Постанова

від 01.04.2021 по справі 576/1826/20

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року

м.Суми

Справа №576/1826/20

Номер провадження 22-ц/816/338/21

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство СУМИТОРФ ,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30 грудня 2020 року, в складі судді Усенко Л.М., ухвалене у м. Глухів, повний текст якого складено 30 грудня 2020 року,

в с т а н о в и в:

28 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП СУМИТОРФ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивував тим, що у день звільнення його з роботи за згодою сторін з посади головного інженера ДП СУМИТОРФ згідно наказу № 2/1-К від 10 грудня 2011 року, з ним не було проведено розрахунку по виплаті нарахованої заробітної плати у сумі 69554,05 грн, через відсутність коштів на підприємстві.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2014 року стягнуто з ДП СУМИТОРФ на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 69554,05 грн, допомогу по тимчасовій непрацездатності в сумі 979,40 грн, середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні в сумі 121304,60 грн, 500 грн на відшкодування моральної шкоди та 1350 грн витрат на правову допомогу, всього 193688,05 грн.

Зазначені виплати за рішенням суду відповідач здійснював частинами, остання фактична виплата по погашенню всього боргу була здійснена 01 жовтня 2018 року в сумі 18181,82 грн. Період затримки розрахунку при звільненні позивача на дату фактичного розрахунку, зокрема з 07 листопада 2014 року по 01 жовтня 2018 року, становить (з 07 листопада 2014 року по 31 грудня 2014 року 38 робочих днів), за 2015 рік - 251 робочий день, за 2016 рік - 252 робочих дні, за 2017 рік - 249 робочих днів, за 2018 рік з 01 січня 2018 року по день фактичної виплати 30 вересня 2018 року - 186 робочих днів, всього робочих днів на час затримки - 976 днів.

Просив стягнути з ДП СУМИТОРФ на свою користь середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 07 листопада 2014 року по 01 жовтня 2018 року включно в сумі 181575,03 грн, з утриманням встановлених законом податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до ДП СУМИТОРФ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.

Стягнути з ДП СУМИТОРФ на користь ОСОБА_1 30000 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 07 листопада 2014 року по 01 жовтня 2018 року без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнуто з ДП СУМИТОРФ на користь держави 299,84 грн судового збору.

У задоволенні решти позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, збільшивши визначений до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 30000 грн до 160000 грн.

Не погоджується в висновком суду про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування відповідно до ст. 117 КЗпП України з 181575 грн 03 коп до 30000 грн, вважає таке рішення несправедливим, таким, що не відповідає принципу розумності судового рішення. Зазначає, що остаточний розрахунок відповідач провів з ним лише 01 жовтня 2018 року і він не зобов`язаний доводити розмір майнових втрат, які зазнав, а суд повинен орієнтовано оцінити їх розмір. Вказує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відзиву на апеляційну скаргу ДП СУМИТОРФ до апеляційного суду не направлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2020 року: 2102 грн х 100 = 210200 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2001 року наказом № 2-к від 18 червня 2010 року ОСОБА_1 призначений на посаду головного інженера ДП СУМИТОРФ (а.с. 5).

09 липня 2010 року наказом № 213-к/к Міністерства вугільної промисловості на ОСОБА_1 покладено виконання обов`язків директора ДП СУМИТОРФ .

19 липня 2011 року наказом № 60-к/к Міністерства вугільної промисловості ОСОБА_1 звільнений від виконання обов`язків директора ДП СУМИТОРФ .

Наказом від 29 листопада 2011 року № 2/1-к ОСОБА_1 звільнений за угодою сторін з посади виконуючого обов`язки головного інженера ДП СУМИТОРФ .

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2014 року в цивільній справі № 576/2707/13-ц стягнуто з ДП СУМИТОРФ на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 69554,05 грн, 979,05 грн допомоги по тимчасовій непрацездатності в сумі, 121 304,60 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 11-14).

На виконання рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2014 року ДП СУМИТОРФ частинами виплатило позивачу заборгованість. Остаточний розрахунок здійснено 01 жовтня 2018 року (а.с. 15-17).

Рішення про часткове задоволення позовних ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував тим, що за встановлених обставин невиплати з вини відповідача належних позивачу сум при звільненні, його порушені права підлягають захисту у порядку ч. 1 ст. 117 КЗпП України. При цьому зазначив, що сума невиплаченої позивачу заробітної плати згідно рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2014 року становила 69554,05 грн і за недоведеності ним понесення майнових втрат через невчасні виплати з боку відповідача, на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30000 грн.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частинами 1, 7 ст. 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу..

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13 зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Із аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2014 року про стягнення з ДП СУМИТОРФ на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі, допомоги по тимчасовій непрацездатності та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виконувалося відповідачем частинами, і остаточно було виконано 01 жовтня 2018 року.

Тобто затримка розрахунку відбувалася у період з 07 листопада 2014 року (наступний день після ухвалення рішення суду) до 01 жовтня 2018 року (день проведення остаточного розрахунку).

Встановивши факт затримки розрахунку при звільненні позивача з робити, яка сталася з вини роботодавця, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Врахувавши компенсаційний характер такої виплати та висновки, викладені у пункті 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц) про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності,суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, до 30000 грн.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про наявність підстав для визначення до стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу заробітної плати з 30000 грн до 160000 грн, оскільки судом правильно зазначено, що сума невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати становить 69554,05 грн, доказів понесення ним інших майнових втрат через затримку розрахунку при звільнення суду не надано, тому визначена судом сума середнього заробітку є справедливою .

Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.Ю. Кононенко

Судді: Т.А. Левченко

С.С. Ткачук