Ухвала

від 30.03.2021 по справі 1-85/11

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 1-85/11 Провадження №11/802/1/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Категорія:ч.4 ст.187 КК України Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_5 ,

підсудного ОСОБА_6 ,

захисника підсудного - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу підсудного ОСОБА_6 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Даним вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Кадубівці Заставнівського району Чернівецької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, непрацюючого, раніше не судимого,

засуджено за ч.4 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років, з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.

Запобіжний захід ОСОБА_6 залишено попередній тримання під вартою до вступу даного вироку в законну силу.

Строк відбуття покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту фактичного затримання, згідно повідомлення працівників поліції Федеративної Республіки Німеччина, а саме - з 21.04.2018 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_6 зараховано в строк відбуття покарання термін перебування під вартою з 06.06.2009 року по 09.06.2009 року включно, та з 21.04.2018 року до вступу вироку в законну силу,із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Речовий доказ мобільний телефон марки «Нокіа 2610» ІМЕІ: НОМЕР_1 , з сім-карткою мобільного оператора «МТС» № НОМЕР_2 , що передано на зберігання в камеру схову УБОЗ УМВС України у Волинській області, конфісковано в дохід держави.

Арешт, що накладений на металевий ланцюжок білого кольору, скасовано.

Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнаний винним і засуджений за наступне.

Приблизно в квітні 2009 року, засуджений за вчинення даного злочину вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.03.2010 року ОСОБА_8 , будучи раніше судимим за вчинення корисливих злочинів, судимість за які не знята та не погашена в установленому законом порядку, на шлях виправлення не став, а діючи з корисливих мотивів, попередньо домовився із засудженими за цей же злочин, вказаним вище вироком, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також із засудженими вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.06.2012 року ОСОБА_11 та підсудним у даній справі ОСОБА_6 , про вчинення розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_12 , який згідно отриманої ОСОБА_8 інформації займався незаконним обміном іноземних валют на «Північному ринку» міста Луцька, а тому, на думку засуджених та підсудного по даній справі ОСОБА_6 , мав при собі значні суми грошових коштів.

Отримавши добровільну згоду на вчинення розбійного нападу, засуджений ОСОБА_8 , використовуючи раніше набутий злочинний досвід, винайняв для тимчасового проживання на період підготовки до злочину квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , розподілив ролі кожного.

Відповідно до розподілених ролей вчинити напад на потерпілого ОСОБА_12 в під`їзді будинку, де проживає, та заволодіти коштами, мали засуджений ОСОБА_10 , підсудний по даній справі ОСОБА_6 , одночасно засуджені ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 мали здійснювати спостереження за прилягаючою територією, з метою коригування за допомогою мобільного зв`язку дій підсудного ОСОБА_6 і засудженого ОСОБА_10 . В разі виникнення небезпеки засуджені ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , з використанням автотранспортних засобів, повинні були забезпечити залишення учасниками злочину місця його скоєння.

Так, 17.04.2009 року близько 08:40 год. зазначені вище особи, згідно розробленого плану, зайняли попередньо визначене кожному місце на території, прилягаючій до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , у якому проживає ОСОБА_12 , що на їх думку надавало можливість реалізувати спільний злочинний задум, а в разі виникнення небезпеки, покинути місце вчинення злочину.

Того ж дня, приблизно о 09:10 год. ОСОБА_11 (матеріали відносно якого виділене в окреме провадження та засуджено) по мобільному телефону, номер абонента «МТС», отримав повідомлення від ОСОБА_9 (матеріали відносно якого виділені в окреме провадження та засуджено), номер абонента «МТС» про те, що ОСОБА_12 вийшов зі свого будинку на вулицю з пакетом та сумкою в руках і в свою чергу повідомив про це по мобільному телефону, номер абонента «МТС» ОСОБА_10 (матеріали відносно якого виділені в окреме провадження та засуджено) та підсудного ОСОБА_6 . Після цього, підсудний ОСОБА_6 вибіг до ОСОБА_12 та зненацька наніс йому два удари дерев`яною ніжкою від стільця по руках, два удари в область голови, а також став наносити удари кулаками та ногами по тулубу потерпілого, в результаті чого подолав волю останнього до вчинення опору, а після цього заволодів грошовими коштами, які випали з пакету на загальну суму 179 000 грн., тобто у великих розмірах.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №1037 від 11.06.2009 року ОСОБА_12 було заподіяно забійну рану тім`яної ділянки голови, садна лівого ліктевого суглоба, правого променево-зап`ясного суглоба та забій з підшкірним крововиливом м`яких тканин лівого передпліччя, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Після цього учасники розбійного нападу на заздалегідь підготовлених транспортних засобах покинули місце вчинення злочину та згодом, викрадені грошові кошти, розділили між собою і витратили їх для власних потреб.

