Ухвала

від 31.03.2021 по справі 206/1501/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 206/1501/20

провадження № 61-4587ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу Дніпровської міської ради на заочне рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь збитки (упущену вигоду) в сумі 32 125,50 грн.

Позов мотивовано тим, що листом від 12 червня 2019 року департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією укласти договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра по об`єкту: Капітальний ремонт нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 55,0 кв. м., який ОСОБА_1 прийнято в експлуатацію декларацією від 14 серпня 2018 року № ДП141182260702. Наразі договір не укладено, кошти пайової участі в сумі 32 125,50 грн не сплачено. Під час реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації саме у замовника (забудовника) виник обов`язок звернутися не пізніше 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника до органу місцевого самоврядування за укладенням договору про пайову участь та сплатити пайовий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Ухилення замовника від укладення такого договору є порушенням його обв`язку. Згаданий об`єкт було введено в експлуатацію, але пайовий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра не було сплачено відповідачем, що призвело до неотримання міським бюджетом грошових коштів. Бездіяльністю відповідача порушуються права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Заочним рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення, а заочне рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року - без змін.

19 березня 2021 року Дніпровська міська рада подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на заочне рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.

Ціна позову в цій справі становить 32 125,50 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Тобто справа № 206/1501/20 є малозначною в силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 331/801/16-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 646/15522/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 202/7591/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 619/4117/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 203/1530/17, від 17 травня 2019 року у справі № 920/403/18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 643/11500/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №640/13367/14-ц, не заслуговують на увагу, оскільки правові висновки, викладені в наведених постановах стосуються обов`язку замовників (забудовників), які здійснили будівництво чи реконструкцію об`єктів, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Натомість в цій справі відповідач здійснювала капітальний ремонт вже існуючої будівлі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18 вказано, що Закон України Про архітектурну діяльність містить поняття будівництва, яке включає нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт будівель і споруд. Однак цей Закон має власну сферу застосування, регулюючи правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності з метою формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів, тож наявні в ньому визначення не можуть бути застосовні при визначенні поняття забудови як об`єкта сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури. Відповідач здійснював капітальний ремонт вже існуючої будівлі, тому відсутні передбачені статтею 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності підстави виникнення у відповідача обов`язку укласти договір про пайову участь та сплатити відповідні кошти. Отже, обставини, встановлені судами у наведених заявником справах, не є подібними обставинам, встановленим судами попередніх інстанцій в цій справі.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення в постанові Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на заочне рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про стягнення збитків.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко