Постанова

від 24.03.2021 по справі 908/2213/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2021 року м.Дніпро Справа № 908/2213/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Антоніка С.Г.,

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від відповідача: Нинюк Л.О., довіреність № 2803 від 02.09.2019 р., адвокат;

представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2021 , ухвалене суддею Гороховим І.С.., м. Запоріжжя, повний текст якого підписаний 27.01.2021, у справі №908/2213/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив", м. Київ

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.01.2021 у справі №908/2213/20 частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" про стягнення понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" адвоката Вінокурова Володимира Олеговича витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22100,00 грн.

У задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, просить додаткове рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення понесених витрат на правничу допомогу.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не були взяті до уваги заперечення відповідача, наведені у клопотанні від 11.11.2020 №28-23/24336 щодо не співмірності, необґрунтованості та непропорційності заявлених до відшкодування витрат предмету спору.

Судом не дотримано критерію реальності адвокатських витрат (не перевірена їх дійсність та необхідність), а також критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Суд не взяв до уваги висновки, наведені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавент проти Латвії" щодо необхідності відшкодування витрат, які мають розумний характер.

Апелянт зауважує, що беручи до уваги принцип співмірності, необхідно пам"ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною, навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Скаржник звертає увагу, що у даній справі позивача представляв адвокат Вінокуров В.О., який на підставі договору від 27.06.2018 №02/18 одночасно надавав правничу допомогу позивача у кількох аналогічних справах про стягнення заборгованості за договорами поставки товару, відсотків річних та інфляційних втрат (справи №№908/2279/20, 908/2278/20, 908/2277/20); додаткові угоди до договору про надання правничої допомоги у всіх справах тотожні, а зазначені у них роботи є однотипними, а отже, при їх повторюваності вимагають менше витрат часу. Таким чином, з боку адвоката наявна аналогічність: виконуваних робіт, правової позиції, підготування документів тощо. Вказані справи, в тому числі і дана, стосуються лише позивача та відповідача та не викликають публічного інтересу, а результат їх вирішення не може вплинути на репутацію сторін.

Апелянт наполягає, що адвокатом у даній справі витрати на правничу допомогу в порівнянні з реальним обсягом такої допомоги у суді першої інстанції, часом витраченим на надання таких послуг не відповідає критерію реальності та є завищеним.

Відповідач звертає увагу, що суд першої інстанції погодився з його доводами щодо того, що справа не є складною і підготовка до її розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів, затрат часу та зусиль, при тому, що справа розглядалась у спрощеному провадженні, без повідомлення сторін та адвокат у засіданнях участі не брав; суд констатував, що заявлені позивачем витрати є неспіврозмірними та достатньо завищеними. В той же час, судом при постановленні рішення зазначено, що у відсотковому співвідношенні витрати на професійну правничу допомогу складають лише 2,36% від суми позову, але, за твердженням апелянта, критерій - ціна позову, є однією із складових співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката відповідно до ст.126 ГПК України, а окремо ціна позову не впливає на вирішення питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, отже, в даному випадку суд першої інстанції не застосував постанову Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №922/376/20 та не обмежив розмір витрат на правничу допомогу, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Апелянт наголошує, що позивачем не доведені його витрати на правничу допомогу, жодних доказів оплати послуг (гонорару) позивачем адвокату Вінокурову В.О. до справи не надано, але згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №902/844/18 склад і розмір витрат, пов"язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі; в тому числі на підтвердження обставин надання професійної правничої допомоги мають бути надані документи, що свідчать про оплату таких послуг, оформлені у встановленому порядку.

Позивач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив", у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, посилається на відповідність оскаржуваного додаткового рішення господарського суду нормам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, зазначає, що п.5 додаткової угоди від 17.08.2020 до договору про надання правової допомоги №02/18 від 27.06.2018, укладеної позивачем та адвокатом Вінокуровим В.О. сторони домовились, що витрати на професійну правничу допомогу відшкодовуються безпосередньо адвокату за рахунок відповідача за рішенням суду в рамках відповідної судової справи, а частина витрат не покритих контрагентом за рішенням суду в рамках відповідної справи оплачується клієнтом протягом одного банківського дня з моменту виставлення рахунку адвокатом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, зокрема у справі №922/445/19 судові витрати, у разі підтвердження їх обсягу та вартості, розподіляються між сторонами незалежно від того чи вони уже фактично сплачені, чи тільки підлягають оплаті, таким чином, доводи апелянта про відсутність доказів фактичної оплати послуг є безпідставними та необґрунтованими.

Факт надання послуг встановлений судом першої інстанції на підставі поданих доказів.

Звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. Також наполягає на тому, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе виключно за клопотанням іншої сторони, а суд, з урахуванням принципу диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

Позивач вказує на те, що відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Вважає, що оскільки вже в деяких справах суд постановляв, що суми відшкодування судових та інших витрат можуть бути сплачені безпосередньо на рахунки представників заявників, то є обґрунтованим стягнення витрат з відповідача безпосередньо на користь представника сторони (позивача).

Як на приклад втілення такої практики посилається на додаткові рішення у справах №904/664/19, №908/2279/20, №904/2278/20, №908/2277/20. Стверджує, що останні три з цих рішень стосувались безпосередньо відповідача у цій справі і апелянт сплатив за цими рішеннями судові витрати, тому вважає наявність заперечень у цій справі дивними, що може свідчити про порушення апелянтом принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки).

Вважає, що заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, зокрема їх завищення, з огляду на те, що вказаний позов не є єдиним, є безпідставними, оскільки у кожному конкретному випадку аналізується конкретний договір, зібрано для цього пакет документів, проведені окремі розрахунки інфляційних втрат, відсотків річних, судового збору та інших нарахувань, з підготуванням для кожної справи клопотань і заяв по суті спору, з процесуальною підтримкою за кожним окремим провадженням. Не вважає необґрунтованими витрати лише на тій підставі, що вони здійснюються не за одним, а за декількома позовами, навіть і щодо спірних відносин одного характеру.

Також у змісті відзиву на апеляційну скаргу викладено клопотання про розгляд скарги за відсутності представника позивача.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2021 (колегія суддів: Іванов О.Г., - головуючий, доповідач, Березкіна О.В., Антонік С.Г) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2021 у справі № 908/2213/20; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 10.03.2021 на 11:30 годину; сторонам наданий строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, власних заяв, клопотань, відповідно до ст.ст.38, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України.

Через відрядження судді-доповідача Іванова О.Г. та з урахуванням п.2.7.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, судове засідання, призначене на 10.03.2021, не відбулось.

Ухвалою від 12.03.2021 визначена нова дата судового засідання - 24.03.2021 на 11:30 годину.

В судовому засіданні 24.03.2021 Центральним апеляційним господарським судом були оголошені вступна та резолютивна частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

У вересні 2020 року до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Хамлаборреактив" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості за договором поставки № 216(З)УК/53-121-01-19-08084 від 05.06.2019 в в сумі 1 022 252,53 грн, з яких: 992 409,30 грн основної заборгованості, 11 887,42 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 17 955,81 грн із зазначенням у рішенні за цим позовом про нарахування 3% річних до моменту виконання такого рішення відповідачем із вказівкою на правила розрахунку остаточної суми таких платежів щодо основного боргу.

Позов подано за місцезнаходженням відокремленого підрозділу відповідача - ВП "ЗАЕС", за участю якого виникли спірні правовідносини за договором.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов"язань за договором поставки № 216(З)УК/53-121-01-19-08084 від 05.06.2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2213/20; присвоєно справі номер провадження 28/101/20; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання. Встановлено відповідачу строк для надання суду відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; для надання заперечень на відповідь на відзив з доказами направлення заперечень позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив на позов, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Зобов`язано позивача надати суду протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали суду надати суду та надіслати відповідачу письмові пояснення щодо розбіжності суми рахунку № Х0027241 від 19.06.2019 (506 961,95 грн) та зазначеної в позові суми поставки за цим рахунком (498 463,55 грн). Зобов`язано відповідача у строк для надання відзиву надати суду та надіслати позивачу копії правовстановлюючих документів відповідача як юридичної особи та щодо ВП "ЗАЕС". Повідомлено сторін, що додаткові письмові докази, клопотання, заяви, пояснення, необхідно подати у строк до 05.10.2020.

14.09.2020 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення на виконання вимог суду, в яких позивач пояснив, що фактичний обсяг поставок за договором є меншим за обсяг, який відповідач планував закупити на момент підписання договору, тому виникла різниця між сумою рахунку № Х0027241 від 19.06.2019 та зазначеною в позові сумою фактичної поставки товару на підставі такого рахунку.

25.09.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити позивачу в позові. Також відповідач вважає заявлені витрати на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн. неспівмірними з предметом спору та необґрунтованими.

26.10.2020 Позивач надав відповідь на відзив, в якій спростував заперечення відповідача проти позову.

02.11.2020 від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.

12.11.2020 відповідачем на адресу суду надіслані заперечення на клопотання про стягнення судових витрат № 28-23/24336 від 11.11.2020.

Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ № П-767/20 від 19.11.2020 та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2020, у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді-доповідача Федорової О.В. з 02.11.2020 та неможливість у зв`язку з цим вирішити справу у встановлений законом строк, справу № 908/2213/20 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2213/20. Присвоєно справі номер провадження 28/101/20-15/171/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.01.2021 у цій справі позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМЛАБОРРЕАКТИВ" основний борг у розмірі 992 409,30 грн, 3% річних у розмірі 179 55,81 грн, інфляційні втрати в розмірі 9878,92 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 15 303,66 грн.

Вирішено нарахування 3% річних здійснювати до моменту виконання судового рішення відповідачем за таким розрахунком: сума несплаченого основного боргу, яка на момент винесення судового рішення становить 992 409,30 грн (дев`ятсот дев`яносто дві тисячі чотириста дев`ять грн. 30 коп.) х 3% річних (які для розрахунку відсотків обраховуються з фактичної кількості днів у році, за який здійснюється розрахунок: 365 або 366 днів) х кількість днів прострочення у відповідному році, починаючи з 29.08.2020 і до моменту повного виконання судового рішення відповідачем.

Відмовлено у стягненні інфляційних втрат у сумі 2008,50 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.01.2021 у справі №908/2213/20 частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" про стягнення понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" адвоката Вінокурова Володимира Олеговича витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22100,00 грн.

У задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, відмовлено.

Зазначений процесуальний документ і є предметом апеляційного оскарження.

Частково задовольняючи вимоги щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлені витрати позивача на професійну правничу допомогу порівняно з ціною позову та складністю справи є неспіврозмірними та достатньо завищеними, оскільки справа є нескладною і підготовка до її розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль; справа розглядалась за правилам спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, тому представник позивача адвокат Вінокуров В.О. участь у судових засіданнях не брав.

З урахуванням наведеного, суд визнав можливим обмежити заявлені до стягнення витрати та із заявлених 24 100,00 грн суд задовольнив вимоги щодо стягнення з відповідача на користь представника позивача 22 100,00 грн.

Відмовляючи у стягненні 2000 грн суд вказав на те, що є необґрунтованим та безпідставним включення до судових витрат на професійну правничу допомогу компенсації витрат адвоката на сканування, друк, копіювання документів, ведення адвокатського досьє, поштові витрати, оскільки такі дії повинні відбуватися під час збору доказів по справі, та такі витрати вже відображені у пункті 1 детального опису робіт. Крім того, такий вид робіт безпосередньо не пов`язаний з професійною правничою допомогою адвоката. Понесення поштових витрат не деталізовано та не обґрунтовано, що виключає можливість аналізу правомірності їх понесення, та пов`язаності з розглядом даної справи.

Колегія суддів лише частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору .

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати , умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги . При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони , на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012, де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) ; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19.

Також Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення .

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2018 адвокатом Вінокуровим Володимиром Олеговичем (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" (клієнт) укладений договір № 02/18 про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) (а.с.49).

Відповідно до п. 1 договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правничу допомогу та представляти інтереси клієнта в будь-яких адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справах (спорах) в суді, в будь-яких правоохоронних органах, перед будь-якими органами державної влади та місцевого самоврядування, їх структурними підрозділами, посадовими та службовими особами, перед будь-якими юридичними особами та фізичними особами, при проведенні слідчих дій, перевірок, що стосуються клієнта або проводяться у його володінні тощо, за що клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар.

Згідно з п. 2 договору розмір гонорару та порядок розрахунку визначається в додаткових угодах до цього договору.

За п.5 договору цей договір складений українською мовою у 2 примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021.

До зазначеного договору адвокат Вінокуров Володимир Олегович та ТОВ "Хімлаборреактив" 17.08.2020 уклали додаткову угоду (а.с.50).

Відповідно до п. 1 додаткової угоди клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правничу допомогу та представляти інтереси клієнта в Господарському суді Запорізької області з питань підготовки, подачі позову та представництва інтересів клієнта в судовій справі за позовом клієнта до ДП "НАЕК "Енергоатом".

Пунктом 3 додаткової угоди попередній розрахунок гонорару адвоката за виконання доручення, передбаченого цією додатковою угодою, сторони поголили у наступному обсязі:

- аналіз справи, збір доказів по справі, вироблення правової позиції - вартістю 2700 грн за годину, протягом 3 годин, загальною вартістю 8100,00 грн;

- підготовка, оформлення позовної заяви/ відзиву на позову заяву/ зустрічної позовної заяви/ відповіді на відзив/ письмових заперечень/ мирової угоди/ апеляційної скарги/ відзиву на апеляційну скаргу/ касаційної скарги/відзиву на касаційну скаргу/додаткових письмових пояснень, розрахунку/контр розрахунку ціни позову (включаючи розрахунок неустойки, % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань), судового збору, їх подача до суду з урахуванням складності справи - вартістю 2700 грн за годину, протягом 5 годин, загальною вартістю 13 500,00 грн;

- підготовка, оформлення та подача заяв та клопотань з процесуальних питань - вартістю 500,00 грн за одиницю, орієнтовним фактичним обсягом одиниць - 2, всього 1000 грн;

- участь адвоката у судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції з/поза приміщення (м) суду - вартістю 2700 грн за судове засідання, орієнтовно 2 засідання, вартістю 5400 грн;

- компенсація витрат адвоката на відрядження в інтересах клієнта - поїздка туди-назад, відповідно до проїзних документів;

- компенсація витрат адвоката на сканування, друк, копіювання документів, ведення адвокатського досьє, поштові витрати - вартістю 2000,00 грн.

Пунктом 4 вказаної додаткової угоди сторони узгодили, що остаточний розрахунок гонорару адвоката за виконання доручення, передбаченого цією додатковою угодою, визначається у Звіті про надану правничу допомогу та/або виставленому адвокатом на користь клієнта рахунку.

Пунктом 5 додаткової угоди визначено, що за домовленістю сторін, витрати на професійну допомогу (гонорар) відшкодовуються безпосередньо адвокату за рахунок ДП "НАЕК "Енергоатом" за рішенням суду в рамках відповідної судової справи. Частина витрат, не покритих контрагентом за рішенням суду в рамках відповідної судової справи, оплачуються клієнтом протягом 1 (одного) банківського дня з моменту виставлення рахунку адвокатом .

На підставі договору між сторонами підписано звіт про надану правничу допомогу від 02.11.2020 (арк.с.103), в якому наведено перелік робіт, виконаних адвокатом:

- аналіз справи, збір доказів по справі, вироблення правової позиції - вартістю 2700 грн за годину, протягом 3 годин, всього на суму 8100,00 грн;

- підготовка, оформлення позовної заяви, розрахунок % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань), додаткові письмові пояснення у справі, підготовка відповіді на відзив - вартістю 2700 грн за годину, потягом п"яти годин, всього на суму 13 500,00 грн;

- підготовка, оформлення та подання до суду клопотання про стягнення судових витрат від 02.11.2020 - 500,00 грн;

- компенсація витрат адвоката на сканування, друк, копіювання документів, ведення адвокатського досьє - 2000,00 грн.

До клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу представник позивача додав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі № 908/2213/20, відповідно до якого адвокатом Вінокуровим Володимиром Олеговичем надано/виконано/витрачено, а клієнтом прийнято послуги/роботи/витрати на загальну суму 24 100,00 грн, а саме:

- аналіз справи, збір доказів по справі, вироблення правової позиції - 8100,00 грн;

- підготовка, оформлення позовної заяви, розрахунок % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань), додаткові письмові пояснення у справі, підготовка відповіді на відзив - 13 500,00 грн;

- підготовка, оформлення та подання до суду заяви клопотання про стягнення судових витрат від 02.11.2020 - 500,00 грн;

- компенсація витрат адвоката на сканування, друк, копіювання документів, ведення адвокатського досьє - 2000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що адвокатом підготовлено позовну заяву, відзив на позовну заяву, додаткові письмові пояснення, клопотання про розподіл судових витрат.

Позивача у суді представляв адвокат Вінокуров В.О. згідно довіреності №13/08-18/С від 13.08.2018 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6775/10 від 27.06.2018).

Відповідач у відзиві на позов від 22.08.2020, заперечив щодо розміру судових витрат позивача, зокрема на правничу допомогу, зауваживши, що доказів сплати адвокату гонорару позивачем не надано, крім того, розмір витрат є необґрунтованим і непропорційним до предмета спору.

В подальшому, позивач також подав заперечення на клопотання про розподіл судових витрат, в яких повторно зауважив на неспівмірності розміру таких витрат складності справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт, завищенні вартості робіт; нескладності справи, віднесення її до малозначної, аналогічність виконуваної адвокатом роботи, оскільки в межах договору №02/18 від 27.06.2018 він надає правничу допомогу позивачу у декількох справах, а відтак, повторюваності правової позиції, виконаної адвокатом роботи, підготовлених документів тощо. Відповідач також звернув увагу, що відповідно до додаткової угоди від 17.08.2020 до договору №02/18 витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані ВП "ЗАЕС", який не є стороною у справі №908/2213/20 (відповідачем є ДП "НАЕК "Енергоатом"), повторно наголосив про відсутність доказів в підтвердження оплати позивачем гонорару адвокату.

З огляду на умови п.5 додаткової угоди до договору №02/18, з урахуванням положень ст.ст.901, 903 ЦК України та статей 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", колегія суддів констатує, що позивачем і його адвокатом у договорі №02/18, фактично не визначений порядок оплати гонорару адвокату, оскільки фактично обов"язок по оплаті послуг за договором покладено на особу (Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" ДП "НАЕК "Енергоатом"), яка не є стороною договору про надання правничої допомоги №02/18, а в умовах п.5 додаткової угоди до договору безпідставно ототожнено поняття "оплата послуг" (передбачена ст.903 ЦК України) і "відшкодування витрат" (яке врегульоване ст.126 ГПК України та можливе лише стороні судового провадження, якою адвокат не є). Отже, фактично тягар оплати послуг за вказаним пунктом договору покладений не на сторону договору (клієнта, замовника послуг), а на контрагента позивача (відповідача по справі), який не є стороною договору про надання правничої допомоги. Відповідно, умови договору про надання правничої допомоги в частині відшкодування витрат безпосередньо адвокату не є обов"язковими для відповідача.

Як вже зазначалось вище за нормами частини 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене, оскільки судом першої інстанції не надано аналізу умовам п.5 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги щодо його невідповідності нормам матеріального та процесуального права, є безпідставним висновок господарського суду щодо можливості стягнення витрат на правову допомогу з відповідача на користь безпосередньо представника позивача, а відтак, задоволення заяви щодо стягнення витрат з відповідача на користь безпосередньо представника позивача є безпідставним . Саме з цієї підставі додаткове рішення підлягає скасуванню.

Посилання представника позивача на те, що вже в деяких справах Європейський суд постановляв, що суми відшкодування судових та інших витрат можуть бути сплачені безпосередньо на рахунки представників заявників, а відтак, є обґрунтованим стягнення витрат з відповідача безпосередньо на користь представника сторони (позивача), та з огляду на ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка має застосовуватись судом як джерело права, застосування такого підходу є обґрунтованим, не приймається колегією суддів, оскільки, навіть, якщо деякі країни Європи допускають таке стягнення (судових витрат безпосередньо на користь представника сторони), втім, вказане напряму суперечить нормам процесуального законодавства України, яке є першочерговим і обов"язковим для застосування до правовідносин в межах саме цієї країни.

З урахуванням наведеного не приймаються колегією суддів також і приклади втілення такої практики (додаткові рішення у справах №904/664/19, №908/2279/20, №904/2278/20, №908/2277/20), як такі, що не носять обов"язкового характеру для суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також звертає увагу, що всі ці додаткові рішення стосуються єдиного представника - адвоката Вінокурова В.О.

В той же час, згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції наголошує також, що представник позивача - адвокат Вінокуров В.О., не є і стороною у справі №908/2213/20, відтак, як вже встановлено вище, відшкодування витрат відповідачем безпосередньо на його користь є безпідставним.

Але, з урахуванням загального принципу господарського судочинства щодо необхідності відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, з огляду на наявність доказів, підтверджуючих фактичне надання послуг, беручи до уваги, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, щосплачена або тільки підлягає сплаті , враховуючи при цьому, що предметом клопотання є розподіл судових витрат, а не стягнення заборгованості за договором про надання правничої допомоги, колегія суддів вважає можливим задовольнити клопотання про розподіл судових витрат частково, стягнувши витрати на правничу допомогу з відповідача на користь позивача, з урахуванням наступного.

Як вже зазначалось вище, згідно вимог ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами .

Колегія суддів наголошує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів ч.5 ст.129 ГПК України, заперечень відповідача, зазначає, що предметом позовних вимог є стягнення заборгованості за договором поставки, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на основну суму заборгованості; позовна заява є типовою, а розрахунки заявлених до стягнення сум не є складними і не потребують значного часу; справа не обтяжена кількістю доказів, які б потребували вивчення, відтак, не є нескладною і підготовка до її розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль. Судом першої інстанції справу вирішено розглядати за правилам спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, і представник позивача адвокат Вінокуров В.О. участі у судових засіданнях не брав.

З огляду на наведене, заявлені витрати позивача на професійну правничу допомогу порівняно зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) є неспіврозмірними та достатньо завищеними.

Зокрема, з урахуванням того, що позов про стягнення заборгованості за договором поставки є типовим, не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль, крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень підтверджуються доводи відповідача про аналогічність спору вже наявним у суді, в тому числі і між цими ж сторонами, тому суд апеляційної інстанції вважає необхідним обмежити розмір заявлених вимог до розумного - 10800 грн (за п.1 звіту - 2700 грн, за п.2 звіту - 8100 грн). Включення до судових витрат на професійну правничу допомогу - компенсації витрат адвоката на сканування, друк, копіювання документів, ведення адвокатського досьє, поштові витрати, є безпідставним, оскільки такі дії повинні відбуватися під час збору доказів по справі, та такі витрати вже відображені у пункті 1 детального опису робіт; крім того, такий вид робіт безпосередньо не пов`язаний з професійною правничою допомогою адвоката, а понесення поштових витрат не деталізовано та не обґрунтовано, що виключає можливість аналізу правомірності їх понесення, та пов`язаності з розглядом даної справи, тому в задоволенні вимог щодо стягнення 2000 грн слід відмовити.

Отже, судові витрати, зокрема на правничу допомогу слід задовольнити в загальному розмірі 11 300 грн, та здійснити їх розподіл, з присудженням до стягнення цих витрат з відповідача на користь позивача.

Вказані дії суду щодо обмеження витрат на правничу допомогу, які підлягають компенсації стороні на користь якої відбулось рішення, відповідають процесуальним нормам, закріпленим ч.5 ст.129 ГПК України, та правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03.10.2019 по справі № 922/445/19, та наведена вище.

При цьому доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачем не надано доказів фактичного понесення цих витрат не приймаються, оскільки згідно норм ст..126 ГПК України судові витрати розподіляються не тільки коли вони вже фактично сплачені, а і в тому разі, коли тільки підлягають сплаті.

За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з урахуванням права апеляційної інстанції щодо виходу за межі вимог апеляційної скарги, передбаченого ч.4 ст.269 ГПК України, доходить висновку, що в даній справі має місце нез`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які є підставою для його скасування, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У справі слід прийняти нове додаткове рішення, яким заявлені вимоги щодо розподілу судових витрат задовольнити частково.

Оскільки при поданні апеляційної скарги на додаткове рішення щодо розподілу судових витрат судовий збір не сплачується, відтак, і не підлягає компенсації відповідачу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 126, 129, 269, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2021 у справі №908/2213/20 - задовольнити частково.

Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2021 у справі №908/2213/20 - скасувати.

Ухвалити нове рішення у справі, яким стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" (вул. Червоноармійська, буд. 57/3, м. Київ, 03006, ідентифікаційний код 23522853) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11300 грн (одинадцять тисяч триста гривень 00 коп.).

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.03.2021.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя С.Г. Антонік