Постанова

від 07.04.2021 по справі 127/17412/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/17412/19

Провадження № 22-ц/801/714/2021

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 рокуСправа № 127/17412/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Голоти Л. О. (суддя-доповідач),

суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

за участі секретаря судового засідання Файчук Я. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниця Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Ільчик О.Г., за участю заінтересованих осіб Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 ,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Федчишен С. А., в приміщенні суду в м. Вінниця, повний текст ухвали складено 05 лютого 2021 року, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниця Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Ільчик О. Г., за участю заінтересованих осіб Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 ..

Скарга обґрунтована тим, що в провадженні Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниця Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебуває виконавче провадження № 61489856, яке відкрито на виконання виконавчого листа №127/17412/19 виданим Вінницьким міським судом Вінницької області 28 січня 2020 року.

09 листопада 2020 року скаржнику було вручено постанову про відкриття виконавчого провадження від 10 березня 2020 року № 61489856 про стягнення з ОСОБА_1 , виконавчого збору в розмірі 38,42 грн. та витрати виконавчого провадження в розмірі 165,87 грн. Дані постанови були врученні скаржнику після того як він добровільно їх оплатив.

Вважає, що державним виконавцем було порушено Закон України Про виконавче провадження , оскільки ним не було вручено постанову про відкриття виконавчого провадження та в ній не було вказано строк добровільного її виконання. Після того, як скаржник оплатив збори він повідомив державному виконавцю про невідповідність його постанов Закону України Про виконавче провадження внаслідок чого державний виконавець із криком та в грубій формі попросив покинути кабінет, внаслідок чого у скаржника погіршилося самопочуття, різко підвищився тиск, чим було заподіяно скаржнику моральну шкоду. Після чого скаржник звернувся до заступника начальника із скаргою на дії державного виконавця, однак останній повідомив що державний виконавець Ільчик О. Г. з 09 листопада 2020 року перебуває у відпустці.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просив :

-визнати дії головного державного виконавця Замостянського ВДВС Ільчик О.Г. до винесення у виконавчому провадженні № 6178956, постанов від 10 березня 2020 року про відкриття виконавчого провадження; про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження протиправними та такими, що не відповідають Закону України Про виконавче провадження та Інструкції та скасувати їх;

-повернути кошти перераховані скаржником з власних коштів ОСОБА_3

-опублікувати в газеті 33-й канал на 1-й сторінці вибачення державного виконавця Ільчик О.Г. перед ОСОБА_1 за свої незаконні дії та вульгарну поведінку, надання 5 екземплярів газети скаржнику.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року в задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до Закону України Про виконавче провадження станом на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, таке поняття як строк на добровільне виконання не діяло, а тому суд приходить до висновку, що державний виконавець діяв в межах своїх повноважень, а тому скарга в частині визнання дій головного державного виконавця Замостянського ВДВС Ільчик О.Г. до винесення у виконавчого провадженні № 6178956 постанов від 10 березня 2020 року про відкриття виконавчого провадження; про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження протиправними та такими що не відповідають Закону України Про виконавче провадження , Інструкції та скасувати їх задоволенню не підлягає, та кошти внесені ОСОБА_1 не підлягають поверненню.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення про задоволення скарги.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 позбавлено можливості брати участь у розгляді справи, а судом невірно установлено обставини викладених у скарзі.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції частково відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 грудня 2019 року встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування: ОСОБА_2 кімнату площею 16,3 кв.м, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 кімнату площею 11,6 кв.м. з лоджією, кухню площею 7,0 кв.м, ванну площею 2,7 кв.м, вбиральну площею 1,1 кв.м, коридор площею 10,1 кв.м, комору площею 1,9 кв.м залишити в спільному користуванні співвласників: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 по 384,20 грн судового збору.

06 березня 2020 року ОСОБА_2 звернулась із заявою про примусове виконання виконавчого листа виданого на підставі вказаного рішення по справі №127/17412/19 від 11 січня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору 384,20 грн.

10 березня 2020 року державним виконавцем Ільчик О. Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

За вихідним номером № 21472/17.24-25/10 10 березня 2020 року боржнику простою кореспонденцією було надіслано вищевказані постанови за адресою вказаною у виконавчому провадження, а саме в АДРЕСА_2 .

09 листопада 2020 року ОСОБА_1 надав квитанцію №2190035591 від 06 листопада 2020 року про переказ коштів на користь ОСОБА_2 в сумі 385 грн.

09 листопада 2020 року на депозитний рахунок відділу було зараховано 204,29 грн. від ОСОБА_1 , з яких: 38,42грн. - виконавчий збір, 165,87 грн. - витрати виконавчого провадження.

10 листопада 2020 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження .

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України Про виконавче провадження станом на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, таке поняття як строк на добровільне виконання не діяло, а тому державний виконавець діяв в межах своїх повноважень, а тому скарга в частині визнання дій головного державного виконавця Замостянського ВДВС Ільчик О.Г. до винесення у виконавчого провадженні № 6178956 постанов від 10 березня 2020 року про відкриття виконавчого провадження; про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження протиправними та такими що не відповідають Закону України Про виконавче провадження , Інструкції та їх скасування задоволенню не підлягає, та кошти внесені ОСОБА_1 не підлягають поверненню.

Перевіряючи ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволені вимог скарги про визнання дій головного державного виконавця щодо винесення постанови від 10 березня 2020 року про відкриття виконавчого провадження протиправними та такими, що не відповідають Закону України Про виконавче провадження та Інструкції та її скасування, про повернення коштів перерахованих скаржником з власних коштів головному державному виконавцю як виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, про опублікування в газеті 33-й канал на 1-й сторінці вибачення державного виконавця Ільчик О.Г. перед ОСОБА_1 за свої незаконні дії та вульгарну поведінку та надання 5 екземплярів газети скаржнику грyнтуються на нормах матеріального та процесуального права, зроблені за повного з`ясування обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення.

Так, розділ VII ЦПК України Судовий контроль за виконанням судових рішень передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Розділ VII ЦПК України Судовий контроль за виконанням судових рішень це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У справі встановлено, що 06 березня 2020 року до Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) надійшла заява ОСОБА_2 про примусове виконання виконавчого листа № 127/17412/19 від 11 січня 2020 року, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 384,20 грн.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом.

Статтею 26 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

10 березня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Законом України Про виконавче провадження , Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року не передбачено добровільного виконання рішення суду, окрім виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

ОСОБА_1 09 листопада 2020 року ознайомився з матеріалами виконавчого провадження та пред`явлено до відділу квитанцію № 2190035591 від 06 листопада 2020 року про сплату судового збору за рішенням суду.

Вінницький апеляційний суд вважає посилання ОСОБА_1 на те, що йому не було вручено постанову про відкриття виконавчого провадження такими, що заслуговують на увагу, адже доказів вручення копії постанови про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 раніше ніж 09 листопада 2020 року (дата ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження) державним виконавцем суду не надано.

Крім цього, у відповіді заступника начальника міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Сускова А. від 03 грудня 2020 року зазначено про те, що 10 березня 2020 року державним виконавцем надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 простим листом, чим порушено вимоги частини першої статті 28 Закону України Про виконавче провадження щодо направлення постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 758/8095/15-ц, провадження № 14-134цс19, зроблено правовий висновок про те, що ненаправлення боржнику копії постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не впливає на її правомірність, тобто відсутні підстави для її скасування.

У постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16 зауважено, що під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей про дату, час, місце проведення прилюдних торгів державному виконавцю, стягувачу та боржнику у письмовому вигляді, а й отримання цими особами необхідних відомостей.

