Рішення

від 25.03.2021 по справі 320/2866/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року № 320/2866/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Громадської організації Біла Церква разом до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Мале приватне підприємство Діліжанс , Публічне акціонерне товариство Білоцерківський автобусний парк , Товариство з обмеженою відповідальністю Епітранс , Приватне підприємство К-А-Н , Товариство з обмеженою відповідальністю Транссіті , Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Тролейбусне управління , про визнання протиправним та нечинним рішення

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась Громадська організація Біла Церква разом з позовом до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 15.01.2019 № 10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування .

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем встановлено загальний тариф для всіх маршрутів та всіх перевізників міста, без врахування собівартості тарифу для кожного окремого маршруту, що на думку позивача не відповідає пункту 2.1 Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 17.11.2009 № 1175, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.11.2009 за № 1146/17162.

Позивач також наполягає на неповноті наданих перевізниками економічних розрахунків для встановлення тарифу, невідповідності їх нормативним документам та вважає, що оскаржуване рішення було прийнято без застосування процедур, визначених Законом України Про здійснення державних закупівель .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року відкрито загальне позовне провадження за вказаним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Мале приватне підприємство Діліжанс (ЄДРПОУ 20616878), Публічне акціонерне товариство Білоцерківський автобусний парк (ЄДРПОУ 05538721), Товариство з обмеженою відповідальністю Епітранс (ЄДРПОУ 42007773), Приватне підприємство К-А-Н (ЄДРПОУ 20608703), Товариство з обмеженою відповідальністю Транссіті (ЄДРПОУ 32161270), Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Тролейбусне управління (ЄДРПОУ 13705191).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року провадження в цій адміністративній справі було зупинене до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 320/5396/19.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року провадження в адміністративній справі поновлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 20 жовтня 2020 року об 11:00 год.

16 липня 2019 року від виконавчого комітету Білоцерківської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що процес прийняття оскаржуваного рішення відбувався у відповідності до Закону України Про засади державної регуляторної політики , Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту та в межах повноважень, визначених Законом України Про місцеве самоврядування в Україні та Законом України Про автомобільний транспорт .

Відповідач зазначив, що 21 грудня 2018 року позивач був присутній на засіданні Круглого столу з обговорення проектів регуляторних актів - рішень виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Про тариф на проїзд у міському електричному транспорті та Про тариф на послуги з перевезення на міських автобусних маршрутах загального користування , де мав можливість висловити свою думку, отримати відповідь від керівників підприємств-перевізників та надати свої пропозиції чи зауваження.

15 жовтня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення щодо позову від ТОВ Транссіті від 14 жовтня 2019 року, в яких третя особа зазначає, що права позивача не порушені, що є підставою для відмови у позові (т.2, а.с.143-145).

Інші треті особи у справі правом подати до суду письмові пояснення проти позову не скористались.

У судове засідання 20.10.2020 учасники справи не з`явились.

У матеріалах справи наявне клопотання представника позивача, яке 23 вересня 2020 року надійшло на адресу суду, в якому позивач просить про розгляд справи без участі представника позивача на підставі наявних у справі матеріалів.

06 жовтня 2020 року від виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області надійшло клопотання про розгляд справи без представника.

13 жовтня 2020 року від Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Тролейбусне управління надійшла заява, в якій третя особа зазначає, що позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає, а розгляд справи просить здійснювати без участі представника.

Враховуючи наявні клопотання та неявку інших учасників справи у судове засідання, які про розгляд справи були повідомлені належним чином, протокольною ухвалою Київського кружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

До Білоцерківського міського голови звернулися Публічне акціонерне товариство Білоцерківський автобусний парк , Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Тролейбусне управління , Товариство з обмеженою відповідальністю Транссіті , Приватне підприємство К-А-Н , Товариство з обмеженою відповідальністю Епітранс , Мале приватне підприємство Діліжанс з проханням переглянути тарифи на послуги з перевезення пасажирів у м. Біла Церква (т.1 а.с.107-159).

21 грудня 2018 року за участю посадових осіб виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, депутатів Білоцерківської міської ради, керівників підприємств-перевізників (третіх осіб у справі), членів громадської ради при виконавчому комітеті Білоцерківської міської ради та представників громадських організації (у т.ч. керівника позивача) відбулося засідання Круглого столу з обговорення проектів регуляторних актів - рішень виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Про тариф на проїзд у міському електричному транспорті та Про тариф на послуги з перевезення на міських автобусних маршрутах загального користування (т.1 а.с.189-193).

27 грудня 2018 року за участю заступника Білоцерківського міського голови, депутатів міської ради, керівників та інших працівників підприємств-перевізників (третіх осіб у справі) відбулося засідання постійної комісії з питань інвестицій, регуляторної політики, торгівлі, послуг та розвитку підприємництва, власності, комунального майна та приватизації, на якому, зокрема розглядалося питання про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування (т.1 а.с.195).

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року № 10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування встановлений тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в розмірі 7,00 грн. Пунктом 3 цього рішення регламентовано, що воно набирає чинності з 01 лютого 2019 року (т.1 а.с.9).

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 23 січня 2019 року № 44 Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року № 10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування дію оскаржуваного рішення зупинено до 01 березня 2019 року (т.1 а.с.202).

Рішенням Білоцерківської міської ради від 31 січня 2019 року № 3322-65-VII Про зупинення дії рішень виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року № 10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування та № 11 Про тариф на проїзд у міському електричному транспорті доручено відповідачу зупинити дію оскаржуваного рішення (т.1 а.с.203).

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 12 лютого 2019 року № 93 Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року № 10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування дію оскаржуваного рішення зупинено до 01 травня 2019 року (т.1 а.с.204).

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 23 квітня 2019 року № 281 Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року № 10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування дію оскаржуваного рішення зупинено до 10 травня 2019 року (т.1 а.с.205).

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 07 травня 2019 року № 348 Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року № 10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування до 31 грудня 2019 року та встановлення тимчасового тарифу на період зупинення дію оскаржуваного рішення зупинено до 31 грудня 2019 року, а також тимчасово встановлено тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в розмірі 6,00 грн. (т.1 а.с.206).

30 вересня 2019 року Білоцерківською міською радою Київської області було прийнято рішення № 4380-78-VII Про скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15.01.2019 №10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування та рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 07.05.2019 № 348 Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15.01.2019 № 10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування до 31 грудня 2019 року та встановлення тимчасового тарифу на період зупинення .

Вказаним рішенням, зокрема, було скасовано оскаржуване рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15.01.2019 № 10 (т.2 а.с.166-167).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 320/5396/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 30.09.2019 № 4380-78-VII Про скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування та рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 07 травня 2019 року № 348 Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування до 31 грудня 2019 року та встановлення тимчасового тарифу на період зупинення визнано протиправним та нечинним (т.2 а.с.211-222).

Не погоджуючись з правомірністю рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 15.01.2019 № 10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування , Громадська організація Біла Церква разом звернулася до суду з позовом про визнання його протиправним та нечинним.

Так, позивач наголошує на тому, що спірне рішення порушує права та інтереси членів Громадської організації Біла Церква разом .

В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає про те, що спірне рішення ніяким чином не порушує права та інтересів позивача, а тому, на думку відповідача, у Громадської організації Біла Церква разом не виникло права на звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи питання щодо права позивача на звернення до суду з цим позовом суд виходить з такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною 3 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 вказаної статті право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України в рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб`єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статті 5 КАС.

Разом з тим, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Суд акцентує увагу на тому, що правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як от наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.15 у справі № 21-5361а15, від 01.12.15 у справі №21-3222а15, від 08.12.15 у справі № 21-5435а15.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. То ж для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Так, Верховний Суд України, аналізуючи положення статті 6 КАС України (в редакції, яка була чинна до 15.12.2017) в контексті права на оскарження актів суб`єктів владних повноважень, у постанові від 24 лютого 2015 року (справа №21-34а15) зазначив, що суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС України (в редакції, яка була чинна до 15.12.2017) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

При цьому Верховний Суд України вказав на те, що зі змісту регулювання, що міститься у Кодексі адміністративного судочинства України також убачається, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

Суд зі свого боку додає, що зміст правових норм, передбачених частиною 2 статті 171 КАС України в редакції до 15.12.2017 та частиною 2 статті 264 КАС України в редакції після 15.12.2017, є абсолютно аналогічним, тому правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 24 лютого 2015 року у справі №21-34а15 може бути застосований до спірних правовідносин.

Так, зі змісту рішень Конституційного Суду України № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішень № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

У даній справі Громадська організація Біла Церква разом оскаржує рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 15.01.2019 № 10 Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування , яке є нормативно-правовим актом, дія якого розповсюджується на невизначене коло осіб, які користуються послугами міських автобусних маршрутів загального користування у місті Біла Церква Київської області.

У позовній заяві, позивач, обґрунтовуючи наявність у нього права звернення до суду, зазначає про те, що спірним рішенням порушуються права членів громадської організації, які проживають в будинках, на які поширюється дія спірного рішення.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про громадські об`єднання від 22.03.2012 № 4572-VI громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону № 4572-VI громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частина 3 статті 1 Закону № 4572-VI).

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону № 4572-VI громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Частиною 1 статті 11 Закону № 4572-VI передбачено, що статут громадського об`єднання має містити відомості про: 1) найменування громадського об`єднання та за наявності - скорочене найменування; 2) мету (цілі) та напрями його діяльності; 3) порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об`єднанні, права та обов`язки його членів (учасників); 4) повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі - керівні органи) громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи); 5) періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об`єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв`язку; 6) порядок звітування керівних органів громадського об`єднання перед його членами (учасниками); 7) порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг; 8) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об`єднання; 9) порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання (у разі їх створення громадським об`єднанням, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи); 10) порядок внесення змін до статуту; 11) порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об`єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилися після саморозпуску, - для громадського об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи.

Згідно з часиною 2 статті 11 Закону № 4572-VI у статуті громадського об`єднання можуть бути передбачені додаткові положення щодо утворення, діяльності і саморозпуску чи реорганізації громадського об`єднання, що не суперечать закону.

Частиною 1 статті 21 Закону № 4572-VI передбачено, що для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право: 1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі); 2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; 3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації; 4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об`єднання та важливих питань державного і суспільного життя; 5) проводити мирні зібрання; 6) здійснювати інші права, не заборонені законом.

Відповідно до частини 2 статті 21 Закону № 4572-VI громадське об`єднання зі статусом юридичної особи має право: 1) бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; 2) здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 3) засновувати з метою досягнення своєї статутної мети (цілей) засоби масової інформації; 4) брати участь у здійсненні державної регуляторної політики відповідно до Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності ; 5) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об`єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери їхньої діяльності.

Таким чином, такі об`єднання можуть діяти в інтересах будь-яких осіб, у тому числі членів організації, для задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів.

Отже, право представляти інтереси своїх членів громадська організація реалізує відповідно до Конституції України та законодавства про об`єднання громадян.

Так, в Рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013 року №12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації Дім авторів музики в Україні щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір у взаємозв`язку із положеннями пункту г частини 1 статті 49 Закону України Про авторське право і суміжні права зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Суд зазначає, що Законом № 4572-VI окремо не встановлено права громадських організацій на звернення до суду.

Так, частиною 1 статті 21 Закону № 4572-VI громадським організаціям надано право здійснювати інші права, не заборонені законом.

Аналізуючи положення Статуту Громадської організації Біла Церква разом (у новій редакції), затвердженого конференцією Громадської організації Миколи Бабенка Біла Церква разом (протокол № 3 від 22.05.2018) (далі також Статут), суд зазначає, що відповідно до п. 1.1 розділу І Статуту, Громадська організація Біла Церква разом (далі - Організація) є неприбутковим добровільним громадським об`єднанням, яке на умовах саморегулювання, на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод об`єднує осіб, поєднаних спільним інтересом - всебічним розвитком м. Біла Церква.

Пунктом 1.2 розділу І Статуту визначено, що діяльність Організації поширюється на територію м. Біла Церква та Білоцерківського району Київської області.

Згідно з пунктом 2.4 розділу ІІ Статуту Організація має право набувати майнові та особисті немайнові права, виступає учасником цивільно-правових відносин, а також є стороною в судах загальної юрисдикції та юрисдикційних органах інших держав.

Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Статуту основна мета діяльності Організації - сприяння всебічному розвитку м. Біла Церква, захист прав та інтересів членів організації, представництво інтересів членів організації в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Пунктом 3.2 розділу ІІІ Статуту визначено, що основними методами діяльності Організації є, зокрема: сприяння всебічному розвитку м. Біла Церква, шляхом реалізації на його території соціальних проектів будь-якої спрямованості (у т.ч. у сфері соціального захисту, освіти, охорони здоров`я, культури); представництво інтересів членів організації в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; підготовка рекомендацій щодо поліпшення діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, ініціювання розгляду ними окремих питань життєдіяльності міста.

Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Статуту до прав Організації належить: звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

Суд зазначає про те, що у Статуті Громадської організації Біла Церква разом відсутнє положення щодо права звернення Громадської організації Біла Церква разом до суду задля захисту порушених прав та інтересів членів організації.

Отже, суд доходить висновку про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів порушення спірним рішенням прав та законних інтересів саме Громадської організації Біла Церква разом , яка є позивачем у даній справі.

На думку суду, відсутність порушених прав та законних інтересів Громадської організації Біла Церква разом внаслідок прийняття відповідачем спірного рішення не породжує для позивача і права на судовий захист, тобто права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Так, у рішенні у справі Л`Ераблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії від 24 лютого 2009 року, в якій екологічною організацією оскаржувалась відмова держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону, Європейський суд прийшов до висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами, виходячи з обставин даної справи і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів; відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній зв`язок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним як юридична особа, для того щоб стаття 6 Конвенції була прийнятною.

У справі Національна група інформації та протидії заводу Мелокс - Група Ні заводу Мелокс та змішаному оксидному паливу проти Франції (від 28.03.2006, №75218/01), де уряд Франції, перш за все посилався на відсутність порушеного права позивача, Суд також прийшов до висновку що, якщо предметом розгляду був в значній мірі захист спільних інтересів, спір , порушений асоціацією-заявником мав на додаток достатній зв`язок з правом , яке належить їй як юридичній особі на підставі статті 6 § 1 Конвенції.

Оскільки позивачем не доведено, що спірне рішення зумовило порушення прав та законних інтересів саме Громадської організації Біла Церква разом , а також враховуючи, що чинне законодавство містить чітке визначення правил звернення до суду, які позивачем не дотримані, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Суд не дає правової оцінки іншим доводам позивача, покладеним в обґрунтування позовних вимог, оскільки встановлена судом обставина відсутності порушених прав позивача, про захист яких він просить, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення суду складено 25.03.2021 р.

Суддя Кушнова А.О.