Постанова

від 30.03.2021 по справі 344/8966/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/8966/20

Провадження № 22-ц/4808/394/21

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю: представника Івано-Франківської міської ради - Медицької С.В., представника позивачів - Ємельянової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючим суддею Домбровською Г.В. 17 грудня 2020 року, повний текст якого складено 24 грудня 2020 року,

в с т а н о в и в:

У липні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_3 , в якому просили визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.06.2018, що укладений між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_3 щодо передачі в оренду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0086 га для влаштування входу до власного нежитлового приміщення, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178 та скасувати державну реєстрацію оренди вказаної земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначений договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним, оскільки належними користувачами земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розміщена під будинком, є співвласники цього будинку, зокрема, й позивачі, а тому Івано-Франківська міська рада не могла розпорядитися земельною ділянкою без її вилучення у належних користувачів. Позивачі вказали, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 18.02.2020 року та постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.06.2020 року скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017 року № 365-9 в частині п. 9 додатку № 1 та рішення Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 року за № 171-20 в частині п. 5 додатку № 3, якими відведено та надано в оренду земельну ділянку ОСОБА_3 . Вказані рішення, на думку позивачів, є преюдиційними в даній справі, а тому просили позов задовольнити.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 грудня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним Договір оренди земельної ділянки від 21.06.2018 року, що укладений між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_3 , щодо передачі в оренду земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0086 га, для влаштування входу до власного нежитлового приміщення, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178. Скасовано державну реєстрацію оренди земельної ділянки за №27917935, що здійснена виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, індексний номер: 43004378 від 14.09.2018 року щодо передачі в користування земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:003:0178. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі по 840,80 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник Івано-Франківської міської ради подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржене рішення ухвалене при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи. Апелянт зазначила, що рішенням виконавчого комітету Станіславської міської ради депутатів трудящих від 09.10.1951 № 452 надано у користування будинковолодінню АДРЕСА_2 земельну ділянку, однак правовстановлюючий документ на земельну ділянку не був виданий. Апелянт з посиланням на ст. 42, ЗК України, ст. 382 ЦК України, ст. 13 ЗУ «Про благоустрій населених будинків» та Правила утримання житлових будинків та прибудинкових територій, вказала, що співвласники багатоквартирного житлового будинку є співвласниками земельної ділянки прибудинкової території. Однак право користування на земельну ділянку виникає в порядку, встановленому ЗК України шляхом виготовлення землевпорядної документації та видачі документа, що посвідчує це право, що співвласниками багатоквартирного будинку не було зроблено. На думку відповідача, суд першої інстанції не дослідив хто на даний момент є управителем цього будинку. Також позивачами не надано доказів того, що вони уповноважені діяти від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не з`ясовано позицію всіх співвласників та управителя будинку та яким чином укладений договір оренди порушує права позивачів на користування прибудинковою територією.

Просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У надісланому на адресу апеляційного суду відзиві позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали, що обставини щодо належного користування співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 прибудинковою територією цього будинку з`ясовано судами усіх інстанцій та встановлено порушення права інших співвласників будинку на користування земельною ділянкою за вказаною адресою . Позивачі зазначили, що судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що державна реєстрація прав на земельну ділянку, що знаходиться під багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією здійснена ще в момент прийняття постанови виконкому Станіславської міської ради депутатів трудящих від 18.03.1953, якою передбачена реєстрація земельної ділянки в розмір 582,97 кв.м. Також позивачі додали, що нормами земельного законодавства не передбачено можливість передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований будинок або її частини, а тому ОСОБА_3 як одному із співвласників багатоквартирного житлового будинку не могла бути передана в оренду земельна ділянка. Враховуючи наведене, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про час і місце судового розгляду була повідомлена належно.

Представник Івано-Франківської міської ради скаргу з наведених вище підстав підтримала. Вважаючи оскаржене рішення незаконним і необгрунтованим, просила його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечила з огляду на законність рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішеннями у справі № 344/9136/19, які мають преюдиційне значення у даній справі, встановлено, що спірна земельна ділянка площею 589,97 кв.м на АДРЕСА_3 ) за фактичним користуванням передана для обслуговування житлового будинку будинкоуправлінню № 11 на підставі рішення ВК Станіславської міської ради депутатів трудящих від 09.10.1951, тобто як прибудинкова територія. Рішеннями Івано-Франківської міської ради вказана земельна ділянка передана в оренду одному із співвласників будинку без її вилучення у попередніх землекористувачів, чим порушено право інших співвласників будинку на користування земельною ділянкою. Враховуючи вказане, а також положення ст. 42 ЗК України, ст. 382 ЦК України та ст. 13 ЗУ «Про благоустрій населених будинків» , місцевий суд дійшов до висновку про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.06.2018 щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,0086 га та скасування її державної реєстрації.

З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є співвласником разом з чоловіком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 в рівних частинах квартири АДРЕСА_4 згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 02 березня 2000 року, виданим Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Позивач ОСОБА_2 разом з ОСОБА_6 є власником нежитлового приміщення площею 39,2 кв. м, яке розташоване в будинку за зазначеною адресою.

Відповідач ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення площею 37,6 кв. м, яке розташоване в будинку АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07 жовтня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчаком О. В.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 20 січня 2017 року № 365-9 ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0086 га на АДРЕСА_1 для влаштування входу до нежитлового приміщення.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 21 червня 2018 року № 171-20 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки та передано її в оренду терміном на 15 років.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 21 червня 2018 року на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 21 червня 2018 року № 171-20 між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі площею 0,0086 га з терміном дії до 21 червня 2033 року, ВК Івано-Франківської міської ради 14 вересня 2018 року здійснено за № 27917935 державну реєстрацію оренди земельної ділянки щодо передання в користування земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:04:003:0178.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року у справі № 344/9136/19 скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017 року № 365-9 в частині п. 9 додатку № 1, яким ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0086 га., для влаштування входу до власного нежитлового приміщення; скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 року № 171-20 в частині п. 5 додатку № 3, яким ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0.0086 га., для влаштування входу до власного нежитлового приміщення; скасовано договір оренди вказаної вище земельної ділянки від 21.06.2018 року, що укладений між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_3 , а також скасовано Державну реєстрацію оренди земельної ділянки за № 27917935, що здійснений виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, індексний номер: 43004378 від 14.09.2018 року щодо передачі в користування земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:003:0178.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року вищевказане рішення скасовано в частині вимог про скасування договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації оренди землі, оскільки позов у цій частині пред`явлений до неналежного відповідача.

Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року закрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 та Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у справі № 344/9136/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 про скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування договору оренди землі та державної реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 ст.10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України .

За приписами ст.42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Згідно із частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Статтею 13 Закону України Про благоустрій населених будинків передбачено, що до об`єктів благоустрою належать, зокрема, території загального користування, прибудинкові території, території будівель та споруд інженерного захисту території.

Згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

За змістом, статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду пункту 3 Правил користування приміщеннями і прибудинковими територіями за власником житлового будинку органом місцевої державної влади закріплюється прибудинкова територія.

Як встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка площею 589,97 кв. м на АДРЕСА_3 за фактичним користуванням передана для обслуговування житлового будинку будинкоуправлінню № 11 згідно з висновком про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою. Підставою користування земельною ділянкою є рішення виконавчого комітету Станіславської (нині - Івано-Франківська) міської ради депутатів трудящих від 09 жовтня 1951 року № 452.

Таким чином, спірну земельну ділянку було закріплено за будинком АДРЕСА_3 для обслуговування житлового будинку, тобто як прибудинкова територія.

Доводи апелянта про те, що правовстановлюючий документ на вказану земельну ділянку не був виданий, апеляційний суд відхиляє, оскільки законодавство, чинне на час надання у користування будинкоуправлінню № 11 земельної ділянки, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування,то право користування згаданою вище земельною ділянкою виникло на підставі рішення виконавчого комітету Станіславської (міської ради депутатів трудящих від 09 жовтня 1951 року № 452.

Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акта), що посвідчує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, дія вказаних нормативно-правових актів поширювалась на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав. До такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй ухвалі від 04 листопада 2020 року у справі № 344/9136/19.

За змістом ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Враховуючи вказане, а також той факт, що спочатку будинкоуправління № 11, а після приватизації квартир та набуття права власності на нежитлові приміщення - співвласники цього майна набули право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1951-953 роках, які не скасовані, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування будинкоуправління № 11 (іншого балансоутримувача цього майна) не вилучалась, а тому позивачі права користування нею в установленому законом порядку не позбавлені.

Тому слід вважати, що право позивачів, як співвласників будинку, на користування спірною ділянкою порушено і підлягає захисту у спосіб, обраний останніми.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним оскаржуваного в даній справі договору оренди земельної ділянки від 21.06.2018, укладеного між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_3 щодо передачі в оренду земельної ділянки за адресою : АДРЕСА_1 площею 0,0086 га для влаштування входу до власного нежитлового приміщення, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178 та скасування Державної реєстрації оренди земельної ділянки за № 27917935, що здійснена виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, індексний номер: 43004378 від 14.09.2018 щодо передачі в користування земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:003:0178.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 17 грудня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту.

Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський

Судді: І.В. Бойчук

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 06 квітня 2021 року.