Постанова

від 24.03.2021 по справі 906/1128/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року Справа № 906/1128/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Довганюк Ірини Валентинівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 грудня 2020 року в справі №906/1128/19 (суддя - Соловей Л.А.)

час та місце ухвалення рішення: 8 грудня 2020 року; м. Житомир, майдан Путятинський; вступна і резолютивна частина проголошена о 11:20 год; повний текст рішення складено 16 грудня 2020 року

за позовом Керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі

Позивача 1: Державного агентства водних ресурсів України,

Позивача 2: Житомирської обласної державної адміністрації

до

Відповідача 1: Бердичівського міжрайонного управління водного господарства

Відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Довганюк Ірини Валентинівни

про визнання недійсним договору №5 від 3 липня 2017 року

за участю представників сторін:

від Прокурора - Котяй І.В.;

від Позивача 1 - не з`явився;

від Позивача 2 - не з`явився;

від Відповідача 1 - не з`явився;

від Відповідача 2 - Кирилюк В.Л..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Бердичівської місцевої прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державного агентства водних ресурсів України (надалі - Позивач 1), Житомирської обласної державної адміністрації (надалі - Позивач 2) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсним договору №5 від 3 липня 2017 року про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту с.Старий Солотвин, укладеного між Бердичівським міжрайонним управлінням водного господарства та Фізичною особою-підприємцем Довганюк Іриною Валентинівною.

Дана позовна заява мотивована тим, що спірний договір є удаваним правочином, укладеним для приховання іншого правочину, який вчинений між сторонами, а саме договору оренди земельної ділянки з об`єктом водного фонду без дотримання визначених законодавством необхідних умов. Позивач вказує, що правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору про надання послуг, врегульованого положеннями статті 901 Цивільного кодексу України. Згідно умов оспорюваного правочину Відповідач 2 фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою з об`єктом водного фонду для вирощування риби з метою її подальшої реалізації, здійснюючи господарську діяльність, а Відповідач 1 отримує плату за користування цією земельною ділянкою водного фонду.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 8 грудня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним договір №5 від 3 липня 2017 року про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту с. Старий Солотвин, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно умов оспорюваного правочину Відповідач 2 фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою з об`єктом водного фонду для вирощування риби з метою її подальшої реалізації, здійснюючи господарську діяльність, а Відповідач 1 отримував плату за користування цією земельною ділянкою із водною акваторією, тобто, фактично правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору про надання послуг, врегульованого положеннями статті 901 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні прийшов до висновку, що укладений між Відповідачами 1 та 2 договір №5 від 3 липня 2017 року про надання послуг щодо оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту с.Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області є удаваним правочином, який вчинено сторонами, зокрема, для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме: договору оренди ставку, що знаходиться на земельній ділянці водного фонду.

Що ж стосується представництва прокуратурою інтересів держави, то місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокуратурою на адресу Позивача 1 та Позивача 2 надіслані відповідні повідомлення від 13 вересня 2019 року №31-88/4614 вих-19 та від 18 жовтня 2019 року №31-88/5171-вих19.

Враховуючи, що Прокурор звернувся до суду із позовом про захист порушених інтересів держави, що на думку останнього, полягають в недоотриманні державою грошових коштів з орендної плати, грубому порушенню її інтересів у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлюється реалізація державної політики по забезпеченні дотримання єдиного порядку набуття та реалізації прав на землю, а також охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави у даній справі місцевий господарський суд вказав є підтвердженими та обґрунтованими.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач 2 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав викладеній у ній просить суд, прийняти апеляційну скаргу Відповідача 2 до розгляду та скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 8 грудня 2020 року в справі №906/1128/19, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду першої інстанції є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Відповідач 2 вказує про відсутність процесуальних підстав для здійснення Прокурором представництва інтересів держави в особі Позивача 1 та Позивача 2. Також Відповідача 2 зазначає, що укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Договір №5 від 3 липня 2017 року про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту с.Старий Солотвин, має правову природу договору про надання послуг. Звертає увагу суду, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували на передання земельної ділянки та реєстрації речового права користування земельною ділянкою водного фонду саме за Відповідачем 2. В своїй апеляційній скарзі Відповідач 2 також вказує, що як вбачається з платіжних доручень податок на землю, зокрема, і після укладення оспорюваного договору вносився Відповідачем 1.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2021 року (том 2, а.с. 77) відкрито апеляційне провадження у справі № 906/1128/19. Запропоновано учасникам по справі протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 2 лютого 2021 року від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача 2 (том 2, а.с. 81-92). В котрому Прокурор заперечує проти задоволення апеляційної скарги Відповідача 2 та просить залишити без змін рішення. Також, Прокурор зазначає, що правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору про надання послуг, врегульованого положеннями статті 901 ЦК України. На переконання Прокурора згідно умов оспорюваного правочину Відповідач 2 фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою з об`єктом водного фонду для вирощування риби з метою її подальшої реалізації, здійснюючи господарську діяльність, а Відповідач 1 отримує плату за користування цією земельною ділянкою водного фонду.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 5 лютого 2021 року від Позивача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача 2 (том 2, а.с. 99-102). В якому Позивач 2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги Відповідача 2 та просить залишити без змін рішення. Також, Позивач 2 зазначив, що спірний договір є удаваним правочином, укладеним для приховання іншого правочину, який вчинений між сторонами, а саме договору оренди земельної ділянки з об`єктом водного фонду без дотримання визначених законодавством необхідних умов.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 лютого 2021 року було призначено справу № 906/1128/19 до розгляду на 10 березня 2021 року об 14:00 год..

Розпорядженням керівника апарата суду від 9 березня 2021 року на підставі службової записки головуючого судді від 9 березня 2021 року, з підстав, зазначених у службовій записці, було призначено заміну судді-члена колегії у даній справі.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного розподілу судової справи між суддями було визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р.; суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В..

Ухвалою Північно -західного апеляційного господарського суду від 9 березня 2021 року прийнято апеляційну скаргу №906/1128/19 до провадження колегією суддів: головуючий суддя Василишин А.Р.; суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 березня 2021 року з підстав, зазначених у даній ухвалі було відкладено розгляд апеляційної скарги на 24 березня 2021 року об 15:00 год..

В судове засідання від 24 березня 2021 року представники Позивача 1, Позивача 2, Відповідача 1 не з`явилися.

Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 10 березня 2021 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача 1, Позивача 2, Відповідача 1 за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 24 березня 2021 року представник Відповідача 2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 8 грудня 2020 року в справі №906/1128/19, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Також, представник Відповідача 2 вказав, що в матеріалах справи відсутні докази котрі свідчили про незаконне користування Відповідачем 2 земельної ділянки водного фонду, так як і відсутні докази складання акту приймання-передачі такої земельної ділянки, а правова природа укладеного договору повністю відповідає умовам та положенням договору про надання послуги. Що ж стосується сплати Відповідачем 2 для Відповідачем 1 певних коштів, то такі оплати проводилися Відповідача 1 з метою утримання в належному стані гідротехнічних споруд та водного об`єкта. Крім того, представник Відповідача 2 вказав про відсутність процесуальних підстав для здійснення Прокурором представництва інтересів держави в особі Позивача 1 та Позивача 2.

В судовому засіданні від 24 березня 2021 року Прокурор заперечив доводи апеляційної скарги Відповідача 2, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 2 без задоволення. Зазначив, що правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору про надання послуг, оскільки за умовами оспорюваного правочину Відповідач 2 фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою з об`єктом водного фонду для вирощування риби з метою її подальшої реалізації, здійснюючи господарську діяльність, а Відповідача 1 отримав плату за користування цією земельною ділянкою водного фонду. Прокурор вказав, що зважаючи на невчинення Позивачем 1 та Позивачем 2 жодних дій щодо захисту інтересів держави в даному випадку, в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокуратурою на адресу Позивача 1 та Позивача 2 надіслані відповідні повідомлення від 13 вересня 2019 року №31-88/4614 вих-19 та від 18 жовтня 2019 року №31-88/5171-вих19, у відповідь на такі звернення як Позивач 1 так і Позивач 2 не заперечували проти такого представництва Прокурором інтересів держави.

Заслухавши пояснення представника Відповідача 2 та Прокурора, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача 2 стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 2 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що на території Старосолотвинської сільської ради в межах с.Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області розташована земельна ділянка водного фонду (кадастровий номер 1820886500:08:000:0002) площею 39,4144га, постійним користувачем якої є Відповідач 1, відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 18 травня 2010 року (том 1, а.с.25-26).

3 липня 2017 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено договір №5 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту с. Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області (надалі - Договір; том 1, а.с.27-30).

У відповідності до пункту 1.1 Договору, предметом Договору є замовлення Відповідача 1 у Відповідача 2 послуги по оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану та поліпшення якості води, яка надається останнім шляхом вселення у водний об`єкт рослиноїдних риб меліорантів у комбінації (полікультури) відповідної структури, з метою утримання в належному стані та здійснення заходів для екологічного оздоровлення водного об`єкту, розташованого в межах Старосолотвинського водосховища, площею 39,4144га, с. Старий Солотвин, Бердичівський район Житомирська область.

Відповідно до пункту 2.2 Договору, Відповідач 1 зобов`язався : здійснювати заходи для екологічного оздоровлення водного об`єкта; вести постійний нагляд за технічним станом водойми та гідротехнічних споруд, обстежувати їх згідно Положення про проведення планово-попереджувальних ремонтів; проводити спостереження за рівнем води у водоймі та контролювати виконання заходів по технічній експлуатації водного об`єкту, а Відповідач 2 зобов`язався : вселити рослиноїдні риби меліоранти у повній комбінації (полікультури) відповідної структури "Рибоводного-біологічного обґрунтування та проведення оцінки посадки необхідної чисельності риб-меліорантів для забезпечення процесів експлуатації водойми розташованої в межах с. Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області, площею 39,4144га" для здійснення біологічного очищення та видалення з водойми надлишкової біомаси шляхом її утилізації та поліпшити якість води; щорічно розробляти програму робіт по заходах, спрямованих на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану водойми, а саме - щільності посадки рибопосадкового матеріалу та результатів вирощування; здійснювати рибопосадковий матеріал у присутності представників Відповідача 1, склавши при цьому акт зариблення; самостійно регулювати поголів`я вселеного рибопосадкового матеріалу; дотримуватися режиму господарювання на водному об`єкті відповідно до чинного законодавства України, не допускаючи порушень технологічної цільності гідротехнічного комплексу та процесу його функціонування; забезпечити на землях водного фонду: - санітарної та епідеміологічної обстановки; - додержання природоохоронного законодавства; - усунення наслідків господарської діяльності (забруднення водойми, його дна та прилеглих територій); не проводити будівництва будь-яких споруд (окрім гідротехнічних та гідрометричних за згодою Відповідача 1); організувати рибозахист та охорону на водному об`єкті та прилеглих землях водного фонду за власний рахунок; дотримуватися правил спортивно-любительського рибальства ; щомісячно до 15 числа поточного місяця зі Відповідачем 1 проводити розрахунки.

Як передбачено пунктом 2.3 Договору, Відповідач 1 має право: вільного доступу до проведення нагляду за технічним станом водного об`єкту, його раціональним використанням, обстеженням згідно Положення про проведення планово-попереджувальних ремонтів, взяття аналізу води, гідрологічних замірів; ініціювання припинення договірних відносин у разі: використання водного об`єкту за призначенням; невиконання умов Договору по вселенню рибопосадкового матеріалу у певній комбінації (полікультури) відповідної структури.

В свою чергу, в силу дії пункту 2.4 Договору Відповідач 2 має право: вирощене поголів`я рибопосадкового матеріалу відловлювати та реалізовувати; при вирощенні риби керуватися "Рибоводно-біологічним обґрунтуванням та проведенням оцінки посадки необхідної чисельності риб-меліорантів для забезпечення процесів експлуатації водойми, розташованої за межами с. Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області, площею 39,4144га", погодженою зі Відповідачем 1.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що: оплата за договором переглядається Відповідачем 1 та змінюється у зв`язку зі зміною нормативів ставок податків і зборів; при цьому сторони укладають додаткову угоду.

В силу дії пункту 3.1 Договору, Відповідач 2 проводить оплату Відповідачу 1 щомісячно в повному обсязі згідно додатку №1 та додатку №2 до Договору.

Згідно пункту 5.1 Договору визначено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом 4-х років.

Відповідно до пункту 5.4 Договору, сторони залишили за собою право на дострокове розірвання даного Договору в будь-який час за взаємною згодою Сторін, а у випадку невиконання Відповідачем 2 своїх зобов`язань (невиконання програми робіт чи несплата коштів за договором) - Договір розривається в односторонньому порядку.

Додатком №1 до Договору сторони визначили, що Відповідач 2 в будь-якому випадку, незалежно від результатів господарської діяльності виділяє кошти на підтримання у належному стані гідротехнічних споруд щоквартально, рівними частинами, з урахуванням індексів інфляції на рахунок Відповідача 1 згідно розрахунку у розмірі 19707 грн 20 коп. в рік на період дії Договору, тобто з моменту затвердження Відповідачем 2 режиму рибогосподарської експлуатації Старосолотвинського водосховища (том 1, а.с.38).

Додатком № 2 до Договору встановлено, що Відповідач 2 в будь-якому випадку, незалежно від результатів господарської діяльності виділяє кошти на відшкодування сплати земельного податку згідно розрахунку у розмірі 24336 грн 61 коп. в рік, в тому числі помісячно 2028 грн 05 коп.. Договір діє до 3 липня 2021 року (том 1, а.с.33).

Прокурор посилаючись на те, що вказаний договір укладений між Відповідачами з метою приховання угоди про оренду земельної ділянки водного фонду і водного об`єкту та відсутністю у Відповідача 1 повноважень на передачу спірного об`єкта водного фонду та земельної ділянки в оренду, звернувся до суду в інтересах держави в особі Позивачів з позовом про визнання недійсним Договір про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги щодо відсутності процесуальних підстав для здійснення Прокурором представництва інтересів держави та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією Прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

В силу дії статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 4 квітня 2019 року №914/882/17, від 22 жовтня 2019 року №926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року в справі № 924/1237/17, від 5 грудня 2018 року в справі №923/129/17 та від 20 березня 2019 року в справі № 905/1135/18, від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відзначає, що підстави представництва Прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення Прокурора.

Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 26 червня 2019 року в справі №587/430/16-ц конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 7 грудня 2018 року в справі №924/1256/17, вказавши, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру України", застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25 жовтня 2019 року в справі № 911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2019 року в справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року в справах №910/3486/18 та №925/650/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти у відповідних правовідносинах державу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанова від 20 листопада 2018 року в справі №5023/10655/11 (пункти 6.21-6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19-4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

Звертаючись з позовною заявою до суду у даній справі, Прокурор обґрунтував наявність інтересів держави, які, на його думку, полягають в порушенні законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища, а також визначив уповноважений орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Позивачів.

З матеріалів справи слідує, що подання даного позову саме Прокурором було зумовлено неналежним здійсненням захисту інтересів держави органом, до компетенції якого такі повноваження входять, з огляду на що Прокурор правомірно звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави, уповноваженим органом якого є Позивач 1, оскільки останнім захист цих інтересів не здійснювався.

При цьому колегія суддів враховує, що Прокурор перед зверненням до суду звертався з листами щодо порушення вимог земельного законодавства Відповідачем 2 як до Позивача 1 так і до Позивача 2.

Розглянувши лист Прокурора від 13 вересня 2019 року Позивач 1 листом від 13 вересня 2019 року за №31-88/4614 вказав, що Позивачем 1 не погоджувався оскаржуваний Договір та невідомо про факт незаконного користування спірною земельною ділянкою. Разом з тим Позивач 1 зазначив, що не заперечує щодо подання Прокурором позовної заяви в інтересах держави в особі Позивача 1 (том 1, а.с. 34). Проте жодних дій для його судового оскарження Позивач 1 не вчинив.

Позивач 2 розглянувши запит Прокурора від 24 травня 2019 року та від 25 червня 2019 року листом від 8 липня 2019 року повідомив Позивача 2 про те, що Відповідач 1 є балансоутримувачем водного об`єкту та гідротехнічної споруди і ним отримано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 39,4144 га. Також, Позивач 2 зазначив, що якщо є підстави вважати, що використання вищевказаної земельної ділянки є незаконним, то Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області може зробити перевірку та прийняти відповідні міри. Позивач 2 немає ж повноважень вживати заходів для розірвання Договору (том 1, а.с. 36-37).

Колегією суддів приймається до уваги те, що перед зверненням з позовом до суду Прокурором на адресу Позивача 1 (від 13 вересня 2019 року за №31-88/4614вих-19) та Позивача 2 (від 18 жовтня 2019 року за №31-88/5171-вих-19) надіслано Повідомлення у порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру , в якому Прокуратура повідомила про те, що буде звертатися з відповідним позовом до суду в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 та просила повідомити про результати розгляду вказаних повідомлень в строк до 27 вересня 2019 року (том 1, а.с. 69-75).

Як вбачається із відмітки відтиску вхідного штемпеля Господарського суду Житомирської області Прокурор було подано позовну заяву до суду 25 жовтня 2019 року (том 1, а.с. 4) враховуючи дати Повідомлень направлених в порядку статті 23 ЗУ Про Прокуратуру направлених Позивачу 1 та Позивачу, як в Позивача 1 такі в Позивача 2 було достатньо часу аби заперечити обставини подання Прокурором позовної заяви в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2.

З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що Прокурор, звертаючись до суду з позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", представництва інтересів держави у суді, а тому представництво Прокурора в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 (з огляду на їх безпідставність) є підставним та обгрунтованим.

Водночас аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

В силу дії частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Враховуючи доводи апеляційної скарги щодо того, що оскаржуваний Договір є саме договором про надання послуг, колегія суддів дослідивши положення оскаржуваного Договору в сукупності із доученими до матеріалів справи доказами зауважує наступне.

Підпунктом 2.2.5 Договору визначено, що Відповідач 2 зобов`язався дотримуватися режиму господарювання на водному об`єкті відповідно до чинного законодавства України, не допускаючи порушень технологічної цілісності гідротехнічного комплексу та процесу його функціонування.

Відповідно підпункту 2.2.10 Договору Відповідач 2 зобов`язався щомісячно до 15 числа поточного місяця зі Відповідачем 1 проводити розрахунки.

Як визначено пунктом 3.1 та 3.2 Договору: оплату Відповідач 2 проводить Відповідачу 1 щомісячно в повному обсязі згідно додатку №1 та додатку № 2; оплата за Договором переглядається Відповідачем 1 та змінюється у зв`язку зі зміною нормативів ставок податків і зборів, індексом інфляції.

Окрім того, дослідивши Розрахунок до Договору суд констатує, що визначення розрахунку розміру плати по договірній ціні за надання платних послуг, які саме Відповідач 2 (як суб`єкт надання послуг) має сплатити Відповідачу 1 (суб`єкту який є замовником відповідної послуги) із зазначення показників складових формул розрахунків та вихідних даних, серед яких в рядку цілі надання водного об`єкта зазначено - рибогосподарські потреби, а не послуга вселення у водний об`єкт рослиноїдних риб меліорантів з метою очищення водойми (том 1, а.с. 31).

У Додатку № 1 до Договору зазначено, що Відповідач 2 в будь-якому випадку, незалежно від результатів господарської діяльності виділяє кошти на підтримку у належному стані гідротехнічних споруд щоквартально, рівномірними частинами, з урахуванням індексів інфляції на рахунок Відповідача 1 згідно розрахунку в розмірі 19707 грн 20 коп. в рік на період дії Договору, тобто з моменту затвердження Відповідачем 2 режиму рибогосподарської експлуатації водойми; у зв`язку з інфляційними процесами та частими змінами законодавства сума коштів, що виділяються по Договору, буде змінюватися (том 1, а.с. 32).

Додатком 2 до Договору визначено, що Відповідач 2 в будь-якому випадку, незалежно від результатів господарської діяльності виділяє кошти на відшкодування сплати земельного податку згідно розрахунку у розмірі 24336 грн 61 коп. в рік, в тому числі помісячно 2028 грн 05 коп. (том 1, а.с. 33).

В той же час, як Відповідачем 1 так і Відповідачем 2 не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ними в силу дії Договору про надання послуг, було надано послуги саме щодо оптимізації гідрологічного, гідротехнічного стану водного об`єкту.

Відповідно до статті 18 Закону України Про аквакультуру , рибогосподарська меліорація водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм здійснюється з метою цілеспрямованого підвищення їх біологічної продуктивності, поліпшення умов існування об`єктів аквакультури, поліпшення їх кількісних та якісних характеристик, регулювання чисельності малоцінних для товарного виробництва гідробіонтів. Рибогосподарська меліорація здійснюється за такими основними напрямами: проведення днопоглиблювальних робіт та/або робіт з видалення донних відкладень; видалення зайвої водної рослинності; вселення об`єктів аквакультури, створення штучних донних ландшафтів з метою поліпшення екологічного стану водного об`єкта та умов природного відтворення водних біоресурсів; вилучення хижих і малоцінних видів водних біоресурсів з метою запобігання їх негативного впливу на об`єкти аквакультури; запобігання масовій загибелі гідробіонтів та ліквідація її наслідків.

Порядок здійснення рибогосподарської меліорації водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства.

Відповідно до Інструкції щодо проведення робіт із біологічної меліорації на водних об`єктах та водогосподарських системах Позивача 1, біологічна меліорація може здійснюватися водогосподарськими організаціями самостійно або іншими організаціями відповідно до укладених договорів; договір на проведення біологічної меліорації на визначеному водогосподарському об`єкті укладається між водогосподарською організацією та виконавцем біомеліоративних робіт. Проект проведення біомеліоративних робіт розробляється на замовлення водогосподарської організації або виконавця біомеліоративних робіт відповідно до договору спеціалізованими науковими установами, що мають досвід розробки проектів біомеліоративних робіт (том 1, а.с. 173).

Відповідно водогосподарською організацією в даному випадку є саме Басейнове управління водних ресурсів річки Прип`ять.

В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які докази (окрім видаткових накладних щодо купівлі рослиноїдних риб), зважаючи на характер самої ж послуги, котрі свідчили про розроблення Порядку здійснення рибогосподарської меліорації водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм, який затверджений Позивачем 1, так і Проект проведення біомеліоративних робіт розроблений спеціалізованими науковими установами (так як і відсутній договір щодо розроблення таких проектів).

Зважаючи на позицію Відповідача 2 наведену в апеляційній скарзі, що укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Договір, має правову природу договору про надання послуг, колегія суддів констатує, що згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, за своєю суттю такий правочин укладається з метою отримання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії/здійснення певної діяльності, за яку замовник, а не виконавець сплачує кошти.

При цьому суд апеляційна інстанції зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Суд апеляційної інстанції наголошує, що воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

В силу дії статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Таким чином, на відміну від договору про надання послуг, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки), а правовими наслідками договору про надання послуг є отримання певної послуги та сплата коштів замовником такої послуги особі, яка надала послугу.

Як зазначено вище в даній постанові, зокрема Розділом 3 Договору, сторони дійшли згоди, що оплату Відповідач 2 проводить Відповідачу 1 щомісячно в повному обсязі згідно додатку №1 та додатку № 2 та оплата за Договором переглядається Відповідачем 1 та змінюється у зв`язку зі зміною нормативів ставок податків і зборів, індексом інфляції, проте, суд апеляційної інстанції враховує, що такий перерозподіл коштів. Відповідно до наведених вимог Закону України "Про оренду землі" вказане є фактично орендною платою за право користування земельними ділянками, у даному випадку, для здійснення рибогосподарської діяльності (підпункт 2.2.5) та отримання Відповідачем 1 (як замовником послуги, а не виконавцем) плати за користування земельною ділянкою водного фонду.

Відтак із описаних умов Договору вбачається, що умови спірного Договору відповідають умовам договору оренди землі, а характер взаємних прав та обов`язків сторін свідчить про те, що фактично між сторонами склались відносини, притаманні для договорів оренди землі.

Апеляційний господарський суд наголошує, що специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 Цивільного кодексу України.

Разом з тим у частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки визнання правочину удаваним. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд, на підставі статті 235 Цивільного кодексу України, має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 червня 2018 року у справі № 916/933/17.

Водночас згідно зі статтею 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води: зокрема штучні водойми (водосховища, ставки) і канали.

За змістом частини 1 статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них.

Частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України визначено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

В силу дії частини 3 статті 51 Водного кодексу України також передбачено, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України Про оренду землі , істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Умовами Договору визначено, що Відповідач 2, як послугонадавач, не допускаючи порушень технологічної цілісності гідротехнічного комплексу та процесу його функціонування, має дотримуватися режиму господарювання на водному об`єкті та щомісячно до 15 числа поточного місяця проводити з Бердичівським міжрайонним управлінням водного господарства розрахунки згідно з додатками № 1, №2 до Договору.

Таким чином, за надання послуг щодо оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту с. Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області, саме Відповідач 2 як виконавцем цих послуг, а не Відповідач 1, як отримувачем таких послуг, проводиться плата, визначена додатками №1 та №2 до Договору.

Тобто, фактично правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору про надання послуг, врегульованого положеннями статті 901 Цивільного кодексу України.

З доказів долучених до матеріалів справи вбачається, що згідно умов оспорюваного правочину Відповідач 2 фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою з об`єктом водного фонду для вирощування риби з метою її подальшої реалізації, здійснюючи господарську діяльність, а Відповідач 1 отримував плату за користування цією земельною ділянкою із водною акваторією.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи Відповідача 2 наведені в апеляційній скарзі стосовно того, що Прокурор не надав доказів на підтвердження передання земельної ділянки водного фонду, оскільки відповідно до умов Договору Відповідач 1 надав Відповідачу 2 доступ до водного об`єкту, а Відповідач 2 зобов`язався дотримуватися режиму господарювання та дотримуватись правил спортивно-любительського рибальства згідно визначених місць та проводити розрахунки, забезпечити на землях водного фонду усунення наслідків господарської діяльності.

Що ж стосується доказів передання об`єкту (акт приймання-передачі земельної ділянки) так і доказів реєстрації речового права за Відповідачем 2, про що зазначає апелянт в своїй апеляційній скарзі, то їх в принципі не може бути, адже сторони укладали саме Договір про надання послуг, а не оренди земельної ділянки водного об`єкту, при цьому отримавши можливість до здійснення своєї господарської діяльності щодо рибництва та аквакультури.

Колегія суддів звертає увагу, що Позивачем 1 до матеріалів справи були долучені докази, що підтверджують обставини здійснення Відповідачем 2 господарської діяльності щодо прісноводного рибництва (аквакультури) право на яку Відповідач 2 отримав саме на підставі оскаржуваного Договору, а саме: звіти про обсяги вилову водних біоресурсів (том 1, а.с.40-68), акти виконаних робіт із вселення водних біоресурсів (том 1, а.с. 128-129, 170), акт обстеження водного об`єкта від 15 липня 2019 року (том 1, а.с. 165), в якому Відповідач 2 зазначений в статусі орендаря.

В той же час, колегія суддів зазначає, що використання водного об`єкта, зокрема, для здійснення рибництва (аквакультури) неможливо без користування водним об`єктом, який надається саме на підставі Договору оренди земельної ділянки та водного об`єкта.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про аквакультуру", аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Частинами 1-3 статті 14 Закону України "Про аквакультуру" передбачено, що рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди. Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства. Об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.

Окрім того, не заслуговують на увагу доводи Відповідача 2 наведені в апеляційній скарзі щодо того, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним з видів господарської діяльності Відповідача 2 є Прісноводне рибництво (аквакультура) , оскільки такий вид робіт не є тими самим видом, що дає право Відповідачу 2 надавати послуги з рибогосподарської меліорації водних об`єктів (їх частин) з метою цілеспрямованого підвищення їх біологічної продуктивності шляхом вселення об`єктів аквакультури, а лише надає право Відповідачу 2 здійснювати сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури, яка в силу приписів Закону України "Про аквакультуру" здійснюється саме на умовах оренди відповідно до Водного кодексу України.

З огляду на вищевстановлене укладений договір оренди водного об`єкта та земельної ділянки надає право для відповідного суб`єкта аквакультури (про які зазначає апелянт у своїх апеляційній скарзі) на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), рибогосподарськими технологічними водоймами, акваторією (водним простором) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, землями водного фонду для здійснення аквакультури; на власність об`єктів аквакультури та продукції аквакультури, а також отримання доходу від їх реалізації; на проведення робіт з рибогосподарської меліорації водних об`єктів (їх частин), які використовуються для цілей аквакультури.

Відповідно діяльність щодо рибогосподарської меліорації та прісноводного рибництва (аквакультура) є зовсім різною та потребує оформлення та здійснення певних робіт, договорів для реалізації такої діяльності.

Що ж стосується заперечень апеляційної скарги стосовного того, що саме Відповідачем 1 (а не Відповідачем 2) вносилася сплата податку за землю (том 1, а.с. 133-162), то колегія суддів зазначає, що в листі від 8 липня 2019 року за №4190/2-19/33 (на запит Прокурора) Позивач 1 вказав, що стосується сплати земельного податку, то для зменшення навантаження на державний бюджет, так як Відповідач 1 є бюджетною неприбутковою організацією, окремим Додатком до Договору сторони погодились на компенсацію Відповідачем 2 сплати земельного податку Відповідачу 1 (том 1, а.с. 36), що спростовує твердження апелянта щодо самостійної сплати земельного податку саме Відповідачем 1.

Крім того, не заслуговують на увагу твердження Відповідача 2, наведені в апеляційній скарзі, щодо того, що в матеріалах справи відсутні докази (а саме акти обстеження, приписи) щодо незаконного користування Відповідачем 2 земельною ділянкою водного фонду, оскільки предметом позовних вимог та дослідження в даній справі є не незаконне користування земельною ділянкою, а вчинення удаваного правочину для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. При цьому прихований правочин підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності.

Оскільки як встановлено в даній постанові оскаржуваний Договір вчинений для приховання договору оренди, то відносини сторін у цій частині регулюються правилами, визначеними для договору оренди земельної ділянки водного фонду.

Земельна ділянка водного фонду, яка є предметом Договору, належить Бердичівському міжрайонному управлінню водного господарства на праві постійного користування відповідно до Державного акту від 18 травня 2010 року (том 1, а.с. 25), що дозволяє управлінню здійснювати лише фактичне користування і володіння нею, однак не дозволяє здійснювати розпорядження в якості власника (передавати в оренду, тощо).

В даному випадку, право передачі водного об`єкта в комплексі із земельною ділянкою, яку фактично, як встановлено судом, надано для риборозведення, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, належить Позивачу 2, однак всупереч вимогам чинного законодавства, Відповідач 1 перевищуючи свої повноваження, фактично передав в користування в комерційних цілях землі водного фонду за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади.

Положеннями статей 215 та 216 Цивільного кодексу України передбачено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відтак оскаржуваний Договір зі сторони Відповідача 1 вчинений також без відповідних на те повноважень, що є підставою для визнання такого договору недійсним, як такого що укладений з порушенням статті 59 Земельного Кодексу України та статті 51 Водного кодексу України.

Враховуючи усе вищевстановлене в даній судовій постанові, колегія суддів прийшла до висновку, що укладений Договір про надання послуг щодо оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту є удаваним правочином, який вчинено сторонами, зокрема, для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди ставу, що знаходиться на земельній ділянці водного фонду.

Відтак, оскільки Прокурор довів обставини того, що оскаржуваний Договір є удаваним, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про доведеність та обгрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим задоволює позовні вимоги та визнає недійсним Договір про надання послуг щодо оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту від 3 липня 2017 року.

Разом з тим апеляційний господарський суд наголошує, що все вищевстановлене в даній постанові повністю спростовує доводи апеляційної скарги.

Дане рішення було прийняте і місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, та спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Відповідача 2, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подану Відповідачем 2 апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача 2, згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Довганюк Ірини Валентинівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 грудня 2020 року в справі №906/1128/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 08 грудня 2020 року в справі №906/1128/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №906/1128/19 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 29 березня 2021 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.