Постанова

від 29.03.2021 по справі 1/157-09-5588(916/2070/20)

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року м. ОдесаСправа № 1/157-09-5588(916/2070/20) Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

ОСОБА_1 - особисто та адвокат Єпіхіна Ю.О.;

від ОСОБА_2 - адвокат Боярський В.С.;

ОСОБА_3 - особисто;

від АТ "Одесагаз" - адвокат Забарна Ю.М.;

арбітражний керуючий Сніткіна І.А. - особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2020

по справі №1/157-09-5588(916/2070/20)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДДЕТАЛЬ" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Сніткіної І.А.

до 1) ОСОБА_1

2) ОСОБА_2

3) ОСОБА_3

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД-А"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

у межах справи за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю „Буддеталь"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ

У липні 2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДДЕТАЛЬ" (далі - ТОВ "БУДДЕТАЛЬ") в особі ліквідатора арбітражного керуючого Сніткіної І.А., в межах справи про банкрутство ТОВ "БУДДЕТАЛЬ", звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД-А" (далі - ТОВ "СХІД-А") про витребування майна боржник з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування даної заяви арбітражний керуючий із посиланням на приписи ст.ст. 317, 388 ЦК України зазначив, що спірне майна вибуло із володіння боржника поза його волею, що дає йому право витребувати таке майно у його останніх добросовісних набувачів.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачі звернулися до суду із заявами про застосування строків позовної давності, в свою чергу ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" надав до суду заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.11.2020 позов задоволено частково, витребувано із чужого незаконного володіння відповідачів на користь ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" частки нежитлових будівель та споруд, скасовано державну реєстрацію права спільної часткової власності відповідачів на нежитлові будівлі та споруди та припинено право власності, тощо.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку в судовому порядку скасовано рішення суду, на підставі якого спірне майно вибуло з власності ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" поза його волею, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача та необхідність витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідачів, які є добросовісними набувачами, оскільки майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, а тому на думку суду першої ін6станії, в цій частині вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності, та заяви позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності суд першої інстанції зазначив, що причини пропуску строку позовної давності в даному випадку пов`язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від позивача, а й від обставин, які знаходяться поза межами його контролю, зокрема, з фактом прийняття Господарським судом Одеської області та Суворовським районним судом м. Одеси відповідних позовних заяв позивача до відповідача та їх розгляду судом впродовж тривалого строку до закриття провадження у справі, а також з фактом передання справи Суворовським районним судом м. Одеси до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про задоволення клопотання ТОВ "Буддеталь" та поновлення пропущеного строку позовної давності.

Щодо заявленої позивачем вимоги про скасування записів державного реєстратора про право власності за відповідачами на спірне майно, місцевий господарський суд дійшов висновку, що такі вимоги є похідними від вимог про витребування майна, щодо яких здійснено висновок про задоволення позовних вимог, однак підлягають задоволенню частково, оскільки на час ухвалення рішення у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права чинним законодавством не передбачено, тому такий спосіб судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права не є належним. Однак, враховуючи необхідність захисту прав позивача та тривале намагання повернути нерухоме майно до ліквідаційної маси протягом 10 років, що унеможливлює погашення вимог кредиторів у справі про банкрутство, місцевий господарський суд визнав за необхідне частково задовольнити позовні вимоги в силу приписів ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та скасувати державну реєстрацію про право власності за відповідачами на спірне майно з одночасним припиненням права власності.

З приводу вимоги позивача про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно за ТОВ "Буддеталь", суд першої інстанції зазначив, що задоволенню зазначена вимога не підлягає, оскільки право ТОВ "Буддеталь" не порушено.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулися ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з апеляційними скаргами.

ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2020 по справі №1/157-09-5588(916/2070/20) та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх обставин справи та таким, що порушує норму прямої дії зазначену у ст. 41 Конституції України, з огляду на таке.

Так, за твердженням апелянта, він набув право власності на спірне нерухоме майно, у відповідності до оплатного договору купівлі продажу з ТОВ Стимул Плюс , яке йому належало на підставі свідоцтва про право власності. Доводи про недобросовісне набуття ОСОБА_2 права власності з огляду на незаконне набуття ТОВ Стимул Плюс права власності на нежитлові будівлі, на переконання апелянта є безпідставними та не знайшли свого підтвердження, оскільки, як станом на час набуття права власності, так й на теперішній час, відсутні будь-які рішення суду, що б спростовувало законність набуття ТОВ Стимул Плюс права власності на спірне нерухоме майно.

Апелянт вважає, що всупереч ст. 86 ГПК України, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не прийняв до уваги, що арбітражний керуючий у 2013 році вже зверталася до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним правочину вчиненого ФОП Абрамович Л.О. щодо передачі спірного майна до статутного фонду ТОВ Стимул Плюс , тощо, за результатами розгляду вказаного позову Господарським судом Одеської області прийнято рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Наголошує скаржник й на порушенні судом першої інстанції приписів ст. 267 ЦК України, оскільки ТОВ БУДДЕТАЛЬ з 18.09.2009 було відомо, що право власності на спірне майно перейшло до інших осіб. При цьому, закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи, а тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

За твердженням скаржника, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно. Тому, на переконання апелянта, доводи позивача про те, що право звернення з віндикаційним позовом до останнього власника майна виникло з 05.10.2017, оскільки саме цієї дати відповідачі стали власниками майна, є необґрунтованими і незаконними, що не було враховано судом першої інстанції.

За твердженням скаржника, підставою звернення до суду позивач зазначає постанову Вищого господарського суду України від 06.07.2010, однак із з позовною заявою позивач звернувся до суду лише в липні 2020.

Апелянт стверджує про неможливість застосування до спірних правовідносин вимог ст. 264 ЦК України щодо переривання позовної давності, оскільки поза увагою суду першої інстанції залишилося, те що ще в 2013 році ТОВ БУДДЕТАЛЬ зверталось до суду з вимогами до ТОВ СТИМУЛ ПЛЮС про витребування майна, та отримало відмову у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. А подальші, як вважає апелянт, необґрунтовані та безпідставні заяви про витребування майна були відхилені з підстав порушення підсудності.

Скаржник також зазначає, що ТОВ БУДДЕТАЛЬ з 2009 року було відомо про те, що спірне майно вибуло із його володіння, а тому строк звернення до суду з вимогами про витребування майна від добросовісних набувачів пропущено, а позивач не надав жодних доказів на підтвердження поважності його пропуску, а тому, як вважає скаржник, суд першої інстанції безпідставно визнав поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності.

Крім того скаржник вважає, що місцевим господарським судом порушено приписи ч.2 ст. 237 ГПК України у зв`язку із виходом за межі заявлених позовних вимог, оскільки ТОВ БУДДЕТАЛЬ у своїй заяві не заявляло вимогу про припинення права власності відповідачів. При цьому, зазначаючи про намагання ТОВ БУДДЕТАЛЬ протягом 10 років відновити порушене права, суд першої інстанції, на думку апелянта, залишив поза увагою права ОСОБА_2 та інших власників, які придбали спірне майно за оплатними договорами та є добросовісними набувачами.

ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 10.11.2020 у справі №1/157-09-5588(916/2070/20) в частині задоволення позову, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ Буддеталь відмовити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню з огляду на таке.

Так, апелянт зазначає, що погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами та обставинами справи підтверджується вибуття з володіння боржника власного майна поза його волею та на незаконних підставах, оскільки до вибуття майна призвело судове рішення, яке згодом було скасовано судом касаційної інстанції. Установлення цього факту, на переконання скаржника, є достатнім для того, щоб у ТОВ Буддеталь виникли правові підстави для витребування спірного нерухомого майна із володіння останніх набувачів в порядку статті 388 ЦК України. З огляду на що, апелянт відзначає, що погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для звернення ліквідатором боржника до суду з позовом, який є предметом розгляду цієї справи.

Разом з цим, апелянт вважає, що у задоволенні заявлених вимог має бути відмовлено через пропуск заявником строків позовної давності про застосування яких заявлено відповідачами під час розгляду справи у суді першої інстанції. Так, апелянт із посиланням на висновки Верховного Суду зазначає, що початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно. Таким чином, оскільки право власності боржника на спірне майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли ТОВ Буддеталь довідалось або могло довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи.

На переконання апелянта, позивачу було відомо про порушення його прав принаймні з дати прийняття Вищим господарським судом України постанови від 06.07.2010 по справі про банкрутство ТОВ Буддеталь , і щонайменше з цієї дати починає перебіг строку позовної давності для звернення з даним позовом. В той же час, з позовом, який є предметом розгляду цієї справи, ліквідатор ТОВ Буддеталь арбітражний керуючий Сніткіна I.A. звернулась лише у липні 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності. При цьому, подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами, на переконання апелянта, не перериває перебігу строку позовної давності.

На переконання скаржника, через невірне обрання в 2013 році ТОВ Буддеталь способу захисту порушеного права відповідачі у цій справі, зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які придбали частки у спірному нерухомому майні у вересні 2016 року на підставі оплатних нотаріально посвідчених правочинів та які в розумінні частини першої статті 388 ЦК України є добросовісними набувачами такого майна, не можуть зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення їх в 2020 році права власності на відповідне майно.

Окрім того, за твердженням апелянта, суд першої інстанції розглянув та задовольнив клопотання ліквідатора ТОВ Буддеталь Сніткіної I.A. про поновлення пропущеного строку позовної давності, в той час як позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу.

Апелянт також наголошує, що об`єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначене майно, яким є приміщення, будівля, споруда, майновий комплекс тощо. В свою чергу, частка у спільному майні не може вважатися індивідуально визначеним майном, що вказує на те, що позивач невірно визначив предмет позову, проте не дивлячись на вказане суд першої інстанції дійшов висновку про можливість задоволення зазначених позовних вимог.

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2020 року по справі №1/157-09-5588 (916/2070/20) в частині витребування майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (1/20 та 1/6 частини нежитлових будівель) та скасування державної реєстрації скасувати та постановити нове рішення в цій частині, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ Буддеталь до ОСОБА_3 щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації відмовити в повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та не відповідності встановленим обставинам справи.

Так, щодо початку перебігу строку позовної давності апелянт вважає, що строк позовної давності для ТОВ Буддеталь почався моментом укладення договору іпотеки від 07.05.2008 року та розпочався на наступний день - 08.05.2008, а тому строк сплив 08.05.2011.

До того є, як зазначає скаржник, під час прийняття рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 ТОВ Буддеталь не заперечував щодо позовних вимог щодо визнання права власності на нежитлові приміщення, які належали ТОВ Буддеталь , за іншою особою, а саме ФОП Абрамович Л.О. Таким чином, вже під час проголошення даного рішення ТОВ Буддеталь чітко знало, що спірне майно вибуло з його власності і відповідно мало можливість захистити свої законні права. Відтак, на переконання апелянта, якщо рахувати початок позовної давності з моменту проголошення рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009, в якому ТОВ Буддеталь приймало участь та не заперечувала щодо задоволення позовних вимог, то строк позовної давності розпочався 19.09.2009 та сплив 19.09.2012.

Також, на переконання скаржника, посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на те, що строк позовної давності перервався 22.05.2013 року та почав заново з 23.05.2013 року є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо переривання строку позовної давності подачею арбітражним керуючим позову до Суворовського районного суду 12.12.2017 року, апелянт із посиланням на приписи п. 3 ст. 7 Кодексу України з процедури банкрутства зазначає, що Суворовський районний суд м. Одеси мав би надіслати справу до Господарського суду Одеської області, який, у свою чергу, мав би прийняти її та розглянути. Однак, 15.07.2019 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси позовна заява була залишена без розгляду у зв`язку із заявою арбітражного керуючого. У зв`язку з таким обставинами, апелянт вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано та помилково стверджує, що строк позовної давності перервався у зв`язку із зверненням ліквідатора до Суворовського районного суду м. Одеси та в подальшому залишенні позовної заяви без розгляду за клопотанням самого ліквідатора, оскільки імперативними приписами ч. 1 ст. 265 ЦК України визначено, що залишення позову без розгляду не перериває строку позовної давності.

Щодо поважності причин пропуску строку позовної давності скаржник вказує, що ТОВ Буддеталь не навело будь-яких поважних причин, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали йому звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та не надано суду докази, що підтверджують існування цих обставин.

Апелянт також наголошує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що майно вибуло поза волею власника та на підставі ст. 388 ЦК України воно може бути витребувано від добросовісного набувача, однак аналізуючи рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009, на думку апелянта, можна зробити висновок про те, що ТОВ Буддеталь бажало щоб майно перейшло у власність ФОП Абрамович Л.О., воно не заперечувало щодо задоволення позовних вимог, що знайшло своє підтвердження в рішенні суду. Крім того, ТОВ Буддеталь підтвердило підписання відповідного іпотечного договору від 07.05.2008. Таким чином, як вважає скаржник, ТОВ Буддеталь мало волю на вибуття майна із своєї власності та передачі його іншій особі. Крім того, після прийняття Вищим господарським судом України постанови від 06.07.2010 року, ТОВ Буддеталь не здійснило жодних дій задля унеможливлення подальшої передачі спірного майна у власність інших осіб. У зв`язку з такими обставинами, твердження суду першої інстанції, що нежитлові приміщення вибули із власності ТОВ Буддеталь поза волею власника, на думку апелянта, ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права і тому висновки суду, які викладені в рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №1/157-09-5588(916/2070/20) за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2020, об`єднано апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2020 у справі №1/157-09-5588(916/2070/20) в одне апеляційне провадження та призначено їх до сумісного розгляду на 25.02.2021.

18.02.2021 судом апеляційної інстанції отримано відзив ліквідатора ТОВ Буддеталь на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в якому товариство просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своїх заперечень ТОВ Буддеталь зазначає, що нікчемність договору іпотеки від 07.05.2008, скасування судового рішення про визнання права власності на спірне майно за ФОП Абрамович Л.О. є доказом того, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею, а подальше відчуження такого майна дає право позивачу витребувати майно у його останніх добросовісних набувачів на підставі статті 388 ЦК України.

ТОВ Буддеталь наголошує, що матеріалами та обставинами справи підтверджується вибуття з володіння товариства власного майна поза його волею та на незаконних підставах, оскільки до вибуття майна призвело не укладення договору іпотеки, а винесення судом рішення щодо визнання його дійсним та визнання права власності за іпотекодержателем, яке в подальшому судом було скасовано, а сам правочин - договір іпотеки від 05.08.2008 не тягне правових наслідків з дня його вчинення, в тому числі й переходу на його підставі права власності.

За твердженням ТОВ Буддеталь оскаржуваним рішенням визнано факти переривання позовної давності, відповідно до статті 264 ЦК України та поновлено строк позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду відповідають усталеній судовій практиці з даного питання.

Твердження апелянта щодо виходу за межі позовних вимог при ухваленні оскаржуваного судового рішення в частині припинення права власності відповідачів на спірне майно, на переконання ТОВ Буддеталь не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки в резолютивній частині рішення суду відсутній відповідний зміст. Право власності за відповідачами фактично припиниться після набрання рішенням суду чинності внаслідок задоволення віндикаційного позову ліквідатора та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Також, 18.02.2021 судом апеляційної інстанції отримано відзив ліквідатора ТОВ Буддеталь на апеляційну скаргу ОСОБА_3 в якому товариство просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своїх заперечень боржник зазначає, що твердження скаржник про початок перебігу строку позовної давності з моменту укладення договору іпотеки є помилковим, оскільки такий правочин є нікчемним. Боржник наголошує, що вибуття з володіння ТОВ БУДДЕТАЛЬ власного майна поза його волею відбулося не у зв`язку з укладення договору іпотеки, а винесення судом рішення щодо визнання його дійсним та визнання права власності за іпотекодержателем, яке в подальшому було скасовано.

Боржник зазначає, що оскаржуваним рішенням визнано факти переривання позовної давності, відповідно до статті 264 ЦК України та поновлено строк позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України. На переконання боржника, встановлення фактів переривання та поновлення позовної давності здійснено у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають усталеній судовій практиці з даного питання.

22.02.2021 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційні скарги від ПАТ ОДЕСАГАЗ в якому товариство просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень ПАТ ОДЕСАГАЗ зазначає, що в даному випадку, майно вибуло з володіння власника ТОВ Буддеталь на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009, яке в подальшому було скасовано постановою Вищого господарського суду України 06.07.2010 року, вибуло з володіння власника поза його волею, у зв`язку з чим підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на підставі положень ст.388 ЦК України.

Щодо строків позовної давності ПАТ ОДЕСАГАЗ вказує, що вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, Господарський суд Одеської області з огляду на положення ст.13 ЦК України враховував добросовісність поведінки позивача - ТОВ Буддеталь та поведінку відповідачів протягом строку в якому вони є набувачами спірного майна. Судом першої інстанції при ухваленні рішення враховано практику про позовну давність протягом усього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, приймаючи характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання а також, надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

ПАТ ОДЕСАГАЗ вважає, що враховуючи всю хронологію вчинення дій ТОВ Буддеталь щодо повернення майна, яке вибуло з його володіння поза його волі, з урахування сталої практики Верховного Суду, на момент звернення з позовною заявою пропущено строк позовної давності на 1 рік 6 місяців, а не 10 років як на тому наполягають відповідачі. До того ж, позивач весь час намагався захистити своє право і спрямовував реальні дії на його захист, а також тривалий час вважав, що його права будуть відновлені та захищенні в судовому порядку, а відповідно це є підставою для визнання причин пропуску строку позовної давності поважною та відповідно відновлення. До одного із фактору поважності причин можна віднести перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, а також не вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу за ініціативою саме позивача, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах, оскільки позивач весь цей час вчиняв дії щодо повернення майна і в кожному конкретному провадженні змінюючи статус відповідача інша сторона, змінювала підсудність даного спору, або в норми процесуального права вносились зміни якими врегульовувався процес розгляду даної категорії справ яка була відмінна від попередньої.

З урахуванням наведеного ПАТ ОДЕСАГАЗ вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції всебічно і в повному обсязі надав оцінку причин пропуску строку позовної давності у спорі що вирішив та дійшов правильного висновку про визнання таких причин поважними, а відповідно розглянув спір по суті та виніс рішення на користь боржника.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 розгляд справи призначено на іншу дату, а саме 16.03.2021 у зв`язку із перебуванням колегії суддів у відпустці.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 розгляд справи призначено на іншу дату, а саме 29.03.2021 у зв`язку із перебуванням судді Мишкіної М.А. у відпустці.

Під час судового засідання від 29.03.2021 представники ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтримали вимоги за апеляційними скаргами та просили їх задовольнити.

Арбітражний керуючий Сніткіна І.А. та представник ПАТ ОДЕСАГАЗ надали пояснення у відповідності до яких просять залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Постановою Господарського суду Одеської області від 07.12.2009 визнано банкрутом ТОВ "Буддеталь", відкрито ліквідаційну процедуру, тощо.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.05.2018 призначено ліквідатором ТОВ „Буддеталь" арбітражного керуючого Сніткіну Ірину Анатоліївну.

21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, відповідно до ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За приписами ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів до забезпечення його збереження, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством, аналізує фінансове становище банкрута, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться в третіх осіб.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції, арбітражний керуючий Сніткіна І.А. зазначила, що 07.05.2008 між Фізичною особою - підприємцем Абрамович Л.О. (позикодавець) та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі 700000 грн, а Позичальник, в свою чергу, зобов`язується повернути суму позики, з урахуванням індексу інфляції, до 07.05.2009.

На виконання умов вказаного договору позики між ФОП Абрамович Л.О. та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" було укладено договір іпотеки, яким забезпечено виконання останнім як іпотекодавцем його обов`язків перед позикодавцем, Предметом іпотеки визначено нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м., розташованими за адресою: АДРЕСА_1, а саме: адміністративна будівля літ. "А", 1/2 гуртожитку літ. "В", складів літ. "Б", "Е", печей літ. "Ж", "К", трансформаторів літ. "Н", "М", "О", цехів літ. "Ц". "Р", "3", гаражу літ. "Г", вбиральні літ. С".

Дані обставини також встановлені у рішенні Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 по справі №15/131-09-4188.

Так, ФОП Абрамович Л.О. звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ „Буддеталь" в якій, з урахуванням уточнень, просила визнати дійсним договір іпотеки від 07.05.2008 укладений між ФОП Абрамович Л.О. та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" визнати за ФОП Абрамович Л.О. право власності на нежилі будівлі та споруди, що в цілому складаються з адміністративної будівлі літ. „А", 1/2 гуртожитку літ. „В", складів літ. „Б", „Е", печів літ. „Ж", „К", трансформаторів літ. „Н", „М", „О", цехів літ. „Ц", „Р", „З", гаражу літ. „Г", вбиральні літ. „С" загальною площею 6453,6 кв.м., та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належали ТОВ „Буддеталь", в рахунок погашення боргових зобов`язань ТОВ „Буддеталь", що виникли з договору позики б/н від 07.05.2008 та договору іпотеки б/н від 07.05.2008.

В обґрунтування свої вимог ФОП Абрамович Л.О. послалась на те, що ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" у порушення взятих на себе договірних зобов`язань не повернув отримані за договором позики грошові кошти та ухиляється від нотаріального посвідчення договору іпотеки.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 по справі №15/131-09-4188 позов ФОП Абрамович Л.О. задоволено, визнано дійсним договір іпотеки б/н від 07.05.2008 укладений між ФОП Абрамович Л.О. та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ", визнано за ФОП Абрамович Л.О. право власності на нежилі будівлі та споруди, що в цілому складаються з адміністративної будівлі літ. „А", 1/2 гуртожитку літ. „В", складів літ. „Б", „Е", печів літ. „Ж", „К", трансформаторів літ. „Н", „М", „О", цехів літ. „Ц", „Р", „З", гаражу літ. „Г", вбиральні літ. „С" загальною площею 6453,6 кв.м, та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які належали ТОВ "БУДДЕТАЛЬ", в рахунок погашення боргових зобов`язань ТОВ "БУДДЕТАЛЬ", що виникли відповідно до договору позики б/н від 07.05.2008 та договору іпотеки б/н від 07.05.2008.

У подальшому ФОП Абрамович Л.О. вказане нерухоме майно передала як внесок до статутного фонду ТОВ "Стимул Плюс", якому Виконавчим комітетом Одеської міської ради було оформлено та видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 01.02.2010, що було встановлено судами першої та апеляційної інстанції у рішеннях по справі №916/1319/13.

Однак, постановою Вищого господарського суду від 06.07.2020 рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 по справі №15/131-09-4188 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи №26-15/131-09-4188, ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2014 позовну заяву ФОП Абрамович Л.О. залишено без розгляду.

Як вбачається зі змісту судових рішень по справі №916/1319/13, у травні 2013 року ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" в особі ліквідатора Колмикової Т.О. звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсним правочину в порядку п.10 ст.17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в якому просило визнати недійсним договір іпотеки від 07.05.2008, укладений між ФОП Абрамович Л.О. та ТОВ "Буддеталь", за яким право власності на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6 453,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, перейшло від ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" до ФОП Абрамович Л.О., визнання недійсним правочину, вчиненого ФОП Абрамович Л.О. щодо передачі вказаного майна до статутного фонду ТОВ "СТИМУЛ ПЛЮС" та виключення його зі статутного фонду відповідача та визнання недійсним свідоцтва на право власності та скасування державної реєстрації права власності ТОВ "СТИМУЛ ПЛЮС" на зазначені будівлі.

В обґрунтування заявлених вимог ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" в особі ліквідатора Колмикової Т.О. зазначило що, відповідно до ст.220 ЦК України, спірний договір іпотеки є нікчемним, в силу недодержання сторонами договору вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, а отже не породжує для його сторін ніяких прав та обов`язків. Крім того, враховуючи скасування постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2010 рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 по справі №15/131-09-4188 про визнання договору дійсним та визнання права власності, подальші дії ФОП Абрамович Л.О. щодо передачі майна, яке виступало предметом іпотеки, до статутного фонду ТОВ СТИМУЛ ПЛЮС , а також реєстрація за товариством права власності на це майно є незаконними.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.10.2014 по справі №916/1319/13, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2015, в задоволені позову ТОВ "Буддеталь" до ФОП Абрамович Л.О. та ТОВ "СТИМУЛ ПЛЮС" відмовлено у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Як вбачається зі змісту рішень по справі №916/3314/15, у серпні 2015 ТОВ „Буддеталь" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „Стимул Плюс" про витребування майна, а саме нежитлових будівель та споруд, загальною площею 6453,6 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.09.2015 у справі №916/3314/15 позовні вимоги задоволено повністю, витребувано від ТОВ „Стимул Плюс на користь ТОВ „Буддеталь нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 6453,6 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 рішення Господарського суду Одеської області від 22.09.2015 у справі №916/3314/15 скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В мотивах вказаної постанови суд апеляційної інстанції встановив, що даний спір не може бути вирішений господарським судом, оскільки відповідачами по даній справі мають бути фізичні особи, яким на час розгляду справи належить спірне майно. До того ж, позов про витребування спірного майна пред`явлений до особи, у володінні якої це майно перебувало, проте на момент розгляду справи в суді першої інстанції було відсутнє, а тому у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

31.05.2016 ліквідатор ТОВ „Буддеталь" арбітражний керуючий Дєчева О.М. звернулася до Господарського суду Одеської області із заявою про витребування майна в межах справи про банкрутство ТОВ „Буддеталь" в якій просила визнати право власності за ТОВ „Буддеталь" на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , видане 01.02.2010 Виконавчим комітетом Одеської міської ради та витребувати у ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.10.2017 по справі №1/157-09-5588 провадження по заяві ліквідатора ТОВ „Буддеталь" арбітражного керуючого Дєчевої О.М., з урахуванням уточнень від 27.09.2017 та від 31.05.2017 по справі №1/157-09-5588 - припинено, оскільки чинною на той момент редакцією Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не передбачено розгляду заяв про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах провадження у справі про банкрутство, а суб`єктний склад сторін по заяві не відповідає вимогам ст. 1 ГПК України, оскільки заяву подано до фізичних осіб, наслідком чого є неможливість вирішення даного спору в порядку господарського судочинства.

В подальшому, як вбачається зі змісту ухвал Суворовського районного суду м. Одеси по справі №523/17179/17, ТОВ Буддеталь звернулося до районного суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в якому просило визнати право власності на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та витребувати дане майна з незаконного володіння відповідачів.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15.07.2020 по справі №523/17179/17 позов ТОВ Буддеталь залишено без розгляду з огляду на клопотання ліквідатора поданого на підставі ст. 257 ЦПК України.

У липні 2020 ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Сніткіної І.А., в межах справи про банкрутство ТОВ "БУДДЕТАЛЬ", звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та далі - ТОВ "СХІД-А" про витребування майна боржник з чужого незаконного володіння.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_3 , у окремій заяві по справі, та ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву просили застосувати у справі №1/157-09-5588(916/2070/20) строки позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні заяви.

В обґрунтування даної заяви відповідач зазначив, що початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист порушеного права, пов`язується з моментом, коли ТОВ Буддеталь довідалося або могло довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи. Так, постанова суду касаційної інстанції, якою встановлено незаконність вибуття майна із володіння позивача була прийнята 06.07.2010, однак із даним позовом про витребування майна ТОВ Буддеталь звернулося до суду лише в грудні 2017.

В свою чергу, ліквідатор ТОВ Буддеталь арбітражний керуючий Сніткіна І.А. звернулася до суду першої інстанції із заявою в якій просила визнати поважними причини пропуску строку позовної давності на пред`явлення позову ТОВ Буддеталь про витребування майна боржника з чудового незаконного володіння в обґрунтування якого зазначила, що перебування справ із захисту права власності ТОВ БУДДЕТАЛЬ на спірне нерухоме майно у провадженні судових органів, вчиненим в них передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припиненим цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин, на переконання заявника, є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні предмету або підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Посилаючись на неодноразове звернення до судів за захистом порушеного права, позивач наголошує, що подані позови давали наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку. При цьому, звернення позивача до господарського суду Одеської області з даною позовною заявою через однин день після того, як йому повернуто його позовну заяву із Суворовського районного суду м. Одеси, у зв`язку з тим, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, на переконання апелянта, є підставою для визнання, що позивачем пропущено строк з поважних причин.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, встановив факт переривання строку позовної давності та визнав поважними підстави для поновлення строку позовної давності.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа/суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного/господарського законодавства.

За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Аналіз положень ст. 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі. Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а ст. 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Стаття 388 ЦК України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача, а саме визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто наявність у власника права на витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, зокрема, викладеним у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Як вже було зазначено вище, не заперечується сторонами та було встановлено у рішеннях судів, 07.05.2008 між ФОП Абрамович Л.О. (позикодавець) та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі 700000 грн., а Позичальник, в свою чергу, зобов`язується повернути суму позики, з урахуванням індексу інфляції, до 07.05.2009.

На виконання умов вказаного договору позики ФОП Абрамович Л.О. та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" уклали договір іпотеки, яким забезпечено виконання останнім як іпотекодавцем його обов`язків перед позикодавцем, Предметом іпотеки визначено нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м., розташованими за адресою: АДРЕСА_1, а саме: адміністративна будівля літ. "А", 1/2 гуртожитку літ. "В", складів літ. "Б", "Е", печей літ. "Ж", "К", трансформаторів літ. "Н", "М", "О", цехів літ. "Ц". "Р", "3", гаражу літ. "Г", вбиральні літ. С".

Згідно з ч. 1 ст. 577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно договір застави підлягає нотаріальному посвідченню

Проте, нотаріальне посвідчення вказаного іпотечного договору від 07.05.2008 р. не відбулось.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зі змісту частини третьої статті 640 ЦК України, чинною на момент виникнення спірних відносин, вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення, або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст.216 ЦК України).

Отже, враховуючи недотримання сторонами договору іпотеки від 07.05.2008 р. вимог законодавства щодо його нотаріального посвідчення, такий договір є нікчемним, а його положення не мають юридичної сили і не можуть породжувати для сторін правових наслідків і відповідних прав та обов`язків.

У серпні 2009 року ФОП Абрамович Л.О. звернулась з позовом до суду про визнання договору іпотеки від 07.05.2008 дійсним та про визнання за нею права власності на спірне майно, яке є предметом іпотеки, який було задоволено рішенням Господарського суду Одеської області від 18.09.2009р. у справі № 15/131-09-4188.

Отже, належні ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 вибули з його власності в результаті прийняття рішення Господарським судом Одеської області від 18.09.2009 у справі №15/131-09-4188.

У подальшому ФОП Абрамович Л.О. вказане нерухоме майно передала як внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул Плюс", якому Виконавчим комітетом Одеської міської ради було оформлено та видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 01.02.2010.

06.07.2010 постановою Вищого господарського суду України у справі №15/131-09-4188 рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2014 у справі №26-15/131-09-4188 позовну заяву ФОП Абрамович Л.О. залишено без розгляду.

Наразі, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №229138369 від 22.10.2020р. майно, а саме нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 належать на праві власності ТОВ "СХІД-А" (313/1000), ОСОБА_1 (1/20), ОСОБА_3 (1/20), ТОВ "СХІД-А" (1/15), ОСОБА_1 (1/6), ОСОБА_3 (1/6), ОСОБА_2 (187/1000).

За змістом ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. (провадження №6-251цс15). Такий же висновок неодноразово підтриманий Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05.12.2018р. (провадження №14-247цс18 та №14-179цс18) та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2020р. у справі №201/11390/17.

До того ж, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків (відповідні правові позиції викладені також у постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15, від 24.06.2015 у справ № 3-231гс15)

Відтак, враховуючи скасування судом касаційної інстанції рішення суду, на підставі якого спірне майно вибуло з власності ТОВ "БУДДЕТАЛЬ", слід вважати, що таке майно вибуло із власності ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" поза його волею. А тому, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими.

Однак колегія суддів вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності, що відповідно є підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Для суб`єкта підприємницької діяльності, як сторони правочину (договору), днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Така правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18.

У розвиток наведених позицій у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.03.2020, у справі № 10/5026/995/2012 сформовано висновок про те, що у разі пред`явлення позову у межах справи про банкрутство як особою, право якої порушене (боржником), так і в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою (арбітражним керуючим) перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила; оскільки в протилежному випадку має місце безпідставне наділення арбітражного керуючого як особи, що у справі про банкрутство діє від імені боржника, особливим статусом з наданням тим самим боржнику як носію права у спорі не передбаченої нормами закону переваги перед іншими учасниками цього спору у захисті своїх прав та інтересів, зокрема, обмежує протилежну сторону спору у захисті своїх прав та інтересів щодо предмета спору, і, відповідно, ставить її у нерівне становище перед суб`єктом звернення - боржником/арбітражним керуючим.

Відтак враховуючи, що ані Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (положення якого втратили чинність), ані чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником), Верховний Суд акцентував, що при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство, так і дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні положення стосовно позовної давності.

Отже визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).

У постанові від 26.11.2019 справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Отже початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17.

Суд зазначає, що оскільки право власності боржника на спірне майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" довідалося або могло довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи.

Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 у справі № 15/131-09-4188 було визнано дійсним договір іпотеки укладений між ФОП Абрамович Л.О. та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ", а також визнано за нею справо власності на спірне майно. Отже, з моменту прийняття такого рішення ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" було обізнано про вибуття спірного майна з його власності.

Однак, 06.07.2010 постановою Вищого господарського суду України у справі №15/131-09-4188 рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначене свідчить про те, що позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату - 06.07.2010.

Колегія суддів також відзначає, що представник ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" брав участь у розгляді справи №15/131-09-4188, а тому був обізнаний із результатами прийнятих рішень по цій справі.

Тому доводи позивача про те, що він дізнався про порушення права щодо свого майна лише у 2017 році, коли відповідачі стали співвласниками спірного майна, є необґрунтованими, не відповідають обставинам справи та не узгоджуються із наведеними вище висновками суду апеляційної інстанції.

Відтак, враховуючи те, що постанова Вищого господарського суду України набрала законної сили з моменту її проголошення, перебіг строку позовної давності почався з наступного дня, тобто з 07.07.2010 та відповідно сплив 07.07.2013.

Між тим, як свідчать наявні матеріали справи, із позовом до відповідачів про витребування майна з чужого незаконного володіння ТОВ "Буддеталь" звернулось з позовом до Суворовського районного суду м. Одеси лише 12.12.2017, тобто із пропуском строку позовної давності більш ніж на чотири роки, а із позовом за результатами розгляду якого було прийнято оскаржуване рішення у липні 2020.

Під час розгляду справи у Суворовському районному суді м. Одеси набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, згідно з статтею 7 вказаного Кодексу спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Відповідно до п. 3 цієї ж статті матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15.07.2020 по справі №523/17179/17 позов ліквідатора залишено без розгляду з огляду на подане ліквідатором клопотання на підставі ст. 257 ЦПК України.

17.07.2020 ліквідатор ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство ТОВ "БУДДЕТАЛЬ".

Колегія суддів зазначає, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу" (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Відповідно до частин другої та третьої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З огляду на наведене судова колегія вважає, що хоч заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, проте, пропуск позивачем позовної давності на звернення із такими позовними вимогами зумовлює відмову у його задоволенні.

Судова колегія вважає помилковими твердження суду першої інстанції з приводу переривання строку позовної давності з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц та від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17).

За змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв`язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

Отже перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 916/521/18).

Так, у травні 2013 року ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" в особі ліквідатора Колмикової Т.О. звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсним правочину в порядку п.10 ст.17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в якому просило визнати недійсним договір іпотеки від 07.05.2008, укладений між ФОП Абрамович Л.О. та ТОВ "Буддеталь", за яким право власності на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6 453,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, перейшло від ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" до ФОП Абрамович Л.О., визнання недійсним правочину, вчиненого ФОП Абрамович Л.О. щодо передачі вказаного майна до статутного фонду ТОВ "СТИМУЛ ПЛЮС" та виключення його зі статутного фонду відповідача та визнання недійсним свідоцтва на право власності та скасування державної реєстрації права власності ТОВ "СТИМУЛ ПЛЮС" на зазначені будівлі.

В обґрунтування заявлених вимог ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" в особі ліквідатора Колмикової Т.О. зазначило що, відповідно до ст.220 ЦК України, спірний договір іпотеки є нікчемним, в силу недодержання сторонами договору вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, а отже не породжує для його сторін ніяких прав та обов`язків. Крім того, враховуючи скасування постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2010 рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 по справі №15/131-09-4188 про визнання договору дійсним та визнання права власності, подальші дії ФОП Абрамович Л.О. щодо передачі майна, яке виступало предметом іпотеки, до статутного фонду ТОВ СТИМУЛ ПЛЮС , а також реєстрація за товариством права власності на це майно є незаконними.

В той же час, звертаючись із позовом у липні 2020 ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" просило витребувати майна боржника з чужого незаконного володіння, оскільки спірне майна вибуло із володіння боржника поза його волею, що дає йому право витребувати таке майно у його останніх добросовісних набувачів.

Відтак, із змісту заявних позовних вимог, підстав звернення із даним позовом, вбачається, що вказана позовна заява містила інші матеріально-правові підставі, ані ж позовна заява подана у липні 2020 та за результатами розгляду якої прийнято оскаржуване рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про відсутність у цій справі обставин переривання строків позовної давності на звернення ліквідатора з віндикаційним позовом до суду, оскільки відповідні обставини могли б мати місце за умови пред`явлення особою, право якої порушено, позову з тим самим предметом спору та матеріально-правовими підставами, тоді як у даному випадку позов поданий у травні 2013 містив матеріально-правові підстави відмінні від тих, що заявлені у позові з приводу якого прийнято оскаржуване рішення.

Відтак, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції з приводу того, що подання ліквідатором ТОВ "Буддеталь" позову у травні 2013 перериває строк позовної давності.

Не перериває позовної давності й звернення позивача 10.08.2015 до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „Стимул Плюс" про витребування спірного майна оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції по справі №916/3314/15 такий позов пред`явлений до особи, у володінні якої це майно перебувало, проте на момент розгляду справи в суді першої інстанції було відсутнє, та оскільки наразі таке майно належить фізичним особам, які й мають бути відповідачами, такий спір не може бути вирішений господарським судом.

Враховуючи такі висновки суду апеляційної інстанції по справі №916/3314/15, зокрема щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача, строк позовної давності у зв`язку із поданням позову у серпні 2015 не переривався.

Також, не свідчить про переривання позовної давності й подання 31.05.2016 ліквідатором ТОВ „Буддеталь" арбітражним керуючим Дєчевою О.М. заяви про витребування майна в межах справи про банкрутство, оскільки ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.10.2017 по справі № 1/157-09-5588 провадження по вказаній заяві припинено, оскільки чинною на той момент редакцією Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не передбачено розгляду заяв про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах провадження у справі про банкрутство.

Відтак, подання заяви з недодержанням правил підсудності не переривало позовної давності.

Не може свідчить про переривання строку позовної давності й звернення ТОВ "Буддеталь" із позовом до Суворовського районного суду м. Одеси до відповідачів про визнання права власності на спірне майно та витребування його з чужого незаконного володіння, оскільки ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15.07.2020 по справі № 523/17179/17 позов ліквідатора залишено без розгляду, а не передано за підсудністю до Господарського суду Одеської області, що свідчить по відсутність переривання строку позовної давності. При цьому, колегія суддів зауважує, що наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження ініціювання позивачем перед Суворовським районним судом м. Одеси питання щодо передання справи за підсудністю до господарського суду, який розглядає справу про банкрутство ТОВ „Буддеталь".

Щодо поважності пропуску позивачем строку позовної давності судова колегія зазначає таке.

Згідно з частиною п`ятою статті 256 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17).

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (правові позиції викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).

Колегія суддів вважає, що у даному випадку позивачем не доведено, із посиланням на відповідні докази, пропуск строку на звернення із позовом про витребування майна із незаконного володіння із поважним причин, які не залежали від нього.

Так, судова колегія відзначає, що звертаючись у серпні 2015 із позовом про витребування майна, позивач визначив відповідачем по справі ТОВ "Стимул Плюс". Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції спірне майно не перебувало у власності відповідача. На переконання колегії суддів, ТОВ „Буддеталь" звертаючись із таким позовом до суду не було позбавлено можливості здійснити запит до відповідних реєстраційних органів задля отримання актуальної інформації щодо власників спірного майно та звернення із відповідним позовом про витребування майна до належних відповідачів. До того ж, навіть отримавши таку інформацію під час розгляду справи, ТОВ „Буддеталь" мало право клопотати перед судом щодо заміни неналежного відповідача на належного, однак такий дій не вчинив.

Не може бути поважною й причина пропуску позовної давності у зв`язку із зверненням у травні 2016 до Господарського суду Одеської області, в межах справи про банкрутство, із заявою про витребування майна, оскільки як вбачається із змісту ухвали Господарського суду Одеської області від 03.10.2017 по справі №1/157-09-5588 дана заява була подана арбітражним керуючим Дєчевою О.М., якій мали бути відомі положення Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якими станом на час подання такої заяви не було передбачено розгляду заяв про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах провадження у справі про банкрутство. До того ж, як встановлено Господарським судом Одеської області вказану заяву неможливо розглядати також й за правилами Господарського процесуального кодексу України, з тих підстав, що суб`єктний склад сторін по заяві не відповідає вимогам ст. 1 ГПК України, оскільки заяву подано до фізичних осіб.

Відтак, подання заяви про витребування майна у травні 2016, в межах справи про банкрутство, не може свідчить про поважність пропуску позивачем позовної давності із причин, що не залежали від нього, оскільки подання такої позовної заяви до суду належної юрисдикції залежало виключно від дій ТОВ „Буддеталь".

Як свідчать наявні матеріли справи, лише у грудні 2017 ТОВ „Буддеталь" звернулося до суду відповідної юрисдикції, а саме Суворовського районного суду м. Одеси із позовом до фізичних осіб, які станом на час подання позову були власниками спірного майна, про витребування майна.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що ТОВ „Буддеталь", не маючи на те поважних причин, пропустило строк позовної давності, оскільки міг захистити своє порушене право у законодавчо визначені строки, а тому підстави для поновлення такого строку відсутні.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями, передбаченими статтею 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

В рішенні ЄСПЛ у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: згідно з другим реченням першого абзацу особа може бути позбавлена майна тільки "на умовах, передбачених законом", а за змістом другого пункту держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди у процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, вважатиметься порушенням статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

З питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення у справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Колегія суддів зазначає, що відповідачі у даній справі набули право власності на спірне нерухоме майно за відплатними правочинами, а тому згідно приписів ст. 388 ЦК України вважаються добросовісними набувачами такого майна. З огляду на що, несвоєчасний та неефективний захист ТОВ „Буддеталь" своїх порушених прав може призвести до позбавлення добросовісних набувачів права власності на спірне майно та втручання у право власності особи, що у відповідності до наведених вище рішень ЄСПЛ, було б виправданим лише у випадку "суспільного", "публічного" інтересу та відповідати принципу пропорційності. Однак, у даному випадку жодні обставини справи та наявні у матеріалах справи докази не доводять виправданого втручання держави у мирне володіння відповідачами своїм майном.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, які зумовлюють прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, решта доводів сторін, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, судом залишаються поза увагою.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

З огляду на прийняття судом апеляційної інстанції рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, та з урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційних скарг покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2020 по справі №1/157-09-5588(916/2070/20) в частині задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДДЕТАЛЬ" про витребування майна боржника з чужого незаконного володіння та розподілу судових витрат скасувати. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДДЕТАЛЬ" про витребування майна боржник з чужого незаконного володіння - відмовити .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДДЕТАЛЬ" на користь ОСОБА_2 3153 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДДЕТАЛЬ" на користь ОСОБА_1 3153 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДДЕТАЛЬ" на користь ОСОБА_3 3153 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.04.2021.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Мишкіна М.А.