Не погоджуючись з вироком суду підсудний ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає його незаконним через однобічність та неповноту судового слідства, невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та з підстав істотного порушення кримінального процесуального закону. Вказує про те, що у квітні 2009 року відбираючи у ОСОБА_12 пакет з грошовими коштами із застосуванням фізичної сили, вважав, що відбираючи таким чином кошти діяв в інтересах ОСОБА_8 , який запевнив його, що потерпілий ( ОСОБА_12 ) заборгував йому ( ОСОБА_8 ) грошові кошти в сумі 10000 доларів США. Проте, що ОСОБА_12 не мав боргу перед ОСОБА_8 він ( ОСОБА_13 ) дізнався лише під час проведення досудового слідства. Його умисел був направлений на незаконне примушування потерпілого до виконання цивільного-правового зобов`язання. А тому, в суді першої інстанції вину визнавав у тому, що вчинив злочин, передбачений ч.3 ст.355 КК України, тобто у примушуванні ОСОБА_12 до виконання цивільно-правового зобов`язання із спричиненням останньому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, що завдано потерпілому майнову шкоду на суму в розмірі 179000 грн. З приводу обставин справи вказує про те, що коли потерпілий ОСОБА_12 вийшов із під`їзду будинку, то він наздогнав його та спитав про борг перед ОСОБА_14 , який підходив до нього напередодні на ринку. На його слова потерпілий відповів образливими словами застосувавши нецензурну лексику, і лише тоді він ( ОСОБА_13 ) дістав зі свого рюкзака дерев`яну палицю від ніжки стільця та наніс один удар по голові ОСОБА_12 , а другий по руці, якою потерпілий прикривався і в якій той тримав пакет. Від цього удару пакет розірвався і з нього повипадали грошові кошти, які він ( ОСОБА_13 ) зібрав в свій рюкзак і туди ж положив розірваний пакет із залишками грошових коштів, та швидко між будинками залишив місце події. Побачивши автомобіль ОСОБА_8 , сів в нього, де вже перебував ОСОБА_15 , і вони усі поїхали до с.Крупа, з`їхали у поле, де і чекали інших спільників ОСОБА_16 і Дідича, які через деякий під`їхали. ОСОБА_8 дав йому частину коштів в якості винагороди за проведену роботу, які він підрахував вже в Чернівцях, і їх сума становила 35000 грн.

Вказує також про те, що слідство щодо нього та інших учасників велось упереджено, працівниками поліції застосовувалась фізична сила, катування та шантажування, а тому докази, які містяться в матеріалах справи не можуть бути належними та допустимими в якості його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Крім того, зазначає, що суд не врахував його позитивні характеристики, стан його здоров`я, стан здоров`я його матері, яка на даний час залишись одна, оскільки інший син призваний на службу в армію, наявності в нього на утриманні неповнолітньої дочки, а також того, що він не вчинив жодного злочину в період з 2009 року по 2018 рік.

Вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч.3 ст.355 КК України.

Посилаючись на вказані обставини, просить оскаржуваний вирок змінити, перекваліфікувавши його дії з ч.4 ст.187 КК України на ч.3 ст.355 КК України та призначити покарання в межах санкції цієї норми закону. Звільнити його від кримінального покарання у зв`язку із закінченням строку давності на підставі ст.49 КК України. Просить також провести судове слідство, допитавши в режимі відеоконференції в якості свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .

18.11.2020 року підсудний ОСОБА_6 подав до суду доповнення до апеляційної скарги. У них він вказує про те, що до нього застосовувались незаконні дії тодішньої міліції, які і звинуватили його в причетності до злочину. Таке звинувачення немає жодного законного обґрунтування та правдивого підтвердження. Також просить взяти до уваги те, що за час перебування під арештом у нього значно погіршилось здоров`я. Малолітня дочка та матір похилого віку в даний час позбавлені його турботи, утримання та забезпечення. Посилаючись на це, просить скасувати призначену йому міру покарання та ухвалити судове рішення про визнання його невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, та виправдати.

Крім того, 30.03.2021 року підсудний ОСОБА_6 та його захисник вдруге подали зміни та доповнення до апеляційної скарги, у яких вказують, що після додаткового ознайомлення підсудного з матеріалами справи, у нього виникла необхідність у внесенні змін та доповнень. Так, ОСОБА_6 відмовляється від підстав та мотивів оскарження вироку Луцького міськрайонного суду від 25.02.2020 року, які викладені у вищевказаній апеляційній скарзі, повністю визнає свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, оскільки помилково вважав, що його дії підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.355 КК України.

Зазначає про те, що в даний час він повністю визнає вину у вчиненні інкримінованого йому злочину та щиро розкаюється. На досудовому слідстві та під час судового розгляду в 2009-2010 роках він також визнавав свою вину, а в період проведення досудового розслідування допоміг слідчим встановити істину по справі, даючи правдиві покази під час допитів та на очних ставках зі своїми співучасниками. Матеріальну шкоду, яку він особисто спричинив, відшкодував потерпілій ОСОБА_17 за допомогою своєї матері, повернув їй 2000 доларів США, і потерпіла немає до нього жодних матеріальних претензій. Потерпіла в судовому засіданні просила суд суворо не карати його. Зазначає також, що у він одружений, і у нього на утриманні перебуває неповнолітня дочка. В даний час він хворіє на ряд захворювань. Важко хворою також є його матір, яка проживає одна, оскільки його молодший брат з 20.10.2020 року проходить військову службу у в/ч НОМЕР_3 Державної прикордонної служби України. При цьому, стан здоров`я матері в даний час потребує стороннього догляду, так як вона самостійно не може належним чином пересуватись. Він як особа, яка за період з червня 2009 року по день його затримання - 21.04.2018 року не вчинив жодного злочину та притягувався до адміністративної відповідальності, а також позитивно характеризується відповідно до довідки ДУ "Луцький слідчий ізолятор". Вважає, що однією з пом`якшуючих покарання обставин є те, що він після вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, пройшов великий термін (майже 12 років) і за цей період він не вчинив жодного злочину.

Посилаючись на вищенаведені мотиви, підсудний та його захисник вважають, що оскаржуваний вирок слід змінити в частині призначеного покарання через суворість, та призначити ОСОБА_18 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.4 ст.187 КК України, тобто нижче 8 років позбавлення волі, обмежившись відбутим терміном в умовах від ізоляції від суспільства. А тому, просять оскаржуваний вирок змінити, призначивши ОСОБА_6 покарання в межах відбутого строку, тобто 5 років 11 місяців 15 днів, застосувавши положення ст.69 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги із доданими до неї доповненнями та змінами, підсудного та його захисника, які їх підтримали, прокурора, який вважав скаргу безпідставною, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить до наступного висновку.

Вирок суду відповідно до положень ст.323 КПК України (в редакції 1960 року) повинен бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст.365 КПК України (в редакції 1960 року) суд апеляційної інстанції перевіряє судові рішення суду першої інстанції в межах апеляції. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорюються і стосовно яких відповідно до вимог ч.1 ст.299 і ст.301-1 цього Кодексу докази не досліджували, не перевіряються.

Фактичні обставини справи, кваліфікація дій підсудного за ч.4 ст.187 КК України та доведеність його вини у вчиненні цього злочину, є правильними і ґрунтуються на зібраних у встановленому порядку та перевірених судом доказах, які фактично ніким з учасників провадження не оспорюються, а тому апеляційний суд оскаржуваний вирок у цій частині не перевіряє.

Разом з тим, сторона захисту в апеляційній інстанції з урахуванням поданих змін до вимог апеляційної скарги вказує проневідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок через суворість, та відповідно вважає, що в суду апеляційної інстанції є законні підстави для призначення покарання із застосуванням положень ст.69 КК України.

Проте такі доводи не заслуговують на увагу суду з наступних підстав.

При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів.

Як зазначено в пунктах 2 та 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК) ( 2341-14 ), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень ст.ст.66, 67 КК України.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження (справу) по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняттярішенняпро звільнення від його відбування мають межі, визначені кримінально-процесуальним законом, який передбачає повноваження судів апеляційної інстанційскасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно з положеннями ст.372 КПК України (в редакції 1960 року) невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м`якості, так і суворості.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину у значенні цієї ж норми процесуального права, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин справи в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою засудженого у контексті ст.372 КПК України (в редакції 1960 року)розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, а також зважаючи на принцип індивідуалізації покарання.

Призначаючи підсудному ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції вказаних вимог матеріального права та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України дотримався в повній мірі.

З оскаржуваного вироку вбачається, що підсудний ОСОБА_6 свою вину визнавав частково та не погоджувався із кваліфікацією його дій за ч.4 ст.187 КК України, оскільки вважав, що його дії слід кваліфікувати за ч.3 ст.355 КК України.

Призначаючи підсудному покарання, місцевий суд з достатньою повнотою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дані про його особу. При цьому, судом наведено переконливі доводи про неможливість виправлення та перевиховання підсудного без ізоляції від суспільства.

До обставин, які пом`якшують покарання, суд відніс добровільне відшкодування завданої шкоди.

Обставин, які обтяжують покарання судом встановлено не було.

Крім того, місцевий суд призначаючи покарання підсудному врахував, що вчинений ним злочин, передбачений ч.4 ст.187 КК України, згідно із ст.12 цього ж Кодексу відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, та який є умисним, дані про його особу, зокрема те, що він не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, добровільно відшкодував потерпілій завдані збитки, а також думку потерпілої, яка будь-яких претензій матеріального чи морального характеру до підсудного не мала.

Враховано судом було і те, що підсудний свою вину у вчиненні злочину фактично не визнав, не розкаявся у вчиненому, тривалий час перебував в розшуку, а також його роль у вчиненні злочину, який був безпосереднім виконавцем, та наслідки, що наступили.

Наведені обставини на думку колегії суддів дали суду першої інстанції дійти обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 лише за умов його ізоляції від суспільства.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримуючись вимог ст.ст.50, 65 КК України обґрунтовано дійшов висновку про призначення підсудному покарання в межах санкції ч.4 ст.187 КК України ближче до мінімального у виді позбавлення волі строком на 9 років, з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.

Призначене покарання на думку апеляційного суду, повністю відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення підсудного ОСОБА_6 , попередження вчинення ним нових злочинів, і не може бути надто суворим, як про це зазначено в апеляційній скарзі підсудного.

В ході апеляційного розгляду підсудний ОСОБА_6 вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, тобто у нападі з метою заволодіння чужим майном у великому розмірі, поєднаному із насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого ОСОБА_12 , який зазнав нападу, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, визнав повністю та вказав про щире каяття у його вчиненні.

Апеляційний суд вважає, що в даному випадку визнання ОСОБА_6 вини в суді апеляційної інстанції, щире каяття у вчиненому та відшкодування збитків потерпілій ОСОБА_17 є обставинами, які пом`якшують його покарання в розумінні ст.66 КК України. При цьому, обставин, які обтяжують покарання, немає.

Сторона захисту вважає, що в даний час наявність вищевказаних обставин, які пом`якшують покарання, а також ряд інших обставин, на які вона посилається в апеляційних вимогах, а це - надання правдивих показів під час досудового слідства, його сімейний стан та стан здоров`я, наявність неповнолітньої дитини, стан здоров`я матері, позитивна характеристика в період перебування в СІЗО, не вчинення жодного злочину за значний проміжок часу, є підставою для застосування положень ст.69 КК України та відповідно зміни оскаржуваного вироку в частині призначеного покарання ОСОБА_6 шляхом призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.4 ст.187 КК України.

З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.

Дійсно, положеннями ч.1 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті(санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

У пункті8постанови ПленумуВСУ №7від 24.10.2003року «Пропрактику призначеннясудами кримінальногопокарання» роз`яснено,що призначенняосновного покарання, нижчого від найнижчоїмежі,передбаченої закономза данийзлочин,або перехіддо іншого,більш м`якого виду основного покарання, або непризначення обов`язковогододаткового покарання(ст.69КК)(2341-14) можемати місце лише занаявності декількох(неменше двох)обставин,що пом`якшуютьпокарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особивинного. Укожному такомувипадку суд зобов`язаний у мотивувальнійчастині вироку зазначити, якісаме обставинисправи абодані проособу підсудноговін визнаєтакими, щоістотно знижують ступіньтяжкості вчиненогозлочину івпливають напом`якшенняпокарання,а врезолютивній - послатисяна ч.1ст.69КК (2341-14). Прицьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якимикерувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль середспівучасників,поведінку підчас тапісля вчиненнязлочинних дій тощо.

Апеляційний суд зазначає, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, щойого пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Встановлені апеляційним судом вищенаведені пом`якшуючі покарання обставини, а також інші обставини, які наведені стороною захисту в якості пом`якшуючих, та дані про особу підсудного в даному випадку з урахуванням тяжкості злочину, мети та мотиву, яким він керувався під час вчинення злочину, його ролі (безпосередній виконавець), поведінки під час і після вчинення (тривалий час перебування у розшуку, повне визнання вини лише в апеляційній інстанції), на думку колегія суддів, що не можуть вважатись такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання в розумінні ст.69 КК України.

Наведені стороною захисту доводи не містять у собі посилання на обставини, які би з огляду на положенняст.69КК Україниможна було вважати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого підсудним злочину.

Таким чином, підстав для зміни вироку та пом`якшення підсудному призначеного покарання шляхом призначення покарання із застосуванням ст.69 КК України, з мотивів наведених стороною захисту, апеляційний суд не знаходить.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд не вбачає законних підстав для зміни оскаржуваного вироку в частині призначеного покарання.

А тому, апеляційна скарга підсудного ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.02.2020 року щодо нього, - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 365, 366, 379КПК України (в редакції 1960 року), апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу підсудного ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року щодо нього, без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з моменту проголошення, а підсудним, - в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.

Головуючий

Судді