Постанова

від 01.04.2021 по справі 815/5372/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 815/5372/16

адміністративне провадження № К/9901/5132/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року (суддя Потоцька Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року (головуючий суддя Косцова І.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.) у справі №815/5372/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Одеське шляхо-будівельне управління до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Одеське шляхо-будівельне управління (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення рішення від 28 вересня 2016 року №0008341401 та №0008351401.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток не відповідають дійсності. Операції позивача з його контрагентами за період, що перевірявся, підтверджуються належним чином оформленими первинними та бухгалтерськими документами. Відповідачем не здійснено належний аналіз господарських операцій на підставі первинних та розрахункових документів, необґрунтовано надано перевагу податковій інформації щодо підприємств-контрагентів, у зв`язку із чим визначив грошові зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток не у відповідності до вимог чинного законодавства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю, скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 вересня 2016 року №0008341401 та №0008351401.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суди виходили з того, що факт виконання господарських зобов`язань за укладеними договорами між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися. Діюче податкове законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту в залежність від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, не зобов`язує платника податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Чинне податкове законодавство не пов`язує право платника на податковий кредит та валові витрати з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами.

Зазначає про наявність податкової інформації відносно контрагентів позивача про неможливість проведення зустрічних перевірок, відсутність таких платників податків за податковою адресою, відсутністю складських приміщень, Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та іншими суб`єктами господарювання з підстав відсутності достатньої кількості трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання умов укладених договорів. Зауважує на наявність недоліків у первинних документах.

Позивачем 20 лютого 2018 року надано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 березня 2016 року, за результатами якої складено акт від 14 вересня 2016 року №287/15-32-14-01/36191005 (надалі - акт перевірки).

На підставі висновків акта перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 28 вересня 2016 року №0008341401, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем на 699414 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі на 63 853 грн та №0008351401, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 770 807 грн та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 192 702 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпункту 134.1.1, пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, 138.2, 138.4, 138.6 статті 138 Податкового кодексу України, пункту 1 статті 9, пункту 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , внаслідок чого підприємством занижено суму податку на прибуток у розмірі 699 414 грн та порушення вимог статті 16, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 , 201.6, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено сума податку на додану вартість у розмірі 770 806 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на неможливості підтвердження фактів поставок товару, виконання робіт та послуг від контрагентів-постачальників, зокрема, Товариств з обмеженою відповідальністю Спец-Групп , Сантан Бріз , Актіс Груп , Гідраком-Україна , Акрон , ТТС Плюс , Облоптвугілля , Товариства з Іноземними інвестиціями СУЗ , з урахуванням відсутності підприємств за місцезнаходженням, відсутністю необхідних трудових ресурсів та майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення господарської діяльності.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спец-Групп (постачальник) укладено договір поставки від 9 грудня 2013 року, предметом постачання якого були паливно-мастильні матеріали.

Позивач також мав договірні відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю за договором від 9 грудня 2013 року №12-2013/11, Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Суз за договором від 13 січня 2014 року №С-10438, Товариством з обмеженою відповідальністю Гідраком-Україна за договором від 9 лютого 2014 року №03/ВН, Товариством з обмеженою відповідальністю АКРОН за договором від 21 березня 2014 року №36. Предметом укладених договорів було постачання товарно-матеріальних цінностей, зокрема, фільтрів паливних, повітряних та гідравлічних, рукавів високого тиску, інших запасних частин.

Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Акрон (виконавець) укладено договір від 21 березня 2014 року №35, за умовами якого виконавець виконував роботи з ремонту техніки, обладнання промислового призначення згідно заявок.

Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Актіс Груп (виконавець) укладено договір виконання робіт від 9 лютого 2015 року №03/ВН, за умовами якого виконавець зобов`язується виконати роботи з дроблення вапняку та його подальшого сортування.

Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТТС Плюс (виконавець) укладено договір від 1 липня 2015 року №01-07/15, предметом якого було виконання будівельно-монтажних робіт.

Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Облоптвугілля (постачальник) укладено договір поставки від 20 липня 2016 року №20/07, предметом якого є постачання кам`яного вугілля.

Реальність господарських операцій, зокрема, постачання товару, надання послуг, їх отримання і використання у господарській діяльності підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, накладними-вимогами на відпуск товару, актами прийому-передачі виконаних робіт, актами прийому-передачі техніки в ремонт та з ремонту, актами наданих послуг, довідками про вартість виконаних робіт та розрахунками.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням послуг.

За правилами пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статей 138, 139 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат. До складу витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у постачальників товарно-матеріальних цінностей, руху активів та підтвердження отриманих позивачем послуг від контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій зустрічними перевірками контрагентів досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв`язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок витрат та податкового кредиту.

Дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судами встановлено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, який саме товар придбавався, які роботи замовлялись, за якою ціною, між якими контрагентами, також встановлено підтвердження використання товарів у господарській діяльності позивача.

Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що укладені між позивачем та переліченими вище контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, своїми наслідками спричинили зміни у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та цими контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами.

Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №815/5372/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник