Ухвала

від 29.03.2021 по справі 308/13317/20

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/13317/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2021 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, клопотання прокурора ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні ЄРДР №12020070000000292 від 05.11.2020 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 364 КК України про арешт майна,-

ВСТАНОВИВ:

Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із клопотанням, у кримінальному провадженні ЄРДР №12020070000000292 від 05.11.2020 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 364 КК України про арешт майна.

В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що як встановлено досудовим розслідуванням, в період 2016 - 2020 років посадові особи Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, Вишківської сільської ради Хустського району Закарпатської області, діючи за попередньою змовою та в інтересах третіх осіб, забезпечили незаконний, без вилучення, зміни цільового призначення, погодження з відповідним органом лісового господарства перехід права власності на ряд земельних ділянок лісового фонду із земель Хустського ДЛГ на території с. Шаян Хустського району Закарпатської області у приватну власність фізичних осіб, а саме щодо земельних ділянок: з кадастровим номером 2125355300:06:001:0042, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,6 га., з кадастровим номером 2125355301:01:001:0065, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4585 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0059, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1254 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0088, для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури, площею 0,2544 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0095, для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури, площею 0,11 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0094, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,16 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0287, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0991 га., з кадастровим номером 2125355303:01:001:0588, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,07 га., з кадастровим номером 2125355303:01:001:0587, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0933 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0268, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,28 га., з кадастровим номером 2125355300:06:001:0043, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1 га..

Як вказано у клопотанні, згідно відомостей із ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» лист №01-16/14 від 18.01.2021 земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами дійсно накладаються на землі Хустського ДЛГ.

Прокурор зазначає, що згідно даних ДП «Хустське лісове дослідне господарство» земельні ділянки з перерахованими кадастровими номера знаходяться в межах земель лісового господарства, погодження про передачу у приватну власність земельних ділянок з даними кадастровими номерами підприємством не надавалося.

Як вказує прокурор, 04.02.2021 у кримінальному провадженні прийнято постанову про визнання речовими доказами земельних ділянок з кадастровими номерами 2125355300:06:001:0042, 2125355301:01:001:0065, 2125355300:03:001:0059, 2125355300:03:001:0088, 2125355300:03:001:0095, 2125355300:03:001:0094, 2125355300:03:001:0287, 2125355303:01:001:0588, 2125355303:01:001:0587, 2125355300:03:001:0268, 2125355300:06:001:0043 на тій підставі, що по своїй суті земельна ділянка є матеріальним об`єктом, який буде використано як доказ обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також є предметом, що є об`єктом кримінально протиправних дій.

При обґрунтуванні клопотання, прокурор посилається на ст. 170 , п.1 ч.2 ст. 170, ч. 10 ст. 170 КПК України.

При цьому у клопотанні вказано на те, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Як вказаноу клопотанні,згідно інформаціїз Державногореєстру речовихправ нанерухоме майно: земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:06:001:0042, належить ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на праві приватної власності; земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:03:001:0059 належить ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на праві приватної власності; земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:03:001:0088 належить ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 на праві приватної власності; земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:03:001:0095 належить ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 на праві приватної власності; земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:03:001:0094 належить ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 на праві приватної власності; земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:06:001:0043 належить ОСОБА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 на праві приватної власності; земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:03:001:0287 належить ОСОБА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 на праві приватної власності; земельна ділянка з кадастровим номером 2125355301:01:001:0065 згідно Державного акту на право власності на землю ЯЕ№436451 належить ОСОБА_10 ; земельна ділянка з кадастровим номером 2125355303:01:001:0588 згідно Державного акту на право власності на землю ЯЛ№052914 належить ОСОБА_11 ; земельна ділянка з кадастровим номером 2125355303:01:001:0587 згідно Державного акту на право власності на землю ЯЛ№052915 належить ОСОБА_11 .

Прокурор вказує на те, що при цьому достовірно встановлено, що площі накладання земельних ділянок на землі лісового господарства складають: 2125355300:06:001:0042 0,2016 га; 2125355301:01:001:0065 0,0299 га; 2125355300:03:001:0059 - 0,0005 га.,; 2125355300:03:001:0088 0,0756 га.; 2125355300:03:001:0095 0,0377 га.; 2125355300:03:001:0094 - 0,0786 га.; 2125355300:03:001:0287 0.0649 га.; 2125355303:01:001:0588 - 0,0397 га.; 2125355303:01:001:0587 0,0041 га.; 2125355300:03:001:0268 0. 2670 га.; 2125355300:06:001:0043 0,0421 га.

Разом із тим при обґрунтуванні клопотання, прокурор зазначає, що метою накладення арешту згідно процесуальних норм п. п. 1,4 ч. 2 ст. 170 КПК України є забезпечення кримінального провадження у частині збереження речових доказів в незмінному стані, як за зовнішнім виглядом, так і в незмінному правовому стані, у комунальній власності міста Ужгорода. У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У клопотанні вказано, що орган досудового розслідування ставить клопотання перед слідчим суддею про арешт земельної ділянки з метою забезпечення збереження речового доказу у незмінному правовому статусі, як земельну ділянку не обтяжену заборонами та іпотеками у власності однієї фізичної особи, без зміни її зовнішнього вигляду, щоб запобігти перетворенню.

Як на підставу застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження посилається на той факт, що органом досудового розслідування встановлено правовий статус земельної ділянки, а саме передача її безоплатно у приватну власність з порушенням норм Земельного кодексу України та наявність іншого права постійного користування вказаними земельними ділянками.

У клопотанні прокурор зазначає, що не вжиття заходів щодо організації заборони відчуження земельних ділянок, призведе до їх продажу, що порушить права осіб, які набудуть право власності на земельну ділянку та перешкодить скасуванню права власності, а в подальшому поверненню земельних ділянок до земель лісового фонду.

Прокурор вказує, що таким чином, враховуючи, відповідно до вимог ст. 173 КПК України, наявність даних про достатність доказів, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 ч.2 КК України, слід накласти арешт на майно земельні ділянки.

Разом із тим як вказано у клопотанні співставляючи обмеження права власності та завдання кримінального провадження, можемо впевнено сказати, що обмежуючи його право розпорядження та користування належним йому майном, орган досудового розслідування жодним чином не намагається впливати на права в частині володіння належним майном.

На підставі викладеного, відповідно до вимог ст. ст. 40, 98, 131, 132, 170, 171 КПК України, прокурор просить: накласти арешт у вигляді заборони на відчуження та користування земельною ділянкою, що є речовим доказом у кримінальному провадженні з кадастровим номером 2125355300:03:001:0059 належить ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на праві приватної власності.

Прокурор в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, судом надіслано повістку про судовий виклик, копія якої міститься в матеріалах справи. На адресу суду подавались заяви про розгляд клопотань за його відсутності.

Власник майна земельної ділянки ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, повідомлявся належним чином, на його адресу судом надіслано повістку про судовий виклик, копія якої міститься в матеріалах справи.

Згідно ч.1 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

При цьому слідчий суддя враховує, що неявка вищевказаних осіб у відповідності до вимог ст. 172 КПК України не перешкоджає розгляду клопотання про накладення арешту майна. Разом з цим, відкладення розгляду справи буде порушувати розумні строки його розгляду, одночасно слідчий суддя враховує, що судові засідання неодноразово відкладались.

Слідчий суддя вважає за можливе провести розгляд клопотання за відсутності осіб, що будучи належним чином повідомлені про дату та час розгляду клопотання не з`явилися в судове засідання.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку. Слідчим суддею встановлено, що СУ ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до ЄРДР №12020070000000292 від 05.11.2020 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.

Згідно клопотання про накладення арешту на майно в період 2016 - 2020 років посадові особи Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, Вишківської сільської ради Хустського району Закарпатської області, діючи за попередньою змовою та в інтересах третіх осіб, забезпечили незаконний, без вилучення, зміни цільового призначення, погодження з відповідним органом лісового господарства перехід права власності на ряд земельних ділянок лісового фонду із земель Хустського ДЛГ на території с. Шаян Хустського району Закарпатської області у приватну власність фізичних осіб, а саме щодо земельних ділянок: з кадастровим номером 2125355300:06:001:0042, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,6 га., з кадастровим номером 2125355301:01:001:0065, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4585 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0059, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1254 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0088, для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури, площею 0,2544 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0095, для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури, площею 0,11 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0094, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,16 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0287, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0991 га., з кадастровим номером 2125355303:01:001:0588, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,07 га., з кадастровим номером 2125355303:01:001:0587, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0933 га., з кадастровим номером 2125355300:03:001:0268, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,28 га., з кадастровим номером 2125355300:06:001:0043, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1 га.

Окрім того з матеріалів клопотання встановлено, що згідно відомостей із ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» лист №01-16/14 від 18.01.2021 земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами дійсно накладаються на землі Хустського ДЛГ.

Згідно даних ДП «Хустське лісове дослідне господарство» земельні ділянки з перерахованими кадастровими номера знаходяться в межах земель лісового господарства, погодження про передачу у приватну власність земельних ділянок з даними кадастровими номерами підприємством не надавалося.

До клопотання додано копію постанови від 04.02.2021 у кримінальному провадженні про визнання речовими доказами земельних ділянок з кадастровими номерами 2125355300:06:001:0042, 2125355301:01:001:0065, 2125355300:03:001:0059, 2125355300:03:001:0088, 2125355300:03:001:0095, 2125355300:03:001:0094, 2125355300:03:001:0287, 2125355303:01:001:0588, 2125355303:01:001:0587, 2125355300:03:001:0268, 2125355300:06:001:0043.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг міститься у матеріалах клопотання, земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:03:001:0059 належить ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на праві приватної власності.

Згідно ст. 131 КПК Українизаходи забезпеченнякримінального провадженнязастосовуються зметою досягненнядієвості цьогопровадження. Заходамизабезпечення кримінальногопровадження є: 1)виклик слідчим,дізнавачем,прокурором,судовий викликі привід; 2)накладення грошовогостягнення; 3)тимчасове обмеженняу користуванніспеціальним правом; 4)відсторонення відпосади; 4-1)тимчасове відстороненнясудді відздійснення правосуддя; 5)тимчасовий доступдо речейі документів; 6)тимчасове вилученнямайна; 7)арешт майна; 8)затримання особи; 9) запобіжні заходи.

При цьому за загальними правилами застосування заходів забезпечення кримінального провадження, визначенимист. 132 КПК України, для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, а застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч.2ст.170КПК Україниарешт майнадопускається зметою забезпечення: 1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

Забороняється накладати арешт на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеномустаттею 35-1Податкового кодексу України, на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно достатті 15-1Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно достатті 19-1Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно достатті 26-1Закону України "Про теплопостачання" істатті 18-1Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно доЗакону України"Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки у відповідності до п. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В даному випадку, на переконання слідчого судді, прокурор обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не наводить у ньому достатніх і належних доказів тих обставин, які є визначальними та необхідними для накладення арешту на майно. Прокурор вказує на те, що накладення арешту на земельні ділянки є необхідним з метою саме забезпечення збереження речових доказів у даному кримінальному провадженні. Зокрема вказує на те, що на його думку підставою застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження є той факт, що органом досудового розслідування встановлено правовий статус земельної ділянки, а саме передача її безоплатно у приватну власність з порушенням норм Земельного кодексу України та наявність іншого права постійного користування вказаними земельними ділянками.

Разом із тими слідчий суддя вважає, що твердження прокурора про те, що не вжиття заходів щодо організації заборони відчуження земельних ділянок, призведе до їх продажу, що порушить права осіб, які набудуть право власності на земельну ділянку та перешкодить скасуванню права власності, а в подальшому поверненню земельних ділянок до земель лісового фонду, прокурором є необґрунтованим. Так, у клопотанні та доданих до нього матеріалів не надано жодних доказів, того, що існує ймовірність відчуження земельних ділянок, їх продажу.

Слідчий суддя вважає, що наведене дає підстави для висновку, що із даним клопотанням прокурор звернувся передчасно.

Прокурором, не доведено існування ризиків, визначених у абзаці другому ч. 1 ст. 170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення в даному кримінальному провадженні.

Крім того, матеріали провадження не містять будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на дане конкретне майно.

Також слідчий суддя звертає увагу на те, що до клопотання про арешти майна прокурор не долучив жодних доказів та не навів жодних доводів, що дозволяли б слідчому судді встановити розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Згідно ч.1,2,3 ст. 172 КПК Українислідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Не допускається арешт майна/коштів банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначенихстаттею 77Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), майна/коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також заборона вчинення дій іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується відповідно доЗакону України"Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6)наслідки арештумайна дляпідозрюваного,обвинуваченого,засудженого,третіх осіб.

Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

При розгляді клопотання встановлено також, що досудове розслідування кримінального провадження на разі триває, жодній посадовій особі (юридичній особі) не повідомлено про підозру, а прокурором у клопотанні не доведені підстави вважати, що майну, на яке просить накласти арешт, загрожує знищення, чи воно підлягає спеціальній конфіскації, або конфіскації, як виду покарання, або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, або відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, відомості про цивільний позов у кримінальному провадженні відсутні.

На переконання слідчого судді, надані прокурором до клопотання матеріали, не підтверджують підстави, мету та не містять відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, а також розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

З тексту клопотання вбачається, що воно складається з викладення скороченого змісту фактичних обставин кримінального правопорушення (фабули), встановлених органом досудового розслідування та посилань на положення КПК України, проте наведене не може в повній мірі слугувати підставою для застосування саме такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

При цьому, слідчий суддя вважає за необхідне вказати на те, що обов`язок доведення необхідності арешту покладається на прокурора, слідчого, який звернувся з клопотанням про арешт майна.

З урахуванням вищевикладеного, слідчий суддя прийшов до висновку про те, що прокурором в достатній мірі не наведено тих обстави та підстав які б беззаперечно свідчили про необхідність накладення арешту на вказану у клопотанні земельну ділянку. На переконання слідчого судді, у клопотанні не наведено достатніх підстав у підтвердження того, що земельна ділянка може чи буде піддаватисяпошкодженням, псуватися, знищуватися, перетворюватися або відчужуватись.

Згідно диспозиціїч.2ст.364КК Україникримінальна відповідальність,передбачена зазловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Разом із тим, в клопотанні відсутнє обґрунтування правових підстав для арешту вказаного нерухомого майна, чи таке відповідає і критеріям речових доказів, визначених у ст.98 КПК України, відсутня розумність і співрозмірність обмеження права власності фізичних осіб, не вказано чи мають відношення до даного кримінального провадження тим особи які володіють таким майном, не вказується чим доводиться неправомірність отримання такого майна особами. Крім того, на час звернення з клопотанням про накладення арешту відсутні будь-які відомості про статус вказаного нерухомого майна, а саме, чи підтверджує вказане майно що-небудь, стосовно зловживання владою та службовим становищем.

Таким чином, ні з клопотання ні з матеріалів, які обґрунтовують клопотання, в порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України не вбачається підстав, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт вказаного майна.

Окрім того, у клопотанні відсутні докази наявності достатніх підстав чи розумних підозр вважати, що майно на яке прокурор просить накласти арешт є доказом злочину і відповідає критеріям зазначеним у статті 98 КПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

В силуст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтями7,16 КПК Українивстановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до ст.29 Загальної декларації прав людини, "кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві". Мета, підстави і межі здійснення прав людини конкретизуються також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також в Європейській Конвенції про захист прав особи й основних свобод. Конституція України також передбачає межі здійснення громадянами своїх прав. Так, згідно зі ст. 64, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що закріплені в ній критерії (підстави) правомірного обмеження прав і свобод людини та громадянина базуються на принципі співвідношення публічних і приватних інтересів.

Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з`ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар. Як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від застосування заходів, необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основних прав відповідної особи. Вимога щодо забезпечення такого балансу випливає зі структури статті 1 Першого Протоколу, якщо розглядати її в цілому. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.

З огляду на встановленні слідчим суддею обставини, приходжу до переконання, що на теперішній час прокурором не доведено підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження а саме накладенні арешту на майно і що потреби досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт зазначеного нерухомого майна.

Відтак, доводи прокурора щодо необхідності накладення арешту, у зв`язку із тим, що органом досудового розслідування встановлено правовий статус земельної ділянки, а саме передача її безоплатно у приватну власність з порушенням норм Земельного кодексу України та наявність іншого права постійного користування вказаною земельною ділянкою, та що не вжиття заходів щодо організації заборони відчуження земельної ділянки, призведе до її продажу, що порушить права осіб, які набудуть право власності на земельну ділянку та перешкодить скасуванню права власності, а в подальшому поверненню земельної діляноки до земель лісового фонду, є на думку слідчого судді необґрунтованими, та матеріалами клопотання не доведеними.

Прокурором не надано слідчому судді відповідних та достатніх підстав, доводів щодо мети застосування такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт майна, а також не вказано виконання яких саме завдань планує досягти слідчий, прокурор при застосуванні такого виду заходів забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на майно.

Беручи до уваги вищевикладене,оцінюючирозумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для третіх осіб, обґрунтованість необхідності обмеження у праві власності нерухомим майном, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора є необґрунтованимта таким що не підлягає задоволенню.

З урахуванням наведеного слідчий суддяприходить до переконання, що у задоволенні внесеного клопотання прокурора про арешт майна слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 132, 98, 167, 170-173 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні ЄРДР №12020070000000292 від 05.11.2020 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 364 КК України про арешт майна, відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1