Постанова

від 30.03.2021 по справі 640/13539/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13539/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко В.А.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.

при секретарі Хмарській К.І.

за участю:

представника позивача: Шуліги В.А.

представника відповідача: Кокизи Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДИЗЕЛЬСЕРВІС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДИЗЕЛЬСЕРВІС до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДИЗЕЛЬСЕРВІС (далі - Позивач, ТОВ ДИЗЕЛЬСЕРВІС ) звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.05.2019 року №0023921404 та № 0023911404 від 14.05.2019 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ ДИЗЕЛЬСЕРВІС , згідно до відомостей з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано, як юридична особа від 27.03.2000 року №12271450000013859.

На підставі направлення від 05.04.2019 року № 570/26-15-14-04-04 виданого ГУ ДФС у м. Києві, згідно із пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755, на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 04.04.2019 року №4035, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ ДИЗЕЛЬСЕРВІС , з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами постачальниками ТОВ ТАЙДІН (код 42071393) за липень 2018 року, ТОВ АЙРОНКЕМ (код 42099466) за серпень, вересень 2018 року, ТОВ БРУТЕКС (код 42101569) за жовтень, листопад 2018 року.

За результатами проведення вищезазначеної перевірки посадовими особами відповідача складений акт від 18.04.2019 року №416/26-15-14-04-04/30734801 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ДИЗЕЛЬСЕРВІС (код 30734801) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ ТАЙДІН (код 42071393) за липень 2018 року, ТОВ АЙРОНКЕМ (код 42099466) за серпень, вересень 2018 року, ТОВ БРУТЕКС (код 42101569) за жовтень, листопад 2018 року (далі по тексту - акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого:

- занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4 122 923,00 грн., в тому числі: за липень 2018 року на загальну суму 164 210,00 грн.; за серпень 2018 року на загальну суму 805 357,00 грн.; за вересень 2018 року на загальну суму 1 012 200,00 грн.; за жовтень 2018 року на загальну суму 555 999,00 грн.; за листопад 2018 року на загальну суму 1 585 157,00 грн.;

- завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 887 210,00 грн., а саме: за липень 2018 року у сумі 887 210,00 грн.

На підставі акту перевірки, посадовими особами відповідача винесено податкові повідомлення-рішення від 14.05.2019 року №0023921404, згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 та пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ ДИЗЕЛЬСЕРВІС зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість на 887 210,00 грн. та №0023911404, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пункту 57.3 статті 57 та пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ ДИЗЕЛЬСЕРВІС збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 5 153 654,00 грн., у тому числі за основним платежем на 4 122 923,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 030 731,00 грн.

За результатами розгляду скарги на вказані податкові повідомлення-рішення ДФС України рішенням про результати розгляду скарги від 10.07.2019 року №31764/6/99-99-11-04-01-25 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи оскаржувані ППР необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції погодився із твердженнями та мотивацією контролюючого органу про вчинення позивачем порушень, наведених у акті перевірки, й, як наслідок, визнав оскаржувані рішення такими, що прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку, як передбачено п. 38.1 ст. 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до абз. 1 пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У силу п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції , тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на те, що під час проведення документальної планової виїзної перевірки посадовими особами відповідача встановлено, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості товарів, придбаних у ТОВ ТАЙДІН , ТОВ АЙРОНКЕМ та ТОВ БРУТЕКС (далі по тексту - контрагенти позивача), оскільки аналізом інформації, наявної в базах даних ДФС України встановлено відсутність технічної та технологічної можливості здійснення постачання товарів, зокрема, виявлено відсутність основних засобів на балансі підприємства, а також відсутня інформація на підтвердження оренди основних засобів; не підтверджено поставки ТМЦ по ланцюгу постачання; неможливо підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної діяльності; наявна інформація, що підтверджує нереальність фінансово-господарської діяльності; відсутні наймані працівники, які б могли навантажувати, розвантажувати, охороняти та реалізовувати товар.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла наступних висновків.

Так, між ТОВ ДИЗЕЛЬСЕРВІС (покупець) та ТОВ ТАЙДІН (продавець) укладено договір від 02.07.2018 року №208, предметом якого є поставка і передача у власність покупцеві товару, згідно видаткових накладних, які є невід`ємними частинами договору.

Згідно з видатковими накладними та рахунками-фактури, протягом липня 2018 року ТОВ ТАЙДІН поставило позивачу товар (ковш, клин фрикційний, боковина, кільце тощо) та виписало на адресу позивача податкові накладні, датовані липнем 2018 року на загальну суму 5 257 100,20 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 051 420,00 грн.

Також, між ТОВ ДИЗЕЛЬСЕРВІС (покупець) та ТОВ БРУТЕКС (продавець) укладено договір від 25.09.2018 року №0925, предметом якого є поставка і передача у власність покупцеві товару, згідно видаткових накладних, які є невід`ємними частинами договору.

Згідно з видатковими накладними та рахунками-фактури, протягом жовтня-листопада 2018 року ТОВ БРУТЕКС поставило позивачу товар (боковина, круг) та виписало на адресу позивача податкові накладні, датовані жовтнем-листопадом 2018 року на загальну суму 10 705 778, 10 грн., у тому числі податок на додану вартість 2 141 155,62 грн.

Між ТОВ ДИЗЕЛЬСЕРВІС (покупець) та ТОВ АЙРОНКЕМ (продавець) укладено договір від 08.08.2018 року №08/08-18, предметом якого є поставка і передача у власність покупцеві товару, згідно видаткових накладних, які є невід`ємними частинами договору.

Згідно з видатковими накладними та рахунками-фактури, протягом серпня-вересня 2018 року ТОВ АЙРОНКЕМ поставило позивачу товар (боковина, круг) та виписало на адресу позивача податкові накладні, датовані серпнем-вереснем 2018 року на загальну суму 10 905 343,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 817 557,20 грн.

На підтвердження транспортування товарів, позивач надав в матеріали справи товарно-транспортні накладні.

Оплата за товар здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, на підтвердження чого позивачем долучено виписки по рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції взято до уваги надані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, проте зазначено, що вони не є достатніми доказами фактичного виконання операцій позивача з його контрагентами - ТОВ ТАЙДІН , ТОВ АЙРОНКЕМ та ТОВ БРУТЕКС .

Дослідивши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи містяться первинні документи, які підтверджують спірні господарські операції.

Крім того, станом на момент вчинення спірних господарських операцій, контрагенти господарських взаємовідносин були платниками податку на додану вартість, згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не дають підстав вважати, що воно мало на меті настання реальних правових наслідків.

Податкові накладні ТОВ ТАЙДІН , ТОВ АЙРОНКЕМ та ТОВ БРУТЕКС були зареєстровані податковими органами та підтверджують господарські операції з позивачем.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги доводи позивача, що відповідачем не надано суду належних доказів проведення перевірки контрагентів позивача, і я к наслідок, встановлення відсутності у останніх трудових та інших ресурсів для виконання робіт та/або іншої інформації, яка підтверджує неможливість останніми здійснити господарську діяльність з ТОВ ДИЗЕЛЬСЕРВІС .

Дослідивши доводи апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, що в акті перевірки не міститься, а податковим органом не надано належних доказів, що ТОВ ТАЙДІН , ТОВ АЙРОНКЕМ та ТОВ БРУТЕКС визнано фіктивними підприємствами на підставі рішення суду, або інших підстав визначених законодавством.

Тобто, висновки податкового органу сформовані лише на припущеннях контролюючого органу, а їх належність не підтверджено нормами чинного законодавства.

Зокрема, не може визнаватися право платника ПДВ на податковий кредит у тому разі, якщо відповідні товари ним реально не придбавалися, або якщо витрати на таке придбання реально не понесені тощо.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що акт перевірки не містить доказів невідповідності наданих позивачем під час перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку приписам п.2 ст.3, ст. 4, п.1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п.п. 1,2 п. 1, п. 2.1, п. 2.7 п.2 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88.

Досліджені документи бухгалтерського та податкового обліку мають обов`язкові реквізити відповідно до нормативних документів, які регламентують порядок їх складання.

Таким чином, надані позивачем первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та містять інформацію про здійснені господарські операції, а тому є належними доказами в розумінні адміністративного судочинства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, не доведено, що господарські операції позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагентів, оскільки доказів визнання нікчемними угод ні суду першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, відповідачем не надано.

Висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Як вбачається з матеріалів справи, угоди, які укладені між позивачем та його контрагентами, не визнані судом недійсними , їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв`язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов`язків сторін за такими угодами.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство, станом на час виникнення спірних правовідносин, не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Зазначена позиція судової колегії узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов`язання зі сплати податку.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на аналіз схеми руху перевезення товарів та належність товарно-транспортних накладних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, контролюючим органом зазначено, що за допомогою Інтернет ресурсу Google maps проаналізовано схему руху перевезення товарів від м. Дніпро до м. Кривий Ріг, і встановлено, що з урахуванням здійснення вказаного маршруту, транспортування товару здійснювала одна машина і один водій.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку, що вказаний факт засвідчує відсутність на підприємстві ТОВ ТАЙДІН трудових, виробничих активів, складських приміщень та свідчить про неможливість здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані висновки відповідача є безпідставними, з огляду на те, що здійснення транспортування товару не може бути покладено в основу вказаних висновків.

Крім того, позивачем надано суду апеляційної інстанції додаткові пояснення в яких зазначено, що автомобіль не здійснював декілька поїздок на добу, як стверджує відповідач, за одну поїздку автомобіль за габаритами та вантажопідйомністю перевозив всі запчастини за декількома видатковими накладними.

У свою чергу, для зручності обліку, на кожну видаткову накладну постачальником була виписана окрема товарно-транспортна накладна. Тобто, на одну поїдку була виписана однакова кількість видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, в яких є посилання на ці видаткові накладні.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджує доводи апелянта, що кількість товарно-транспортних накладних на одну поїздку не обмежується нормами чинного законодавства.

Також, до матеріалів справи скаржником додано копії креслень та фото, які підтверджують габарити транспортованого товару та можливість їх перевезення одним автомобілем.

У свою чергу, товарно-транспортна накладна не є обов`язковим документом у господарських операціях з поставки чи купівлі-продажу товарів проте є обов`язковою для договорів перевезення. Відсутність товарно-транспортних накладних, а також недоліки в їх заповненні, які фактично унеможливлюють встановлення основних параметрів щодо перевезення (часу, маси, дані щодо навантаження, розвантаження) ставить під сумнів фактичне переміщення таких товарів у просторі, а у разі наявності й інших доказів та встановлених обставин, наприклад щодо відсутності матеріальних, зокрема транспортних засобів, та трудових ресурсів у господарюючих суб`єктів для здійснення відповідної діяльності, в тому числі і транспортування товару, свідчить на користь висновку про відсутність реальних поставок товару, а відповідно і про безпідставність формування даних податкового обліку за такими операціями.

Аналогічного висновку прийшов і Верховний Суд у своїй постанові від 20.11.2018 у справі № 826/4196/15 (адміністративне провадження № К/9901/49939/18).

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому оскаржувані ППР є протиправними та підлягають скасуванню.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних ППР, відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до пп. б п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ДИЗЕЛЬСЕРВІС було сплачено судового збору за подання позовної заяви 19 210,00 грн. та 28 815,00 грн. за подання апеляційної скарги (загальна сума: 48 025,00 грн.), що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання позовної заяви судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДИЗЕЛЬСЕРВІС - задовольнити повністю .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року скасувати .

Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДИЗЕЛЬСЕРВІС до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю .

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0023921404 та №0023911404 від 14.05.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980) шляхом їх безспірного списання судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 19 210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять грн. 00 коп.) та 28 815,00 грн. (двадцять вісім тисяч вісімсот п`ятнадцять грн. 00 коп.), загальна сума: 48 025,00 грн. (сорок вісім тисяч двадцять п`ять грн.00 коп.), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДИЗЕЛЬСЕРВІС (ЄДРПОУ 30734801).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 05.04.2021 року