УХВАЛА
24 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/3469/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,
у касаційному провадженні за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02 листопада 2020 року (головуючий - Сіверін В.І., судді: Дучал Н.М., Терещенко О.І.) у справі
за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2
до: (1) Харківської міської ради, (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс"
про визнання незаконною та скасування окремої частини рішення,
В С Т А Н О В И В :
1. Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (Позивач, Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради (Відповідач-1, Міська рада) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс" (Відповідач-2, ТОВ "Перехрестя Плюс") про визнання незаконним та скасування пункту 5.3 додатку 1 до рішення 7 сесії 7 скликання Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" від 06.07.2016 № 262/16, яким затверджено ТОВ "Перехрестя Плюс" проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2238 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0037) для будівництва торгового центру з гіпермаркетом, підземним паркінгом по просп. Ювілейному, 26 (колишній просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ).
1.1. В обґрунтування позовних вимог Прокурор послався на те, що оспорюване ним рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням вимог статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України (ЗК України), а саме без проведення земельних торгів лише на підставі звернення ТОВ "Перехрестя Плюс" про надання дозволу на розробку проєкту відводу, зокрема земельної ділянки площею 0,2238 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0037), для будівництва торгівельного центру з гіпермаркетом з підземним паркінгом та подальшої експлуатації даного об`єкта.
2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.07.2020 року позовні вимоги задоволено.
2.1. Ухвалюючи вказане рішення місцевий господарський суд виходив з такого:
- звернення особи до органу місцевого самоврядування із заявою про надання їй дозволу на розроблення проєкту землеустрою в порядку статті 123 ЗК України є етапом отримання нею земельної ділянки у користування; надаючи згоду на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення орган місцевого самоврядування підтверджує дотримання такою особою процедури отримання земельної ділянки у користування, а отже безпосередню можливість передачі визначеної земельної ділянки у відповідне користування;
- чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало можливість передачі у користування земельної ділянки у разі відсутності на ній об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), окрім як за наслідками проведення конкурсу (аукціону);
- на спірній земельній ділянці відсутні належні третім особам, зокрема, і ТОВ "Перехрестя Плюс", об`єкти нерухомого майна, а тому право користування такою ділянкою могло бути надано заінтересованій особі виключно за наслідками проведення конкурсу;
- всупереч викладеному Міська рада надала дозвіл ТОВ "Перехрестя Плюс" на розробку проєкту землеустрою, а у подальшому, оспорюваним рішенням, затвердила відповідний проєкт і при цьому вчинила такі дії у позаконкурсній процедурі, що суперечить вимогам статей 122, 123, 126, 134 ЗК України і є підставою для задоволення позовних вимог Прокурора.
3. За наслідками перегляду даної справи в апеляційному порядку, постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020, рішення Господарського суду від 22.07.2020 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову повністю відмовлено.
3.1. Постанова апеляційного господарського суду мотивована такими аргументами:
- отримання особою земельної ділянки в оренду передбачає собою процес, який складається з певних етапів (стадій), реалізація кожного з яких є підставою для реалізації наступного, при цьому, затвердження проєкту землеустрою є лише початковою стадією, яка передує наданню земельної ділянки в оренду, а також не є самою передачею земельної ділянки в оренду;
- вимога законодавства щодо проведення земельних торгів (стаття 134 ЗК України) стосується саме надання права оренди земельної ділянки, а не будь-яких інших дій, які передують наданню такого права;
- оскільки спірним пунктом 5.3 додатку 1 до рішення 7 сесії 7 скликання Харківської міської ради було лише затверджено проєкт землеустрою спірної земельної ділянки без її передачі в оренду другому Відповідачу, то посилання Прокурора в позовній заяві на передачу права оренди без проведення земельних торгів є необґрунтованим;
- частиною 13 статті 123 ЗК України встановлено єдину підставу для відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якою може бути лише невідповідність такого проєкту вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, проте Прокурором не надано жодних доказів щодо невідповідності затвердженого проєкту землеустрою спірної земельної ділянки певній нормі законодавства;
- так як в результаті прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення ТОВ "Перехрестя Плюс" не набуло права користування поза процедурою земельних торгів, земельна ділянка не вибула з володіння територіальної громади міста Харкова, висновок суду першої інстанції щодо порушення вимог законодавства є невмотивованим, а позовні вимоги Прокурора не підлягають задоволенню через їх необґрунтованість.
4. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, посилаючись при цьому на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у даній справі скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 22.07.2020 залишити в силі.
5. У своїй касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури стверджує, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення статей 122, 123, 126, 134, 135, 136 ЗК України і при цьому судом також не було враховано висновків Верховного Суду щодо правильного застосування наведених норм у подібних правовідносинах (постанова від 19.02.2019 у справі № 815/905/17, від 08.11.2019 у справі № 420/914/19, від 28.10.2020 у справі № 819/1976/17, від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15, від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16).
5.1. Скаржник по суті повністю підтримує висновки місцевого господарського суду та здійснене ним правозастосування. У підсумку зазначає, що внаслідок неправильного застосування вказаних вище норм матеріального права апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, право на яку можна набути тільки на торгах, може бути здійснено поза конкурсом.
6. У відзиві на касаційну скаргу Харківська міська рада доводи скаржника вважає необґрунтованими та безпідставними; стверджує також про те, що правовідносини у справах, які переглядалися Верховим Судом і на які посилається скаржник у касаційній скарзі не є подібними. За викладеного просить у задоволенні скарги відмовити, а постанову апеляційного господарського суду - залишити без змін.
7. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Скрипки М.В. та представника Міської ради - Дейнеги К.В., перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у даній справі з огляду на таке.
8. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.1. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.2. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
8.3. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
8.4. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
8.5. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
9. Колегією суддів Касаційного господарського суду, яка у касаційному порядку переглядає постанову апеляційного господарського суду у справі № 922/3469/19, проаналізовано судові рішення у справах, які переглядалися Верховним Судом і висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані Східним апеляційним господарським судом при прийнятті постанови від 02.11.2020.
9.1. За наслідками здійсненого аналізу колегія суддів відмічає наступне.
10. У справі № 815/905/17 (об`єднане провадження) фізичними особами до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області було заявлено ряд позовів, у яких позивачі просили:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 262 від 29.11.2016 з додатками, яким внесено зміни до наказу Головного управління Держзземагенства в Одеській області № 77 від 18.09.2014, в частині, що стосується земельного масиву, лот № 1173 розташованого на території Нестоїтської сільської ради (за межами населених пунктів) Подільського району Одеської області, орієнтованою площею 37,03 га згідно з додатком № 1 до наказу № 262;
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 29.11.2016 у наданні дозволу фізичним особам (позивачам) на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Нестоїтської сільської ради Подільського району Одеської області (за межами населених пунктів);
- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання фізичних осіб (позивачів) від 01.11.2016 на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Нестоїтської сільської ради Подільського району Одеської області (за межами населених пунктів) та прийняти відповідне рішення шляхом видання наказу про надання дозволів на розроблення таких проєктів.
10.1. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, адміністративний позов було задоволено.
10.1.1. Задовольняючи позовні вимоги у справі № 815/905/17, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуване рішення відповідач прийняв у той час, коли позивачі вже звернулися до нього із своїми клопотаннями, з метою реалізації належного їм законного права отримати безоплатно у власність спірну земельну ділянку. При цьому, за висновком суду, така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою, як включення тієї чи іншої земельної ділянки до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону - безпосередньо не передбачена приписами статті 118 Земельного кодексу України. Відповідачем не надано обґрунтованих пояснень про те, які в нього виникли об`єктивно необхідні мотиви, цілі чи мета для додаткового включення зазначених земель до земель, право на оренду яких виставляється на земельні торги, після спливу більше ніж двох років з остаточного терміну виконання доручення Віце-прем`єр-міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства Гройсмана В.Б. від 08 жовтня 2014 року, як і не надано пояснень щодо того, чому включення спірних земель не відбулося одразу і в строк виконання доручення, коли були включені в перелік інші земельні ділянки наказом Головного управління Держземагентства в Одеській області від 18 вересня 2014 року № 77.
10.2. За наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі № 815/905/17, 19.02.2019 Касаційним адміністративним судом було прийнято постанову, якою рішення судів попередніх інстанцій змінено в частині обґрунтування висновків судів та виключено з абзацу четвертого резолютивної частини постанови Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 словосполучення: "про надання дозволу на розроблення цього проекту".
