Постанова

від 31.03.2021 по справі 233/3946/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/3946/20

Номер провадження 22-ц/804/240/21

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року

м. Бахмут

справа № 233/3946/20

провадження № 22-ц/804/240/21

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого Хейло Я.В.,

суддів Мірути О.А., Никифоряка Л.П.

при секретарі Цимбал Д.А.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Крампассервіс ,

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Крампассервіс на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Крампассервіс , ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (суддя Наумик О.О.), ухваленого в приміщенні суду в місті Костянтинівка Донецької області, -

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Крампассервіс (далі - ТОВ Крампассервіс ), ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивовано тим, що 03.08.2020 року приблизно о 15-00 він на автостанції міста Краматорськ підійшов до каси, де мав намір придбати квиток до міста Костянтинівки, пред`явив посвідчення учасника бойових дій, але касир повідомила, що пільгових місць на цей рейс не має, перевізник їх не дає.

Він не погодився і зазначив, що Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ніяких обмежень щодо кількості пільгових місць не встановлено. Касир все одно відмовила надати йому пільговий квиток та у грубій формі повідомила, що або він сплачує у повному обсязі або не отримує квиток. Тому він був вимушений придбати проїзний квиток за повну вартість. За фактом порушення його прав він звернувся з відповідною заявою до поліції, яка прийняла його звернення.

Зазначав , що відповідно до статті 92 Конституції України, частини 4 статті 14 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , пункту 7 частини 1 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , статті 12 Закону України Про транспорт , статтю 37 Закону України Про автомобільний транспорт , Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176, учасники бойових дій, без будь-яких обмежень мають право на безплатний проїзд: усіма видами міського пасажирського транспорту, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрішньорайонних, внутрішньо-та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.

Внаслідок порушення його прав він зазнав моральних страждань, втратив багато часу, що призвело до душевного болю і неспокою.

Просив суд визнати дії касира ОСОБА_2 та ТОВ Крампассервіс незаконними та такими, що порушують його права; стягнути з ОСОБА_2 на його користь незаконно стягнуті за квіток кошти у розмірі 50,40 грн; стягнути з ОСОБА_2 на його користь на відшкодування моральної шкоди 1000 грн; стягнути з ТОВ Крампассервіс на його користь на відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано дії ТОВ Крампассервіс щодо відмови у наданні ОСОБА_1 права пільгового проїзду незаконними.

Стягнуто з ТОВ Крампассервіс на користь ОСОБА_1 500 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Додатковим рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 6 січня 2021року вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с. 96-97).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

У апеляційній скарзі ТОВ Крампассервіс просить оскаржуване рішення скасувати, та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В апеляційній скарзі відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Зазначає, що з відеозапису, наданого позивачем, неможливо ідентифікувати особу позивача, факт придбання або наміри придбання квитка №199753, дату події, факт пред`явлення позивачем касиру посвідчення учасника бойових дій та повідомлення ОСОБА_2 про необхідність сплати за проїзд у повному обсязі.

Даний відеозапис визнано судом першої інстанції належним доказом, що порушує вимоги статті 100 ЦПК України.

З квитка № 199753 неможливо встановити ким саме його було придбано.

Звертає увагу, що письмові пояснення позивача у справі від 03.08.2020 року містять розбіжності з доводами позивача про звернення 03.08.2020 року до каси відповідача та про безпосереднє придбання квитка №199753 від 03.08.2020 року, оскільки відповідно до квитка №199753 його було придбано невідомою особою о 15 годині 16 хвилин 03.08.2020 року безпосередньо перед відправленням автобусу за маршрутом Краматорськ - Бахмут, рейс 252522.

Також зазначає, що судом першої інстанції неправильно встановлено яка саме норма підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Посилається на статтю 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , статтю 37 Закону України Про автомобільний транспорт та зазначає, що відповідальність за безпідставну відмову від пільгового перевезення має покладатися на автомобільного перевізника.

Крім того, посилається на положення статтей 39, 41, 43 Закону України Про автомобільний транспорт та зазначає, що суд першої інстанції зробив помилкові висновки про неправомірні дії ТОВ Крампассервіс та порушення прав позивача, оскільки ТОВ Крампассервіс не є автомобільним перевізником і не здійснює перевезень.

Вважає, що позивачем належними та допустимими доказами, відповідно до статтей 77, 81 ЦПК України, не підтверджено протиправність дій відповідачів, також не підтверджено факт пред`явлення посвідчення учасника бойових дій, придбання квитка.

Докази спричинення діями відповідачів позивачу моральної шкоди в матеріалах справи відсутні.

Посилається на статті 243, 1003 ЦК України, главу 31 ГК України, висновки Верховного Суду в постановах від 10.05.2018 року у справі №646/9604/16-ц та від 24.10.2018 року у справі №296/5099/16-ц та зазначає, що ТОВ Крампассервіс є юридичною особою, здійснює посередницьку діяльність з реалізації проїзних квитків у відповідності до умов укладених договорів; автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів за відповідними маршрутами, безпосередньо самостійно забезпечує пільгове перевезення пасажирів та вправі встановлювати іншим суб`єктам господарювання, як його комерційним агентам, обсяги здійснення угод - продажу квитків.

Оскільки ТОВ Крампассервіс , а також його працівники здійснюють свою діяльність лише в межах наданих їм повноважень, визначених умовами агентського договору, а також те, що ТОВ Крампассервіс не є автомобільним перевізником, позовні вимоги до підприємства є необґрунтованими.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивачем ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що ним на місце події було викликано працівників поліції, якими зафіксовано факт правопорушення та при прийнятті заяви ідентифіковано його особу.

Представник ТОВ Крампассервіс - адвокат Бойко В.В. у засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити, рішення суду скасувати.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Гостренко С.Д. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, рішення суду залишити без зміни.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, причину не повідомила, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Посвідчення видано 17.11.2016 року , безтермінове і дійсне на всій території України.

Згідно чека №199753 ОСОБА_1 придбав білет на рейс 252522, № АВТ. НОМЕР_2 , Крамторськ-Бахмут, від Краматорськ до Костянтинівка , касир: 0114, відправлення 15:15, 03/08/20, сума 50, 40 грн. (а.с.7)

Відповідно до Агентського договору № 3/2019 від 01.07.2019 року, укладеного між ТОВ Східні автовокзали (Принципал) та ТОВ Крампассервіс (Агент), в порядку та на умовах визначених цим Договором, Агент зобов`язується за винагороду надати Принципалу послуги з продажу Квитків, а Принципал зобов`язується прийняти надані Агентом послуги у порядку та на умовах, визначених цим Договором. (а.с. 48-51)

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційна скарга ТОВ Крампассервіс задоволенню не підлягає.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 50,40 грн та моральної шкоди у розмірі 1000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Рішення суду першої інстанції в цієї частині не оскаржується.

Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання дій ТОВ Крампассервіс неправомірними та стягуючи на користь позивача 500 гривень на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на пільговий проїзд було порушено саме відповідачем - ТОВ Крампассервіс , а тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав, яку суд, з урахуванням ступеня, характеру та тривалості страждань визначив у розмірі 500 гривень.

Встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

3 серпня 2020 року позивач звернувся до каси автовокзалу, де обслуговування здійснювала касир ТОВ Крампассервіс ОСОБА_2 та пред`явив посвідчення учасника бойових дій для отримання квитка на пільговий проїзд, однак йому було відмовлено.

Після цього позивач придбав квиток на проїзд за повну вартість 50,40 грн, з яких: тариф - 41,04 грн; страховий збір - 0,62 грн; станційний збір - 8,74 грн.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасники бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема мають такі пільги: 7) безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом, регулюються зокрема Законом України Про автомобільний транспорт , стаття 37 якого передбачає, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Стаття 39 Закону України Про автомобільний транспорт визначає, що документами для регулярних пасажирських перевезень для пасажира є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.

Стаття 41 Закону України Про автомобільний транспорт зобов`язує пасажира мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток.

За приписами статті 42 Закону України Про автомобільний транспорт договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - з моменту реєстрації електронного квитка.

Стаття 60 Закону України Про автомобільний транспорт передбачає відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт у вигляді застосування до автомобільних перевізників адміністративно-господарських штрафів и за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира - штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу, зокрема автобусами, а також обслуговування пасажирів на автостанціях визначаються Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затв. постановою КМ України від 18 лютого 1997 р. № 176 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. № 1184 (далі - Правила).

Ці Правила є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, перевізниками, автомобільними автостанціями та пасажирами .

Згідно з п.29 Правил перевезення пасажирів за міськими, приміськими та міжміськими маршрутами у межах території однієї області (внутрішньообласні, внутрішньорайонні маршрути) здійснюється на підставі договору про організацію перевезень, укладеного відповідно до закону.

Згідно з п.41 Правил пасажир повинен мати квиток на проїзд в автобусі (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідку, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.

Згідно з п.130 Правил особи, що користуються пільгами з оплати проїзду автобусами міжміського та/або приміського сполучення, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд.

Згідно з пп.10 п.145 Правил автомобільний перевізник зобов`язаний, зокрема: здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.

Згідно з пп.6 п.148 Правил водій автобуса має право, зокрема не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред`являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду.

Згідно з пп.1 п.158 Правил пасажир автобуса зобов`язаний, зокрема мати при собі квиток на проїзд, квиток (квитанцію) на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток.

Згідно з пп.5 п.160 Правил пасажирам автобуса (таксі) забороняється здійснювати поїздку без оплати її вартості або без пред`явлення посвідчення особи встановленого зразка (у разі наявності права на пільги щодо проїзду).

Отже, як вірно зазначив у рішенні суд першої інстанції , відповідно до вимог наведених у п.130 Правил, зверненню до перевізника, особи, яка має право пільгового проїзду, передує звернення цієї особи до квиткової каси автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд.

Позивач, звертаючись до квиткової каси автостанції - агентства з продажу квитків ТОВ Крампассервіс , виконав вимогу вище наведеного законодавства, пред`явивши касиру ОСОБА_2 посвідчення ветерану війни - учасника бойових дій, що надає йому право пільгового проїзду.

Касир ОСОБА_2 ,. в порушення п.130 Правил, відповідну позначку до касової відомості не внесла, квиток на пільговий проїзд ОСОБА_1 не надала.

Діяльність автостанцій в Україні регулюється ЦК України, ГК України, Законом України Про автомобільний транспорт від 05 квітня 2011 року № 2344-IIІ (далі - Закон України № 2344-ІІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (далі - Правила № 176), наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 вересня 2010 року № 700 Про затвердження Порядку регулювання діяльності автостанцій (далі - Порядок № 700).

Відповідно до статті 1 Закону України № 2344-ІІІ: автостанція - споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під`їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів; автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно зі статтею 32 Закону України № 2344-ІІІ власники автостанцій зобов`язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Відповідно до Агентського договору № 3/2019 від 01.07.2019 року, укладеного між ТОВ Східні автовокзали (Принципал) та ТОВ Крампассервіс (Агент), в порядку та на умовах визначених цим Договором, Агент зобов`язується за винагороду надати Принципалу послуги з продажу Квитків, а Принципал зобов`язується прийняти надані Агентом послуги у порядку та на умовах, визначених цим Договором (а.с. 48-51).

Ураховуючи положення статті 42 Закону України № 2344-ІІІ, яка регулює договори щодо перевезення пасажирів, діяльність автостанцій з продажу квитків підпадає під правове регулювання посередницької діяльності.

Правове регулювання посередницької діяльності визначене статтями 243, 1003 ЦК України, відповідно до яких комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Комерційна посередницька (агентська) діяльність в Україні врегульована главою 31 ГК України, відповідно до положень якої угода, укладена від імені суб`єкта, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб`єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента (стаття 298).

Автомобільний пасажирський перевізник вправі встановлювати автостанції як його комерційному агенту, обсяги здійснення угод - продажу квитків. При цьому, зазначена діяльність не є монопольною у розумінні статті 299 ГК України, оскільки відповідно до пункту 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно.

Отже, кількість комерційних посередників перевізника є необмеженою, а чинне законодавство заборон щодо встановлення перевізниками обсягів продажу квитків автостанціями не містить.

Оспорюючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, представник відповідача зазначав, що вина підприємства у порушенні прав позивача відсутня, оскільки відповідач не є автомобільним перевізником і не здійснює перевезень, а виступає лише у якості посередника між пасажиром і перевізником.

З матеріалів справи вбачається, що дійсно, перевізником у даному випадку є Краматорське АТП 11410 (а.с.7).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем суду не надано доказів, що підтверджують договірні правовідносини саме з перевізником - Краматорське АТП 11410 та свідчать про наявність будь-яких обмежень щодо порядку та кількості перевезень пільгових пасажирів, які встановлені саме перевізником, а отже, працівник відповідача, відмовляючи позивачу у пільговому проїзді діяла неправомірно, за межами наданих їй повноважень.

Відповідно до ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного суду.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо спірних правовідносин відсутня.

Щодо посилання представника відповідача у апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду наведені у постанові від № 646/9604/16-ц від 24.10.2018 року, апеляційний суд вважає, що ці висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин: відповідно до змісту наведеної постанови продаж пільгових квитків була обмежена перевізником, тому посередник відмовив особі у продажі пільгового квитка, тоді як при розгляді цієї справи таких обставин не встановлено, а отже вона не є тотожною.

Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження викладених у позові обставин надано наступні докази: оптичний диск DVD-R MastAK 4.7GB з відео- та аудіозаписами, копію паспорта (а.с. 4-6), копію чеку №199753 від 03.08.2020 року (а.с. 7), копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а.с. 8), фотокопію заяви начальнику Краматорського ВП ГУНП України в Донецькій області (а.с. 9), фотокопію пояснень наданих працівнику БПП в м. Краматорську (а.с. 10).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.

Відповідно до частин 1-2 статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Тобто в розумінні процесуального закону ОСОБА_1 на оптичних дисках (1 диск додано до позову) надано електронні докази у виді електронних документів.

Відповідно до статті 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ІІІ Вимог до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади, затверджених Наказом Державного агенства з питань електронного урядування України від 07 вересня 2018 року № 60, електронний документ оформлюється за загальними правилами документообігу та має реквізити, аналогічні документу з паперовим носієм інформації, з урахуванням таких особливостей: створення окремих реквізитів електронного документа (електронного підпису та/або електронної печатки) здійснюється відповідно до законодавства у сферах електронного документообігу та електронних довірчих послуг.

Відповідно до частини 1 статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до частини 5 статті 100 ЦПК України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, за відсутності електронного цифрового підпису автора документа, в даному випадку ОСОБА_1 , зазначені докази (відео- та аудіозаписи) не містять обов`язкового для них реквізиту, що є підставою для визнання їх недопустимими.

Отже, як обґрунтовано зазначив в апеляційній скарзі представник ТОВ Крампассервіс , наданий позивачем диск з відео - та аудіо записами не є допустимими у розумінні вимог ст.78ЦПК України.

Проте, неправомірність дії відповідача щодо порушення права позивача на пільговий проїзд у автобусі підтверджена сукупністю інших наявних у справі доказів, а саме чеком про придбання квітка №199753 від 03.08.2020 року, посвідченням учасника бойових дій від 17.11.2016 року, заявою ОСОБА_1 до Краматорського відділу поліції, поясненнями ОСОБА_1 від 03.08.2020 року (а.с.7-10).

Посилання представника відповідача у апеляційній скарзі на ті обставини, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, оскільки неможливо встановити, що позивач дійсно пред`явив посвідчення, отримав відмову та саме він потім придбав квіток за повну вартість, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними у справі доказами, яким суд першої інстанції надав відповідну оцінку.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 23, ч. 1 ст. 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд, взявши до уваги роз`яснення у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, врахував спричинені позивачеві душевні страждання, пов`язані з порушенням його права на пільговий проїзд, як учасника бойових дій з вини відповідача, і колегія суддів погоджується, що порушення прав завдало йому моральних страждань. Колегія суддів погоджується із адекватністю та співмірністю визначеного судом першої інстанції грошового розміру відшкодування цієї шкоди в сумі 500грн., якій є розумним та справедливим у даному випадку.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

У відповідності з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи висновки апеляційного суду за результатами розгляду справи, судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Крампассервіс залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст судового рішення виготовлено 1 квітня 2021 року Хейло Я.В.