Постанова

від 24.03.2021 по справі 913/528/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2021 р. Справа №913/528/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Склярук О.І., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Слєпченко Р.В. - керівник;

відповідача - Холодов Л.Ю., посвідчення №188 від 17.05.2004 року, ордер АХ№1025802 від 11.02.2021 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи-підприємця Слєпченко Інни Миколаївни, м.Старобільськ, Луганська область, (вх.№534Л/1-40) на рішення Господарського суду Луганської області від 14.01.2021 року у справі №913/528/20,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Вікторія ЛТД , м.Старобільськ, Луганська область,

до фізичної особи-підприємця Слєпченко Інни Миколаївни, м.Старобільськ, Луганська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Брайленд , м.Київ,

про розірвання договору оренди, стягнення коштів та усунення перешкод у користуванні майном,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Вікторія ЛТД звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до фізичної особи-підприємця Слєпченко Інни Миколаївни, в якому просило суд:

- розірвати договір оренди від 01.09.2013 року №б/н, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма Вікторія ЛТД та приватним підприємцем Слєпченко Інною Миколаївною, предметом якого є нерухоме майно невід`ємне від земельної ділянки, а саме частина нежитлового приміщення площею 130 кв.м., а також приміщення ринку (навісу для торгівлі з прибудованими торгівельними палатками) 450,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Луганська область, м.Старобільськ, квартал Ватутіна, буд.16;

- стягнути з приватного підприємця Слєпченко Інни Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Вікторія ЛТД заборгованість з орендної плати у сумі 64768,62 грн., на підставі договору оренди від 01.09.2013 року №б/н, за невиконання обов`язків, передбачених п. 5 договору від 01.09.2013 року №б/н;

- усунути перешкоди у користуванні майном, яке належить ТОВ фірма Вікторія ЛТД , а саме: нежитлове приміщення першого поверху, площею 53,8 кв.м., розташоване за адресою: Луганська область Старобільський район, м.Старобільськ, квартал Ватутіна, буд.16 шляхом зобов`язання фізичної особи-підприємця Слєпченко Інни Миколаївни повернути Товариству з обмеженою відповідальністю фірма Вікторія ЛТД нежитлове приміщення першого поверху, площею 53,8 кв.м., розташоване за адресою: Луганська область Старобільський район, м.Старобільськ, квартал Ватутіна, буд.16, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю фірма Вікторія ЛТД .

Рішенням Господарського суду Луганської області від 14.01.2021 року у справі №913/528/20 (повний текст рішення складено та підписано 25.01.2021 року, суддя Шеліхіна Р.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Слєпченко Інни Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Вікторія ЛТД заборгованість з орендної плати у сумі 64768,62 грн., витрати на судовий збір у сумі 4204,00 грн.

Розірвано договір оренди від 01.09.2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма Вікторія ЛТД та фізичною особою-підприємцем Слєпченко Інною Миколаївною.

Позов в частині вимог про усунення перешкод у користуванні майном, нежитлового приміщення першого поверху, площею 53,8 кв.м., розташованого за адресою: Луганська область Старобільський район, м.Старобільськ, квартал Ватутіна, буд.16 шляхом зобов`язання фізичної особи-підприємця Слєпченко Інни Миколаївни повернути Товариству з обмеженою відповідальністю фірма Вікторія ЛТД нежитлове приміщення першого поверху, площею 53,8 кв.м., розташоване за адресою: Луганська область Старобільський район, м.Старобільськ, квартал Ватутіна, буд.16 - залишено без розгляду.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 14.01.2021 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що доводи позивача про те, що він не укладав договір оренди приміщення №9 від 18.10.2019 року є неналежними, оскільки такий договір укладався, позивач його підписував та скріпив печаткою підприємства. Крім того, копія відповідного договору надавалася під час укладення договору суборенди з третьою особою.

Скаржник вказує, що наданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки не містить посилання ані на те, що сума розраховувалася відповідно до чинного договору, а саме договору оренди приміщення від 18.10.2019 року.

На думку апелянта, суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що позиція позивача ґрунтується на умовах договору оренди нежитлового приміщення від 01.09.2013 року, зміст якого не розповсюджується на об`єкт площею 53,8 кв.м. розташованого за адресою Луганська область, Старобільський район, м.Старобільськ, квартал Ватутіна, будинок 16, оскільки був укладений новий договір оренди від 18.10.2019 року, а отже спір між позивачем та відповідачем наразі відсутній.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації такого права.

10.03.2021 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2929), в якому пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Як вказує позивач, апелянт ототожнює два різних за часом укладення та правовими наслідками договори оренди - договір оренди від 01.09.2013 року щодо якого прийнято рішення судом і договір оренди №9 від 18.10.2019 року щодо якого позивачем не було заявлено вимогу, а як підставу для розгляду іншої вимоги, судом залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 17.03.2021 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, а також забезпечення повного та всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, з огляду на приписи ст.216 та ст.270 Господарського процесуального кодексу України, відкладено розгляд справи на іншу дату, а саме 24.03.2021 року.

23.03.2021 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення (вх.№3488), в яких вказує, що загальна сума сплати орендної плати ФОП Слєпченко І.М. за 2018-2020 роки становить 49649,21 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. У пункті 2.3. договору №9 від 18.10.2019 року сторонами було узгоджено, що компенсація орендодавцю орендарем плати за спожиту електроенергію входить до складу орендної плати. Отже, ФОП Слєпченко І.М. за попередньою згодою з ТОВ Вікторія ЛТД сплачувала орендну плату шляхом перерахування коштів за комунальні послуги, що також підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких додано до пояснень у якості додатків. Загальна сума за 2020 рік становить 81893,64 грн.

Ухвали суду у даній справі направлялись учасникам справи рекомендованими листами за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримувались ними, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи та відомостями з офіційного сайту Укрпошта - Пошук поштових відправлень . Проте, представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.09.2013 року між ТОВ Вікторія ЛТД (орендодавець, позивач у справі) та ФОП Слєпченко В.М. (орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №б/н.

За умовами п.1.1. вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування нерухоме майно, невід`ємне від земельної ділянки, а саме: частину нежитлового приміщення площею 130 (сто тридцять) кв.м., а також приміщення ринку (навісу для торгівлі з прибудованими торгівельними палатками), площею 450,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Луганська обл., м. Старобільськ, кв.Ватутіна, буд.16.

Орендар приймає приміщення згідно цього договору з метою розміщення в ньому торгівельного обладнання, що є власністю орендаря - ПП Слєпченко І.М. (відповідач) - для ведення роздрібної торгівлі.

Пунктом 2.2.2. договору передбачено, що орендар зобов`язаний використовувати приміщення тільки за призначенням, зазначеним в п.1.3. договору, а саме, орендар приймає приміщення згідно цього договору з метою розміщення в ньому торгівельного обладнання, що є власністю ПП Слєпченко І.М. для ведення роздрібної торгівлі.

В разі проведення робіт з поліпшення приміщення за власний рахунок, орендар зобов`язаний узгодити це питання з орендодавцем, попередивши його про такий намір у письмовому вигляді (п.2.2.3. договору).

Договір набирає чинності з моменту передачі приміщень орендареві, що оформляється актом приймання-передачі, який підписується повноважними представниками сторін і діє два роки і одинадцять місяців з моменту підписання цього договору (п.4.1. договору).

У разі якщо після закінчення строку, зазначеного в п.4.1. договору, орендар продовжує користуватись приміщеннями, а з боку орендодавця відсутні заперечення протягом 1 місяця, договір вважається укладеним на строк, зазначений в п.4.1., на тих же умовах (п.4.2. договору).

Відповідно до п.4.3. договору, сторони вправі в односторонньому порядку розірвати договір до закінчення строку, визначеного в п.4.1. договору, попередивши про це іншу сторону письмово, не пізніше, ніж за 2 (два) місяці.

За користування приміщеннями орендар сплачує орендодавцю орендну плату. За домовленістю сторін розмір орендної плати визначено 600,00 грн. на місяць з урахуванням податку на додану вартість (п.5.1. договору).

Пунктом 5.4. договору передбачено, що розмір орендної плати може бути змінений за домовленістю сторін. Зміна розміру орендної плати оформлюється додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Усі питання, що виникають при виконанні цього договору сторонами, вирішуються шляхом переговорів (п.6.1. договору).

У випадку недосягнення згоди між сторонами з відносин, що виникли з виконання цього договору, спори вирішуються в судовому порядку, визначеному чинним законодавством України (п.6.2. договору).

Пунктом 7.3. договору передбачено, що доповнення та зміни існуючих умов договору можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін, оформлені додатковою угодою, підписаною повноважними представниками сторін, яка є невід`ємною частиною договору.

Додатковою угодою від 01.01.2018 року б/н до договору оренди нежитлового приміщення від 01.09.2013 року сторони погодили розмір місячної орендної плати - 2900,00 грн.

Акт приймання передачі майна в оренду сторони не підписали, але договір фактично виконувався сторонами - позивач (орендодавець) надав майно, а відповідач (орендар) прийняв майно і користувався ним на день звернення з позовом до суду у даній справі, частково сплачуючи орендну плату. Такі обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені матеріалами справи і не спростовані сторонами.

Листом від 28.10.2019 року №19 власник комплексу ТОВ фірма Вікторія ЛТД (позивач) в особі директора Слєпченко В.М. повідомив ФОП Слєпченко І.М. про намір розірвання договору оренди від 01.09.2013 року на підставі порушень відповідачем п.1.2., 2.1.4., 2.2.2., 2.2.3. договору - стосовно оплати та використання спірного приміщення.

Відповідач надав відповідь на лист, в якому зазначає, що не згоден з наміром позивача розірвати договір оренди від 01.09.2013 року б/н.

У подальшому, до звернення з позовом у даній справі до суду, позивач не звертався до відповідача з вимогою про розірвання договору і відповідач продовжував використовувати орендоване майно - нежитлові приміщення площею 130 кв.м та 450,3 кв.м за 2900,00 грн. в місяць на підставі укладеного договору оренди від 01.09.2013 року, не сплачуючи у повному обсязі орендну плату.

З огляду на вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд розірвати договір оренди нежитлового приміщення б/н від 01.09.2013 року та стягнути за з ФОП Слєпченко В.М. заборгованість з орендної плати у сумі 64768,62 грн. за користування частиною нежитлового приміщення площею 130 (сто тридцять) кв.м., а також приміщенням ринку (навісу для торгівлі з прибудованими торгівельними палатками), площею 450,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Луганська обл., м. Старобільськ, вул.Ватутіна, буд.16. До позову позивач надав розрахунок заборгованості орендної плати згідно договору оренди нежитлового приміщення від 01.09.2013 року б/н та додаткової угоди від 01.01.2018 року, за яким вбачається, що станом на 20.08.2020 рік, заборгованість у ФОП Слєпченко І.М. перед ТОВ фірма Вікторія-ЛТД складає 64768,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору - п.5.1.договору щодо сплати у належному розмірі та порядку орендної плати.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій та статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного Кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини за даною справою виникли між позивачем та відповідачем на підставі укладеного між ними 01.09.2013 року договору оренди б/н нежитлового приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно ч. 6 названої статті, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Так, орендна плата також є суттєвою умовою договору оренди і встановлюється в договорі за домовленістю сторін. Орендар в силу приписів закону і умов договору має обов`язок сплачувати орендну плату на користь орендодавця в обумовлених договором оренди розмірах та строки.

Договором на оренду нежитлового приміщення від 01.09.2013 року б/н, укладеним між позивачем та відповідачем у справі, встановлено, що орендна плата вноситься не пізніше 05-го числа кожного місяця, наступного за звітним (п.5.3. договору). Згідно п.5.1. договору та з урахуванням додаткової угоди від 01.01.2018 року до договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2013 року б/н, розмір орендної плати становить 2900,00 грн. на місяць.

Таким чином, відповідач з моменту прийняття в оренду нежитлових приміщень згідно п. 1.1. договору від 01.09.2013 року з урахуванням додаткової угоди від 01.01.2018 року, взяв на себе обов`язок, зокрема, сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату у погодженому розмірі до 05 числа кожного місяця наступного за звітним.

Дослідивши обставини спору, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за умовами договору оренди нежитлового приміщення б/н від 01.09.2013 року з урахуванням додаткової угоди до нього від 01.01.2018 року щодо оплати орендної плати у належному порядку та розмірі. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів у розмірі 64768,62 грн. є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами, а отже правомірно задоволені.

Щодо доводів відповідача викладених у апеляційній скарзі, то як вірно відзначив позивач, апелянт ототожнює два різних за часом укладення та правовими наслідками договори оренди - договір оренди від 01.09.2013 року, правовідносини за яким - порушення строків оплати та наявність підстав для розірвання якого є предметом розгляду у даній справі, і договір оренди №9 від 18.10.2019 року, щодо якого позивачем не було заявлено будь-яких вимог. Натомість, доводи та твердження апелянта побудовані на відносинах, що випливають з договору №9 від 18.10.2019 року, який наразі не є предметом розгляду.

З тексту позовної заяви вбачається, що одну із позовних вимог позивач обґрунтував правовідносинами за договором №9 від 18.10.2019 року. Проте, у відповідній частині суд першої інстанції залишив позов без розгляду і апелянт рішення у цій частині не оскаржує.

Надані відповідачем до суду апеляційної інстанції копії платіжних доручень у підтвердження відсутності заборгованості, колегія суддів також відхиляє, оскільки з них неможливо достеменно встановити, які платежі проводив відповідач на користь позивача і чи дійсно вони стосуються орендних платежів за договором б/н від 01.09.2013 року з урахуванням додаткової угоди до нього від 01.01.2018 року. Крім того, з тексту письмових пояснень у якості додатків до яких було додано платіжні доручення вбачається, що сам відповідач обліковує сплату коштів за договором №9 від 18.10.2019 року, який не є предметом розгляду у даній справі.

У відповідності зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Так, частиною другою ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

При цьому, вищенаведені приписи частини другої статті 651 ЦК України є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, установлених договором або законом.

Разом з тим, слід зазначити, що об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата з урахуванням її індексації є одними з істотних умов договору оренди (ст. 284 Господарський кодексу України).

За положеннями п. 4.3. договору б/н від 01.09.2013 року, сторони вправі в односторонньому порядку розірвати договір до закінчення строку, визначеного в пункті 4.1., попередивши про це іншу сторону письмово, не пізніше ніж за 2 (два) місяці.

Як вже зазначалося, листом від 28.10.2019 року №19 власник комплексу ТОВ фірма Вікторія ЛТД (позивач) в особі директора Слєпченко В.М. повідомив ФОП Слєпченко І.М. про намір розірвання договору оренди від 01.09.2013 року на підставі порушень відповідачем п.1.2., 2.1.4., 2.2.2., 2.2.3. договору - стосовно оплати та використання спірного приміщення. Відповідач надав відповідь на лист, в якому зазначив, що не згоден з наміром позивача розірвати договір оренди від 01.09.2013 року б/н.

Підставою для розірвання спірного договору оренди нежитлового приміщення позивачем визначено невиконання відповідачем зобов`язання щодо внесення орендної плати, що є істотним порушення умов цього договору та не спростовано відповідачем.

Поряд з цим, як встановлено судом, відповідачем було порушено зобов`язання щодо сплати орендної плати, що є істотним порушенням умов спірного договору оренди. Оскільки несплата орендних платежів є істотним порушенням договору оренди, в розумінні приписів ч. 2 ст. 651, 782 Цивільного кодексу України, 291 Господарського кодексу України, та несплата відповідачем за договором орендної плати з 01.01.2018 року по 20.08.2020 року підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.09.2013 року б/н.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Луганської області від 14.01.2021 року у справі №913/528/20 без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Слєпченко Інни Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 14.01.2021 року у справі №913/528/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25 березня 2021 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.І. Склярук

Суддя М.М. Слободін