10.2.1. Змінюючи мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, Касаційний адміністративний суд, зокрема, вказав, що відповідач, реалізовуючи свої повноваження організатора земельних торгів, з дотриманням визначених Земельним кодексом України вимог, мав право прийняти відповідний наказ про доповнення переліку земельних ділянок державної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги. Але, перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому фактично формуванню переліку земельних ділянок передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.
Втім, відповідно додатку до оскаржуваного наказу від 29.11.2016 № 262 до наведеного переліку включено лише кадастровий квартал земельної ділянки, а не окремі земельні ділянки, а тому суд касаційної інстанції вважав, що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ в межах наданої йому компетенції, припустився порушення процедури включення земельних ділянок до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, в частині зазначення кадастрового номеру останньої.
10.2.2. Щодо відмови відповідача у наданні дозволу позивачам на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га (кожному) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вказала, що обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у її наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
10.3. З наведеного слідує, що правовідносини у справах № 815/905/17 та № 922/3469/19 не можна вважати подібними, оскільки відмінними у них є: (1) суб`єктний склад учасників; (2) предмет і підстави позовів; (3) зміст (суть) правовідносин; (4) правове регулювання; (5) фактичні обставини.
10.4. Таким чином, посилання скаржника на постанову Касаційного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі № 815/905/17 в якості обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження, що визначені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження і відхиляються, як необґрунтовані.
11. У справі № 420/914/19 фізична особа звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Одеській області відносно відмови видати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, оформленої листом Головного управління Держгеокадастру у Одеській області №М-13550/0-7702/0/37-18 від 29.10.2018, за її клопотанням від 02.10.2018 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів);
- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за її заявою від 02.10.2018 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).
11.1. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2019, у задоволенні позову відмовлено.
11.1.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки на момент звернення позивача до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки така була включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних аукціонах, відмова у задоволенні вказаного клопотання відповідає вимогам земельного законодавства, а тому є правомірною і підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії в судовому порядку відсутні.
11.2. За наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі № 420/914/19, 08.11.2019 Касаційним адміністративним судом було прийнято постанову, якою рішення судів попередніх інстанцій скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо відмови позивачу згідно з листом від 29.10.2018 №М-13550/0-7702/0/37-18 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів). Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Одеській області у встановленому законодавством порядку розглянути клопотання (заяву) позивача від 02.10.2018 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).
11.2.1. Приймаючи вказану постанову Верховний Суд вказав, що відповідно до положень статті 136 Земельного кодексу України, віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах дійсно є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.
Втім, як і у справі № 815/905/17, Касаційний адміністративний суд зауважив, що перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому фактично формуванню переліку земельної ділянки передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема, здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.
Отже, враховуючи те, що до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставляються на земельні торги, може бути включено земельну ділянку лише за умови присвоєння їй кадастрового номеру, тобто сформовану земельну ділянку у відповідності до статті 79-1 Земельного кодексу України, а як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12.09.2018 № 219 до такого включено кадастровий квартал на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), а не окремі земельні ділянки, суд касаційної інстанції вирішив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку в частині того, що земельна ділянка, щодо якої відповідач просить надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою є сформованою, відтак такою, яка може бути включеною до відповідного переліку земельних ділянок, а відтак і помилковим є висновок судів в частині правомірності прийнятого відповідачем оспорюваного рішення.
11.3. З наведеного слідує, що правовідносини у справах № 420/914/19 та № 922/3469/19 не можна вважати подібними, оскільки відмінними у них є: (1) суб`єктний склад учасників; (2) предмет і підстави позовів; (3) зміст (суть) правовідносин; (4) правове регулювання; (5) фактичні обставини.
11.4. Таким чином, посилання скаржника на постанову Касаційного адміністративного суду від 08.11.2019 у справі № 420/914/19 в якості обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження, що визначені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України також не знайшли свого підтвердження і відхиляються, як необґрунтовані.
12. У справі № 819/1976/17 фізична особа звернулась з позовом до Тернопільського окружного адміністративного суду у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність службових осіб Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області щодо невиконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 819/825/17 від 06.07.2017 в частині повторного розгляду у встановленні законодавством України строки клопотання позивача від 12.04.2016 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с. Возилів Бучацького району Тернопільської області.;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 04.07.2017 Ч- 5535/0-2003/6-17 "Щодо розгляду клопотання про прийняття наказу";
- визнати протиправним та скасувати Наказ виконуючого обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Мартинюка В.А. "Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення" від 29.09.2017 № 225 в частині включення до переліку ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах, земельної ділянки кадастровий номер 6121281400:01:001:0708 загальною площею 43.8996 га згідно Додатку № 1;
- визнати протиправним та скасувати п. 7 Наказу виконуючого обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Мартинюка В.А. від 02.10.2017 № 268 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та нормативної грошової одиниці" про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (місцевості) сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах, площею 43.8996 га кадастровий номер 6121281400:01:001:0708, яка розташована за межами населеного пункту на території Возилівської сільської ради Бучацького району Тернопільської області із цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та технічної документації по нормативній грошовій оцінці земельної ділянки.
12.1. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.12.2017 позов задоволено частково. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.12.2017 та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено повністю.
12.1.1. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що статті 134, 136 ЗК України не передбачають заборон щодо включення земельних ділянок до Переліку ділянок сільськогосподарського призначення, які виставляються на земельні торги під час надходження від громадянина клопотання про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки у власність. Стаття 136 ЗК України лише містить заборону вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення. Тому наказ "Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення" від 27.09.2017 № 255 є законним, адже відповідач є організатором земельних торгів та наділений повноваженнями визначати перелік земельних ділянок державної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги. Висновки суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання судового рішення у справі № 819/825/17 є помилковими, оскільки задоволення вказаної вимоги є наслідком встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України та подання відповідної заяви в порядку статті 383 КАС України.
12.2. За наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі № 819/1976/17, 28.10.2020 Касаційним адміністративним судом було прийнято постанову, якою постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 залишено без змін.
12.2.1. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, визнаючи правомірною з боку відповідача відмову в наданні позивачеві дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, взяв до уваги, що спірну земельну ділянку відповідним наказом включено до переліку земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги. При цьому зміст статті 136 ЗК України, якою визначено порядок добору земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах, свідчать про те, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є також самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Тому немає підстав для визнання протиправними та скасування наказів № 255 від 27.09.2017 про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах та пункту 7 наказу № 268 від 02.10.2017 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та нормативної грошової оцінки.
12.3. З наведеного слідує, що правовідносини у справах № 819/1976/17 та № 922/3469/19 не можна вважати подібними, оскільки відмінними у них є: (1) суб`єктний склад учасників; (2) предмет і підстави позовів; (3) зміст (суть) правовідносин; (4) правове регулювання; (5) фактичні обставини.
12.4. Таким чином, посилання скаржника на постанову Касаційного адміністративного суду від 28.10.2020 у справі № 819/1976/17 в якості обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження, що визначені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України також не знайшли свого підтвердження і відхиляються, як необґрунтовані.
13. Підсумовуючи у цій частині, Верховний Суд вважає доцільним вказати, що правовідносини в усіх трьох перелічених вище справах, які розглядалися адміністративними судами, є подібними між собою, водночас вони кардинально різняться з тими правовідносинами, які виникли між сторонами у справі № 922/3469/19. У тих справах (адміністративна юрисдикція) фізичні особи зверталися до територіальних органів Держгеокадастру з клопотаннями про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, орієнтованою площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності. Але, усі заявники, зокрема, з підстав включення земельних ділянок до переліку тих, які виставляються на торги, отримали відмови у наданні таких дозволів і саме ці дії державного органу оскаржували до суду.
Водночас у справі № 922/3469/19 навіть схожих обставин судами встановлено не було. Так, ТОВ "Перехрестя Плюс" звернулося до Міської ради з проханням дозволити розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою будівництва торгового центру з гіпермаркетом та підземним паркінгом, отримало такий дозвіл, розробило та погодило проєкт, а потім Міська рада його затвердила. Судами у справі № 922/3469/19 не було встановлено обставин підготовки до чи проведення конкурсних процедур.
14. У справі № 910/1356/13 прокурор Деснянського району міста Києва звернувся з позовною заявою до Київської міської ради, фізичної особи-підприємця Рахімової Г.В., Товариства з обмеженою відповідальністю "Армасе" про: (1) визнання недійсним та скасування рішення відповідача-1 від 24.12.2009 № 977/3046 "Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки фізичній особі - підприємцю Рахімовій Ганні Вікторівні для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на вул. Оноре де Бальзака, 54-а у Деснянському районі м. Києва"; (2) визнання недійсним укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору купівлі-продажу від 24.12.2010 земельної ділянки площею 0, 0734 га у м. Києві по вул. Оноре де Бальзака, 54-а; (3) визнання недійсним виданого відповідачу-2 державного акта від 20.06.2011 про право власності на земельну ділянку; (4) визнання недійсним укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-2 договору про поповнення статутного капіталу ТОВ "Армасе" від 12.03.2012 №2319; (5) визнання відсутнім у відповідача-3 права користування земельною ділянкою.
14.1. Позовна заява у справі № 910/1356/13 була мотивована тим, що у порушення вимог Земельного кодексу України земельна ділянка відчужена на користь відповідача-2 не на конкурентних засадах; на підставі спірного рішення у відповідача-2 виникло одночасно два взаємовиключних права на земельну ділянку - власності та користування; спірне рішення прийнято на підставі неналежним чином оформлених документів із землеустрою; частина спірної земельної ділянки обліковується за іншою особою - ДКП "Житлоремфонд", яка передана відповідачу-2 без дотримання процедури її вилучення у попереднього землекористувача. У зв`язку з незаконністю спірного рішення такими, що не відповідають вимогам закону, а отже недійсними, є обидва договори про відчуження земельної ділянки, у тому числі на користь відповідача-3, а останній, відповідно, не набув права користування цією ділянкою за укладеним з відповідачем-2 договором.
14.2 . Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 та додатковим рішенням цього ж суду від 15.03.2018 позов було задоволено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 та додаткове рішення цього ж суду від 15.03.2018 скасовані. У задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
14.3. За наслідками перегляду справи № 910/1356/13, постановою Касаційного господарського суду від 05.09.2018, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018, рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 скасовано. Справу № 910/1356/13 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
14.3.1. Направляючи справу № 910/1356/13 на новий розгляд Верховний Суд, зокрема, вказав, що чинним земельним законодавством передбачений порядок відчуження земельних ділянок комунальної власності виключно на конкурентних засадах, за виключенням випадків відчуження земельних ділянок, на яких розташоване належне особі на праві приватної власності нерухоме майно. Проте у цьому випадку за приписами частини 2 статті 134 Земельного кодексу України власник нерухомості має право на отримання на позаконкурентних засадах тільки земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване таке майно (будівля, споруда). У той же час, встановивши факт розташування на спірний земельній ділянці належного відповідачу-2 нерухомого майна, ні суд першої інстанції при задоволенні позову, ні суд апеляційної інстанції при відмові в позові, не з`ясували площу відповідної нерухомості та не співставили її з розміром отриманої відповідачем-2 у власність поза конкурсом земельної ділянки. Проте без встановлення цієї обставини неможливо дійти висновку про дотримання відповідачем-1 вимог статті 134 Земельного кодексу України при відчуженні спірної земельної ділянки з комунальної власності.
Верховний Суд наголосив, що суди не дослідили та не надали правової оцінки наявним у справі документам, на підставі яких відбувалось оформлення відповідачем-2 спірної земельної ділянки; згоді Київського міського голови від 06.12.2007 Д-3594 на розроблення документації з землеустрою на земельну ділянку площею 0,022 га для реконструкції кіоску з літним майданчиком під дитяче кафе; технічним умовам на розроблення документації із землеустрою від 04.04.2008 Д-3594 щодо земельної ділянки площею 0,022 га, а також реєстраційному посвідченню від 21.03.2008 № 004385.
14.4. Колегія суддів Касаційного господарського суду, яка розглядає справу № 922/3469/19 вище навела саме ті обставини, яких стосуються висновки Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Але, знову ж таки, вказані висновки стосуються правовідносин, які не є подібними тим, що склалися між сторонами спору у справі № 922/3469/19.
14.5. У справі № 922/3469/19 суди встановили, що Міська рада лише затвердила проєкт землеустрою і в результаті прийняття Міською радою оскаржуваного рішення земельна ділянка не вибула з володіння територіальної громади міста Харкова. Тоді як у справі № 910/1356/13 оспорюваним рішенням міської ради було вирішено передати та продати земельну ділянку. На підставі такого рішення було укладено договір купівлі-продажу та видано державний акт про право власності на земельну ділянку.
14.6. За викладеного, немає підстав вважати подібними фактичні обставини у справах № 922/3469/19 та № 910/1356/13, а тому посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, що визначена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України колегією суддів Касаційного господарського суду не приймаються.
15. У справі № 910/4528/15 Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагра" про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 419/9907 "Про передачу ТОВ "Вагра" земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва"; визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 0, 1521 га на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва, укладеного відповідачами, зареєстрованого Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 25.03.2014 року за № МЗК-1-00195, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Досінчуком Ф.І. та зареєстрований в реєстрі № 1100; визнання відсутнім у ТОВ "Вагра" права користування земельною ділянкою площею 0, 1521 га (кадастровий номер 8000000000:72:215:0116), вартістю 3 427 588, 16 грн на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва.
15.1. За наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі № 910/4528/15 постановою Касаційного господарського суду від 09.02.2018 заяву Заступника Генерального прокурора було задоволено. Скасовано постанову Вищого господарського суду України від 12.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 про задоволення позовних вимог, залишено в силі.
15.2. Спір у справі № 910/4528/15 стосувався правовідносин, які пов`язані з вибуттям земель із комунальної власності територіальної громади м. Києва та які становлять суспільний, публічний інтерес, зокрема, питання законності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з комунальної власності.
15.3. В той же час, як вже неодноразово зазначалося, у справі № 922/3469/19 спір виник стосовно правомірності рішення органу місцевого самоврядування, яким лише затверджено проєкт землеустрою.
15.4. Висновки зі справи № 910/4528/15 щодо застосування положень статті 134 ЗК України, які цитує скаржник, знову ж таки, стосуються саме фактичних обставин згаданої справи у якій мали місце факти вибуття земельної ділянки із власності територіальної громади без проведення конкурсних процедур, а тому такі висновки не є застосовними до правовідносин, як склалися між сторонами у справі № 922/3469/19.
15.5. За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє посилання скаржника про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду із постанови від 09.02.2018 зі справи № 910/4528/15, оскільки правовідносини справі, що переглядається та справі № 910/4528/15 не є подібними.
16. Остання справа, яка розглядалася Верховним Судом і на яку містяться посилання у касаційній скарзі має № 826/11885/16.
16.1. У тій справі у серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Київський річковий порт" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної служби геології та надр України, в якому, з урахуванням прийнятих судом першої інстанції уточнених позовних вимог, просило:
- визнати протиправною бездіяльність Держгеонадр України, яка полягає у нездійсненні дій щодо продовження дії спеціального дозволу на користування надрами від 05.11.1996 № 672, виданого ВАТ "Київпорт";
- зобов`язати відповідача продовжити дію спеціального дозволу на користування надрами від 05.11.1996 № 672, виданого ВАТ "Київпорт" на 20 років до 05.11.2036, шляхом видачі відповідного наказу, та внести відповідну інформацію до електронної інформаційної бази даних спеціальних дозволів на користування надрами.
16.2. Вже з викладеного вбачається, що правовідносини у справі № 826/1185/16 та справі № 922/3469/19 не є подібними, оскільки різняться вони за суб`єктним складом учасників, предметом позовних вимог, змістом спірних відносин та їх нормативним регулюванням.
16.3. За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом у справі № 922/3469/19 висновків Верховного Суду із постанови від 20.05.2019 у справі № 826/1185/16, оскільки такі висновки і не повинні були враховуватись апеляційним судом, позаяк правовідносини у справах не є подібними. З цих же мотивів Верховний Суд не приймає посилання скаржника на постанову у справі № 826/1185/16, як на підставу для касаційного оскарження постанови в розумінні пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
17. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
17.1. За викладеного, на підставі наведеної норми ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційному скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури у даній справі, оскільки усі постанови, на які посилається скаржник у своїй скарзі, прийняті Верховним Судом у відносинах, які не є подібними тим, що склалися між сторонами спору у справі № 922/3469/19.
18. Судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд
У Х В А Л И В :
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02 листопада 2020 року у справі № 922/3469/19 .
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 24.03.2021 |
Оприлюднено | 29.03.2021 |
Номер документу | 95809002 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Міщенко І.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні