Постанова

від 06.04.2021 по справі 751/4520/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 квітня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/4520/20

Головуючий у першій інстанції Овсієнко Ю. К.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/510/21,№22-ц/4823/509/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Губар В.С., Скрипки А.А.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Метиз»

Особа, яка подала апеляційну скаргу: Приватне акціонерне товариство «Метиз»

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2020 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Метиз» про поновлення на роботі, (суддя Овсієнко Ю.К.), ухвалене у м.Чернігові, проголошене о 9 годині 00 хвилин.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ПрАТ «Метиз», в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ №21 від 04.12.2019 року про його звільнення з роботи за прогул згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, виданий Приватним акціонерним товариством «Метиз» та поновити його на роботі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він працював в ПрАТ "МЕТИЗ" сторожем 25.07.2016 року та після укладення контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ на посадах осіб сержантського складу був незаконно, безпідставно звільнений з роботи за прогул. Намагаючись поновити свої порушені права звертався до Управління держпраці в Чернігівській області, якою було проведено перевірку та виявлено порушення проведення процедури його звільнення. Відповідач відмовляється в добровільному порядку усунути порушення трудового законодавства, тому позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Метиз» про поновлення на роботі задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ №21 від 04.12.2019 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 за прогул згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України виданий Приватним акціонерним товариством «Метиз» та поновлено його на роботі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Метиз» на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн. Рішення суду мотивовано тим, що у судовому засіданні не знайшов підтвердження належними доказами факт порушення позивачем трудової дисципліни, і навпаки з наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не прибув на чергування 01.12.2019 року на підприємство відповідача з поважних причин, а саме проходження в цей час служби за контрактом в Збройних силах України, і за ним зберігається місце роботи (посади), а тому суд вважав, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню - наказ №21 від 04.12.2019 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 за прогул згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, виданий Приватним акціонерним товариством «Метиз», підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а ОСОБА_1 - поновленню на роботі. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. на рахунок держави.

Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 січня 2021 року стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Метиз» на користь ОСОБА_1 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд задовольняючи клопотання позивача про відшкодування витрат понесених на правову допомогу виходив з того, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Метиз» просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, а також скасувати додаткове рішення суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи та незгоди з рішенням суду через пропуск позивачем строків звернення з позовом визначених ст.233 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції без змін. За позицією ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, та таким, що відповідає фактичним обставинам справи та прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а також відповідає принципу справедливості. В судовому засіданні не знайшов підтвердження належними доказами факт порушення позивачем трудової дисципліни, і навпаки з наявних матеріалів справи вбачається, що позивач не прибув на чергування 01.12.2019 року на підприємство відповідача з поважних причин, а саме проходження в цей час служби за контрактом у Збройних силах України, і за ним зберігається місце роботи ( посади), а тому суд вірно дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Строк звернення за захистом порушених прав, позивачем пропущено з поважних причин, оскільки ним вчинялись активні дії щодо відновлення порушеного права, він не втрачав інтерес до його захисту та не маючи правової освіти, надіявся на відновлення прав відповідачем після звернення до Управлінням Держпраці.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

По справі встановлено, що з 25.07.2016 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду сторожа на ПАТ «Метиз» та звільнений з роботи 04.12.2019 року за прогул, а саме у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин під час зміни з 08 години 01.12.2019 року по 08 годину 02.12.2019 року (а.с. 45).

Згідно наданого відповідачем графіків чергувань сторожів на листопад - грудень 2019 року, ОСОБА_1 мав чергувати з 08:00 01.12.2019 року до 08:00 - 02.12.2019 року (а.с. 37-38).

Згідно копії Витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2019 №293 сержант ОСОБА_1 з 28.11.2019 року зарахований до списків особового складу на всі види забезпечення, призначений на посаду курсанта та вважається таким, що 28.11.2019 справу та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с. 9).

02.12.2019 року було складено Акт «Про відсутність працівника на робочому місці» про те, що 01.12.2019 року сторож ОСОБА_1 був відсутній на роботі 01.12.2019 року без попередження відсутності і без поважних причин з 08:00 (01.12.2019) до 08:00 (02.12.2019). ОСОБА_1 будь-яких виправдних документів не надав.

Сторож ОСОБА_2 01.12.2019 року о 09:00 (01.12.2019) передав зміну голові правління ОСОБА_3 (згідно рішення керівника), який в свою чергу 02.12.2019 року передав зміну о 08:00 (02.12.2019) ОСОБА_4

02.12.2019 року згідно наказу № 21 к «Про створення комісії для з`ясування причин відсутності сторожа ОСОБА_1 на робочому місці» для з`ясування причин відсутності сторожа ОСОБА_1 на робочому місці була створена комісія у складі голова комісії - головний бухгалтер ОСОБА_5 , члени комісії: сторож Клочок М.І., сторож ОСОБА_4 , сторож ОСОБА_6 (представник трудового колективу).

Представниками комісії 02.12.2019 року було здійснено виїзд за місцем проживанням позивача за адресою АДРЕСА_1 , про що відповідачем було складено Акт «Про відвідування вдома» від 02.12.2019 року, згідно якого представники комісії відвідали місце проживання сторожа ОСОБА_1 за вищевказаною адресою та встановлено, що ОСОБА_1 відсутній та відповідно не видається за можливе встановити його місцезнаходження та причину відсутності на робочому місці.

Також, вказане питання 02.12.2019 року було винесено на розгляд трудового колективу ПрАТ «Метиз», за результатами якого складено Протокол зборів членів трудового колективу від 02.12.2019 року, згідно якого члени трудового колективу ухвалили звільнити ОСОБА_1 з посади сторожа з 04.12.2019 року за прогул без поважних причин.

04.12.2019 року за вих. №44 позивачу було направлено повідомлення про звільнення його на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Разом з вказаним повідомлення було направлено трудову книжку позивача та копію наказу № 21 від 04.12.2019 року.

Вказане повідомлення, разом з трудовою книжкою та копією наказу № 21 від 04.12.2019 року було отримано позивачем 17.12.2019 року. На рекомендованому повідомленні зазначено, що копію трудової книжки разом з наказом про звільнення було отримано батьком позивача .( а.с. 49)

4 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Держпраці у Чернігівській області з заявою у якій просив провести перевірку дотримання трудового законодавства при його звільненні ПрАТ «Метиз». ( а.с.13) Відповідно до відповіді, яка була надіслана на адресу ОСОБА_1 за № 353/25-І62/01/16-07 від 05.06.2020 року Управлінням Держпраці у Чернігівській області , при контрольному заході встановлено порушення ч. 1,4 ст.149 КЗпП України , а саме керівництвом ПрАТ «Метиз» не було отримано від ОСОБА_1 письмові пояснення перед застосуванням дисциплінарного стягнення та не ознайомлено з наказом про звільнення.( а.с.15)

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Подібні правові висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 61-609апп19).

Відповідно до відповіді Управління Держпраці у Чернігівській області при звільненні ОСОБА_1 з роботи, роботодавцем не були дотримання гарантії, передбачені частинами 1 та 4 статті 119 КЗпП України. Відмова роботодавця поновити порушені права працівника є ознакою трудового спору, механізм вирішення якого визначено главою ХV КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, правильно виходив із того, що позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому він як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зазначено, що відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Тобто, стаття 234 КЗпП України не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових правовідносинах з ПрАТ «Метиз» з 25.07.2016 по 04.12.2019 року. З 28.11.2019 року був зарахований до списків особового складу та приступив до виконання службових обов`язків за посадою на підставі укладеного контракту з Збройними силами України, тобто за ним на час дії контракту збереглося робоче місце у ПрАТ «Метиз».

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що докази, які б підтверджували факт того, що позивач повідомлений про звільнення в грудні 2019 року, матеріали справи не містять. При цьому позивач звертався до відповідних органів щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю за фактом його звільнення, за результатами якої Управління Держпраці у Чернігівській області встановлені порушення прав позивача, зокрема частини 1 та частини 4 статті 119 КЗпП України.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність поважних причин для поновлення ОСОБА_1 строку позовної давності на звернення до суду із цим позовом.

Отже, суд першої інстанції, встановивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог законодавства про працю, що також встановлено матеріалами перевірки, проведеної Управлінням Держпраці у Чернігівській області, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, то відсутні і підстави для скасування додаткового рішення ухваленого по даній справі.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Метиз» залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2021 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 січня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Метиз» (місцезнаходження: 14037, м. Чернігів, вул. Громадська 60, ЄДРПОУ 14244556) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: