Постанова

від 24.03.2021 по справі 380/5135/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5135/20 пров. № А/857/1360/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,

за участю секретаря судового засідання - Смолинця А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ембавуд Україна на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року (ухвалене головуючим суддею Карп`як О. О. об 11:19 год у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ембавуд Україна до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ембавуд Україна (далі - ТзОВ Ембавуд Україна ) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 № 0006423307 в частині нарахування податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 819 347 грн та штрафних санкцій у розмірі 204 836,75 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно здійснено донарахування податку на доходи фізичних осіб у зв`язку з анулюванням Товариством безнадійної заборгованості фізичним особам. Оскільки заборгованість фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була списана після закінчення строку позовної давності як безнадійна, то такі фізичні особи відповідно до вимог підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України самостійно зобов`язані сплатити і відобразити у річній податковій декларації податок з такого доходу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що судом першої інстанції не враховано, що списання заборгованості відбулося після закінчення строку позовної давності, а відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Зазначає, що обов`язок фізичної особи самостійно сплатити податок з доходів фізичних осіб та відобразити такий у річній податковій декларації не залежить від вжиття кредитором заходів до стягнення боргу, що контролюючим органом залишено поза увагою при донарахуванні йому оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податку з доходів фізичних осіб.

Під час апеляційного розгляду представник скаржника підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила апеляційну скаргу, покликаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просила відмовити в її задоволенні.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Головним управлінням ДПС у Львівській області проведена документальна планова виїзна перевірка ТзОВ Ембавуд Україна з питань дотримання податкового, валютного законодавства та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2018 по 30.09.2019, за результатами проведення якої складений акт від 06.03.2020 № 506/13-01-05-10/36676494.

Вказаний акт перевірки містить висновок, зокрема, про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту "д" 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 164.5 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, статті 167 Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб в розмірі 819347 грн з анульованої (прощеної) безнадійної заборгованості фізичним особам.

Перевіркою встановлено, що станом на 01.01.2019 у оборотно-сальдовій відомості позивача по рахунку 361 рахувалась безнадійна дебіторська заборгованість (більше трьох років) по фізичних особах ОСОБА_2 ( в розмірі 2 259 543 грн (отримання товару 11.2014 року)) та ОСОБА_1 (в розмірі 1 475 131 грн (отримання товару 12.2014 року)), однак заходів щодо погашення зазначених сум боргу не було вжито. Наказом від 19.06.2019 № 28 Про списання дебіторської та кредиторської заборгованості ТзОВ Ембавуд Україна списало дебіторську заборгованість по фізичних особах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без укладення договорів про прощення боргу та без повідомлення їх про прощення такої дебіторської заборгованості. Крім цього, суму прощеного боргу не включено до податкового розрахунку (форма 1-ДФ) за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

На підставі зазначеного акта перевірки Головним управлінням ДПС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 № 0006423307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 1042034,38 грн (з яких за податковим зобов`язанням - 833627,51 грн та за штрафними санкціями - 208406,87 грн).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сума анульованого (прощеного) боргу вважається додатковим благом та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу товариства згідно з підпунктом д підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, оскільки договорів з фізичними особами про прощення боргу товариство не укладало та не повідомило їх про прощення боргу, а також не включило суму прощеного боргу до податкового розрахунку (форма 1-ДФ) за підсумками звітного періоду, у якому такий борг був прощений. Тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині нарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 819 347 грн та штрафних санкцій у розмірі 204 836,75 грн у зв`язку з анулюванням безнадійної заборгованості фізичним особам, прийняте відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства України та в межах наданих йому повноважень.

Апеляційний суд, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Стаття 164 ПК України регулює базу оподаткування і встановлює ( п.164.1 ), що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, а саме, будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий ) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За правилами підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, серед іншого, і сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якою минув строк позовної давності згідно з розділом II цього Кодексу, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації.

За визначенням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 безнадійною заборгованістю визнається, окрім іншого, заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Виходячи з наведеного, заборгованість платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, вважається безнадійною і платник податку зобов`язаний відобразити таку суму боргу у складі оподатковуваного доходу відповідного періоду з обчисленням та перерахуванням до бюджету суми податку за ставкою, встановленою статтею 167 ПК України.

Як встановлено судом першої інстанції, визнається сторонами, а тому не підлягає доказуванню, заборгованість приватного підприємця ОСОБА_1 утворилася на підставі контракту № UKR-310-14 від 13 жовтня 2014 року на поставку меблів. Згідно рахунку - фактури № 282 від 16.10.2014 року та вантажної митної декларації №508050000/2014/012421 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 312 298,00 грн, в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати 90 днів від дати рахунку - тобто до 15 січня 2015 року. Відповідно строк позовної давності спливає 15 січня 2018 року (3 роки згідно з статтею 257 ЦК України). Згідно рахунку-фактури №297 від 16.11.2014 року та вантажної митної декларації № 508050000/2014/022113 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 342 409,00 грн, в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати 90 днів від дати рахунку - тобто до 16 лютого 2015 року. Відповідно строк позовної давності спливає 16 лютого 2018 року (3 роки згідно ст.257 ЦК України). Згідно рахунку-фактури № 299 від 25.11.2014 року та вантажної митної декларації № 508050000/2014/025183 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 442 704,00 грн, в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати: 90 днів від дати рахунку - тобто до 23 лютого 2015 року. Відповідно строк позовної давності спливає 23 лютого 2018 року (3 роки згідно ст. 257 ЦК України).Згідно рахунку-фактури №301 від 15.11.2014 року та вантажної митної декларації № 00050000/2014/027812 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 377 720,00 грн, в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати 90 днів від дати рахунку - тобто до 23 лютого 2015 року. Відповідно строк позовної давності спливає 23 лютого 2018 року (3 роки згідно ст.257 ЦК України).

Тобто, загальна сума заборгованості приватного підприємця ОСОБА_1 за поставками складає 1 475 131,00 грн. Останнім днем строку позовної давності за поставками є 23 лютого 2018 року. Статус ОСОБА_1 як приватного підприємця підтверджується випискою з ЄДРПОУ.

Заборгованість приватного підприємця ОСОБА_1 була списана 30 червня 2019 року відповідно до наказу ТОВ Ембавуд Україна № 28 від 19 червня 2019 року, що стверджується відповідним витягом з наказу, тобто після спливу строку позовної давності.

Аналогічно судом першої інстанції встановлено і визнається сторонами, що заборгованість приватного підприємця ОСОБА_2 утворилася на підставі контракту №UКR-410-14 від 22 жовтня 2014 року на поставку меблів. Відповідно до пункту 6.1 контракту №UKR-410-14 умови оплати, в тому числі її відстрочення, обумовлюються сторонами по кожній партії в інвойсі на партію товару, що є невід`ємною частиною контракту. Згідно рахунку-фактури № 285 від 28.10.2014 року та вантажної митної декларації № 0000/2014/016097 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 247 462,00 грн., в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати 90 днів від дати рахунку - тобто до 26 січня 2015 року. Відповідно строк позовної давності спливає 26 січня 2018 року (3 роки згідно ст.257 ЦК України). Згідно рахунку-фактури №286 від 30.10.2014 року та вантажної митної декларації № 508050000/2014/016817 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 364 390,00 грн., в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати 90 днів від дати рахунку - тобто до 28 січня 2015 року. Відповідно строк позовної давності спливає 28 січня 2018 року (3 роки згідно ст.257 ЦК України). Згідно рахунку-фактури №289 від 06.11.2014 року та вантажної митної декларації № 508050000/2014/018741 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 227 681,00 грн., в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати 90 днів від дати рахунку - тобто до 04 лютого 2015 року. Відповідно строк позовної давності спливає 05 лютого 2018 року (3 роки згідно ст.257 ЦК України). Згідно рахунку-фактури №290 від 07.11.2014 року та вантажної митної декларації № 508050000/2014/019047 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 409 130,00 грн., в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати 90 днів від дати рахунку - тобто до 05 лютого 2015 року. Відповідно строк позовної давності спливає 05 лютого 2018 року (3 роки згідно ст.257 ЦК України). Згідно рахунку-фактури № 291 від 10.11.2014 року та вантажної митної декларації №508050000/2014/019849 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 312 925,00 грн., в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати 90 днів від дати рахунку - тобто до 08 лютого 2015 року. Відповідно строк позовної давності спливає 08 лютого 2018 року (3 роки згідно ст.257 ЦК України). Згідно рахунку-фактури №292 від 12.11.2014 року та вантажної митної декларації № О08050000/2014/020431 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 300 331,00 грн., в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати 90 днів від дати рахунку - тобто до 10 лютого 2015 року. Строк позовної давності спливає 10 лютого 2018 року 3 роки згідно ст.257 ЦК України). Згідно рахунку-фактури №294 від 13.11.2014 року та вантажної митної декларації № 08050000/2014/021106 було поставлено товар на умовах СРТ на суму 397 624,00 грн, в тому числі експедиційні витрати. Строк оплати 90 днів від дати рахунку - тобто до 11 лютого 2015 року. Відповідно строк позовної давності спливає 11 лютого 2018 року (3 роки згідно ст.257 ЦК України).

Таким чином, було встановлено, що загальна сума заборгованості ФОП ОСОБА_2 перед ТОВ Ембавуд Україна складає 2 259 543,00 грн. Останнім днем строку позовної давності є 11 лютого 2018 року. Заборгованість ОСОБА_2 була списана 30 червня 2019 року згідно з наказом № 28 від 19 червня 2019 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи, тобто, після спливу строку позовної давності.

Проаналізувавши встановлені обставини та співставивши їх з нормами податкового кодексу, якими врегульовано базу оподаткування ( стаття 164 ПК України ), апеляційний суд прийшов до висновку, що ці обставини є аналогічними обставинам, викладеним у підпункті 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України і стосовно такого доходу фізичної особи (в нашому випадку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) як сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором (договір поставки меблів), за якою минув строк позовної давності (23.02.2018 року та 11.02.2018 року, відповідно по кожному з ФОП) та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму (1 475 131 грн та 2 259 543 грн відповідно), обов`язок сплати податку з доходів та зазначення їх у річній податковій декларації покладається виключно на платника податку (в нашому випадку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).

Таким чином, на особу, яка здійснила списання заборгованості ( позивача - ТзОВ Ембавуд Україна ), по якій минув строк позовної давності, ані розділ IV ПК України, ані інші норми закону, не покладають обов`язку сплатити податок з таких доходів.

Суд першої інстанції правильно встановив всі обставини, які мають значення для справи, але застосував не ту норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою відповідно до статті 317 КАС України для скасування судового рішення повністю.

При цьому, колегія суддів у цій справі вважає за необхідне зазначити, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, на якого покладений обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не доведено ні існування у позивача доходу як додаткового блага, ні його обов`язку сплатити податок з такого доходу, ні, відповідно, обґрунтованості та підставності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо нарахування позивачу податку з такого доходу.

Покликання суб`єкта владних повноважень - відповідача на регулювання відносин, які є спірні у даному спорі, параграфом д підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, є необґрунтованим з огляду на неврахування податковим органом спливу строку позовної давності. Встановлення спливу такого строку є одним із визначальних чинників оподаткування списаної ( безнадійної ) заборгованості. На відміну від пп.164.2.7 п.164.2 ст.164 ПК України, який регулює питання , що стосуються оподаткування заборгованості за укладеним фізичною особою цивільно-правовим договором, за яким минув строк позовної давності, п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України регулює питання оподаткування прощеної заборгованості, списаної до закінчення строку позовної давності за рішенням кредитора і в цьому випадку покладає на особу, яка списала таку заборгованість до закінчення строку позовної давності, вчинити певні дії ( як от повідомити платника податку про прощення боргу, чи обов`язку стягувати таку заборгованість, чи включити суму прощеного боргу до податкового розрахунку ) для того, щоб не платити податок з такого доходу.

Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Таким чином, виходячи з викладеного вище, позивач довів та обґрунтував свої позовні вимоги, а тому позов підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно з позицією Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивач за подання позовної заяви, виходячи з ціни позову, сплатив судовий збір 15362,76 грн та за подання апеляційної скарги - 23044,14 грн судового збору.

Враховуючи викладене, а також те, що заявлений ТзОВ Ембавуд Україна позов є підставним та підлягає задоволенню, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області судових витрат в розмірі 38406,90 грн.

Керуючись статтями 310, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ембавуд Україна задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 380/5135/20 скасувати та прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю Ембавуд Україна до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 01.04.2020 № 0006423307 в частині нарахування податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 819 347 грн та штрафних санкцій у розмірі 204 836,75 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: вул. Стрийська, 25, м. Львів, 79003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ембавуд Україна (код ЄДРПОУ 36676494, місцезнаходження: вул. В`ячеслава Чорновола, 36, м. Самбір, Львівська область, 81400) судові витрати в розмірі 36406 (тридцять шість тисяч чотириста шість) грн 90 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 30.03.2021