Постанова

від 28.07.2021 по справі 127/5690/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 127/5690/20

провадження № 61-7239св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Заїка Валерій Вікторович,

відповідачі: Дашковецька сільська рада Літинського району Вінницької області, ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 - адвокат Дудчик Олег Михайлович,

третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради як органу опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Заїкою Валерієм Вікторовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року у складі судді Дернової В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Копаничук С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області, ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради як органу опіки та піклування, про визнання заповіту нікчемним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина, що складається із житлового будинку та грошових вкладів.

Зазначала, що вона є спадкоємцем першої черги за законом та прийняла спадщину.

Проте, при зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вона дізналась про існування заповіту від 31 серпня 2015 року за умовами якого батько заповів належний йому будинок ОСОБА_2 .

Вважала, що при посвідченні 31 серпня 2015 року секретарем виконкому Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області Прокопенко Н. П. заповіту ОСОБА_3 не було належно встановлено особу заповідача з огляду на відсутність у нього паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчував його особу, а також порушено вимоги Порядку державної реєстрації заповітів та спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 491, та Порядку посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419 (із змінами та доповненнями), отже, заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, що є підставою для визнання його недійсним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила судвизнати нікчемним заповіт ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 93, посвідчений 31 серпня 2015 року секретарем виконкому Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області Прокопенко Н. П.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, щооспорюваний заповіт складено особою, яка мала на це право, з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення, а тому відсутні підстави для визнання його нікчемним.

Районний суд відхилив посилання ОСОБА_1 на відсутність у спадкодавця ОСОБА_3 на момент складення та посвідчення спірного заповіту паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу, оскільки це не доведено жодним доказом, отже, на підставі частини першої статті 81 ЦПК України не взято судом до уваги як встановлену обставину.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення вимог Порядку державної реєстрації заповітів та спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 491, щодо внесення інформації до Спадкового реєстру.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Заїкою В. В. залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, особисто підписаний спадкодавцем, цей заповіт посвідчений уповноваженою особою і позивачем не доведено наявності обставин, які б могли свідчити про нікчемність заповіту.

Апеляційний суд відхилив твердження ОСОБА_1 про те, що при посвідченні заповіту від імені її батька відбулося порушення вимог щодо його посвідчення, через не встановлення особи заповідача за паспортом громадянина України або за іншим документом, оскільки жодних допустимих, достовірних, належних і достатніх доказів на підтвердження таких доводів, позивач суду не надала і матеріали справи їх не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оспорюваний заповіт підлягає визнанню недійсним, оскільки з незрозумілих причин він був складений у с. Дашківці Літинського району Вінницької області, тоді як заповідач проживав у м. Вінниця. Крім того, паспорт громадянина України у заповідача був відсутній, оскільки завжди знаходився у сейфі будинку, ключі від якого були лише у неї.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України

Також ОСОБА_1 вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дудчик О. М. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, отже, не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

Посилається на те, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено, які норми матеріального права були неправильно застосовані судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не зазначено висновок Верховного Суду щодо яких норм права відсутній у подібних правовідносинах.

Стверджує, що волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі, відтак, суди попередніх інстанцій належно оцінили наявні у матеріалах справи докази та ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10 лютого 1984 року та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 05 грудня 2007 року (а. с. 12-13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 22 січня 2018 року, актовий запис № 233 (а. с. 14).

ОСОБА_1 прийняла спадщину та отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 жовтня 2018 року, посвідчене державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Марценюк С. А. за реєстровим № 1-605, на грошові вклади із відповідними відсотками та нарахованими компенсаціями у АТ Ощадбанк (а. с. 15).

Відповідно до заповіту, посвідченого 31 серпня 2015 року секретарем Виконавчого комітету Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області Прокопенко Н. П. за реєстровим № 93, ОСОБА_3 заповів належний йому на праві власності житловий будинок та земельну ділянку за АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (а. с. 90).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках , зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Заїкою В. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного особою, яка не мала на це права, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

При цьому, враховуючи, що за розташуванням вказана стаття є останньою у главі 85 ЦК України про спадкування за заповітом, за правилами розміщення правових норм стаття 1257 встановлює правові наслідки саме тих вимог, які викладені до форми та посвідчення заповіту у главі 85 ЦК України.

Виходячи з наведеного недотримання будь-яких інших вимог не може мати наслідком недійсність заповіту на підставі частини першої статті 1257 ЦК України.

Тобто контекстуальний аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.

Судами встановлено, що 31 серпня 2015 року секретарем Виконавчого комітету Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області Прокопенко Н. П. за реєстровим № 93 було посвідчено заповіт, відповідно до якого ОСОБА_3 заповів належний йому на праві власності житловий будинок та земельну ділянку за АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним, суди попередніх інстанцій вважали, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки під час розгляду справи судами не встановлено порушення вимог ЦК України щодо його форми та Порядку посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, отже, підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах нікчемний , є недійсним .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України .

Районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що при посвідченні оспорюваного заповіту секретарем Виконавчого комітету Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області Прокопенко Н. П. не було встановлено особу заповідача ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю у нього документу, що посвідчує його особу - паспорта громадянина України.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій правильними, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження цієї обставини, а її посилання на знаходження паспорту ОСОБА_3 у сейфі в будинку, ключі від якого має лише вона, є голослівними, не підтверджуються іншими доказами та на підставі положень статей 79-81 ЦПК України не можуть бути взяті до уваги.

Відповідно до статті 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Згідно з абзацом першим пункту 4 Порядку посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419, державній реєстрації у Спадковому реєстрі підлягають, зокрема, заповіти і спадкові договори, посвідчені нотаріусами, консульськими установами України, посадовими та службовими особами, що зазначені в статтях 1251 і 1252 ЦК України, статті 37 та частині першій статті 40 Закону України Про нотаріат , а також зміни до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів.

Посилання ОСОБА_1 про порушення вимог Порядку посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419, оскільки в оспорюваному заповіті запис про прочитання заповіту вголос заповідачем здійснено не перед його підписом, а після нього, є необґрунтованими та не можуть бути підставою для визнання недійсним заповіту.

Крім того, здійснення заповідачем запису про прочитання заповіту вголос не перед його підписом, а після нього, не спростовує та не заперечує наявність волевиявлення заповідача на розпорядження своєю власністю на випадок смерті.

У цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній ситуації не вбачається.

Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені а ні частиною першою статті 1257 ЦК України, а ні взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

Визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 61-173цс20).

Тому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки заповіт від 31 серпня 2015 року відповідає вимогам закону щодо його форми, а тому не є нікчемним.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах колегія суддів відхиляє, оскільки під час перегляду справи в касаційному порядку такі доводи заявника спростовано у мотивувальній частині цієї постанови з посиланням на правові висновки Верховного Суду.

Доводи ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не заслуговують на увагу, оскільки під час перегляду справи порушень норм процесуального права судом касаційної інстанції встановлено не було.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, правильно встановили правовідносини, що склалися, дослідили і надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Заїкою Валерієм Вікторовичем, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Ю. В. Черняк