Постанова

від 25.03.2021 по справі 2/2218/40/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 2/2218/40/11

провадження № 61-15053св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Позика , яке є правонаступником Акціонерного товариства УкрСиббанк ,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

у справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Позика до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2010 року Акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - АТ УкрСиббанк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06 грудня 2007 року між ним і ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11264111000, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 38 000 доларів США на строк до 05 грудня 2014 року під 13,9 % річних. ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами щомісячними ануїтетними платежами. За договором поруки від 06 грудня 2007 року № 163445 ОСОБА_2 поручилася перед кредитодавцем за виконання ОСОБА_1 обов`язків із повернення кредиту, сплати процентів і неустойки. ОСОБА_1 не виконав узятих на себе зобов`язань, внаслідок чого банк вправі достроково стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором, яка станом на 23 березня 2010 року складалась з 32 030,31 доларів США неповернутого кредиту, 540,43 доларів США простроченого кредиту, 5 810,95 доларів США прострочених процентів, 4 559,31 грн пені, 500 грн неустойки.

Враховуючи викладене, АТ УкрСиббанк просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь 38 381,69 долар США та 5 059,31 грн заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 вересня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ УкрСиббанк заборгованість у сумі 38 381,69 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 305 303,31 грн, пеню за порушення термінів повернення кредиту в сумі 4 559,31 грн і неустойку у розмірі 500 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2017 року залучено до участі у справі правонаступника АТ УкрСиббанк - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Позика (далі - ТОВ ФК Позика ).

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2018 року скасовано заочне рішення від 10 вересня 2013 року та призначено справу до судового розгляду.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2020 року у задоволенні позову ТОВ ФК Позика відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у банку та виконання ним обов`язків за кредитним договором, а волевиявлення ОСОБА_1 на укладення цього договору не було вільним, не відповідало його внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків. Крім того, позивач не звертався до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту, а тому банк не має права на повернення заборгованості.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ ФК Позика задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ ФК Позика задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК Позика прострочену заборгованість за кредитним договором станом на 23 березня 2010 року у розмірі 6 351,38 доларів США та 4 559,31 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не спростував належними та допустимими доказами факт отримання ним у банку кредитних коштів. Оскільки відповідно до пунктів 6.1, 6.2 кредитного договору АТ УкрСиббанк не висувало ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, а у письмовому повідомленні-вимозі від 03 квітня 2009 року № 132-2/301-428 ставилося питання лише про погашення ОСОБА_1 простроченої заборгованості за кредитним договором, то позивач має право на стягнення з останнього простроченого боргу за кредитом, нарахованих процентів і пені. Крім того, з ОСОБА_1 підлягає стягненню пеня за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором у розмірі 4 559,31 грн, а тому позов ТОВ ФК Позика у частині стягнення 500 грн неустойки не може бути задоволений.

Разом з тим, порука ОСОБА_2 припинена з часу зміни умов кредитного договору, які призвели до збільшення обсягу її відповідальності, а саме з дня набуття чинності (підписання сторонами) додаткової угоди № 2 від 04 лютого 2009 року, внаслідок чого ОСОБА_2 не може відповідати перед позивачем за несплату ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що підписи, які містяться в заяві на отримання кредиту, кредитному договорі, додатковій угоді № 1, заяві на видачу готівки не належать ОСОБА_1 , а були виконані ОСОБА_2 . Крім того, заява на отримання кредиту взагалі була написана та підписана від імені ОСОБА_2 , а анкета-заява позичальника не містить жодних підписів.

Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 607/4397/15, від 16 вересня 2020 року у справі № 520/6610/13-ц.

Разом з тим, невідомо з яких саме розрахунків виходив суд апеляційної інстанції, оскільки позивачем не було подано уточнених позовних вимог, а також жодних розрахунків заборгованості, які б визначали саме таку суму заборгованості, з врахуванням відсутності простроченої заборгованості. Крім того, банк направив вимогу у квітні 2009 року, а звернувся до суду з позовом у березня 2010 року. При цьому, апеляційний суд сам зазначає, що станом на звернення з вимогою до ОСОБА_1 від квітня 2009 року заборгованості не було, а тому правових підстав для звернення з позовом до суду також не було.

Крім того, внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за кредитним договором позивач відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України Про споживче кредитування має право вимагати від відповідача стягнення заборгованості за кредитним договором, за умови попереднього надіслання останнім відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних з ним платежів, фактично чим змінюючи строк виконання основного зобов`язання.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ТОВ ФК Позика подало відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що Закон України Про споживче кредитування набрав чинності 10 червня 2017 року, проте вказаний кредитний договір було укладено 06 грудня 2007 року, тому посилання відповідача на Закон України Про споживче кредитування є безпідставними. Крім того, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 1050 ЦК України та постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Також, відповідач не подавав позов про визнання недійсним вказаного кредитного договору та відмовився від проведення судово-почеркознавчої експертизи, тому доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів укладення кредитного договору є необґрунтованими. Відповідач жодним чином не спростував належними та допустимими доказами наявність заборгованості, яку стягнув суд апеляційної інстанції.

Разом з тим, апеляційний суд врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

16 листопада 2020 року справа № 2/2218/40/11 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк , який у подальшому змінив свою назву на АТ УкрСиббанк , і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому споживчий кредит у розмірі 38 000 доларів США на строк до 05 грудня 2014 року під 13,90 % річних (пункти 1.1, 1.2.2, 1.3.1, 1.4 кредитного договору).

ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит частинами згідно графіка погашення кредиту та сплатити проценти щомісячними платежами. Строк сплати процентів встановлено з 1-го по 10-е число (включно) місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти (пункти 1.2.2, 1.3.4 кредитного договору).

У пунктах 3.1.3, 6.1, 6.2 кредитного договору сторони визначили, що кредитор має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати процентів, змінивши термін повернення кредиту та плати за кредит у сторону зменшення, в разі порушення останнім умов договору. При цьому банк повинен був повідомити позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення кредиту та сплати процентів шляхом направлення йому відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом та повідомленням про вручення) за адресою позичальника. Цей термін вважався таким, що настав з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту, якщо останній не усунув зазначених кредитором порушень зобов`язань протягом 31 календарного дня з дати одержання позичальником вказаного повідомлення (вимоги) банку. Терміни дострокового повернення кредиту та сплати процентів вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковим до повернення і сплати в повному обсязі банку з 41 календарного дня, рахуючи з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку внаслідок зміни позичальником адреси (без попереднього про це повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 календарних днів, рахуючи з дати направлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку.

Також сторони визначили, що за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань за договором, зокрема, термінів повернення кредиту та/або сплати процентів, він сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквівалент) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, при цьому банк може використати право на застосування пені, починаючи з 32 календарного дня, рахуючи з дати порушення позичальником терміну виконання свого грошового зобов`язання за договором (пункт 4.1 кредитного договору).

Пунктом 4.3 кредитного договору встановлено, що позичальник, який порушив будь-яке із зобов`язань, передбачених пунктом 3.4.2 цього договору, зокрема: не виконував належним чином умови договору та вимоги банку щодо реалізації останнім своїх прав; не повідомив письмово банк про зміну будь-яких даних щодо особи позичальника (паспортних даних, фактичної адреси проживання, адреси для листування, даних щодо прописки (реєстрації), номеру робочого, домашнього телефону, місця роботи), про виникнення будь-яких інших обставин, які можуть вплинути на виконання позичальником зобов`язань за договором, в триденний строк з моменту виникнення таких змін і не надав банку відповідні документи, що підтверджують такі зміни, у цей же строк, - зобов`язаний сплатити банку неустойку за таке порушення в розмірі 500 грн.

06 грудня 2007 року АТ УкрСиббанк і ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою погодили додатки до договору (графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту, тарифи банку), порядок внесення платежів і зміни процентної ставки за кредитом.

Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору виконання ОСОБА_1 зобов`язання за цим договором забезпечено заставою земельної ділянки площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 6810100000:27:002:0017, розташованої по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , та порукою ОСОБА_2 .

За договором поруки від 06 грудня 2007 року № 163445 ОСОБА_2 поручилася перед банком за виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором, у тому числі щодо повернення кредиту, сплати процентів і штрафних санкцій. При цьому сторони визначили, що у випадку невиконання позичальником зобов`язання за кредитним договором боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність перед банком (пункти 1.1, 1.3, 1.4 договору).

Пунктом 2.1 договору поруки встановлено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

З 11 червня 2008 року ОСОБА_1 допустив прострочену заборгованість за кредитним договором із повернення кредиту та сплати процентів.

14 липня 2008 року АТ УкрСиббанк направило на адресу ОСОБА_1 вимогу від 11 липня 2008 року № 132-2/301-244 щодо погашення простроченої заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 047,39 доларів США. В указаній вимозі банк повідомив ОСОБА_1 , що у разі несплати ним простроченої заборгованості термін повернення кредиту буде визнаний таким, що настав у повному обсязі.

Письмова вимога АТ УкрСиббанк щодо погашення простроченої заборгованості за кредитним договором не була вручена ОСОБА_1 через його відсутність за місцем проживання. Враховуючи умови пункту 6.2 кредитного договору про настання терміну дострокового повернення кредиту з 41 календарного дня, рахуючи з дати відправлення позичальнику цієї вимоги, новий строк повернення кредиту та плати за кредитом мав настати 23 серпня 2008 року.

Разом із тим, станом на 13 серпня 2008 року ОСОБА_1 сплатив банку прострочену заборгованість із неповернутого кредиту та нарахованих процентів.

З грудня 2008 року ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов`язання за кредитним договором.

04 лютого 2009 року АТ УкрСиббанк і ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 2 до кредитного договору, за умовами якої сторони встановили розмір щомісячного ануїтетного платежу в сумі 469,93 доларів США, який мав сплачуватися позичальником 4-го числа кожного календарного місяця строку кредитування, та порядок нарахування процентів, а також змінили термін кредитування на 05 грудня 2024 року. При цьому сторони перенесли сплату ОСОБА_1 процентів за грудень 2008 року на період з 1 по 10 січня 2014 року.

03 квітня 2009 року АТ УкрСиббанк склало письмове повідомлення-вимогу № 132-2/301-428 (в порядку статті 35 Закону України Про іпотеку ) на ім`я ОСОБА_1 про те, що станом на вказану дату розмір простроченої заборгованості за кредитним договором становить 1 430,51 доларів США. Банк висунув до ОСОБА_1 вимогу погасити цю заборгованість протягом 30 днів з моменту направлення на його адресу повідомлення-вимоги, зазначивши, що у випадку непогашення боргу він буде ініціювати звернення стягнення на іпотечне майно, передане банку в забезпечення своєчасного та повного виконання умов кредитного договору, та/або стягнення заборгованості в судовому порядку.

АТ УкрСиббанк ознайомило ОСОБА_1 з повідомленням-вимогою від 03 квітня 2009 року № 132-2/301-428.

Останні платежі за процентами здійснені ОСОБА_1 у 2009 році: 29 травня - 79,36 доларів США, 03 вересня - 100 доларів США, 19 жовтня - 78,78 доларів США.

АТ УкрСиббанк нарахувало ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором станом на 23 березня 2010 року в розмірі 38 381,69 долар США та 5 059,31 грн, з яких: 32 030,31 доларів США неповернутий кредит, 540,43 доларів США прострочений кредит, 5 810,95 доларів США прострочені проценти, 4 559,31 грн пеня, 500 грн неустойка.

02 грудня 2016 року між АТ УкрСиббанк і Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінактив (далі - ТОВ ФК Фінактив ) укладено договір факторингу № 50/1, за умовами якого АТ УкрСиббанк відступило ТОВ ФК Фінактив за плату своє право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Одночасно до ТОВ ФК Фінактив перейшли усі права за договорами, що забезпечували виконання основного зобов`язання ОСОБА_1 .

Згідно договору про відступлення права вимоги № 1 за договором іпотеки до договору факторингу від 02 грудня 2016 року № 50/1, укладеного 12 грудня 2016 року між АТ УкрСиббанк і ТОВ ФК Фінактив , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., ТОВ ФК Фінактив набуло право вимоги за договором іпотеки від 06 грудня 2007 року, яким забезпечено виконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором.

12 грудня 2016 року між ТОВ ФК Фінактив і ТОВ ФК Позика укладено договір факторингу № 50/1-1, за умовами якого ТОВ ФК Фінактив відступило ТОВ ФК Позика за плату своє право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Одночасно до ТОВ ФК Позика перейшли усі права за договорами, що забезпечували виконання основного зобов`язання ОСОБА_1 .

Згідно договору про відступлення прав за договорами іпотеки № 1, укладеного 03 січня 2017 року між ТОВ ФК Фінактив і ТОВ ФК Позика , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А., ТОВ ФК Позика набуло право вимоги за договором іпотеки від 06 грудня 2007 року, яким забезпечено виконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо заборгованості за кредитним договором

Відповідно до частин першої, другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Як передбачено частиною першою статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України), позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Статтею 1 Закону України Про захист прав споживачів (далі - Закон № 1023-ХІІ) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Законом №1023-ХІІ встановлені особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1023-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

За змістом частини десятої статті 11 Закону № 1023-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів.

Законом встановлено спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України Про споживче кредитування , який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-ХІІ застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України Про споживче кредитування (стаття 11 Закону № 1023-ХІІ у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-ХІІ. Лише з 10 червня 2017 року на ці відносини поширюються Закон України Про споживче кредитування , а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-ХІІ.

Частина 10 статті 11 Закону № 1023-ХІІ (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-ХІІ (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частину десяту статті 11 Закону № 1023-ХІІ у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року (справа № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19).

Щодо поруки

Частиною першою статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною першою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон пов`язував припинення поруки, на підставі частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зі зміною основного зобов`язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленим такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі зокрема, підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. (постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-3176цс15, Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 201/7036/15).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, між АТ УкрСиббанк і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит на споживчі потреби (пункт 1.4 кредитного договору), тому до спірних правовідносин мають бути застосовані приписи частини десятої статті 11 Закону № 1023-ХІІ у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, щодо досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення кредитних коштів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши, що АТ УкрСиббанк не висувало ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, а у письмовому повідомленні-вимозі від 03 квітня 2009 року №132-2/301-428 ставилося питання лише про погашення ОСОБА_1 простроченої заборгованості за кредитним договором, тому позивач має право на стягнення з останнього простроченого боргу за кредитом, нарахованих процентів і пені, а також враховуючи, що ОСОБА_1 не спростував належними та допустимими доказами таку заборгованість, яка станом на 23 березня 2010 року становить 6 351,38 доларів США, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення вказаної заборгованості з ОСОБА_1 на користь позивача. При цьому, з ОСОБА_1 підлягає стягненню пеня за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором у розмірі 4 559,31 грн, а вимоги ТОВ ФК Позика у частині стягнення 500 грн неустойки не підлягає задоволенню, оскільки неустойка та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором не допускається.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_2 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами додаткової угоди № 2 від 04 лютого 2009 року АТ УкрСиббанк і ОСОБА_1 змінили строк кредитування з 05 грудня 2014 року на 05 грудня 2024 року. Ці зміни умов основного зобов`язання відбулися без згоди поручителя ОСОБА_2 і призвели до збільшення обсягу її відповідальності, зокрема, збільшено загальну суму процентів за кредитом з 18 911,43 доларів США до 57 064,32 доларів США та період їх нарахування.

Отже, апеляційний суд, виходячи з того, що умови кредитного договору з дня набуття чинності (підписання сторонами) додаткової угоди № 2 від 04 лютого 2009 року змінено, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 не може відповідати перед позивачем за несплату ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, оскільки порука ОСОБА_2 у зв`язку з вказаними обставинами припинена.

При виборі і застосуванні норм права до даних спірних правовідносин суд апеляційної інстанції правильно врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19).

Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 607/4397/15-ц та від 16 вересня 2020 року у справі № 520/6610/13-ц колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що фактичні обставини в цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається, зокрема, в даному випадку вирішується питання про стягнення простроченого боргу за кредитом, нарахованих відсотків і пені.

Доводи касаційної скарги про те, що підписи, які містяться в заяві на отримання кредиту, кредитному договорі, додатковій угоді № 1, заяві на видачу готівки не належать ОСОБА_1 , а були виконані ОСОБА_2 , а також заява на отримання кредиту взагалі була написана та підписана від імені ОСОБА_2 , а анкета-заява позичальника не містить жодних підписів, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за заявою ОСОБА_1 суд ухвалою від 26 липня 2019 року (т. 2 а.с. 131) призначив у справі судову почеркознавчу експертизу для з`ясування питання, чи підписував останній указані заяви. Разом з тим, експертиза не була проведена через ненадання судом експерту об`єктів дослідження (оригіналу заяв) і зразків підпису ОСОБА_1 . Також останнім не були внесені кошти на оплату цієї експертизи (т. 2 а.с. 146-147).

Після роз`яснення судом апеляційної інстанції сторонам права на вчинення процесуальних дій (частина п`ята статті 12 ЦПК України) ОСОБА_1 відмовився від проведення у справі відповідної судово-почеркознавчої експертизи.

Отже, ОСОБА_1 не спростував належними та допустимими доказами факт отримання ним у банку кредитних коштів.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницькогоапеляційного суду від 10 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький