Ухвала

від 23.03.2021 по справі 464/7411/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/7411/20 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна

Провадження № 11-сс/811/338/21 Доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 , представника власника майна ОСОБА_6 , власника майна ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 16 березня 2021 року про накладення арешту у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 32020140000000006 від 23.01.2020, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

оскаржуваною ухвалою клопотання задоволено. Накладено арешт на майно шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування, яке було вилучено 11 березня 2021 року слідчим з ОВС третього відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ГУ ДФС у Львівській області ОСОБА_8 , а саме: грошові кошти у сумі 320 000 грн, 10 700 доларів США, 2 000 євро.

Ухвала мотивована тим, що оскільки вилучене майно визнано речовим доказом у справі, з метою збереження такого воно підлягає арешту.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, представник власника арештованого майна адвокат ОСОБА_6 оскаржив її в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі просить оскаржувану ухвалу скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вилучені в ході проведення обшуку гроші є особистими заощадженнями ОСОБА_7 та його дружини,оскільки вони обоє понад 20 років займаються підприємницькою діяльністю, від якої отримують дохід. В ході розгляду клопотання про арешт майна слідчим не доведено, що вилучені гроші здобуті внаслідок незаконної діяльності. Самі по собі грошові кошти не можуть бути визнані речовими доказами у справі, оскільки це не знаряддя вчинення злочину, такі не містять слідів чи інших відомостей про злочин.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, пояснення власника майна та його представника на підтримання доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 167 КПК України тимчасовим вилученняммайна єфактичне позбавленняпідозрюваного абоосіб,у володінніяких перебуваєзазначене участині другійцієї статтімайно,можливості володіти,користуватися тарозпоряджатися певниммайном довирішення питанняпро арештмайна абойого повернення,або йогоспеціальну конфіскаціюв порядку,встановленому законом.Тимчасово вилученимможе бутимайно увигляді речей,документів,грошей тощо,щодо якихє достатніпідстави вважати,що вони: 1)підшукані,виготовлені,пристосовані чивикористані якзасоби чизнаряддя вчиненнякримінального правопорушеннята (або)зберегли насобі йогосліди; 2)призначалися (використовувалися)для схилянняособи довчинення кримінальногоправопорушення,фінансування та/абоматеріального забезпеченнякримінального правопорушенняабо винагородиза йоговчинення; 3)є предметомкримінального правопорушення,у томучислі пов`язаногоз їхнезаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду (частина друга статті 168 КПК України).

Як зазначено в частині п`ятій статті 171 КПК України клопотання слідчого,прокурора проарешт тимчасововилученого майнаповинно бутиподано непізніше наступногоробочого дняпісля вилученнямайна,інакше майномає бутинегайно повернутоособі,у якоїйого буловилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Згідно із частиною першою статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті Кодексу арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (частина тертя статті 170 КПК України).

Частиною десятою статті 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до частини першої статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Право звертатися до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, відповідно до статті 171 КПК України, має право лише прокурор або слідчий за погодженням з прокурором, а цивільний позивач може заявити таке клопотання лише з метою забезпечення цивільного позову.

Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження (пункт 7 частини другої статті 131 КПК України), які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (частина перша статті 131 КПК України).

Відповідно до частини шостої статті 132 КПК України до клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно із статтями 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого або прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з вказаним клопотанням, слідчий просив накласти арешт на тимчасово вилучене в ході проведення обшуку майно, дозвіл на який надано ухвалою слідчого судді від 03 березня 2021 року, та яке постановою слідчого від 11 березня 2020 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

До клопотання слідчим додано витяг з ЄРДР з якого убачається, що 23 січня 2020 року зареєстровано кримінальне провадження з попередньою правовою кваліфікацією кримінальних правопорушень за ознаками, передбаченими ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 КК України.

Колегія суддів погоджується, що зазначене в клопотанні майно, підпадає під ознаки майна, передбаченого статтею 98 КПК України, відповідно до тієї фабули, яка зазначена у витягу з ЄРДР у вказаному кримінальному проваджені і ці обставини доведено слідчим доданими до клопотання доказами, а відтак існували реальні підстави для накладення арешту на це майно, як тимчасово вилученого в ході проведення обшуку, з метою збереження такого і використання його як доказу у кримінальному провадженні, враховуючи, що воно визнано речовим доказом, оскільки є предметом кримінально протиправних дій, та могло бути отримане внаслідок протиправної діяльності власника такого майна.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що арештоване майно є власними заощадженнями сім`ї ОСОБА_9 , оскільки неспростовних доказів такого суду не надано, як і не спростовано доводів органу досудового розслідування про те, що таке могло бути здобуто внаслідок незаконної діяльності ОСОБА_7 .

Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість визнання тимчасового вилученого під час обшуку майна, а саме грошових коштів, речовими доказами у справі, такі не ґрунтуються на положеннях діючого кримінального процесуального закону, адже вирішальним при накладенні арешту на майно, яке визнано речовим доказом, є з`ясування достатніх підстав, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, що в даному провадженні знайшло своє підтвердження.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала є обґрунтована та законна. Підстави для її скасування відсутні, як і відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, яку слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 16 березня 2021 року про накладення арешту без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3