Постанова

від 29.03.2021 по справі 127/5690/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/5690/20

Провадження № 22-ц/801/582/2021

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 рокуСправа № 127/5690/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач),

суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г.,

з участю секретаря судового засідання: Файчук Я.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дашковецька сільська рада Літинського району Вінницької області, ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради як орган опіки та піклування,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Заїкою Валерієм Вікторовичем на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Дернової В.В., в залі суду,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області, ОСОБА_2 , за участі Служби у справах дітей Вінницької міської ради як органу опіки та піклування про визнання заповіту нікчемним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається із житлового будинку та грошових вкладів, при цьому позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом та прийняла спадщину.

При зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вона дізналась про існування складеного батьком заповіту від 31.08.2015 року за умовами якого батько заповів належний йому будинок ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що при посвідченні 31 серпня 2015 року секретарем виконкому Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області Прокопенко Наталією Павлівною заповіту ОСОБА_3 , зареєстрованого в реєстрі під №93, не було належним чином встановлено особу заповідача з огляду на відсутність у нього паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчував його особу, а також порушено вимоги Порядку державної реєстрації заповітів та спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року №491, та Порядку посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №419 (із змінами та доповненнями), а отже заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, тому звернувшись в суд, позивач просила визнати вказаний заповіт нікчемним.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області, ОСОБА_2 , за участі Служби у справах дітей Вінницької міської ради як органу опіки та піклування, про визнання заповіту нікчемним, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний заповіт складено особою, яка мала на це право, з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення, а тому відсутні підстави для визнання його нікчемним.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, вказуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги її посилання на те, що при посвідченні заповіту від імені її батька відбулося порушення вимог щодо його посвідчення, а саме особу заповідача не було встановлено за паспортом громадянина України або за іншим документом, який унеможливлює виникнення будь - яких сумнівів щодо особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальних дій.

Також у апеляційній скарзі зазначено про порушення терміну реєстрації заповіту, передбаченого Порядком державної реєстрації заповітів та спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року №491, оскільки в порушення вимог вказаного порядку реєстрація оспорюваного заповіту відбулася через 18 днів з моменту його посвідчення.

При цьому, запис про прочитання заповіту вголос заповідачем зроблений не перед його підписом, а після нього, що є порушенням форми посвідченого заповіту.

Крім того, у апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у допиті свідків, оскільки про вказаних осіб їй стало відомо лише у листопаді 2020 року.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

ОСОБА_2 на адресу суду надіслала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Дашковецькою сільською радою Літинського району Вінницької області на адресу суду також було надіслано відзив, у якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги заперечував.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена завчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомила, а тому згідно вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Представник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином, при цьому подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з його хворобою, однак суд вважає за необхідне в задоволенні поданої заяви відмовити та визнати причину неявки за неповажну, оскільки заявником не подано будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження його стану здоров`я.

Представники Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області та Служби у справах дітей Вінницької міської ради у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, а тому згідно вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, 29 березня 2021 року представником ОСОБА_1 заявлено клопотання про заміну відповідача Дашковецької сільської ради у зв`язку із припиненням на Якушинецьку громаду, однак вказане клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Дашковецька сільська рада станом на 29.03.2021 перебуває в стані припинення.

Таким чином, оскільки повноваження Дашковецької сільської ради ще не припинено, тому відсутні підстави для залучення її правонаступника.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з`явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає в повній мірі.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10.02.1984 та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 05.12.2007 (а.с. 12-13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 22.01.2018, актовий запис №233 (а.с. 14).

ОСОБА_1 прийняла спадщину та отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом від 11.10.2018, посвідчене державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Марценюк С.А. за реєстровим №1-605, на грошові вклади із відповідними відсотками та нарахованими компенсаціями у АТ Ощадбанк (а.с. 15).

Поряд з цим, як вбачається із заповіту, посвідченого 31.08.2015 секретарем виконавчого комітету Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області Прокопенко Н.П. за реєстровим №93, ОСОБА_3 заповів належний йому на праві власності житловий будинок та земельну ділянку за АДРЕСА_1 відповідачеві ОСОБА_2 (а.с. 90).

Отже, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, а відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Статтями 1217, 1223 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт відповідно до статей 1247, 1248 ЦК України складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів

За змістом статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, особисто підписаний спадкодавцем, цей заповіт посвідчений уповноваженою особою і позивачем не доведено наявності обставин, які б могли свідчити про нікчемність заповіту.

Не заслуговують на увагу твердження ОСОБА_1 про те, що при посвідченні заповіту від імені її батька відбулося порушення вимог щодо його посвідчення, оскільки особа заповідача не була встановлена за паспортом громадянина України або за іншим документом, оскільки жодних допустимих, достовірних, належних і достатніх доказів на підтвердження таких доводів, позивач суду не надала і матеріали справи їх не містять.

При цьому, місцевим судом вірно зроблено висновок про те, що зазначення у Книзі реєстрації нотаріальних дій за 2014-2015 роки Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області під номером 93 документа, що посвідчує особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, як документа ОСОБА_3 паспорта серії НОМЕР_4 , виданого Хмельницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 11.02.1997 (а.с. 92-93), тоді як вбачається з повідомлення УДМС в Хмельницькій області №01/016 від 03.07.2020 (а.с. 121), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , виданим Хмельницьким МВ УМВС України в Хмельницькій області 11.02.1997, є технічною помилкою (опискою) та жодним чином не свідчить про те, що особу заповідача ОСОБА_3 не було встановлено.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що внесення запису про прочитання заповіту вголос заповідачем не перед його підписом, а після нього, не свідчать про порушення вимог Порядку посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419 (із змінами та доповненнями), не впливають на волевиявлення заповідача та не є безумовною підставою для визнання заповіту нікчемним. Крім того, при розгляді даної справи суд вірно застосував до даних правовідносин правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 301/2702/16-ц, відповідно до якої реєстрація заповіту/заяви у Спадковому реєстрі не залежить від волі спадкодавця, а є технічна дія, від якої не залежить зміст заповіту/заяви і дата його посвідчення; чинні вимоги закону не встановлюють порушення термінів внесення інформації до Спадкового реєстру, у зв`язку з чим не можуть бути підставою для визнання заяви про скасування заповіту недійсною.

Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до іншого тлумачення норм матеріального права, ніж здійснене судом та до переоцінки доказів, а відтак на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, тому апеляційним судом відхиляються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Заїкою Валерієм Вікторовичем залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В. В. Оніщук

Судді: С. К. Медвецький

C. Г. Копаничук