача права звертатись до суду з позовом про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Крім того, скаржник вказує, що позивачу та його попереднику , до повноважень яких відносилась державна реєстрація земельних ділянок, правовстановлювальних документів на земельні ділянки (в тому числі державних актів), а також введення державної статистичної звітності з земельних ресурсів, було достименно відомо про користування відповідачем1 спірною землею протягом 25років, тому позивачу мало і могло бути відомо про ті порушення, які стали підставою для звернення до суду з вказаним позовом. Однак, оскільки відповдіача1 не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції він не зміг заявити клопотання про застосування строків позовної давності.

ФДМ України в апеляційній скарзі вказує, зокрема, що оскаржуваним рішенням від 02.03.2020 у даній справі порушено права Фонду державного майна як суб`єкта управління ДП радгосп-завод «Виноградівський» , які встановлені статутом у редакції, затвердженій наказом Фонду від 13.02.2020 №256. Однак, суд першої інстанції в порушення вимог процесуального закону не залучив Фонд державного майна України до участі у справі як третю особу.

Посилаючись на ст. 22 ЗК України, в редакції, чинній на момент видачі спірного державного акта, та рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 апелянт зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте ДП радгосп-завод «Виноградівський» у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Скаржник вказує, що вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою передбачений ст. 141 ЗК України, а тому громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Крім того, зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки оспорюваний державний акт видано 23.01.1995, в той час як позивач звернувся до суду з позовом через 24роки - лише у 2019році.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача1 позивач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.

Позивач вказує, зокрема, що підставою набуття права користування земельною ділянкою є відповідне рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, а не державний акт на право постійного користування землею, виданий на підставі неіснуючого рішення органу місцевого самоврядування. Зазначає про безпідставність тверджень відповідача1 про неналежне його повідомлення про розгляд даної справи судом першої інстанції, оскільки як позовна заява, так і всі процесуальні документи були надіслані відповідачу1 та отримані ним. Вказує, що право користування земельною ділянкою без проведення відповідної реєстрації цього права ( в акті відсутня відмітка про реєстрацію в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею) суперечить ст.ст. 125, 126 ЗК України. Посилаючись на лист ГУ ДФС у Закарпатській області від 23.05.2019 №12080/10/07-16/12-03, згідно з яким відповідач1 протягом 2016-2018років не сплачує земельного податку, позивач вказує, що відповідно до п. д ст. 141 ЗК України систематична несплата земельного податку є підставою для припинення права користування земельною ділянкою. Вважає, що наявність рішень про вилучення земельних ділянок по своїй природі не є правовстановлюючими документами, а тому не можуть підтверджувати правомірність користування відповідачем1 земельними ділянками. Зазначає, що скаржник не надав жодних доказів, що він отримав оспорюваний акт в замін інших правовстановлюючих документів. Посилаючись на ст. 152 ЗК України, позивач вказує, що позов у даній справі заявлений з метою усунення порушень інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру як розпорядника земель державної власності сільськогосподарського призначення, спричинених порушенням відповідачем встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями держаної власності. Щодо доводів апелянта про пропуск строку позовної давності позивач вказує, що про виявлені порушення (видачу спірного акту на підставі неіснуючого рішення органу місцевого самоврядування та відсутність реєстрації державного акта) йому стало відомо лише у 2019році за результатами проведеної перевірки, а тому вважає, що строк позовної давності у даному випадку не пропущений.

У відзиві на апеляційну скаргу ФДМ України позивач також просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу -без задоволення. Вказує, зокрема, що оспорюваний акт ЗК №001378 від 23.01.1995 виданий відповідачу1 з грубим порушенням законодавства, оскільки він не зареєстрований відповідно до вимог чинного на момент його видачі земельного законодавства та виданий на підставі неіснуючого рішення органу місцевого самоврядування.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП радгосп-завод «Виноградівський» .

Ухвалою від 21.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФДМ України.

Ухвалою від 15.09.2020 апеляційні скарги Фонду державного майна України та ДП радгосп-завод «Виноградівський» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.03.2020 в справі № 907/682/19 прийнято до спільного розгляду.

Подальший рух справи викладено в ухвалах апеляційного суду.

Зокрема, ухвалою від 02.02.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ДП радгосп-завод «Виноградівський» та у задоволенні клопотання Виноградівської міської ради про заміну відповідача2 - Широківської сільської ради на Виноградівську міську раду.

Ухвалою від 16.02.2021 залучено до участі у справі Фонд державного майна України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні ДП радгосп-завод «Виноградівський» (відповідача1) та відкладено розгляд справи на 02.03.2021.

24.02.2021 від відповідача2 надійшло клопотання про розгляд даної справи за відсутності представника Широківської сільської ради.

02.03.2021 ДП радгосп-завод «Виноградівський» подало письмові пояснення, в яких вказує, що дана справа (№907/682/19) є однією з кількох справ, у яких ГУ Держгеокадастру заявило позовні вимоги, спрямовані на позбавлення підприємства права користування земельними ділянками (справи №907/297/20, №907/298/20, №907/299/20), і в цих справах інтереси держави представляє прокуратура Закарпатської області, яка підтримує правову позицію щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ГУ Держгеокадастру. Крім того, зазначає, що у зв`язку з реформою децентралізації та створенням об`єднаних територіальних громад земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності передаються у комунальну власність, а відтак органи Держгеокадастру позбавлені повноважень розпорядження державними землями сільськогосподарського призначення.

До вказаних пояснень відповідач1 долучив копії заяв Закарпатської обласної прокуратури у справах №907/298/20, №907/297/20, копію апеляційної скарги прокуратури у справі №907/299/20 та постанови Верховного Суду.

У судовому засіданні 02.03.2021 представник ДП радгосп-завод «Виноградівський» підтримав доводи апеляційної скарги та надав усні пояснення щодо поданих 02.03.2021 письмових пояснень.

Представник ФДМ України підтримав доводи апеляційної скарги та надав усні пояснення.

Представник позивача підтримав доводи, викладені у відзивах на апеляційні скарги.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду доданих скаржником до письмових пояснень доказів (копій заяв Закарпатської обласної прокуратури у справах №907/298/20, №907/297/20, копії апеляційної скарги прокуратури у справі №907/299/20), оскільки такі подані з порушенням процесуального строку для подання доказів, без клопотання про його поновлення. Щодо долучених апелянтом постанов Верховного Суду колегія судді зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України і при прийнятті постанови суд враховує практику касаційного суду.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги слід задоволити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції належить скасувати, з огляду на наступне.

Згідно з встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

В матеріалах справи наявна копія державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №001378, який виданий радгоспу Виноградівський Виноградівського району Закарпатської області Широківською сільською радою Виноградівського району Закарпатської області, згідно з яким зазначеному землекористувачу надається у постійне користування 735,8 га землі для ведення сільського господарства відповідно до рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992 (том 1.а.с. 26-28).

Датою видачі зазначеного державного акту вказано 23.01.1995, у тексті акту відсутня інформація про дату та номер реєстрації акту в Книзі записів державних актів на право користування землею.

Акт містить підпис голови Широківської сільської ради народних депутатів Роман М.І. та відтиск печатки сільської ради (том 1,а.с. 26-29).

В акті визначений план зовнішніх меж землекористування, в якому вказані описи меж 11 земельних ділянок, та який підписаний інженером-землевпорядником Купаром М.К.

Широківська сільска рада звернулась до ГУ Держгеокадастру з листом від 01.02.2019, в якому просила провести позапланову перевірку всіх земельних ділянок ДП радгосп-завод Виноградівський , посилаючись на те, що підприємство за останні 18років не використовує землі за своїм цільовим призначенням (том 1,а.с. 44).

ГУ Держгеокадастру звернулось з листом-запитом від 07.02.2019 до сільської ради щодо надання інформації про здійснення державної реєстрації акту на право постійного користування серії І-ЗК №№001378 від 23.01.1995, у відповідь на який сільська рада листом від 20.02.2019 надіслала копію зазначеного акта та повідомила, про відсутність інформації про реєстрацію державного акту в книзі реєстрації. Крім того, у зазначеному листі сільська рада повідомила, що протягом останніх 20років проходили вилучення земельних ділянок на підставі дозволу ДП радгосп-завод Виноградівський, однак зміни в акті не проведені (том 1,а.с. 47, 48).

У березні 2019 інспекторами позивача проведено позапланову перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні ДП радгосп-завод Виноградівський земельних ділянок загальною площею 735,9га, результати якої оформлені в акті від 20.03.2019 №245-ДК/206/АП/09/01/-19.

В акті зазначено, що станом на час проведення перевірки в результаті інвентаризації земель державної власності на території Широківської сільської ради (за межами населеного пункту) у користуванні держпідприємства сформовано 19 земельних масивів загальною площею 260,3846га.

На час перевірки у відділі у Виноградівському районі ГУ Держгеокадастру Закарпатської області та органу місцевого самоврядування відсутня інформація про наявність Книги записів (реєстрації) державних актів на території Широківської сільської ради, відтак використання земельних ділянок без проведення реєстрації правовстановлюючих документів суперечило вимогам ст. 23 ЗК України в редакції від 18.12.1990.

Під час виїзду на місце розташування земельних ділянок встановлено, що занедбані земельні ділянки не використовуються, що призводить до їх заростання однорідним трав`яним покривом та місцями чагарником.

Відповідно до відповіді Виноградівського управління ГУ ДФС у Закарпатській області від 06.03.2019 №5542/10/07-16 ДП радгосп-завод Виноградівський протягом 2016-2018років не проводив жодної спати земельного податку з юридичних осіб, що знаходяться на території с. Широке.

ГУ Держгеокадастру звернулось до Широківської сільської ради з листом-запитом від 24.09.2019 про надання архівного витягу рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992 про передачу у постійне користування радгоспу Виноградівський 735,8га землі для ведення сільського господарства (том 1,а.с. 100).

У відповідь на вказаний запит Широківська сільська рада листом від 09.10.2019 повідомила, що рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992 знаходиться у Виноградівському районному архівному відділу.

Водночас, архівний відділ Виноградівської РДА повідомив листом від 27.09.2019, що в архівній справі, а саме- в протоколі 13-сесії 21 скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992 відсутнє рішення від 25.09.1992 б/н про передачу у постійне користування радгоспу Виноградівський 735,8га землі для ведення сільського господарства (том 1.а.с. 102).

У жовтні 2019 інспекторами позивача проведено захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання ДП радгосп-завод Виноградівський вимог законодавства у сфері використання та охорони земель державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 1417,1951га на території Виноградівської міської ради, Буківської, Перехрестівської, Широківської сільських рад, результати якого оформлені в акті від 16.10.2019 №249/0132АПІ/02/01-19.

У вказаному акті зазначено, зокрема, про відсутність відомостей у відділі у Виноградівському районі ГУ Держгеокадастру Закарпатської області та органу місцевого самоврядування про наявність Книги записів (реєстрації) державних актів на території Широківської сільської ради, відтак використання земельних ділянок без проведення реєстрації правовстановлюючих документів суперечило вимогам ст. 23 ЗК України в редакції від 18.12.1999.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним :

Норми ст. 3 Земельного Кодексу України, в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акту, передбачали, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну.

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ст. 4 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть надаватися у користування.

За приписами ст. 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь

установленого строку.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ст. 22 ЗК України).

Згідно з ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 ЗК).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х Перехідні положення ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013). При цьому обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень ЗК, визнано неконституційним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Предметом розгляду даної справи є вимоги ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області до ДП радгосп-завод «Виноградівський» та Широківської сільської ради про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №001378 від 23.01.1995 та зобов`язання ДП радгосп-завод «Виноградівський» повернути земельні ділянки, які перебувають у користуванні підприємства на підставі акту І-ЗК №001378 від 23.01.1995, до земель державної власності.

Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги тим, що оспорюваний державний акт виданий відповідачу1 на підставі неіснуючого рішення органу місцевого самоврядування, а також, що такий акт не був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

На момент видачі спірного державного акту діяла затверджена Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 15.04.1993 N 28 Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди).

Згідно з п.1.2 Інструкції державні акти, що посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності, видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів.

Власникам землі або землекористувачам, яким передано (надано) декілька черезсмужних земельних ділянок, розташованих на території Ради народних депутатів, видається один державний акт з відображенням на плані меж всіх переданих (наданих) земельних ділянок (п.1.4 Інструкції).

Відповідно до п.2.5 Інструкції державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею складаються у двох примірниках, підписуються головою відповідної місцевої Ради народних депутатів і скріплюються гербовою печаткою. Сторінку державного акта із зображенням плану земельної ділянки підписує інженер-землевпорядник.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №001378, який виданий радгоспу Виноградівський Виноградівського району Закарпатської області Широківською сільською радою Виноградівського району Закарпатської області, зазначеному землекористувачу надано у постійне користування 735,8 га землі для ведення сільського господарства відповідно до рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992 (том 1.а.с. 26-28).

Датою видачі зазначеного державного акту вказано 23.01.1995, у тексті акту відсутня інформація про дату та номер реєстрації акту в Книзі записів державних актів на право користування землею.

Акт містить підпис голови Широківської сільської ради народних депутатів Роман М.І. та відтиск печатки сільської ради (том 1,а.с. 26-29).

В акті визначений план зовнішніх меж землекористування, в якому вказані описи меж 11 земельних ділянок, та який підписаний інженером-землевпорядником Купаром М.К.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний державний акт видано без попереднього прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення про передачу в постійне користування радгоспу спірних земель. При цьому суд послався на лист архівного відділу Виноградівської РДА від 27.09.2019, згідно з яким в архівній справі, а саме- в протоколі 13-сесії 21 скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992 відсутнє рішення від 25.09.1992 б/н про передачу у постійне користування радгоспу Виноградівський 735,8га землі для ведення сільського господарства (том 1.а.с. 102).

Тобто, зі змісту вказаного листа вбачається, що архівний відділ повідомив позивача про відсутність іншого рішення, а саме - 13-сесії 21 скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992, а не щодо рішення сільської ради, посилання на яке міститься в оспорюваному акті - рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992.

Доказів того, що вказана довідка видана помилково чи містить описки суду не надано.

Крім того, ні позивачем, ні сільською радою не надано суду жодних належних доказів на підтвердження відсутності рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992 про передачу у постійне користування радгоспу Виноградівський 735,8га землі для ведення сільського господарства. Як зазначено вище, відповідно до вимог п.2.5 Інструкції оспорюваний державний акт містить підпис голови сільської ради і скріплений гербовою печаткою ради.

При цьому, з наявних в матеріалах справи листів-відповідей сільської ради (від 20.02.2019 , від 09.10.2019, том 1,а.с. 48,101) вбачається, що сільська рада не заперечує тих обставин, що у відповідача1 неодноразово вилучались з користування земельні ділянки для суспільних потреб громади с. Широке, що, в свою чергу підтверджує той факт, що відповідачу1 належало відповідне право користування земельними ділянками на підставі оспорюваного у даній справі акту.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №001378 від 23.01.1995.

Щодо посилань позивача на те, що відповідач1 протягом 2016-2018років не сплачує земельного податку, що відповідно до п. д ст. 141 ЗК України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою, та на те, що передані йому в користування земельні ділянки перебувають у занедбаному стані, колегія суддів зазначає, що позивач не заявляв до суду позовних вимог про припинення права користування відповідача1 переданими йому земельними ділянками, а вказані обставини не були досліджені судом першої інстанції.

Крім того, відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України , перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від05.11.2019 у справі №906/392/18, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується апеляційним судом.

Щодо відсутності відомостей про проведення сільською радою державної реєстрації оспорюваного акту з урахуванням вказаних вище обставин фактичного користування відповідачем земельними ділянками протягом 25років колегія суддів вважає за необхідне в даному випадку застосувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011, правову позицію, згідно з якою: 1) Європейський суд з прав людини наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та у належний і якомога більш послідовний спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"); 2) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була би рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило би загальним інтересам (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Обгрунтованими, на думку апеляційного суду, також є доводи відповідача1 про те, оспорюваним актом ніяк не порушуються права позивача як розпорядника земельними ділянками державної власності, оскільки як ДП радгосп-завод Виноградівський , яке є державним підприємством, майно якого є державною власністю, так і земельні ділянки, щодо яких виник справі у даній справі, належать до державної власності. Управління відповідачем1 здійснює ФДМ України, відтак питання користування землею державної власності підлягає вирішенню шляхом прийняття державою через свої органи відповідних управлінських рішень.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, і залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

Згідно з частиною третьою статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дані норми статті кореспондуються із частиною першою статті 74 ГПК України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявленого ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області позову до ДП радгосп-завод «Виноградівський» та Широківської сільської ради про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №001378 від 23.01.1995 та зобов`язання ДП радгосп-завод «Виноградівський» повернути земельні ділянки, які перебувають у користуванні підприємства на підставі акту І-ЗК №001378 від 23.01.1995, до земель державної власності.

Щодо викладених в апеляційних скаргах заяв третьої особи та відповідача1 про застосування наслідків спливу позовної давності колегія суддів не приймає до уваги вказані заяви з огляду на наступне.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і вирішення питання щодо можливості захисту порушеного права.

Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Позивач стверджує, що про виявлені порушення (видачу спірного акту на підставі неіснуючого рішення органу місцевого самоврядування та відсутність реєстрації державного акта) йому стало відомо лише у 2019році за результатами проведеної перевірки дотримання відповідачем1 норм земельного законодавства, ініційованою Широківською сільською радою.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що про користування відповідачем1 земельними ділянками на підставі спірного державного акту серії І-ЗК № 001378 від 23.01.1995 Широківській сільській раді було відомо протягом тривалого часу, оскільки, як зазначено вище, сільська рада приймала рішення про вилучення у відповідача1 частини земельних ділянок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утоверено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України.

Відповідно до Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з п.п.25-1 п.4 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Отже, з 2015 року обов`язок з своєчасного проведення перевірок щодо правомірності надання сільською радою у постійне коритсування і фактичного використання відповідачем1 на підставі спірного акту від 23.01.1995 земельних ділянок покладено на позивача як уповноваженого державного органу на здійснення відповідного контролю.

Разом з тим, нормами частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Статтею 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже, заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності може бути подана виключно сторонами, у зв`язку з чим суд не приймає до уваги викладену в апеляційній скарзі ФДМ України, який не брав участі у справі під час розгляду справи судом першої інстанції та залучений апеляційним судом третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1, вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц).

Відповідач1 також заявив в своїй апеляційній скарзі про пропуск позивачем строку позовної давності, вказуючи, що таке клопотання він не зміг заявити в суді першої інстанції, оскільки він не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції. Однак, такі твердження скаржника про неналежне його повідомлення місцевим судом колегія суддів відхиляє як безпідставні та такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення відповідачу1 ухвал суду першої інстанції, а саме: ухвала від 14.11.2019 про відкриття провадження, встановлення відповідачу строку на подання відзиву та призначення підготовчого засідання на 27.12.2019 вручена відповдіачу1 -21.11.2019 (том 1,а.с. 5), ухвала від 12.12.2019 про зміну дати підготовчого засідання на 31.01.2020 вручена відповідачу1 - 19.12.2019 (том 1, а.с. 113), ухвала від 31.01.2020 про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті на 02.03.2020 вручена відповідачу1- 24.02.2021 (том 1,а.с. 132). Однак, відповдіач1 не скористався своїм право на подання відзиву на позовну заяву та не забезпечив явки свого представника в жодне судове засідання місцевого суду, а тому апеляційний суд не приймає до уваги заявлену відповідачем1 в апеляційній скарзі заяву про пропуск позивачем строку позовної давності.

Крім того, як встановив апеляційний суд, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2019 р. № 1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" цілісний майновий комплекс ДП радгосп-завод «Виноградівський» із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства передано до сфери управління Фонду державного майна України.

Відповідно до п.1.1 статуту ДП радгосп-завод «Виноградівський» , затвердженого наказом ФДМ України №256 від 13.02.2020, ДП радгосп-завод «Виноградівський» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України (далі- суб`єкт управління підприємства).

Відповідно до п.5.1 статуту підприємство має право погоджувати із суб`єктом управління підприємства питання, пов`язані з вилученням чи добровільною відмовою від користування земельною ділянкою, зміною цільового призначення земельних ділянок або їх частин, які закріплені за підприємством.

Згідно з п.10.1 статуту суб`єкт управління підприємства є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавством України.

До виключної компетенції суб`єкта управління підприємства відповідно до покладених на нього завдань належить, зокрема, надання згоди на відчуження, оренду, передачу та списання майна підприємства в порядку, передбаченому законодавством України, та погодження питань, пов`язаних з земельними ділянками відповідно до законодавства України (п.10. 7 статуту).

Отже, приймаючи рішення про зобов`язання ДП радгосп-завод «Виноградівський» повернути до земель державної власності земельні ділянки, які перебували у користуванні підприємства на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою серії І-ЗК № 001378 від 23.01.1995, суд першої інстанції не дослідив тих обставин, що ДП радгосп-завод «Виноградівський» належить до сфери управління Фонду державного майна України, до виключної компетенції якого належить, зокрема, надання згоди на відчуження, оренду, передачу та списання майна підприємства в порядку, передбаченому законодавством України, та погодження питань, пов`язаних з земельними ділянками відповідно до законодавства України, що свідчить про те, що суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки ФДМ України, який не був залучений місцевим судом до участі у справі, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України свідчить про порушення норм процесуального права та є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що внаслідок нез`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним державного акта на право користування земельною ділянкою серії І-ЗК № 001378 від 23.01.1995, виданого ДП радгосп-заводу Виноградівський про передачу у постійне користування землі площею 735,8 га для ведення сільського господарства і зобов`язання ДП радгосп-завод Виноградівський повернути до земель державної власності державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області земельні ділянки, які перебували у користуванні підприємства на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою серії І-ЗК № 001378 від 23.01.1995, що знаходяться в адміністративних межах Широківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.

Отже, рішення суду першої інстанції належить скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції, належить покласти на позивача. Судовий збір, сплачений відповідачем1 та ФДМ України при поданні апеляційних скарг, підлягає відшкодуванню скаржникам за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Фонду державного майна України та Державного підприємства радгосп-завод «Виноградівський» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.03.2020 у справі № 907/682/19 - задоволити.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.03.2020 у справі № 907/682/19 - скасувати.

Прийняти нове рішення. У задоволенні позову Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області до державного підприємства радгосп-завод «Виноградівський» та Широківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №001378 від 23.01.1995 та зобов`язання ДП радгосп-завод «Виноградівський» повернути земельні ділянки, які перебувають у користуванні підприємства на підставі акту І-ЗК №001378 від 23.01.1995, до земель державної власності - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на користь, ідент. код: 39766716, місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, площа Народна, будинок 4, на користь Державного підприємства "Радгосп-завод "Виноградівський", ідент. код. 00413765, місцезнаходження: 90300, Закарпатська обл., Виноградівський р-н, місто Виноградів, вул.Персикова, будинок 35, - 5763,00грн судового збору за перегляд рішення апеляційним судом.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на користь, ідент. код: 39766716, місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, площа Народна, будинок 4, на користь Фонду державного майна України, ідент код. 0032945, вул. Генерала Алмазова,18/9, - 5763,00грн судового збору за перегляд рішення апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строки та в порядку, визначені статтями 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.03.2021.

Головуючий (суддя -доповідач) Т.Б.Бонк

Суддя С.М.Бойко

Суддя Г.Г. Якімець