Постанова від 31.03.2021 по справі 910/6212/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2021 р. Справа№ 910/6212/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2020

та Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ та Міністерства інфраструктури України

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020

у справі №910/6212/20 (суддя Данилова М.В.)

за позовом Приватного підприємства Контейнерний термінал Іллічівськ

до: 1. Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ ;

2. Міністерства інфраструктури України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів:

1. Державного реєстратора Комунального підприємства Бюро технічної інветаризації Чорноморської міської ради Одеської області Будовської Олени Віталіївни;

2. Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області

за участю Київської міської прокуратури,

про визнання права власності на частку в майні, скасування актів та витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Контейнерний термінал Іллічівськ (далі - ПП КТ Іллічівськ , Підприємство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ (далі - ДП МТП Чорноморськ , Порт, відповідач-1) та Міністерства інфраструктури України (далі також - відповідач-2) про визнання права власності на частку в майні, скасування актів та витребування майна, посилаючись на належне виконання ним умов договору про спільну діяльність в Іллічівському морському торговельному порту (договір простого товариства) № 435-0 від 22.06.2005 та необхідність захисту його прав як іноземного інвестора у зв`язку з передчасним розірванням такого договору та неправомірною реєстрацією відповідачем-2 права власності на частку позивача у спірному майні, що є безоплатним відчуженням інвестиції позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: Державного реєстратора Комунального підприємства Бюро технічної інветаризації Чорноморської міської ради Одеської області Будовську Олену Віталіївну (далі також - державний реєстратор Будовська О.В., третя особа-1) та Виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеської області (далі - Виконком Чорноморської міської ради, третя особа-2).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем неодноразово подавались заяви про зміну предмету позову та згідно з останньою, прийнятою судом до розгляду, позивач просив:

- визнати за ПП КТ Іллічівськ право власності на частку в розмірі 8918/10000 в наступних об`єктах: побутова будівля літ. 2Л загальною площею 77,8 кв.м., будівля трансформаторної та розподільчої підстанції з побутовими приміщеннями літ. 2М загальною площею 162, 2 кв.м адміністративна будівля літ. 2П загальною площею 1-962, 6 кв.м., споруд: № 105 складський майданчик, ПІ - покриття загальною площею 69486, 0 кв.м., № 120 - люкі оглядові - 34 шт., №124 - щогли освітлювальні - 8 шт., № 125 - ворота - 3 шт., № 105а споруда насосної станції - 3 шт., № 130 - огорожа металева - 544, 8 п.м., № 133 - дощоприймальники - 22 шт., які включені до складу об`єкту нерухомого майна: складський майданчик з будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вулиця Сухолиманська, будинок 12, та який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1530428751108 (далі - спірне нерухоме майно);

- витребувати з незаконного володіння Міністерства інфраструктури України на користь ПП КТ Іллічівськ частки в розмірі 8918/10000 у праві власності на спірне нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 у справі №910/6212/20 позов задоволено повністю.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що позивачем належним чином проведено оплату вкладу за договором, при цьому частина вкладу Підприємства у розмірі 37 803 188,40 грн була витрачена на створення спірного нерухомого майна, а відтак, позивач є власником частки у такому майні пропорційно до свого вкладу у його створенні; висновком експерта судово-економічного дослідження, первинною будівельною та бухгалтерською документацією підтверджується вклад позивача у створенні спірного нерухомого майна у вказаному розмірі, що є фактичною вартістю його будівництва; враховуючи розмір вкладу Підприємства у створенні спірного нерухомого майна відносно вкладу Порту, частка позивача у нерухомому майні складає 8918/10000.

З огляду на те, що позивач позбавлений можливості в позасудовому порядку оформити право власності на спірне нерухоме майно, а також можливості здійснювати фактичне володіння належним йому майном в межах своєї частки, майно є індивідуально визначеним, між позивачем та відповідачем-2 відсутні будь-які договірні відносини, з метою забезпечення можливості ефективного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку, що захист порушеного права позивача буде належним та ефективним за умови визнання права власності позивача на частку в майні та витребування відповідної частки позивача в майні з чужого незаконного володіння.

Зважаючи на те, що позивач у даній справі звернувся до суду з віндикаційним позовом після того, як в судовому порядку в межах справи №916/2500/15 було визнано право власності на рухоме майно відповідача за позивачем, суд дійшов висновку, що строк позовної давності не є пропущеним.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у даній справі заяву ПП КТ Іллічівськ про ухвалення додаткового рішення задоволено повністю, стягнуто солідарно з ДП МТП Чорноморськ та Міністерства інфраструктури України на користь ПП КТ Іллічівськ 110 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 56 870,00 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертиз та 577 557,84 грн судового збору.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд виходив з того, що позивачем було дотримано вимоги ст. 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказано попередній орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи; позивач надав заяву про розподіл судових витрат у строк, встановлений законодавством, зазначив у судовому засіданні, що ним буде подано заяву про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, надав усі належні докази на підтвердження того, що такі витрати є реальними, об`єктивними, співмірними зі складністю справи; відповідачі не надали суду жодних належних доказів на підтвердження неспівмірності, необ`єктивності чи нереальності витрат, понесених позивачем внаслідок розгляду справи.

Не погодившись із вищезазначеними рішеннями, ДП МТП Чорноморськ звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою за вих. №25/06-29 від 12.11.2020, направивши її примірники безпосередньо до суду апеляційної інстанції, до суду першої інстанції та на електронну пошту Господарського суду міста Києва.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що вказані рішення суду першої інстанції прийняті при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 7, 42, 86, 233, 238 ГПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, положень Закону України Про морські порти України , Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошував на тому, що предметом позовних вимог є визнання права власності позивача на частку в розмірі 8918/10000 спірного об`єкту нерухомого майна; позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували право спільної часткової власності на спірне нерухоме майно, а також не заявляв відповідних вимог про визнання спільної часткової власності та її розподіл, у зв`язку з чим правовий режим спільної часткової власності спірного майна позивачем не доведений та не є предметом даного спору.

Також апелянт вказував на те, що судом не було проаналізовано належним чином умови договору спільної діяльності, відповідно до яких Порт передає у тимчасове володіння та користування (без права розпорядження) майно (вклад Порту), що оформлюється актом приймання-передачі, який підписується повноважними представниками обох сторін; передача Портом майна в якості вкладу за цим договором не змінює правового статусу цього майна, яке є державною власністю та закріплено за Портом на праві господарського відання; суд не взяв до уваги, що у матеріалах справи відсутній відповідний акт приймання-передачі майна; договір про спільну діяльність не передбачає набуття ПП КТ Іллічівськ права власності на майно, яке було внесено ДП МТП Чорноморськ в якості вкладу в спільну діяльність; у позивача відсутні будь-які права стосовно витребування майна, яке перебуває у державній власності, обліковується на балансі ДП МТП Чорноморськ та єдиним власником якого є уповноважений орган управління - Міністерство інфраструктури України, а тому твердження позивача про те, що він є власником частки у розмірі 89186/10000 у праві власності на спірне майно не відповідає дійсним обставинам справи; жодних доказів про погодження Портом проектно-кошторисної документації позивачем не надано, тобто відсутні будь-які докази на підтвердження здійснення вкладів Підприємства в будівництво; договором не передбачено право позивача на набуття права спільної часткової власності на спірне майно; за умовами договору позивач мав здійснити внески у вигляді грошових коштів з метою отримання прибутку від спільної діяльності, а не для будівництва власного майна.

Крім того, скаржник наголошував на тому, що розірвання договору про спільну діяльність відбулось за рішенням суду у зв`язку зі зміною істотних обставин, а отже, вина Порту в розірванні договору відсутня, що виключає будь-які відшкодування Портом вкладених Підприємством коштів, компенсацію грошових вкладень у будь-якому вигляді, а також не передбачено перехід права власності на об`єкти нерухомого майна; судом не взято до уваги преюдиційне значення судових рішень у справі №916/4545/14, зокрема, встановлені обставини щодо підстави розірвання договору; вираховуючи частку на право власності на об`єкти за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Сухолиманська, 12, суд безпідставно взяв в розрахунок об`єкти портової інфраструктури, які не знаходяться за вказаною адресою та перебувають на балансі іншого суб`єкта господарювання, а саме, у Державного підприємства Адміністрація морських портів України ; за змістом ст. 392 ЦК України остання надає право пред`явлення позову про визнання права власності саме власником майна, а не особою, яка претендує на це майно, не маючи будь-яких правовстановлюючих документів, які засвідчують право власності, тобто вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Апелянт також вказував на безпідставне врахування судом при прийнятті оскаржуваного рішення доданих до позовної заяви висновків експертів, оскільки такі не є висновками судової експертизи, підставами проведення якої має бути відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою, однак, ані судового рішення, ані будь-яких договорів у якості доказу позивачем до матеріалів справи не надано; вказані висновки не відповідають вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.

Крім того, скаржник стверджує про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки укладаючи договір про спільну діяльність Підприємство знало, що майно, яке закріплено за Портом перебуває в господарському віданні останнього, є державною власністю та не підлягає відчуженню; позивач також знав про відсутність у нього будь-яких прав на нерухоме майно, коли було укладено угоду про делегування вкладів по оперуванню вкладами від 24.04.2015, в якій визначено перелік майна ДП МТП Чорноморськ ; з огляду на матеріально-правове обґрунтування позову, датою коли позивач дізнався про можливе порушення його прав є дата набрання законної сили рішенням Господарського суду Одеської області від 27.01.2015 у справі № 916/4545/14, яким розірвано договір про спільну діяльність, тобто, строк позовної давності для ПП КТ Іллічівськ починає обраховуватися з моменту прийняття постанови Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 у справі № 916/4545/14.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, апелянт вказував на те, що подані позивачем висновки експерта не відповідають вимогам, що ставляться до висновків експерта та експертних досліджень, у зв`язку з чим їх оплата не є судовими витратами та не підлягають компенсації за рахунок іншої сторони; позивачем не було надано докази оплати таких експертиз та акти виконаних робіт; Адвокатським об`єднанням Армандум Груп не надано детального опису робіт, які були виконані адвокатами із зазначенням часу, витраченого на підготовку та супроводження справи; адвокат Мережко О.О. та Зорін О.В. не надали відомостей з приводу наявності правового зв`язку останніх із вказаним адвокатським об`єднанням.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП МТП Чорноморськ на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/6212/20, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.12.2020, учасникам справи встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Не погодившись із вищезазначеним додатковим рішенням, Міністерство інфраструктури України також звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та постановити нове, яким в задоволенні заяви ПП КТ Іллічівськ про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване додаткове рішення прийняте з грубим порушенням норм процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-2 також наголошував на тому, що подані позивачем висновки експерта за своєю суттю є особистою думкою спеціаліста в певній галузі, а відтак, витрати на їх оплату не підлягають компенсації за рахунок іншої сторони; позивачем не обґрунтовано наявність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення; судом протиправно стягнуто солідарно з відповідачів судові витрати, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено, а судом не зазначено правових підстав для такого стягнення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 поновлено Міністерству інфраструктури України пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/6212/20, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, спільний розгляд апеляційних скарг призначено на 16.12.2020, учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на вищевказану апеляційну скаргу, зупинено дію додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/6212/20.

11.12.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Міністерства інфраструктури України надійшли пояснення щодо апеляційної скарги ДП МТП Чорноморськ , в яких відповідач-2 підтримав доводи та вимоги останньої, просив її задовольнити, оскаржувані рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.

