Постанова

від 11.03.2021 по справі 372/4225/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи 372/4225/19

Апеляційне провадження №22-ц/824/3742/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2021 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Сас Ю.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, державних актів на право власності на землю та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, державних актів на право власності на землю та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що користуючись своїм правом на одержання земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації, у жовтні 2012 року вона звернулась до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області із заявою про відведення їй земельної ділянки.

Рішенням Підгірцівської сільської ради XXX сесії VI скликання від 22.10.2012 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки, орієнтовною площею 0.10 га, для ведення індивідуального садівництва в межах Підгірцівської сільської ради.

На підставі вказаного рішення було розроблено проект із землеустрою, який погоджено зі всіма компетентними органами. Рішенням №20 Підгірцівської сільської ради XXXIII сесії VI скликання від 05.02.2013 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3223186803:02:014:0077, площею 0,1 га, для індивідуального садівництва в межах Підгірцівської сільської ради. 27.02.2013 року право власності позивачки на земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 20810632231, номер запису про право власності: 333618), а 13.03.2013 року їй видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , індексний номер: 1187575.

Отримавши у власність вказану земельну ділянку, позивачка збудувала на ній садовий будинок, який 30.09.2019 року на підставі Декларації про готовність об`єкта №КС181192731661, зареєстрованої Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Київській області, було прийнято в експлуатацію. 06.11.2019 року право власності позивачки на садовий будинок було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відтак позивачка зазначає, що з 06.11.2019 року у встановленому законом порядку набула право власності на садовий будинок, загальною площею 159,2 кв.м., розташований на відведеній їй у власність земельній ділянці. Проте, як з`ясувалось під час розгляду цивільної справи №372/2989/17, на земельну ділянку ОСОБА_1 став претендувати відповідач, який як на підставу виникнення свого права власності посилається на договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,48 га, від 09.12.2003 року, державний акт на право на право власності на земельну ділянку, площею 0,2300 га, серії КВ №079957 від 18.02.2004 року та державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, серії КВ №079959 від 18.02.2004 року. Виходячи з того, що вказаний Договір купівлі-продажу та Державні акти не були визнані недійсними, вони були враховані судами як докази виникнення у ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки площею 0,23 га та 0,25 га, внаслідок чого рішення набрало законної сили, крім того суди у справі №372/2989/17 встановили факт повного накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_2

ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,48 га відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.12.2003 року у ОСОБА_3 . В свою чергу ОСОБА_3 придбав її на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.09.2003 року, укладеного із ОСОБА_4 . Останній вказана земля належала відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії 1-КВ №053787 від 23.09.2002 року, виданого на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 11.07.2002 року про передачу останній у власність ділянки площею 0,48 га.

Позивач стверджує про те, що земельна ділянка Підгірцівською сільською радою ні 11.07.2002 року ні в інший час ОСОБА_4 не надавалася, рішення ради з цього приводу відсутнє. За таких умов з точки зору позивача державний акт на право приватної власності на землю серії 1-КВ №053787 від 23.09.2002 року має бути визнаний недійсним, як і подальші правочини, вчинені на його підставі.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року в задоволенні вищевказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач направила апеляційну скаргу, оскаржуване рішення вважає незаконним, та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просила апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 вважав доводи апелянта неналежними, а оскаржуване рішення - законним та обґрунтованим. Просив відмовити у задоволенні скарги, рішення суду - залишити без змін.

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду проходить до наступних висновків:

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що наведеним вимогам вказане рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що право власності позивача на її земельну ділянку було скасоване судом, відтак у неї відсутнє право, яке б підлягало судовому захисту в рамках даної справи.

Дійсно, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 червня 2018 року у справі № 372/2989/17 визнано неправомірним рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 05 лютого 2013 року відносно затвердження проекту землеустрою та передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та третіх осіб.

В той же час апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що на даний час на спірній ділянці побудовано будинок, який введений в експлуатацію та належить позивачу. Зважаючи на нерозривний зв`язок нерухомого майна із спірною земельною ділянкою, на якій він розміщений, колегія суддів констатує, що питання виділення землі іншим особам, а також правочинів між такими особами щодо переходу права власності на таку землю є такими, що стосуються інтересів позивача, відтак позивач має право на оскарження вказаних правочинів, а суд має вирішити питання щодо обґрунтованості чи необґрунтованості таких вимог позивача по суті.

Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Позивач стверджує, що спірна ділянка ОСОБА_4 не відводилась, а остання в установленому порядку не набувала права власності на неї. На підтвердження своїх посилань позивач надала відповідь на адвокатський запит від Підгірцівської сільської радивід №219/01-14 від 13 грудня 2017 року, згідно якого перевіркою рішень протоколів та журналів реєстрації Підгірцівської сільської ради за період з 1991 по 2017 роки будь-яких рішень щодо відведення у власність земельної ділянки (надання дозволу на розробку проектної (технічної) документації, затвердження проектної (технічної) документації) на ім`я ОСОБА_4 виявлено не було.

З іншої сторони відповідачами такі обставини належним чином спростовано не було, у зв`язку з чим підстави для критичного відношення до них у суду відсутні.

Не можуть вважатися належним доказом безпідставності таких тверджень позивача й покази допитаного в рамках справи свідка ОСОБА_5 , оскільки остання не підтвердила факту існування такого рішення сільської ради.

В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_2 зазначав, що законність та правомірність набуття ним прав на спірну земельну ділянку встановлена рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 червня 2018 року в рамках справи №372/2989/17 , відтак такі обставини не потребують додаткового доведення.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з наведеною позицією відповідача.

У відповідності до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В той же час ч. 7 ст. 82 ЦПК України встановлено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Зважаючи на наведені норми, правова оцінка суду певних обставин, зокрема щодо законності чи незаконності набуття ОСОБА_2 прав на земельну ділянку не може вважатися преюдиційним фактом. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що рамках справи №372/2989/17 судом надавалася оцінка законності придбання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки від ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2003 року. В той же час питання про те, набула чи не набула прав на земельну ділянку ОСОБА_4 в рамках справи №372/2989/17 не вирішувалося.

В своїй постанові від 14.11.2018 року в рамках справи № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки. Державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видання державного акта). Таким чином підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Зважаючи на відсутність рішення сільської ради про надання ОСОБА_4 земельної ділянки, колегія суддів приходить до висновку про те, що права власності остання на спірну землю не набувала. В свою чергу, враховуючи відсутність права на земельну ділянку, ОСОБА_4 не могла відчужити її ОСОБА_3 , а той в подальшому ОСОБА_2 . За таких умов позовні вимоги ОСОБА_1 в частині оскарження таких правочинів колегія суддів вважає обґрунтованими.

У відповідності до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи обґрунтованість вимог про визнання недійсним акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,48 га серії 1-КВ №053787 від 23.09.2002 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 , як наслідок колегія суддів вважає необхідне визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12.09.2003 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,48 га серії РЗ №313854 від 27.11.2003 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.12.2003 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,23 га серії КВ №079957 від 18.02.2004 рок, у виданий на ім`я ОСОБА_2 , та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га серії КВ №079959 від 18.02.2004 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 .

В той же час колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про витребування земельної ділянки площею 0,1 га на користь позивача.

У відповідності до положень ст. 387 ЦК України правом витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, володіє власник такого майна. В той же час відповідно до рішення Обухівського районного суду Київської області від 12.06.2018 року у справі №372/2989/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.12.2018 року та постановою Верховного суду від 05.09.2019 року, визнано неправомірним рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 05 лютого 2013 року Про заяви громадян відносно затвердження проекту землеустрою та передачі земельних ділянок у власність зокрема ОСОБА_6 . Оскільки підстава для володіння позивачем земельною ділянкою площею 0,1 га на момент її звернення із даними позовом до суду фактично відсутня внаслідок визнання неправомірним рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 05 лютого 2013 року Про заяви громадян , законом не передбачена наявність у позивача права в даному випадку витребувати це майно.

Щодо строків позовної давності до вимог позивача необхідно зазначити наступне:

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як вказує позивач, вона дізналась про порушення свого права лише під час розгляду справи №372/2989/17. Як вбачається з довідки Управління Держкомзему в Обухівському районі Головного управління Держкомзему у Київській області №03-15/1896 від 14 грудня 2012 року, спірна земельна ділянка будь- кому у власність або у користування не надавалась. За таких умов, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів на спростування вказаних тверджень позивача, колегія суддів вважає, що позивач звернулась із даним позовом протягом встановленого строку з часу, коли вона дізналась про своє порушене право.

Щодо пропорційності втручання:

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом , воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві . Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути відповідними і достатніми ; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба , а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Зазначена позиція кореспондується й в національній судовій практиці України, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 рокуу справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19).

В даному випадку з однієї сторони суд має враховувати баланс між інтересами нинішнього власника земельної ділянки, який набув такої власності на підставі низки правочинів, вчинених фактично без належної правової підстави, і за час придбання спірної землі фактично її не використовував, та між інтересами позивача, яка отримавши земельну ділянку за встановленою Державою процедурою, здійснила будівництво будинку на ділянці, ввела його в експлуатацію та відкрито використовує за призначенням. При цьому колегія суддів не може погодитися з позицією суду першої інстанції в частині висновків про те, що позивач могла проявити розумну обачність та виявити перед отриманням землі та будівництвом будинку факт існування інших осіб, які претендують на таку землю. Ні право ОСОБА_4 , ні подальше право ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не було зареєстроване, хоча на час укладення договорів про придбання спірної землі двома останніми в Україні вже діяв Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель. Не розповсюджується з огляду на час їх вчинення на правочини з придбання землі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 й положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр . Відсутні відомості про такі права відповідачів й у Державному реєстрі земель, державному земельному кадастрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або іншому відповідному реєстрі. При цьому, як вбачається з згаданої вище довідки Управління Держкомзему в Обухівському районі Головного управління Держкомзему у Київській області від 14 грудня 2012 року, спірна земельна ділянка обліковувалася як землі, не надані у власність або постійне користування. Таким чином висновки суду першої інстанції в цій частині також не відповідають обставинам справи.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, державних актів на право власності на землю та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії 1-КВ №053787 від 23.09.2002 року виданий на ім`я ОСОБА_4 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12.09.2003 року посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П. №7098, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії РЗ №313854 від 27.11.2003 року виданий на ім`я ОСОБА_3 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.12.2003 року посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Кравченко Л.Г. №4428, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №079957 від 18.02.2004 року виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №079959 від 18.02.2004 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 .

В решті вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько