Постанова

від 22.03.2021 по справі 922/3524/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2021 р. Справа № 922/3524/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря Гончарова О.В.

за участю:

прокурора Харківської обласної прокуратури - Горгуль Н.В., посвідчення від 09.10.20 р. № 057317;

відповідача - Смуригіна О.О., довіреність від 11.01.21 р. № 01/21;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків (вх.№ 197 Х 2/5) на рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2020, ухвалене суддею Калініченко Н.В. в приміщенні господарського суду Харківської області (повне рішення складено 18.12.2020) у справі № 922/3524/19

за позовом Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області, місто Харків, в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, місто Харків

до Приватного акціонерного товариства "Харківській велосипедний завод", місто Харків

про стягнення коштів у розмірі 1 875 769, 16 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Харківська місцева прокуратура № 5 звернулась до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Приватного акціонерного товариства "Харківській велосипедний завод" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1 875 769, 16 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач протягом періоду з 01.11.2016 по 31.08.2018 використовував земельну ділянку комунальної власності площею 1,157 га кадастровий номер 6310136900:01:022:0032 для експлуатації та обслуговування розташованих на ній належних відповідачу на праві власності об`єктів нерухомого майна, без оформлення прав власності або користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи за її користування грошові кошти, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача грошові кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, які підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.12.2020 у справі № 922/3524/19 в позові відмовлено повністю.

В обґрунтування висновку про відмову в позові суд послався на недоведеність прокурором розміру безпідставно збережених коштів у формі орендної плати, через необґрунтованість закладених в розрахунок вихідних даних, неврахування сплати відповідачем земельного податку у спірний період, що позбавило суд можливості достовірно перевірити обґрунтованість ціни позову.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на безпідставність висновку суду першої інстанції про недоведеність прокурором розміру безпідставно збережених коштів у формі орендної плати через необгрунтованість застосування 100% ставки орендної плати та неврахування сплати відповідачем земельного податку у спірний період.

Зокрема, скаржник зазначає, що всупереч положенням статей 76-79, 236 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції надав перевагу доводам відповідача в частині сплати ним земельного податку, необґрунтовано відхиливши доводи прокурора з цього питання.

При цьому скаржник вказує на неврахування судом того, що в наданому відповідачем листі Головного Управління ДПС у Харківській області від 21.07.2020 № 26431/10/20-40-58-04-21 щодо сплати відповідачем земельного податку за період з 2016 року по 2020 рік не зазначено відомостей щодо того, за користування якої земельної ділянки відповідач сплачував земельний податок, а надана відповідачем довідка від 25.11.2019 № 25-11/19 про сплату ним земельного податку за користування спірною земельною ділянкою не підтверджена жодними платіжними документами, що свідчить про недоведеність факту сплати відповідачем земельного податку за користування спірною земельною ділянкою з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, скаржник зазначає про безпідставність висновку суду першої інстанцїї, що прокурор при розрахунку суми позову необґрунтовано застосував 100% ставку орендної плати без врахування пункту 2.6 Положення про порядок визначення розміру орендної плати при укладенні договорів оренди землі в м. Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 41/08, згідно з яким розмір відсотків орендної плати має визначатися в залежності від терміну користування земельною ділянкою,оскільки відповідно до зазначеного пункту диференційовані відсотки ставки орендної плати застосовуються виключно у випадках укладення договору оренди землі на відповідний період, тоді як спірна сума безпідставно збережених грошових коштів заявлена до стягнення у зв`язку з безоплатним використанням відповідачем протягом спірного періоду земельної ділянки за відсутності укладеного між сторонам договору оренди, а тому при розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем у спірних правовідносинах грошових коштів не може бути застосована ставка орендної плати менше ніж 100%.

Згідно з протоколом системи автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2021 для розгляду судової справи №922/3524/19 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків (вх.№ 197 Х 2/5) на рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2020 у справі № 922/3524/19 залишено без руху та встановлено заявнику десятиденний строк з дня вручення йому копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати у встановленому порядку судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 42 204,80 грн.

У зв`язку з усуненням у встановлений строк недоліків апеляційної скарги, які обумовили залишення її без руху, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2020 та призначено її розгляд в судове засідання з повідомленням сторін на 08.02.2021 о 14:15 годині.

28.01.2021 (вх. № 1138) від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В обгрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, зокрема, про те, що прокурор під час розгляду справи не підтвердив розмір позовних вимог, оскільки не надав належного та допустимого доказу розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яким з огляду на положення ч. 2 статті 20 та ч. 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель може бути лише витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.Разом з цим відповідач стверджує, що отримана судом першої інстанції за його ухвалою від 19.10.2020 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копія витягу з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки від 09.12.2015 НГО № 1383/15, відповідно до положень ч. 2 статті 77 ГПК України, не повинна братись до уваги при вирішенні даної справи, оскільки отримана з порушенням вимог ч. 4 статті 74 цього Кодексу, через відсутність в ухвалі посилання на конкретні обставини, які викликають сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів та відповідні обставини є недоведеними.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 оголошено в судовому засіданні перерву до 15 березня 2021 р. о 10:00 год.

У зв`язку з перебуванням 15.03.2021 на лікарняному судді-доповідача Тарасової І.В. та відсутності правових підстав, визначених частиною 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України для передачі справи для повторного автоматизованого розподілу, учасникам справи надіслано повідомлення про те, що розгляд справи, призначений на 15.03.2021 об 10:00 годині, відбудеться 22.03.2021 о 09:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №104.

В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Позивач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, представника для участі в ньому не направив, про причини неявки суд не повідомили, що відповідно ч.ч. 1, 3 статті 202, ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішеннями Виконавчого комітету Харківської міської ради № 123 від 23 лютого 1995 року, № 843 від 25 жовтня 1999 року, № 332 від 23 квітня 1997 року, № 588 від 11 квітня 2001 року було вирішено надати Закритому акціонерному товариству "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського" в тимчасове користування земельну ділянку по проспекту Московському, будинок 118 у місті Харкові загальною площею 19, 9846 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд строком до 14 червня 2020 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, між Харківською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського" укладено договір № 2802 від 20.12.2001 року на право тимчасового користування земельною ділянкою площею 19,9846 га по проспекту Московському, 118 в м. Харкові , кадастровий номер 6310136900:01:022:0009, зі строком дії до 14.06.2020, про що 17.12.2015 року внесено запис про державну реєстрацію №27194706(т. 1 а.с. 125).

29 жовтня 2014 рішення 35 сесії Харківської міської ради 6 скликання за № 1674/14 надано дозвіл Публічному акціонерному товариству "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського" (попередня назва - Закрите акціонерне товариство "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського") на поділ земельної ділянки загальною площею 19,9846 га по проспекту Московському, 118 в м. Харкові кадастровий номер 6310136900:01:022:0009 для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд по проспекту Московському, 118 в м. Харкові.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 22.10.2015 НВ-6302147572015, 22.10.2015 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,1157 га по проспекту Московському, будинок 118, місто Харків кадастровий номер 6310136900:01:022:0032.

Рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 44/15 від 23 грудня 2015 року Публічному акціонерному товариству "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського" припинено право користування земельної ділянки загальною площею 19,9846 га по проспекту Московському, 118 в м. Харкові кадастровий номер 6310136900:01:022:0009 для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд по проспекту Московському, будинок 118, місто Харків (угода про розірвання договору від 19 вересня 2016 року), про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно внесено запис № 12587951 від 29.09.2016 (т. 1 а.с. 126).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 жовтня 2019 року № 185536425, № 185535094: право власності на нежитлову будівлю літ. «АФ-5» (корпус № 12), виробничий будинок, загальною площею 4500,4 кв. м. та нежитлову будівлю літ. "АН-3" (корпус № 13), загальною площею 2515,1 кв. м. по проспекту Московському, будинок 118, у місті Харкові з 23 вересня 2003 року зареєстровано за Публічним акціонерним товариством "Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського".27 вересня 2018 року нежитлова будівлю літ. «АФ-5» (корпус № 12), виробничий будинок, загальною площею 4500,4 кв. на підставі договорів купівлі-продажу від 27.09.2018 № 1327, перейшла у власність ОСОБА_1 , про що здійснено відповідний реєстраційний запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки за адресою: місто Харків, проспект Московський, будинок 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0032 від 04.10.2019, в якому зазначено про встановлення того, що з 19.09.2016 року по 27.09.2018 Приватне акціонерне товариство "Харківський велосипедний завод " використовувало, а з 27 вересня 2018 року по дату складання акту Приватне акціонерне товариство "Харківський велосипедний завод" та ОСОБА_1 використовують земельну ділянку площею 1,157 га (кадастровий номер 6310136900:01:022:0032) по АДРЕСА_1 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "АФ-5 , АН-3 .

При цьому в Акті зазначено, що обстеженням на місцевості встановлено знаходження на земельній ділянці площею 1,115 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136900:01:022:0032 двох нежитлових будівель:

- літ АФ-5 , право власності на яку з 23.09.2003 по 27.09.2018 було зареєстровано за ПрАТ Харківський велосипедний завод , а з 27.09.2018 по дату складання акту -за ОСОБА_1 ;

-літ. АН-3 , право власності на яку з 23.09.2003 по дату складання акту зареєстровано за ПрАТ Харківський велосипедний завод ;

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач протягом періоду з 01.11.2016 по 31.08.2018 використовував земельну ділянку комунальної власності площею 1,157 га кадастровий номер 6310136900:01:022:0032 для експлуатації та обслуговування розташованих на ній належних відповідачу у цей період на праві власності об`єктів нерухомого майна -нежитлової будівлі літ. «АФ-5» (корпус № 12), виробничий будинок, загальною площею 4500,4 кв. м. та нежитлової будівлі літ. "АН-3" (корпус № 13), загальною площею 2515,1 кв. м. по АДРЕСА_1 , без оформлення прав власності або користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи за її користування грошові кошти, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача грошові кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, які підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Як зазначено вище, предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, без оформлення відповідного права на цю земельну ділянку.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави(кондикційні зобов`язання визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Як зазначено вище, з 23.09.2003 і до кінця спірного періоду відповідачу належали на праві власності об`єкти нерухомого майна: нежитлові будівлі літ. «АФ-5» (корпус № 12), виробничий будинок, загальною площею 4500,4 кв. м. та літ. "АН-3" (корпус № 13), загальною площею 2515,1 кв. м. по проспекту Московському, будинок 118, у місті Харкові.

В Акті обстеження Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 04.10.2019 зазначено про використання Приватним акціонерним товариством "Харківський велосипедний завод" земельної ділянки площею 1,157 га,кадастровий номер 6310136900:01:022:0032 по проспекту Московському, будинок 118 у місті Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. АФ-5 , АН-3 з 19 вересня 2016 року по 27 вересеня 2018 року за відсутності права власності чи користування.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у спірному періоді з 01.11.2016 по 31.08.2018 використовував спірну земельну ділянку, кадастровий номер 6310136900:01:022:0032 по проспекту Московському, будинок 118 у місті Харкові для експлуатації та обслуговування належних йому на праві власності нежитлових будівель.

При цьому, сам факт наявності реєстрації за відповідачем речового права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці сам по собі свідчить про фактичне використання відповідачем цієї земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав.

За змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловими будівлями презюмується його користування спірною земельною ділянкою.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 02.06.2020 у справі №922/2417/19.

При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування відповідача вказаною земельною ділянкою у спірний період з 01.11.2016 по 31.08.2018.

Враховуючи те, що відповідачем право користування земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому на праві власності об`єкти нерухомості, протягом спірного періоду з 01.11.2016 по 31.08.2018 не оформлено, спірні правовідносини з фактичного користування земельною ділянкою у цей період за своїм змістом є кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження №3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79 - 1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

В постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/748/19 викладено висновок щодо необхідності перевірки судом обґрунтованості розрахунку позовних вимог, заявлених позивачем саме як безпідставно збережені грошові кошти в розмірі орендної плати за користування відповідачем сформованою земельною ділянкою.

Як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, у спірному періоді земельна ділянка площею 1,1157 га по проспекту Московському,118 в м. Харкові , 6310136900:01:022:0032, на якій розташовані належні відповідачу у цей період на праві власності об`єкти нерухомого майна є об`єктом цивільних прав, оскільки була сформована в розумінні положень статті 79-1 Земельного кодексу України та зареєстрована 22.10.2015 з присвоєнням кадастрового номеру.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності» .

Відповідач у спірному періоді не був власником та постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього у цьому періоді, як землекористувача, була орендна плата (стаття 14.1.72 ПК України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

За приписами ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Зважаючи на це, у спірних правовідносинах підлягає дослідженню розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлювальних документів.

При цьому, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

За змістом статей 15 , 20 , 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оцінку земель" , нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності , втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Зважаючи на наведені норми, визначення розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, у розмірі якої нараховано до стягнення спірну суму безпідставно збережених грошових коштів здійснюється на основі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

При цьому, наявність між сторонами позадоговірних кондикційних правовідносин не є підставою для незастосуванння при визначенні розміру несплаченої відповідачем орендної плати за земельну ділянку як безпідставно збережених грошових коштів затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки цієї ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Тому при вирішенні даного спору встановленню підлягають також обставини визначення розміру орендної плати на підставі затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель , тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів чи викладеної в листі відповідного органу інформації).

Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 77 ГПК України(допустимість доказів) передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вимоги статей 20 , 23 Закону України "Про оцінку земель" і статей 77 , 79 , 86 ГПК України у спірних правовідносинах підлягають з`ясуванню обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку безпідставно збережених грошових коштів за безоплатне користування без право встановлювальних документів земельною ділянкою комунальної власності на основі саме витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Досліджуючи відповідно до вимог статті 269 ГПК України докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, прокурором не надано витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

21.09.2020 у відзиві на позов відповідач наголошував на недоведеності прокурором розміру позовних вимог через відсутність у матеріалах справи витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки як єдиного допустимого доказу на підтвердження даних щодо нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки, на основі яких розраховується орендна плата, в розмірі якої заявлено спірну суму безпідставно збережених грошових коштів.У зв`язку з цим відповідач зазначав про недопустимість як доказів на підтвердження розміру позовних вимог наданих прокурором розрахунків, складених Харківською міською радою за спірний період та листа відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 05.07.2019 № 1658/116-19, в якому зазначено про розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

21.09.2020 суд першої інстанції протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 28.09.2020, а протокольною ухвалою від 28.09.2020 -на 19.10.2020.

Разом з тим, прокурором та позивачем в обґрунтування розміру позову не надано витягу про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

У відповіді на відзив (вх. № 22998 від 05.10.2020) стосовно доводів відповідача щодо необгрунтованості розміру позовних вимог прокурор послався на належність та допустимості наданих ним на підтвердження такого розміру розрахунків розміру безпідставно збережених грошових коштів, через те, що вони виконані Харківською міською радою з урахуванням Акту обстеження земельної ділянки, Звіту з геодезичної зйомки спірної земельної ділянки, інформації, наданої Головним управлінням Держгеокадастру листом від 05.07.2019 № 1658/116-19 та на підставі положень Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2018 № 41/08, рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, відповідно до якого встановлена базова вартість одного квадратного метру земель міста Харкова,яка щорічно підлягає індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 № 783 "Про проведення індексації грошової оцінки земель".При цьому прокурор не посилався на наявність чи відсутність витягу з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки чи на ускладнення його отримання.

Проте, господарський суд першої інстанції ухвалою від 19.10.2020 за власною ініціативою витребував у Головного управління Держгеокадастру у Харківській області належним чином засвідчений Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:01:022:0032, що розташована по проспекту Московському, будинок 118 у місті Харкові за період з 01 листопада 2016 року по 31 серпня 2018 року, по кожному року окремо, а саме за 2016, 2017 року та за 8 місяців 2018 року.

При цьому суд керувався положеннями ч. 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, якими в якості виключення із загального правила щодо заборони суду збирати докази передбачено право суду витребувати з власної ініціативи докази у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

02.10.2020 на виконання вищевказаної ухвали суду першої інстанції від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла інформація щодо спірної земельної ділянки та копія витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки від 09.12.2015 № 669/0/64-15.

20.11.2020 від відповідача до суду першої інстанції надійшла заява (вх. № 27141), в якій він просив суд виключити з числа зібраних по справі доказів лист Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.10.2020 № 9-20-14-8526/0/19-20 та копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки від 09.12.2015 № 669/0/64-15, посилаючись на неналежність та недопустимість цих доказів через те, що вони не стосуються спірного періоду та отримані з порушенням порядку витребування доказів, що встановлений ч. 4 ст. 74 та ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності наведення в ухвалі суду від 19.10.2020 обставин, що викликають сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або обов`язків.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, зазначений Витяг отримано з порушенням вимог процесуального закону, що свідчить про його недопустимість як доказу та неможливість його прийняття відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є:

1) верховенство права;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

4) змагальність сторін;

5) диспозитивність;

6) пропорційність;

7) обов`язковість судового рішення;

8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;

9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках;

10) розумність строків розгляду справи судом;

11) неприпустимість зловживання процесуальними правами;

12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності , підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено принцип змагальності та розкрито його зміст.

Так, відповідно доцієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України встановлено принцип диспозитивності.

Згідно з ч. 1 цієї статті суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках . Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, статтею 74 Господарського процесуального кодексу України врегульовано питання щодо обов`язку доказування та подання доказів.

Згідно з цією статтею кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.(частина 1)

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою(частина 2).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи(частина 3).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 42 Господарського процессуального кодексу України передбачено право учасників справи подавати докази та встановлено обов`язок сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а також подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

З системного тлумачення наведених норм вбачається, що за загальним правилом, відповідно до принципу змагальності, обов`язок доказування покладається на сторони із надання їм права подавати докази в обґрунтування своїх вимог чи заперечень та заборонено суду збирати докази.Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу, роз`яснення у випадку необхідності учасникам процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вжиття заходів для виконання ними їхніх обов`язків (ст. 13 ГПК України).

При цьому колегія суддів зазначає, що змагальність та рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надано можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" ("Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands") від 27.10.1993, заява № 14448/88, § 33).

Разом з тим, положеннями ч. 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, в якості виключення із загального правила щодо заборони суду збирати докази передбачено право суду витребувати з власної ініціативи докази у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів .

При цьому Господарський процесуальний кодекс України поряд з правами учасників справи щодо подання доказів в обґрунтування своїх вимог чи заперечень встановлює низку обов`язків у сфері доказування, до яких, зокрема, належать обов`язок сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а також подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Крім цього відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У ст. 3 ЦК України добросовісність визначено як одну із загальних засад цивільного законодавства.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі №910/1873/17).

Отже, зловживання тими чи іншими процесуальними правами є недобросовісним здійсненням таких процесуальних прав.

Згідно з ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Отже, якщо судом буде поставлено під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи процесуальних прав, наданих їм відповідно до ГПК України, тобто встановлено факт зловживання відповідними правами, то у такому випадку суд може витребувати всі необхідні докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Проте, в ухвалі від 19.10.2020 суд першої інстанції, обмежившись лише переліченням норм процесуального права та практики Європейського суду щодо доказів та доказування, не навів жодних мотивів щодо наявності сумнівів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні процесуальних обов`язків щодо доказів та дійшов передчасного висновку про витребування за власною ініціативою на підставі ч. 4 статті 74 ГПК України у Головного управління Держгеокадастру у Харківській області належним чином засвідченого Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:01:022:0032.

З матеріалів справи також не вбачається обставин, з яких би вбачались обґрунтовані підстави для сумніву у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо надання належним чином засвідченої копії Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд першої інстанції ухвалою від 28.08.2020 про відкриття провадження у справі призначив підготовче засідання на 21.09.2020, потім ухвалами від 28.09.2020,19.10.2020 відкладав підготовче засідання та продовжував строк підготовчого провадження до 02.11.2020.

Як зазначено вище, відповідач у відзиві на позов, в обґрунтування своїх заперечень посилався на необґрунтованість розміру позовних вимог через відсутність, зокрема, витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Проте, незважаючи на тривалий строк підготовчого провадження та посилання відповідача у відзиві на позов на необґрунтованість розміру позовних вимог через відсутність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, прокурор та позивач не надали відповідного витягу.При цьому прокурор у відповіді на відзив не посилався на наявність чи відсутність у нього чи позивача такого витягу або на ускладнення його отримання, оскільки стверджував про достатність поданих ним доказів на підтвердження розміру позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що помилкова позиція прокурора щодо необхідності підтвердження розміру позовних вимог іншими ніж витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки доказами, ненадання позивачем зазначеного витягу як допустимого доказу на обґрунтування розміру позовних вимог, ненадання витягу відповідачем, який в обґрунтування своїх заперечень щодо обґрунтованості розміру позовних вимоги посилався на його відсутність, не свідчить про використання учасниками справи своїх процесуальних прав чи виконання процесуальних обов`язків щодо доказування всупереч їх меті.

Зокрема, така поведінка не свідчить про недобросовісність у здійсненні права на подання доказів на обгрунтування своїх вимог чи заперечень, або недобросовісність у виконанні обов`язку не приховувати наявні докази, подавати належним чином засвідчені копії письмових доказів, тощо.

Зокрема, прокурором чи сторонами не надавалось неналежним чином завіреної копії витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки чи копії такого витягу, з якої б вбачався сумнів відповідності її оригіналу або оригіналу витягу, який би викликав сумнів щодо його підробки.

З огляду на характер спірних правовідносин, а також на викладені учасниками справи у процесуальних документах обставини, не вбачається, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки чи його копія мав бути наявним у прокурора, позивача чи відповідача, а тому не вбачається, що учасники справи приховували відповідний доказ.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що витребування судом першої інстанції за власною ініціативою у Головного управління Держгеокадастру у Харківській області належним чином засвідченого Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:01:022:0032 за відсутністю обґрунтувань щодо сумніву у добросовісному здійсненні учасниками справи своїх процесуальних прав та виконанні процесуальних обов`язків щодо доказів, непідтвердження матеріалами справи обставин, з яких би вбачалися такі сумніви, свідчить про отримання такого доказу з порушенням вимог ч. 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, принципів рівності, пропорційності, змагальності та диспозитивності, а тому цей Витяг як доказ, що одержаний з порушенням процесуального закону(недопустимий доказ) відповідно до ч. 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України не повинен прийматися судом .

Неподання прокурором та позивачем витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки свідчить про недоведення належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами суми безпідставного збереження відповідачем за рахунок позивача грошових коштів у вигляді несплаченої орендної плати.

При цьому, як зазначено вище, з положень законодавства, яким регулюються спірні правовідносини не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель , а тому колегія суддів погоджується з доводами відповідача щодо необгрунтованості наданих прокурором на підтвердження розміру позовних вимог розрахунків безпідставно збережених грошових коштів та недопустимості як доказу листа відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 05.07.2019 № 1658/116-19, в якому зазначено про розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

З огляду на це колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильної оцінки судом першої інстанції розрахунку суми безпідставно збережених грошових коштів, оскільки за відсутності витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки як єдиного допустимого доказу на підтвердження вихідних даних для розрахунку спірної суми, зазначений розрахунок в будь-якому випадку є необґрунтованим, що виключає необхідність в перевірці судом апеляційної інстанції обґрунтованості закладених в цей розрахунок вихідних даних.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають через необґрунтованість їх розміру допустимим доказом, який повинен бути одержаний у встановленому порядку- витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Проте, порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо витребування за власною ініціативою Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за відсутністю для цього підстав та врахування цього доказу під час розгляду справи не призвело до прийняття неправильного по суті спору рішення, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, а тому це порушення відповідно до положень ч. 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України не може бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга-без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2020 у справі № 922/3524/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.04.2021.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль