Рішення

від 24.03.2021 по справі 463/11041/20

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/11041/20

Провадження № 2/463/531/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянувши в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства Віксор про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідачів, просить ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір комісії № 7453/20/000249 від 01.02.2020, укладений між ПП Віксор та ОСОБА_1 на вчинення правочинів щодо розпорядження автомобілем Land Rover Range Rover , номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2007 року випуску, та визнати недійсним договір купівлі-продажу № 7453/20/000249 від 01.02.2020 транспортного засобу: автомобіля Land Rover Range Rover , номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2007 року випуску, укладений між ПП Віксор та ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що є власником автомобіля Land Rover Range Rover , номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2007 року випуску, який мав державний номерний знак НОМЕР_2 . Фактично транспортний засіб, а також документи перебували у володінні та користуванні у ОСОБА_3 , який мав відповідне доручення і який є колишнім чоловіком її дочки. В період розлучення її дочки вона скасувала довіреність, яка видана на ім`я ОСОБА_3 та вимагала повернути транспортний засіб. ОСОБА_3 категорично відмовився повертати транспортний засіб та уникав зустрічей, після чого вона звернулась в правоохоронні органи. За її заявою розпочате кримінальне провадження щодо викрадення автомобіля та в ході цього з`ясовано, що новим власником автомобіля є ОСОБА_2 , яка набула його у власність на підставі договору комісії, укладеного між позивачем та відповідачем ПП Віксор . Такого договору не укладала. Під час досудового розслідування за наслідками проведення відповідної експертизи встановлено, що договір комісії вона не підписувала та як наслідок, ПП Віксор не мало права відчужувати автомобіль. Тому відсутнє волевиявлення власника на укладення правочину, через що просить визнати недійсним як договір комісії, так і договір купівлі-продажу транспортного засобу.

Відзиву на позовну заяву відповідачі не подали.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до суду 19.11.2020.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 04.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Визначено сторонам строк та черговість подання заяв по суті справи.

В силу вимог п. 2 ч. 4 ст. 19 ЦПК України дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, свідчив про необхідність вирішення лише питань права, при відкритті провадження суд визнав недоцільним проведення судового засідання та проводив розгляд даної справи без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача ОСОБА_2 28.12.2021 подав письмові заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд розглянув вказані заперечення та залишив заяву без задоволення, про що 24.02.2021 постановив відповідну ухвалу. Одночасно, цією ухвалою розгляд справи відкладено на 24.03.2021.

Крім того, представник відповідача також подав клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки в провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебуває спір між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав (справа № 463/11041/20). Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24.02.2021 відмовлено в задоволенні такого клопотання, оскільки справа № 463/11041/20 ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 12.11.2020 залишена без розгляду.

Одночасно з відкриттям провадження суддя в своїй ухвалі встановила строки та черговість подання заяв по суті справи, виключно у яких в силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України сторони повинні наводити свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору.

При цьому, окрім ухвали про відкриття провадження суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін, в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів (а.с.49). Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів.

Зрештою, інтереси позивача та відповідача ОСОБА_2 представляли адвокати, а відтак, в силу вимог ст. 221 ЦПК України суд звільнений від обов`язку з`ясовувати обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов`язками.

Представник відповідача ОСОБА_2 отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками 09.12.2020, про що власноручно розписався на заяві (а.с.42). В такому випадку, п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву завершився ще 24.12.2020.

Отже, суд у відповідності до вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

В силу вимог ч. ч. 2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України сторони повинні подати свої докази разом з першою заявою по суті справи та в цей же строк повинні повідомити про докази, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи, а також надати докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Представник відповідача ОСОБА_2 , як вбачається не скористався правом на подання відзиву, хоча отримав копії позовної заяви з додатками та ухвали про відкриття провадження ще 09.12.2020. Той факт, що ним було подано заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не зупиняло та не переривало строків для подання відзиву. Тому суд покладе на відповідача ризик настання всіх наслідків, пов`язаних з неподанням суду доказів про правомірність свого рішення.

Що ж стосується пояснень представника відповідача ОСОБА_2 про намір викликати свідків, провести експертизу ще одну почеркознавчу експертизу, то суд не вважає, що така обставина не є перешкодою для завершення розгляду справи.

Зокрема, як уже зазначалось вище, сторони викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування виключно в заявах по суті справи, а відповідач такої заяви суду не подавав як в межах строку для подання відзиву, так і після того, як йому було відмовлено в задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження .

Зрештою, у письмових запереченнях містяться лише загальні фрази про допит свідків і навіть не зазначено, що це за свідки та які обставини ними можуть бути підтвердження.

Тому суд вважає, що дії відповідача направлені на затягування розгляду справи і він не буде порушувати розумні строки та додатково відкладати розгляд справи лише для того, щоб надати відповідачу додатковий час на надання пояснень, при тому що строк для подання відзиву, доказів та інформації про докази, які не можуть бути подані завершився ще 24.12.2020.

Суд у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані в ній докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач є власником автомобіля марки Land Rover, моделі Range Rover, номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , що стверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.26-27). Реєстрація проведена 25.05.2018.

Перед цим, а саме 10.11.2017 попередній власник автомобіля гр. ОСОБА_4 видав довіреність на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , згідно якої уповноважив останніх користуватись та розпоряджатись автомобілем (а.с.14-16).

Нотаріально посвідченою заявою від 19.12.2019 позивач скасувала цю довіреність (а.с.16). Відомості про скасування довіреності цього ж дня були внесені в Єдиний реєстр довіреностей, що стверджується копією відповідного витягу (а.с.17).

На підставі договору комісії від 01.02.2020 (а.с.22-23), укладеного між позивачем та ПП Віксор , останній зобов`язався за дорученням комітента за плату вчинити на рахунок комітента від свого імені один або кілька правочинів щодо продажу спірного транспортного засобу.

Цього ж дня ПП Віксор уклало договір купівлі-продажу (а.с.24-25), на підставі якого спірний транспортний засіб відчужено на користь ОСОБА_2 .

На підставі заяви позивача правоохоронними органами 07.02.2020 внесено відомості до ЄРДР за № 12020140080000250 щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.

В межах цього кримінального провадження на підставі постанови слідчого від 30.03.2020 Львівським НДЕКЦ МВС проведено почеркознавчу експертизу та складено висновок № 10/7/224 від 07.04.2020, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.28-36).

Згідно цього висновку, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі комісії від 01.02.2020, та акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини від 01.02.2020, в акті огляду реалізованого транспортного засобу від 01.02.2020 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ( Проніна проти України , № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити, чи доводиться зібраними доказами факт відсутності волевиявлення позивача на укладення договору комісії та чи є це підставою для подальшого визнання недійсним такого договору і договору купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного на підставі договору комісії.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачає вчинення одного або кількох правочинів, за винятком правочинів, які мають особистий характер. Тобто, предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, а саме послуга, яка ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені факти, у справі яка розглядається немає необхідності перевіряти відповідність дій учасників справи вимогам спеціальних правил, які закріплені у відповідних положеннях згаданого вище Порядку. Скоріш, слід перевірити відповідність таких дій загальним вимогам, які передбачені у ЦК України.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також застосування спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Під час розгляду цивільної справи 570/3006/19 (постанова від 03.03.2021), предмет і підстави якої практично аналогічні і у якій позивач також не підписувала договору комісії, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відмовив в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору комісії, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

Крім цього, в цій же постанові Верховний Суд вказав, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину , а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17, від 27 січня 2021 року у справі № 387/356/17.

Тож, як зазначив Верховний Суд у справі № 570/3006/19, позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, а суди, вважаючи встановленим, що позивач не підписувала договір комісії мали б констатувати, що такий договір є неукладеним, після чого позивач не позбавлений права звернутися до суду із позовом до нового власника про витребування майна.

Повертаючись до обставин справи яка розглядається суд враховує, що на підтвердження факту не підписання договору комісії позивач надала висновок експертизи, яка проведена в межах кримінального провадження № 12020140080000250. Вказаний висновок підготовлено судовим експертом Тугай П.В., яка має кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчої експертизи.

Суд враховує вказаний висновок як належний, допустимий, достовірний та достатній доказ, оскільки експертиза хоч і проведена в межах кримінального провадження, проте містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Вказане відповідає правовому висновку, Верховного Суду, висловленому під час розгляду справи № 461/3675/17 (постанова від 05.02.2020).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом частини першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Отже, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень і саме така сторона повинна нести ризик настання наслідків, пов`язаних із не наданням доказів.

Як уже зазначав суд, у справі яка розглядається, відповідачі не скористались своїм правом подати докази про обставини, на основі яких ґрунтуються їхні заперечення. Також, вони не подали суду жодного іншого доказу, який би спростовував аргументи позовної заяви, і тому суд відповідно до статті 12 ЦПК України суд покладає на відповідачів ризик настання наслідків, пов`язаних з неподанням доказів.

Тому в межах цієї справи суд констатує, що договір комісії № 7453/20/000249 від 01.02.2020 на вчинення правочинів щодо розпорядження автомобілем Land Rover Range Rover , номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2007 року випуску, є неукладеним і немає необхідності додатково визнавати його недійсним. З цих же підстав, немає необхідності визнавати недійсним договір купівлі-продажу № 7453/20/000249 від 01.02.2020 транспортного засобу: автомобіля Land Rover Range Rover , номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2007 року випуску, оскільки цей договір теж слід вважати неукладеним.

В такому випадку, договори комісії та купівлі-продажу є такими, що не створюють юридичні наслідки.

Як наслідок, суд констатує, що позивач обрала невірний спосіб захисту, і у випадку, якщо вона вважає, що автомобіль вибув з її власності поза її волею на підставі неукладеного договору, то вона не позбавлена права звернутися до суду із позовом до нового власника про витребування майна.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

Отже, слід відмовити в позові.

Щодо судових витрат.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати відповідачі не подавали. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12, 81, 82, 141, 223, 263-265, 268, 279 ЦПК України, ст. ст. 3, 8, 11, 15, 16, 202, 203, 204, 205, 207, 215, 638, 1011 ЦК України,

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), Приватного підприємства Віксор (79010, м. Львів, вул. Парфановичів, 6/3, ЄДРПОУ 35047194) про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.