16.12.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київської міської прокуратури надійшло повідомлення про вступ прокурора у справу (в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 53 ГПК України), обґрунтоване неналежним здійсненням Міністерством інфраструктури України своїх повноважень та бездіяльністю щодо захисту інтересів держави, посилаючись на неподання останнім апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 у даній справі.

Судове засідання 16.12.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Мальченко А.О. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 розгляд апеляційних скарг призначено на 20.01.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 розгляд апеляційних скарг відкладено на 17.02.2021.

17.02.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення, від позивача - відзив на апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на його подання, обґрунтований неможливістю представників позивача - адвокатів Адвокатського об`єднання Армадум Груп вчиняти будь-які процесуальні дії через введення карантинних (обмежувальних) заходів у вказаному адвокатському об`єднанні.

У поданому відзиві позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача-1 та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що спірне майно є новоствореним майном, яке виникло виключно внаслідок співпраці сторін за договором та, як наслідок, підлягає поділу як майно, що є спільною частковою власністю пропорційно до вкладів кожної із сторін у відповідності до ч. 2 ст. 357 ЦК України; будівництво спірного майна здійснювалось повністю за рахунок коштів позивача, що були внесені у формі цільового грошового вкладу у спільну діяльність відповідно до умов Додатку №2 до договору в редакції додаткової угоди до договору, на наданій відповідачем-1 території (тили причалів); Міністерство інфраструктури України є належним відповідачем у справі в межах заявленого віндикаційного позову, оскільки ним зареєстровано за собою право власності на частку в майні, що належить позивачеві, а отже, є таким, що незаконно заволоділо майном позивача; факт погодження та/або непогодження позивачем з Портом окремих будівельно-технічних документів в процесі створення майна, жодним чином не замінює та не нівелює правового статусу такого майна як майна, створеного в результаті спільної діяльності сторін за договором, що належить сторонам на праві спільної часткової власності; права позивача як учасника спільної діяльності за договором, який було розірвано у зв`язку з істотною зміною обставин, можуть бути захищені шляхом застосування наслідків розірвання, що передбачені чинним законодавством, шляхом визнання за позивачем права власності на належну йому частку у майні та витребування такої частки з незаконного володіння відповідача-2; безпідставними є твердження позивача про те, що спірне майно є державною власністю та недоведеними відповідними доказами володіння-створення Міністерством спірного майна до моменту його будівництва позивачем; ефективним інструментом поновлення порушених прав позивача є задоволення обох позовних вимог - визнання права власності на майно та витребування частки на майно з чужого незаконного володіння; судом правомірно прийнято висновки експертизи в якості належних та допустимих доказів у справі; факт наявності/відсутності у Порту оригіналу Технічного паспорту не може бути підставою для невизнання такого документу як доказу в межах справи або для оспорювання результатів висновків проведених експертиз; строки позовної давності не застосовуються до вказаних позовних вимог, оскільки даний позов може бути пред`явлений протягом усього періоду порушення права власності (незаконного використання відповідачами майна).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у розгляді справи оголошено перерву на 31.03.2021.

29.03.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київської міської прокуратури надійшли пояснення, в яких прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги ДП МТП Чорноморськ , просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Підтримуючи доводи апеляційної скарги відповідача-2, прокурор вказував на те, що спірне майно є власністю держави в силу закону, має стратегічне значення, а передача його в якості вкладу у спільну діяльність не змінює форму власності цього майна, у зв`язку з чим приватне підприємство не могло набути право власності на вказане майно, яке було закріплено за Портом на праві господарського відання; договором про спільну діяльність не передбачено набуття приватним підприємством у власність внесеного в якості вкладу та створеного у результаті спільної діяльності майна; метою укладення договору було отримання прибутків, які отримувались позивачем протягом дії договору, а не створення останнім нових об`єктів та набуття права власності на них; у разі припинення договору Підприємство могло отримати виключно узгоджені з Портом витрати на будівництво та реконструкцію об`єктів нерухомості, а не право спільної часткової власності на майно; держава в особі уповноваженого органу - Міністерства інфраструктури України не надавала дозволу на будівництво в рамках спільної діяльності нових об`єктів нерухомості з подальшим набуттям позивачем спільної часткової власності на таке майно; рішень про зміну правового режиму державного майна, яке закріплено за відповідачем-1 та ДП Адміністрація морських портів України на праві господарського відання, не приймалось, форма власності з державної на приватну не змінювалась; така зміна правового режиму майна заборонена законодавством, оскільки спірне нерухоме майно включено до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно; позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності та витребування майна поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, а відтак, судом невірно застосовано до спірних правовідносин приписи ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України та безпідставно не застосовано наслідки спливу строку позовної давності, передбачені ч. 4 ст. 267 ЦК України.

30.03.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли пояснення, в яких останній, зокрема, просив не враховувати відзив позивача на апеляційну скаргу як такий, що поданий поза межами встановленого судом строку на його подання.

31.03.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення, заперечення проти клопотання позивача про поновлення строків на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача-1 та клопотання про витребування доказів.

У судове засідання треті особи-1,2, належним чином повідомлені про день, місце та час розгляду справи, явку своїх уповноважених представників повторно не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників третіх осіб, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх пояснень, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без їх участі.

Поставивши на обговорення заявлене відповідачем-2 клопотання про витребування у позивача доказів, а саме, окремого бухгалтерського балансу та форми фінансової звітності спільної діяльності без створення юридичної особи за період з 22.06.2005 до 31.12.2008, які були здійснені ПП КТІ від імені спільної діяльності, судова колегія, вислухавши з цього приводу думку представників учасників справи, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити з огляду на його необґрунтованість, оскільки надання таких документів покладається на позивача, який в силу вимог статті 13 ГПК України повинен довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, факт здійснення витрат на будівництво спірного майна виключно за рахунок грошового вкладу позивача. При цьому, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за приписами ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Разом з тим, відповідне клопотання відповідачем-2 суду першої інстанції не заявлялось, а у даному клопотанні не наведено поважності причин його неподання під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Також у судовому засіданні представник відповідача-2 підтримав подані ним заперечення проти клопотання позивача про поновлення строків на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача-1.

Поставивши на обговорення заявлене позивачем клопотання про поновлення строків на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача-1, проти задоволення якого представники відповідачів-1,2 та прокурор заперечили, судова колегія, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити з огляду на його необґрунтованість та безпідставність, оскільки накази керівника Адвокатського об`єднання Армадум Груп , на які посилається позивач, не стосуються обмежень на здійснення його представниками адвокатської діяльності або позбавлення можливості вчиняти будь-які процесуальні дії, як зазначено у клопотанні, у тому числі подати відзив на апеляційну скаргу протягом встановленого судом строку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що посилаючись в обґрунтування свого клопотання на значний обсяг апеляційної скарги та складність даної справи, позивач не скористався передбаченим ч. 2 ст. 119 ГПК України правом на звернення з клопотанням про продовження встановленого судом строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи викладене, відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача-2 підлягає залишенню без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України як такий, що без поважних причин не був поданий у строк, визначений судом.

У судовому засіданні представники відповідача-1 та відповідача-2 підтримали вимоги поданих ними апеляційних скарг, просили їх задовольнити, оскаржувані рішення суду скасувати та постановити нові, якими відмовити у задоволенні позовних вимог та у задоволенні заяви позивача про стягнення на його користь судових витрат.

Представник позивача вимоги апеляційних скарг не визнав, доводи, на яких вони ґрунтуються вважає безпідставними, а оскаржувані судові рішення законними, у зв`язку з чим просив залишити їх без змін, а скарги відповідача-1 та відповідача-2 - без задоволення.

Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційних скарг відповідача-1 та відповідача-2, просив їх задовольнити, оскаржувані рішення суду скасувати та постановити нові, якими відмовити у задоволенні позовних вимог та у задоволенні заяви позивача про стягнення на його користь судових витрат.

31.03.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, вислухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.06.2005 між Державним підприємством Іллічівський морський торговельний порт , яке змінило найменування на Державне підприємство Морський торговельний порт Чорноморськ (у тексті договору - Порт) та Приватним підприємством Укртрансконтейнер , яке змінило найменування на Приватне підприємство Контейнерний термінал Іллічівськ (у тексті договору - Підприємство) було укладено договір про спільну діяльність в Іллічівському морському торгівельному порту (договір простого товариства) №435-О (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 договору сторони зобов`язуються об`єднати свої вклади і без створення юридичної особи спільно діяти з метою отримання прибутку шляхом: виконання комплексу заходів, направлених на організацію, забезпечення та розвиток вантажної та матеріально-технічної бази контейнерного терміналу Іллічівського морського торговельного порту в межах території згідно з Додатком № 4 (далі - Контейнерний термінал) з поступовим збільшенням проектної потужності та розширенням площ Контейнерного терміналу; обробки контейнерних вантажопотоків в Порту з використанням виробничого обладнання та інших об`єктів Контейнерного терміналу; створення усіх необхідних умов для зберігання існуючих та залучення додаткових контейнерних вантажопотоків, а також для обробки вказаних вантажопотоків у відповідності до міжнародних стандартів такого сервісу, із дотриманням встановлених норм охорони праці, екологічних, санітарних та інших нормативів.

Згідно з п. 2.3 договору сторони здійснюють спільну діяльність переважно на території та акваторії Порту з використанням інженерних і гідротехнічних споруд, виробничих приміщень, виробничого устаткування і транспортних засобів, а також іншого, що належить Порту і підприємству майна - на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 3.1 договору на весь час строку дії договору ведення спільних справ учасників покладається на Підприємство та здійснюється ним як уповноваженою учасниками особою відповідно до положень договору та чинного законодавства України.

Договір набирає чинності з дати його підписання та діє з 22.06.2005 до 31.12.2035 (п. 11.1 договору).

Пунктами 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 договору встановлено, що для досягнення його мети сторони об`єднують вклади, опис, грошова оцінка, а також строк і порядок внесення яких наведені у Додатку №1 (вклад Порту) та Додатку №2 (вклад Підприємства), які є його невід`ємною частиною. Грошова оцінка вкладу Підприємства здійснена на підставі проведеної незалежної експертної оцінки в установленому законом порядку. Копія звіту про оцінку вкладу порту є невід`ємною частиною Додатку № 1. Грошова оцінка вкладу Підприємства здійснена за згодою сторін, виходячи з розміру належних для внесення у спільну діяльність грошових коштів, а також вартості основних фондів, визначеної за правилами бухгалтерського обліку Додаток №2. Рухоме та нерухоме майно, що вноситься сторонами у якості вкладів для здійснення спільної діяльності, передається виключно у тимчасове володіння та користування учасників, тобто має статус загального майна протягом строку дії договору, але спільною частковою власністю сторін не стає.

Для здійснення спільної діяльності Підприємству, як стороні, уповноваженій на ведення спільних справ, на строк дії договору, Порт передає у тимчасове володіння та користування (без права розпорядження) майно, перелік якого наведений у Додатку № 1 (вклад Порту), що оформлюється актом приймання-передачі, який підписується повноважними представниками обох сторін. Передача Портом майна в якості вкладу за цим договором не змінює правового статусу цього майна, яке є державною власністю та закріплено за портом на праві господарського відання.

10.04.2006 між позивачем та відповідачем-1 було укладено додаткову угоду до договору, згідно з якою сторони внесли зміни та виклали у новій редакції Додаток 2 до договору (вклад Підприємства у спільну діяльність), зокрема визначили, що Підприємство вносить як вклад грошові кошти, цільове призначення, розмір, порядок і строки внесення та використання яких визначені в узгодженому сторонами графіку фінансування та використання інвестиційних вкладів Підприємства.

Згідно з графіком фінансування та використання інвестиційних вкладів Підприємства (Додаток № 2 до Договору в редакції Додаткової угоди), вклад складається з грошових коштів в загальному розмірі 51 048 000,00 доларів США з таким цільовим призначенням: на ремонт і модернізацію існуючого технологічного обладнання Порту; на придбання нового обладнання; на розвиток інфраструктури Порту.

Відповідно до п. 2 Додатку № 2 до договору в редакції Додаткової угоди, грошова оцінка вкладу Підприємства, складає 51 048 000 доларів США. Фактична вартість цього вкладу (відповідної частини вкладу) визначається за підсумками кожного звітного кварталу протягом всього періоду інвестування на підставі графіку та підтверджуючих документів.

Як вбачається з рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2011 у справі № 20-4-34/36-09-910, яке набрало законної сили 16.01.2012, судом у наведеній справі встановлено, що зобов`язання ПП Укртрансконтейнер в частині внесення інвестицій у спільну діяльність в строк до 30.06.2007 виконані своєчасно та в повному обсязі, а саме, ПП Укртрансконтейнер на розрахунковий рахунок спільної діяльності в якості вкладу в спільну діяльність було перераховано 257 792 400 грн, що на період внесення за офіційним курсом Національного банку України складало 51 048 000,00 дол. США; остання дата внесення коштів - 26.06.2007; в період з листопада 2007 року по лютий 2009 року ПП Укртрансконтейнер було додатково перераховано грошові кошти в сумі 26 202 195,54 грн. При цьому, судом зазначено, що висновок економічного дослідження Одеського НДІ судових експертиз №15049 від 09.12.2011 підтверджується сукупним аналізом всіх проведених досліджень, які містяться в матеріалах справи, та свідчать не лише про факт зарахування вищезазначеної суми коштів на рахунок спільної діяльності, але й про її використання на цілі, визначені договором про спільну діяльність в Іллічівському морському торгівельному порту № 435-О від 22.06.2005.

Аналогічні обставини були встановлені судом та викладені в постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі №910/16253/15, в рішенні Господарського суду Одеської області від 16.12.2015 у справі №916/2500/15 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 916/2500/15.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Враховуючи, що вказані судові рішення набрали законної сили у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, беручи до уваги, що позивач, відповідач-1 та відповідач-2 були учасниками справ № 20-4-34/36-09-910 та № 910/16253/15, позивач та відповідач-1 були учасниками справи № 916/2500/15, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність та обґрунтованість встановленої у зазначених судових рішеннях обставини щодо своєчасного виконання в повному обсязі зобов`язань позивача по внесенню грошового вкладу за договором шляхом перерахування на рахунок спільної діяльності 257 792 400,00 грн, що еквівалентно на час внесення 51 048 000,00 дол. США, яка повторного доведення не потребує.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.01.2015 у справі №916/4545/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015, договір про спільну діяльність в Іллічівському морському торгівельному порту №435-О від 22.06.2005 було розірвано на підставі ст. 652 ЦК України у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

12.04.2018 за відповідачем-2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно (реєстраційний номер 1530428751108).

Запис про реєстрацію права власності з відкриття індексного номеру було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 40620952 від 13.04.2018, яке було прийняте третьою особою-1 - Державним реєстратором Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Чорноморської міської ради Одеської області.

Підстава виникнення права власності: Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 1522 від 18.12.2017, Рішення Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області № 36 від 22.02.2018 Про надання окремих адрес об`єктам нерухомості .

Посилаючись на те, що спірне нерухоме майно є новоствореним майном та відповідач-2 неправомірно зареєстрував за собою право власності на об`єкти нерухомості, що були створені виключно за рахунок частини вкладу ПП КТ Іллічівськ в межах спільної діяльності за договором та, як наслідок, відповідно до чинного законодавства частка в праві власності на які належить позивачеві, останній звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апелянтів вважає обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі.

Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно з положеннями статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Відповідна правова позиція щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17 та від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18.

При цьому, позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Аналогічні правові висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 98).

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно вододіючого цим майном не власника про повернення майна із чужого незаконного володіння. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема, факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше. З позиції процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.

Аналогічні правові висновки наведені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

Предметом позовних вимог у даній справі є, зокрема, вимога про визнання права власності позивача на частку в розмірі 8918/10000 спірного об`єкту нерухомого майна, що було створене за рахунок його грошового вкладу внаслідок спільної діяльності за договором про спільну діяльність в Іллічівському морському торговельному порту (договір простого товариства) № 435-0 від 22.06.2005.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, позивачем не доведено наявність у нього права власності на вказану частку нерухомого майна, виходячи з наступного.

Відповідно до умов пункту 2.1 розділу 2 договору ( Предмет договору ) сторони зобов`язались об`єднати свої вклади і без створення юридичної особи спільно діяти з метою отримання прибутку шляхом: виконання комплексу заходів, направлених на організацію, забезпечення та розвиток вантажної та матеріально-технічної бази контейнерного терміналу Іллічівського морського торговельного порту в межах території згідно Додатку № 4, з поступовим збільшенням проектної потужності та розширенням площ контейнерного терміналу, обробки контейнерних вантажопотоків в порту з використанням виробничого обладнання та інших об`єктів контейнерного терміналу; створення усіх необхідних умов для зберігання існуючих та залучення додаткових контейнерних вантажопотоків, а також для обробки вказаних вантажопотоків у відповідності до міжнародних стандартів такого сервісу, із дотриманням встановлених норм охорони праці, екологічних, санітарних та інших нормативів.

Тобто, метою укладення вказаного договору є об`єднання вкладів сторін задля отримання прибутку від спільної діяльності Порту та Підприємства.

При цьому, згідно з п. 5.6 договору необхідне для використання в спільній діяльності рухоме майно набувається за рахунок вкладу Підприємства у спільну діяльність. Фінансування будівництва, реконструкції та модернізації (поліпшення) забезпечуючих спільну діяльність об`єктів нерухомості Порту може здійснюватись за погодженням сторін за рахунок вкладу Підприємства в спільну діяльність, а також у визначених договором випадках. Проектно-кошторисна документація по здійсненню будівництва, реконструкції та модернізації (поліпшення) вказаних об`єктів погоджується сторонами до здійснення таких робіт. Після припинення договору, понесені підприємством документально підтверджені і погоджені Портом витрати на будівництво, реконструкцію та модернізацію (поліпшення) забезпечуючих спільну діяльність об`єктів нерухомості порту підлягає поверненню Портом на умовах, передбачених цим договором.

За змістом п. 11.6 договору у всіх випадках припинення даного договору, не пізніше трьохмісячного строку з дня його припинення, Порт зобов`язаний повернути Підприємству кошти, вкладені Підприємством за погодженням з Портом в будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об`єктів нерухомості Порту в розмірі, встановленому абзацом другим даного пункту. У випадку припинення даного договору у зв`язку зі спливом строку, на який його було укладено, або за взаємною згодою сторін, а також, за ініціативою Підприємства (за відсутності вини Порту) - відшкодування портом вкладених Підприємством коштів здійснюється із розрахунку залишкової вартості об`єктів на день відшкодування. У всіх інших випадках припинення договору по вині Порту відшкодування портом вкладених Підприємством коштів здійснюється виходячи з суми фактичних витрат Підприємства.

Отже, договором передбачені наслідки його припинення, у тому числі у разі розірвання договору, шляхом визначення умов та порядку повернення вкладів Підприємства в будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об`єктів нерухомості порту.

При цьому, право часткової власності сторін на спірне майно, на яке посилається позивач, в останнього не виникало за умовами договору, що чітко встановлено п. 5.3 договору, згідно з яким рухоме та нерухоме майно, що вноситься сторонами у якості вкладів для здійснення спільної діяльності, передається виключно у тимчасове володіння та користування учасників, тобто має статус загального майна протягом строку дії договору, але спільною частковою власністю сторін не стає. При припиненні даного договору вказане майно підлягає обов`язковому та негайному поверненню учаснику, який його надав, з урахуванням відповідних положень даного договору.

Крім того, за умовами п. 5.4 договору передача Портом майна в якості його вкладу за даним договором не змінює правового статусу цього майна - дане майно є державною власністю та закріплено за Портом на праві господарського відання.

У додатку № 1 до договору міститься перелік майна, яке внесено Портом в якості вкладу у спільну діяльність, у тому числі, об`єкти під інвентарними номерами №№ 3346, 3053, 3054, 3319, 3067, 3068, 3072, 3073, 3077, 3273 та інші. Вказані об`єкти є тим самим нерухомим майном, право власності на частку в якому просить визнати позивач у даній справі.

Колегія суддів також звертає увагу на Акт приймання-передачі майна від 01.08.2005, за яким у відповідності до п.п. 5.1, 5.4 договору та Додатку №1 до договору Порт передав, а Підприємство прийняло в якості вкладу Порту у спільну діяльність за договором майно Порта для цілей використання в межах спільної діяльності за наведеним переліком.

При цьому, у п. 2 вказаного Акта приймання-передачі майна, як і у п. 5.4 договору, сторони погодили, що передача Портом майна в якості його вкладу у спільну діяльність за договором не змінює правового статусу даного майна - вказане майно є державною власністю та закріплено за Портом на праві господарського відання.

Тобто, з умов договору та підписаного сторонами Акта приймання-передачі майна вбачається, що спірне майно є державним і передача Портом цього майна в якості вкладу у спільну діяльність за договором не змінює форму власності цього майна з державної на приватну, у зв`язку з чим приватне підприємство не могло набути право власності на вказане майно, яке не було власністю Порту, а закріплено за ним на праві господарського відання.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що спірне майно створене за рахунок вкладу приватного підприємства, а отже, відповідно до ст. 1134 ЦК України є спільною частковою власністю учасників спільної діяльності.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з даним висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Водночас, договором про спільну діяльність не передбачалось набуття Підприємством у власність внесеного в якості вкладу та створеного у результаті спільної діяльності майна.

Судом першої інстанції також не взято до уваги, що спірне майно не може набуватись у приватну власність згідно закону.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

В силу приписів ст. 326 ЦК України, Закону України Про управління об`єктами державної власності правомочності щодо володіння, користування та розпорядження спірними об`єктами державної власності здійснюються Міністерством інфраструктури України.

Відповідно до ч. 2 ст. 145 ГК України зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Згідно з ч. 3 ст. 145 ГК України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, рішень про зміну правового режиму державного майна, яке закріплено за ДП Іллічівський морський торговельний порт , яке в подальшому змінило найменування на ДП МТП Чорноморськ та ДП Адміністрація морських портів України на праві господарського відання, не приймалось, форма власності з державної на приватну не змінювалась.

Відповідно до п. 4.1 Статуту ДП МТП Чорноморськ майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Віддавати в заставу, спільну діяльність, концесію, управління, оренду, а також розпоряджатись в будь-який інший спосіб майном, в т.ч. й тим, що належить до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів Підприємство має право лише за умови дотримання законодавства України та, у випадках ним передбачених, за попередньою згодою Уповноваженого органу управління, на конкурентних засадах.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Механізм та способи відчуження об`єктів державної власності визначає Порядок відчуження об`єктів державної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 № 884) (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 розділу Порядку об`єкти державної власності (далі - майно) - матеріальні активи, які відповідно до законодавства визнаються основними фондами (засобами). Відчуження майна - передача права власності на майно юридичним чи фізичним особам за процедурами та у спосіб, що передбачені цим Порядком.

Дія цього Порядку поширюється на відчуження майна, що передано казенним підприємствам, державним комерційним підприємствам (їх об`єднанням), установам та організаціям (у тому числі у процедурі ліквідації за рішенням суб`єкта управління); майна, переданого Національній та національним галузевим академіям наук у безстрокове безоплатне користування (далі - суб`єкти господарювання) (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законами (далі - суб`єкт управління). Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження з Фондом державного майна.

З матеріалів справи вбачається, що Держава в особі уповноваженого органу - Міністерства інфраструктури України не надавала дозволу на будівництво в рамках спільної діяльності за договором нових об`єктів нерухомості з подальшим відчуженням та набуттям приватним підприємством права спільної часткової власності на таке майно.

Крім того, Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації від 07.07.1999 ДП Іллічівський морський торговельний порт включено до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації.

На виконання наказу Міністерства інфраструктури України Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення Державного підприємства Адміністрація морських портів України від 19.03.2013 № 163, комісією з реорганізації ДП Іллічівський морський торговельний порт та ДП Адміністрація морських портів України 13.06.2013 складено Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань № 482/19.

Згідно з вказаним актом частина майна, яка внесена раніше як вклад ДП Іллічівський морський торговельний порт у спільну діяльність за договором від 22.06.2005, передано ДП Адміністрація морських портів України , зокрема, причал 3 та причал 4.

У Рішенні Господарського суду Одеської області від 27.01.2015 у справі №916/4545/14 за позовом Порту до Підприємства, яким розірвано договір про спільну діяльність в Іллічівському морському торговельному порту (договір простого товариства) № 435-0 від 22.06.2005, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015, судом встановлено наступні обставини, які в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, мають преюдиційне значення для вирішення даної справи.

Так, судом у вказаній справі встановлено, що згідно Акту приймання-передачі № 482/19 від 13.06.2013 та розподільного балансу частина майна, що внесена у якості вкладу ДП Іллічівський морський торговельний порт у спільну діяльність за договором, в тому числі причали № 3-4, 5, 6 були передані ДП Адміністрація морських портів України . Також ДП Адміністрація морських портів України передані гідротехнічні споруди - причали №№ 1,2, які згідно з п/п 5.12.1.1 п. 5.12.1 договору (зі змінами, внесеними додатковою угодою 30.11.2012) ДП Іллічівський морський торговельний порт повинно було передати Підприємству до 01.07.2015 як вклад у спільну діяльність в рамках другого етапу розвитку контейнерного терміналу. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що за Актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 №482/19 або розподільчим балансом будь-які права та обов`язки за договором від 22.06.2005 були передані повністю або в будь-якій частині ДП Адміністрація морських портів України . Сторони підтверджують факт відсутності в цих документах посилання на передачу ДП Адміністрація морських портів України будь-яких прав та обов`язків за договором від 22.06.2005.

Судом у вказаній справі також встановлено, що за ДП Адміністрація морських портів України зареєстровано право господарського відання на об`єкти нерухомого майна, які в якості вкладу ДП Іллічівський морський торговельний порт були передані відповідачеві за договором від 22.06.2005, а саме: причали № 3, 4, загальною площею 8800 кв.м, - витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 23.04.2014 за Ке 20814519, номер запису про інше речове право 5435805, дата реєстрації 25.03.2014; причал № 5, загальною площею 3410 кв.м. - витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 11.04.2014 за № 20391978, номер запису про інше речове право 5324669, дата реєстрації 25.03.2014; причал № 6, загальною площею 3958 кв.м. - витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24.04.2014 за № 20897497, номер запису про інше речове право 5457151, дата реєстрації 25.03.2014; причал № 2, загальною площею 5400 кв.м. - витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12.05.2014 за № 21480110, номер запису про інше речове право 5611315, дата реєстрації 10.04.2014; причал № 1, загальною площею 8458 кв.м. - витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 08.07.2014 за № 23965292, номер запису про інше речове право 6260060, дата реєстрації 18.06.2014.

Відповідно до п. 4, п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України Про морські порти України причали відносяться до гідротехнічних споруд морських портів.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 цього Закону стратегічні об`єкти портової інфраструктури - об`єкти права державної власності - гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів не підлягають приватизації.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ЦК України види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, як можуть належати лише певним власникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Визнання об`єктів, що не підлягають приватизації, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

Відчуження на користь приватної юридичної особи майна підприємства, яке має законодавче обмеження щодо такого відчуження, суперечить вимогам закону.

Тобто майно ДП Іллічівський морський торговельний порт та причали, які на даний час закріплено на праві господарського відання за ДП Адміністрація морських портів України не можуть бути відчужені на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у постановах від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17.

Майно державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, не може належати юридичній особі на праві приватної власності.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17 від 20.03.2019 у справі № 927/735/16.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те. що спірне нерухоме майно є власністю держави в силу закону, є майном з обмеженою оборотоздатністю та має стратегічне значення для держави, а тому приватне підприємство не може набути право власності навіть на частину такого майна.

Крім того, не врахувавши преюдиційне значення обставин, встановлених у судових рішеннях у справі №916/4545/14, суд першої інстанції помилково погодився з розрахунком позивача щодо обрахування його частки (8918/10000) у спірному майні, виходячи з того, що залишкова вартість 11 об`єктів становить 4 538 328,91, серед яких є об`єкти, які не належать ДП МТП Чорноморськ , а перебувають на праві господарського відання у Державного підприємства Адміністрація морських портів України , а саме:

№ з/пІнвентарний номерНазва об`єктуОд. вим.К-тьЗалишкова вартість, грн. 9 4574Причал № 3 (4)м 170 528 160,86 10 14072Причал № 3 (5)м 30 84 726,15 11 4575Причал № 4 (5)м 120 338 904,84 Також суд апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно з постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі №910/16253/15 (№3-323гс16), заяву ДП Іллічівський морський торговельний порт про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2016 у справі № 910/16253/15 задоволено, вказану постанову Вищого господарського суду України скасовано, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у зазначеній справі залишено в силі.

З постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі № 910/16253/15 вбачається, що судом за наслідками розгляду позову ПП КТ Іллічівськ до ДП Іллічівський морський торговельний порт , Міністерства інфраструктури України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів (частини вкладу, витраченої на розвиток інфраструктури Порту, на ремонт і модернізацію існуючого технологічного обладнання Порту та збитків) встановлено, що, по-перше, у пунктах 5.6 і 11.6 договору йдеться про витрати лише стосовно об`єктів нерухомості, по-друге, зазначені об`єкти нерухомості (причали № 3, 4, 5 і 6) на час розірвання договору вибули з господарського відання (володіння та користування) порту, а тому на час пред`явлення позову порт не є особою, яка отримала (набула) покращення нерухомого майна в частині невідокремлюваних поліпшень та зобов`язана відшкодувати їх вартість; пунктами 5.6 і 11.6 договору передбачено повернення (відшкодування) витрат підприємства, проте в позові позивач просить стягнути, зокрема, частину вкладу, а не самі витрати; суд першої інстанції не врахував, що кошти ПП КТ Іллічівськ було витрачено на реконструкцію причалів, та взагалі не звернув уваги на той факт, що на виконання розпорядження КМУ від 04.03.2013 № 133, виданого, у свою чергу, на виконання Закону України Про морські порти України , Міністерством інфраструктури України видано наказ Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення ДП Адміністрація морських портів України від 19.03.2013 № 163, згідно із пунктами 1, 3, 7 якого, прийнято рішення про реорганізацію державних підприємств морського транспорту за переліком згідно з додатком 1, в тому числі ДП Іллічівський морський торговельний порт ; на виконання вимог зазначеного законодавства, частина майна, що була об`єктом спільної діяльності (причали 3-4, 5, 6, в які і було вкладено кошти), передана на баланс іншої юридичної особи - ДП Адміністрація морських портів України , яке у 2014 році здійснило державну реєстрацію права господарського відання на ці причали, які були передані до спільної діяльності за договором № 435-0 від 22.06.2005.

Колегія суддів також враховує пояснення сторін стосовно того, що будівництво ДП МТП Чорноморськ (до 2016 ДП Іллічівський морський торговельний порт ) було розпочато у 1956 році, введено об`єкти портової інфраструктури в експлуатацію та збудовано перші причали у 1958 році. У 1976 році побудований контейнерний термінал порту Іллічівськ. Зазначене є загальновідомим фактом та міститься в мережі Інтернет, зокрема, на офіційному сайті ДП МТП Чорноморськ .

Відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (03.08.2004) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з ч.ч. 1,2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05.08.1992 законодавство не передбачало процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 № 449 Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення (втратила чинність).

Враховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05.08.1992 не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Аналогічна правова позиція стосовно права власності на споруди, збудовані до 05.08.1992 викладена в постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 623/214/17 (провадження № 61-1978св20).

Таким чином, законодавчо були відсутні вимоги щодо реєстрації за Міністерством інфраструктури України права власності на спірне нерухоме майно.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що посилаючись на незаконну реєстрацію за Міністерством інфраструктури України спірних об`єктів портової інфраструктури та видачу останньому свідоцтва на право власності від 05.02.2009, позивач не надає доказів оскарження в судому порядку таких дій відповідача-2. В матеріалах справи відсутні будь-які звернення ПП КТ Іллічівськ до Чорноморської міської ради, адміністративного суду або до іншого уповноваженого органу щодо оскарження Свідоцтва на право власності від 05.02.2009.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та вимоги законодавства, враховуючи недоведеність позивачем факту порушення відповідачами його прав та законних інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, ненадання позивачем жодних доказів, які б підтверджували право спільної часткової власності на спірне нерухоме майно, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання за ПП КТ Іллічівськ права власності на частку в розмірі 8918/10000 в спірному нерухомому майні та витребування з незаконного володіння відповідача-2 на користь позивача частки в розмірі 8918/10000 у праві власності на спірне нерухоме майно, а відтак, позов ПП КТ Іллічівськ до ДП МТП Чорноморськ та Міністерства інфраструктури України не підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідача-1 про пропуск позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог та застосування наслідків такого спливу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вказаної норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на встановлення обставин відсутності порушених прав позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг відповідачів про наявність підстав для скасування додаткового рішення у справі з огляду на неправомірність стягнення з них на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, витрат, пов`язаних з проведенням експертиз та судового збору, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами ч. 1, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що у задоволенні позову у даній справі необхідно відмовити повністю, а також з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів зловживання відповідачами чи їх представниками процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок їх неправильних дій, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів, а відтак, подана ПП КТ Іллічівськ заява про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з ДП МТП Чорноморськ та Міністерства інфраструктури України вказаних судових витрат має бути залишена без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи учасників справи, викладені в апеляційних скаргах та поясненнях, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги ДП МТП Чорноморськ та Міністерства інфраструктури України підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та скасуванням додаткового рішення у справі.

У зв`язку з задоволенням апеляційних скарг та відмовою у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідача-1 у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

З огляду на те, що чинним законодавством не передбачено справляння судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення, яким спір по суті не вирішувався, та зважаючи на те, що оскаржуваним додатковим рішенням вирішувалось питання про розподіл судових витрат, що не стосується суті спору, розподіл судового збору за подання відповідачами апеляційних скарг на додаткове рішення судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269,275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 та Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ та Міністерства інфраструктури України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/6212/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 у справі №910/6212/20 скасувати.

3. Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства Контейнерний термінал Іллічівськ відмовити повністю.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/6212/20 скасувати.

5. Стягнути з Приватного підприємства Контейнерний термінал Іллічівськ (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вул. Транспортна, будинок 10; код ЄДРПОУ 33140204) на користь Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вул. Праці, будинок 6; код ЄДРПОУ 01125672) 866 336 (вісімсот шістдесят шість тисяч триста тридцять шість) грн 76 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

8. Матеріали справи №910/6212/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.04.2021.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз