Постанова

від 28.07.2021 по справі 751/4520/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 липня 2021 року

м.Київ

справа № 751/4520/20

провадження № 61-7889св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А.А., Ткачука О.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне акціонерне товариство «Метиз»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Метиз» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2020 року у складі судді Овсієнко Ю.К., додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 січня 2021 року у складі судді Овсієнко Ю.К. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Онищенко О.І., ГубарВ.С., Скрипки А.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Метиз» про поновлення на роботі

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Метиз» (далі ПрАТ «Метиз»), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ № 21 від 04 грудня 2019 року про його звільнення зроботи за прогул згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України, виданий ПрАТ «Метиз» та поновити його на роботі.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він працював в ПрАТ «Метиз» сторожем з25липня 2016 року та після укладення контракту 29 листопада 2019 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу був незаконно, безпідставно звільнений з роботи за прогул 04 грудня 2019 року.

Намагаючись поновити свої порушені права звертався до Управління Держпраці вЧернігівській області, яким було проведено перевірку та виявлено порушення проведення процедури його звільнення. В порушення статті 149 КЗпП України не було відібрано письмових пояснень від порушника трудової дисципліни.

ПрАТ «Метиз» відмовився в добровільному порядку усунути порушення трудового законодавства, тому позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом уякому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ № 21 від 04 грудня 2019 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 за прогул згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України виданий ПрАТ «Метиз» та поновлено його на роботі.

Стягнено з ПрАТ «Метиз» на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, виходив із того, що позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому він як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України.

Крім того суд зазначав, що докази, які б підтверджували факт того, що позивач повідомлений про звільнення в грудні 2019 року, матеріали справи не містять. При цьому позивач звертався до відповідних органів щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю за фактом його звільнення, за результатами якої Управління Держпраці у Чернігівській області встановлені порушення прав позивача.

Тому суд дійшов висновку про наявність поважних причин для поновлення ОСОБА_1 строку позовної давності на звернення до суду із цим позовом.

Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 січня 2021року стягнуто з ПрАТ «Метиз» на користь ОСОБА_1 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд задовольняючи клопотання позивача про відшкодування витрат понесених на правову допомогу виходив з того, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, ПрАТ«Метиз» подало до суду апеляційну скаргу у якій просило вказані рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, а також скасувати додаткове рішення суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ«Метиз» залишено без задоволення, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2020 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 січня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог законодавства про працю. Доказів, які б підтверджували факт того, що позивач повідомлений про звільнення в грудні 2019 року, матеріали справи не містять. При цьому позивач звертався до відповідних органів щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю за фактом його звільнення, за результатами якої Управлінням Держпраці у Чернігівській області встановлені порушення прав позивача, зокрема частини 1 та частини 4 статті 119 КЗпП України. Враховуючи викладене, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність поважних причин для поновлення ОСОБА_1 строку позовної давності на звернення до суду з позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ПрАТ«Метиз» подало до суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2020 року, додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від12січня 2021 року, постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2021року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Новозаводського районного суду м.Чернігова, відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ «Метиз» про зупинення виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2020 року та додаткового рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 січня 2021року.

05 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ПрАТ «Метиз» у касаційній скарзі вказує, що ОСОБА_1 не повідомляв підприємство про ту обставину, що ним 29 листопада 2019 року було підписано контракт про проходження військової служби, не надав копію вказаного контракту керівництву ПрАТ «Метиз», тим самим не підтвердивши вступу на військову службу. Тому немає правових підстав для збереження місця роботи, середнього заробітку, відповідно до статті 119 КЗпП України.

Документально не встановлено реєстрацію укладеного контракту на військову службу у журналі реєстрації вхідних документів ПрАТ «Метиз» з 29 листопада 2019 року до дня контрольного заходу.

Крім того, відповідно до наданих письмових пояснень Голови правління ОСОБА_2 інформація та документи про укладення контракту на військову службу до ПрАТ «Метиз» від ОСОБА_1 або від в/ч НОМЕР_1 не надходило. Таким чином, позивачем не було повідомлено, відповідача про укладення позивачем контракту на військову службу та станом на 02 грудня 2019 року не надано будь-яких документів про це.

Відповідач при звільненні ОСОБА_1 за прогул діяв виключно в межах і на підставі діючого законодавства України, тому у суду при прийнятті рішення по справі були відсутні законні підстави для скасування наказу про звільнення.

Крім того задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції взагалі не звернув увагу на встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів і пропущений строк не поновлював.

При розгляді справи у суді апеляційної інстанції, суд аналізуючи поважність причини пропуску строку звернення позивача до суду з даним позовом, безпідставно зазначав, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що докази, які б підтверджували факт того, що позивач повідомлений про звільнення в грудні 2019 року, матеріали справи не містять, оскільки суд першої інстанції взагалі не досліджував це питання, а також матеріали справи містять сам позов позивача де він зазначає, що фактично отримав свою трудову книжку 29 січня 2020 року.

Посилання апеляційного суду в своїй постанові, як на поважну причину поновлення строку звернення до суду з позовом те, що позивач звертався до відповідних органів щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю за фактом його звільнення є помилковим.

Зазначений висновок апеляційного суду не узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №461/1903/16-ц (провадження № 61-18809св18) де зроблено висновок, про те що відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Помилка заявника в обранні неналежного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною на обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Звернення до правоохоронних органів не є поважною причиною пропуску строку подання позову про поновлення па роботі, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає позов.

В даному спорі сам позивач визнає, що він отримав свою трудову книжку 29 січня 2020року і навіть якщо виходити з дати отримання позивачем трудової книжки саме 29 січня 2020 року, то місячний термін для звернення до суду на оскарження наказу про його звільнення починається саме з цієї дати і закінчується 29 лютого 2020 року.

У встановлений законом строк ОСОБА_1 не звернувся із заявою про вирішення трудового спору до суду, як це визначено у статтею 233 КЗпП України, а звернувся до суду з позовної заявою тільки 13 липня 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 25 липня 2016 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду сторожа на ПрАТ «Метиз» та звільнений з роботи 04 грудня 2019 року за прогул, а саме у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин під час зміни з 08 год. 01грудня 2019 року по 08 год. 02 грудня 2019 року (а. с. 45).

Згідно наданого відповідачем графіків чергувань сторожів на листопад грудень 2019року, ОСОБА_1 мав чергувати з 08:00 год. 01 грудня 2019 року до 08:00 год. 02 грудня 2019 року (а. с. 37 38).

Згідно копії Витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29 листопада 2019 року №293 сержант ОСОБА_1 з 28 листопада 2019 року зарахований до списків особового складу на всі види забезпечення, призначений на посаду курсанта та вважається таким, що 28 листопада 2019 року справу та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а. с. 9).

02 грудня 2019 року було складено Акт «Про відсутність працівника на робочому місці» про те, що 01 грудня 2019 року сторож ОСОБА_1 був відсутній на роботі 01 грудня 2019 року без попередження відсутності і без поважних причин з 08:00 год. (01 грудня 2019 року) до 08:00 год. (02 грудня 2019 року). ОСОБА_1 будь-яких виправданих документів не надав.

Сторож ОСОБА_3 01 грудня 2019 року о 09:00 год. (01 грудня 2019 року) передав зміну голові правління ОСОБА_2 (згідно рішення керівника), який в свою чергу 02грудня 2019 року передав зміну о 08:00 год. (02 грудня 2019 року) ОСОБА_4

02 грудня 2019 року згідно наказу № 21 к «Про створення комісії для з`ясування причин відсутності сторожа ОСОБА_1 на робочому місці» для з`ясування причин відсутності сторожа ОСОБА_1 на робочому місці була створена комісія у складі голова комісії головний бухгалтер ОСОБА_5 , члени комісії: сторож ОСОБА_3 , сторож ОСОБА_4 , сторож ОСОБА_6 (представник трудового колективу).

Представниками комісії 02 грудня 2019 року було здійснено виїзд за місцем проживанням позивача за адресою АДРЕСА_1 , про що відповідачем було складено Акт «Про відвідування вдома» від 02 грудня 2019 року, згідно якого представники комісії відвідали місце проживання сторожа ОСОБА_1 за вищевказаною адресою та встановлено, що ОСОБА_1 відсутній та відповідно не видається за можливе встановити його місцезнаходження та причину відсутності на робочому місці.

Також, вказане питання 02 грудня 2019 року було винесено на розгляд трудового колективу ПрАТ «Метиз», за результатами якого складено Протокол зборів членів трудового колективу від 02 грудня 2019 року, згідно якого члени трудового колективу ухвалили звільнити ОСОБА_1 з посади сторожа з 04 грудня 2019 року за прогул без поважних причин.

04 грудня 2019 року за вих. №44 позивачу було направлено повідомлення про звільнення його на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Разом з вказаним повідомлення було направлено трудову книжку позивача та копію наказу № 21 від 04грудня 2019 року.

Вказане повідомлення, разом з трудовою книжкою та копією наказу № 21 від 04грудня 2019 року було отримано позивачем 17 грудня 2019 року. На рекомендованому повідомленні зазначено, що копію трудової книжки разом з наказом про звільнення було отримано батьком позивача (а. с. 49).

04 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Держпраці у Чернігівській області з заявою у якій просив провести перевірку дотримання трудового законодавства при його звільненні ПрАТ «Метиз» (а. с.1 3).

Згідно відповіді, яка була надіслана на адресу ОСОБА_1 за № 353/25-І62/01/16-07 від 05 червня 2020 року Управлінням Держпраці у Чернігівській області, при контрольному заході встановлено порушення частин 1, 4 статті 149 КЗпП України, а саме керівництвом ПрАТ «Метиз» не було отримано від ОСОБА_1 письмові пояснення перед застосуванням дисциплінарного стягнення та не ознайомлено з наказом про звільнення (а. с. 15).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Виходячи з зазначеного, звільнення за прогул допускається за відсутності працівника на роботі виключно без поважних причин, однак в разі наявності поважних причин відсутності таке звільнення недопустиме.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).

Як встановлено судами, згідно копії Витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29 листопада 2019 року №293 сержант ОСОБА_1 з 28 листопада 2019 року зарахований до списків особового складу на всі види забезпечення, призначений на посаду курсанта та вважається таким, що 28 листопада 2019 року справу та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Виходячи із зазначеного, з 01 грудня 2019 року з дня коли позивач вчинив прогул, згідно Акта «Про відсутність працівника на робочому місці», ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу на посаді курсанта, а тому висновки суду першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач з поважних причин був відсутній на роботі є правильними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач належним чином не повідомив роботодавця про причини відсутності на роботі, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки такі доводи не свідчить про відсутність позивача на роботі без поважних причин, оскільки суд при вирішенні таких трудових спорів повинен встановити наявність чи відсутність поважних причин відсутності працівника на роботі.

Так судом правомірно встановлено, що позивач був відсутній на роботі з поважних причин через проходження військової служби за контрактом, тому визнав наказ про звільнення позивача за прогул таким, що суперечить нормам трудового законодавства.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Апеляційним судом встановлено, що позивач уклав цей контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України.

Таким чином, на позивача поширюються гарантії, визначені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України. Гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а, отже, при звільненні з роботи були порушені права позивача.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19).

Виходячи з вищезазначеного, висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційний суд, про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі є правильними та обґрунтованими, прийнятті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, та не спростовані доводами касаційної скарги.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що позивач пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, є необґрунтованими, оскільки суди встановили, що позивач на час звільнення і до звернення з позовом до суду перебував на військовій службі, брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а тому з урахуванням особливостей проходження військової служби був обмежений у вільних діях та у можливостях вчасно скористатися своїм право на судовий захист порушених прав. Отже, причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом є поважними.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Метиз» залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2020 року, додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 січня 2021року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є.В. Петров

А.А. Калараш

О.С. Ткачук