Аргументи ОСОБА_1 про те, що в постанові державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не вказано строк добровільного (самостійного) її виконання щодо сплати судового збору, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не дають правових підстав для визнання постанови про відкриття виконавчого провадження протиправною, оскільки такі аргументи не ґрунтуються на вимогах Закону України Про виконавче провадження , яким не передбачено добровільного виконання рішення суду, окрім виконання рішень про стягнення періодичних платежів. /див. постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року, справа № 751/3157/19/.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону, яким не передбачено добровільного виконання рішення суду, окрім виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

У скарзі ОСОБА_1 посилається на положення частини другої статті 25 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, згідно яких у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом, однак посилання є безпідставними, так як даний Закон N 606-XIV втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа у постанові від 07 лютого 2014 року Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах звертає увагу судів на те, що в разі заявлення у скарзі вимог про право (наприклад, про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби) в їх прийнятті має бути відмовлено.

Інші вимоги скарги про повернення коштів перерахованих скаржником з власних коштів головному державному виконавцю як виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, про опублікування в газеті 33-й канал на 1-й сторінці вибачення державного виконавця Ільчик О.Г. перед ОСОБА_1 за свої незаконні дії та вульгарну поведінку та надання 5 екземплярів газети скаржнику, є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

При цьому, ОСОБА_1 у скарзі зазначає, що строк звернення до суду був пропущений ним у зв`язку з досудовим вирішенням питання та зі смертю близької йому людини, тому суд апеляційної інстанції вважає, що мотивувальну та резолютивну частину ухвали суду першої інстанції слід доповнити, зазначивши про поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду зі скаргою, оскільки колегія суддів вважає зазначені скаржником підстави пропуску строку звернення до суду поважними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Вінницький апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог скарги про визнання дій головного державного виконавця щодо винесення постанови від 10 березня 2020 року про відкриття виконавчого провадження протиправними та такими, що не відповідають Закону України Про виконавче провадження та Інструкції та її скасування, про повернення коштів перерахованих скаржником з власних коштів головному державному виконавцю як виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, про опублікування в газеті 33-й канал на 1-й сторінці вибачення державного виконавця Ільчик О.Г. перед ОСОБА_1 за свої незаконні дії та вульгарну поведінку та надання 5 екземплярів газети скаржнику, оскільки ці вимоги є необґрунтованими.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції в частині вирішення цих вимог скарги слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови та поновити строк звернення до суду зі скаргою.

Щодо вимог скарги про визнання дій головного державного виконавця щодо винесення постанов від 10 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження протиправними та такими, що не відповідають Закону України Про виконавче провадження та Інструкції та їх скасування.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та з його примусовим виконанням.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII , підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 20 січня 2019 року у справі № 161/8267/17 (провадження № 14-604цс18) та інші).

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).

Отже, вимоги скарги у частині оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження підлягаю розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому ухвала місцевого суду в цій частині постановлена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, із закриття провадження в цій частині.

Відповідно до частини першої, другої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції в частині вирішення вимог скарги про визнання дій головного державного виконавця щодо винесення у виконавчому провадженні постанов від 10 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження протиправними та їх скасування підлягає скасувати, а провадження у справі в цій частині закриттю.

При цьому, суд апеляційної інстанції роз`яснює ОСОБА_1 , що розгляд його скарги на дії головного державного виконавця щодо винесення у виконавчому провадженні постанов від 10 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження протиправними та їх скасування віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 374, 377, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року в частині вирішення вимог скарги про визнання дій головного державного виконавця щодо винесення у виконавчому провадженні постанов від 10 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження протиправними та їх скасування - скасувати.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниця Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Ільчик О.Г., за участю заінтересованих осіб Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 про визнання дій головного державного виконавця щодо винесення у виконавчому провадженні постанов від 10 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження протиправними та їх скасування - закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд його скарги на дії головного державного виконавця щодо винесення у виконавчому провадженні постанов від 10 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження протиправними та їх скасування віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

В іншій частині ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року в частині відмовлених вимог скарги змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції та поновити строк звернення до суду зі скаргою.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: Т. О. Денишенко

В. П. Рибчинський

Повний текст ухвали складено 07 квітня 2021 року.