Постанова

від 24.03.2021 по справі 754/9475/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/9475/20 Головуючий у суді І інстанції Лісовська О.В.

Провадження № 22-ц/824/3972/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Приходька К.П., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Сакалоша Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ФінМаркет , відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про припинення трудових відносин та зобов`язання вчинити дії ,

в с т а н о в и в:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати припиненими трудові правовідносини між ним та товариствомз обмеженою відповідальністю ФінМаркет (далі - ТОВ ФінМаркет ) з 1 вересня 2008 року у зв`язку зі звільненням з посади директора товариства, зобов`язати відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - ВПДРЮСФОП Шевченківської РДА в м. Києві) виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записи про керівника (директора) та підписанта ТОВ ФінМаркет - ОСОБА_1 у зв`язку із його звільненням з посади директора 1 вересня 2008 року шляхом проведення реєстраційної дії за судовим рішенням, а судові витрати покласти на першого відповідача .

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що загальними зборами учасників ТОВ ФінМаркет ОСОБА_1 було призначено на посаду директора. 1 вересня 2008 року на загальних зборах учасників відповідача було прийнято рішення про звільнення позивача з посади директора товариства у зв`язку з переобранням з 1 вересня 2008 року, а також доручено виконуючому обов`язки директора відповідача Третякову В.Ф. або уповноваженим особам провести державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Однак, позивач нещодавно дізнався, що жодних реєстраційних дій щодо змін до відомостей про юридичну особу в частині директора (керівника) відповідача не проведено, що породжує для нього певні обов`язки як керівника товариства, відповідальність за невиконання яких він не бажає нести через відсутність будь-яких трудових відносин з відповідачем. Позивач вважає, що не проведення відповідачем вказаних реєстраційних дій дає підстави стверджувати те, що останнім не визнається факт припинення трудових відносин між ними та становить безпідставне втручання у його приватне життя, а тому його права та інтереси підлягають судовому захисту в обраний спосіб.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ ФінМаркет з 1 вересня 2008 року у зв`язку із звільненням з посади директора товариства. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії відмовлено. Стягнуто з ТОВ ФінМаркет на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлені обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, а тому позовні вимоги в частині визнання трудових відносин припиненими підлягають задоволенню.

Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання зняття з державної реєстрації трудового договору, позивач позбавлений можливості самостійно зняти його з реєстрації та захистити своє порушене право, а як зазначав представник відповідача, в Єдиному державному реєстрі відсутня інформація стосовно звернення товариства для внесення відповідних змін по зміні керівника.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання вчинити дії, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи,неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права,та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог з одночасним покладенням на першого відповідача судових витрат, пов`язаних із переглядом справи.

Як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що після його звільнення відповідач був зобов`язаний, проте не звернувся до суб`єкта державної реєстрації із заявою про внесення змін до відомостей про керівника підприємства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З іншого боку, суд першої інстанції не врахував, що у випадку наявності звернення товариства для внесення змін про керівника в Єдиному державному реєстрі не значилось би прізвище позивача та, як наслідок, не було б підстав для звернення до суду за захистом порушеного права та інтересу.Ухвалюючи рішення, суд не звернув достатньої уваги, що для повного, належного та ефективного захисту порушених прав позивача, відновлення становища, яке існувало до такого порушення, заявлені останнім вимоги повинні розглядатися в сукупності, а відмова в задоволенні хоча б однієї із вимог не зможе в повній мірі захистити такі права позивача. Окрім того, за змістом частини першої статті 25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в реєстрі, і таким судовим рішенням може бути рішення про зобов`язання вчинення реєстраційних дій. Місцевий суд повністю проігнорував той факт, що припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ, та відповідно не врахував те, що повним, достатнім в своїй сукупності та ефективним способом захисту позивача в даній ситуації у відповідності до частини другої статті 5 ЦПК України було б, окрім іншого, саме зобов`язання виключити з державного реєстру відомості про нього як директора (керівника) відповідача, як такий спосіб, що відповідав би завданням цивільного судочинства, що полягають у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед суворим розумінням права. Суд першої інстанції також не зупинив тривалий процес втручання відповідача у приватне життя позивача, не завадив подальшому такому процесу та не навів аргументів, чи є необхідним таке втручання, чи має воно законні підстави. Поряд з цим, наразі відсутні будь-які обґрунтування наявності мети, доцільності, необхідності чи визначених законом підстав збереження в Єдиному державному реєстрі відомостей про позивача як про керівника після припинення ним трудових відносин з підприємством.

Відзиви відповідачів на апеляційну скаргу до суду не надходили. Натомість представник ВПДРЮСФОП Шевченківської РДА в м. Києві за довіреністю - Берковець Т.І. надіслала на адресу апеляційного суду клопотання, в якому просила розглянути справу без їхньої участі, апеляційну скаргу залишити без задоволення, аоскаржуване судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 1 вересня 2008 року ОСОБА_1 було звільнено з посади директора та підписанта ТОВ ФінМаркет у зв`язку з переобранням з 1 вересня 2008 року, що підтверджується копією протоколу № 10 зборів учасників ТОВ ФінМаркет .

Як вбачається із вказаного протоколу, обраному на зборах виконуючому обов`язків директора цього товариства Третякову В.Ф. або уповноваженим ним особам було доручено провести державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ ФінМаркет , які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 28 липня 2020 року керівником та підписантом ТОВ ФінМаркет (код ЄДРПОУ: 32381437) зазначено ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з позовом та заявляючи вимоги до ТОВ ФінМаркет , ВПДРЮСФОП Шевченківської РДА в м. Києві про визнання припиненими трудових правовідносини та зобов`язання вчинення реєстраційних дій, ОСОБА_1 вказував, що після його звільнення з посади ТОВ ФінМаркет , хоча і повинне та зобов`язане було, проте не звернулося до суб`єкта державної реєстрації із заявою про внесення змін до відомостей про керівника підприємства, що містяться у вказаному реєстрі, а на сьогоднішній день він об`єктивно не в змозі самостійно звернутися до державного реєстратора задля внесення змін до реєстру, оскільки звільнений з посади і більше не являється уповноваженим представником цього товариства.

У відзиві на позовну заяву представник ВПДРЮСФОП Шевченківської РДА в м. Києві заперечувала проти задоволення даних позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію тим, що положеннями Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і законодавством взагалі не передбачено такої процедури, як виключення запису з Єдиного державного реєстру, а передбачено обов`язковість вчинення дій для зміни інформації про керівника саме товариством. Дії державного реєстратора не залежать від його власного волевиявлення чи позиції, а є чітко регламентованими законом, а тому позиція відділу за вищезазначених обставин, може бути єдиною - розгляд поданих документів відповідно до чинного законодавства у разі їх подання. Оскільки в Єдиному державному реєстрі відсутня інформація стосовно звернення товариства для внесення відповідних змін про зміну керівника, то будь-які дії державного реєстратора по самовільному втручанню в роботу товариства та зміну керівника були б незаконними.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин справи, які свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ ФінМаркет фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, тому враховуючи особливості правового регулювання зняття з державної реєстрації трудового договору, позивач позбавлений можливості самостійно зняти його з реєстрації та захистити своє порушене право, а в Єдиному державному реєстрі відсутня інформація стосовно звернення товариства для внесення відповідних змін по зміні керівника.

Проте такі висновки суду не ґрунтуються на обставинах справи та вимогах закону.У даній справі суду першої інстанції перш за все необхідно було з`ясувати юрисдикційність даного спору, а вже потім вирішувати позовпо суті заявлених вимог.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Згідно із вимогами частини першої статті 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII від 2 червня 2016 року суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував на посаді директора ТОВ ФінМаркет , засновником та єдиним учасником якого є ОСОБА_3 , який володіє 100 % частками у статутному капіталі цього товариства. З 1 вересня 2008 року позивача звільнено з роботи (посади) на підставі протоколу зборів учасників ТОВ ФінМаркет № 10.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що нещодавно він випадково дізнався, що жодних реєстраційних дій щодо змін до відомостей про юридичну особу в частині директора (керівника) відповідача не проведено, а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань він досі зазначений як керівник та підписант ТОВ ФінМаркет

Зміст позовних вимог зводився до захисту порушених, на думку позивача, його трудових прав та права на недоторканість приватного життя від порушень з боку ТОВ ФінМаркет , як колишнього роботодавця, щодо не виключення з вказаного реєстру протягом тривалого часу відомостей про нього як керівника (директора) та підписанта підприємства, а вимоги про зобов`язання виключення такого запису шляхом проведення відповідної реєстраційної дії були заявлені до ВПДРЮСФОП Шевченківської РДА в м. Києві.

Відповідно до статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 4, 5 , 19ЦПК України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право або право особи в інтересах якої вона звертається до суду порушено.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені у частині першій статті 19 ЦПК України, згідно якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю урегульовано у низці нормативних актів, серед яких Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), Господарський кодекс України ( далі - ГК України), Закон України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ Про господарські товариства (далі - Закон № 1576-ХІІ).

Зазначені нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому колегія суддів застосовує норми матеріального права на час виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 81 ГК України та частини першої статті 50 Закону № 1576-ХІІ товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з частиною третьою статті 167 ГК України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачено у статті 10 Закону № 1576-ХІІ

Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом чи установчими документами передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього ( статті 23 Закону № 1576-ХІІ).

Відповідно до статті 58 Закону № 1576-ХІІ вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.

Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону № 1576-ХІІ, яка також відсилає до статті 41 цього закону. Відповідно до зазначених норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів.

Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині третій статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення.

Згідно статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний фінансово-правовий консалтинг про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів ) зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства також викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц та від 10 квітня 2019 року у справі 510/456/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 4 вересня 2018 року у справі № 904/5857/17, від 4 червня 2019 року у справі № 826/4204/18, від 12 червня 2019 року у справі № 344/10480/16-а виходила з того, що спір між учасниками юридичної особи або спір учасників юридичної особи з цією юридичною особою щодо скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зміст позовних вимог і належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу по суті в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина друга статті 377 ЦПК України).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду про часткове задоволення позовних вимог підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 та частин першої, другої статті 377 ЦПК України, оскільки заявлені позовні вимоги мають розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановівід 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 , колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI Про судовий збір ). Такого клопотання матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись статтями 255, 256, 367 - 369, 372, 374, 377, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ФінМаркет , відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про припинення трудових відносин та зобов`язання вчинити дії закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач має право звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: К.П. Приходько

Д.О. Таргоній