Постанова

від 07.04.2021 по справі 907/799/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2021 р. Справа №907/799/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.,

Суддів: Кравчук Н.М.,

Кордюк Г. Т.,

розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» , м. Київ в особі його філії «Укрінтеравтосервіс-Закарпаття» від 22.12.2020 року №17/01-04-1287 (вх.№ 01-05/3883/20 від 28.12.2020)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.11.2020 (суддя Ушак І.Г. (повний текст складено та підписано 26.11.2020),

у справі № 907/799/19 ,

за позовом: Закарпатської митниці Держмитслужби, м. Ужгород

до відповідача: Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» , м. Київ в особі його філії «Укрінтеравтосервіс-Закарпаття» , м. Ужгород

про стягнення 98919,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.11.2020 у справі №907/799/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів Укрінтеравтосервіс (03083, м. Київ пр-т Науки, 57, код ЄДРПОУ 21536845) в особі його філії УкрінтеравтосервісЗакарпаття (88001, м. Ужгород, вул. Андрія Палая, 111, код ЄДРПОУ ВП 22087987) на користь Закарпатської митниці Держмитслужби (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 20, код ЄДРПОУ 43337207) збитки на суму 98919,01 грн. та у відшкодування судових витрат суму 1921,00 грн.

28 грудня 2020 року на вказане рішення суду поступила апеляційна скарга Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» , м. Київ в особі його філії «Укрінтеравтосервіс-Закарпаття» , м. Ужгород від 22.12.2020 року №17/01-04-1287 (вх.№ 01-05/3883/20 від 28.12.2020).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права. Так, апелянт зазначає, що термін дії договорів, за якими йому було передано на зберігання транспортні засоби, закінчився, а відтак нести відповідальність за пошкодження майна він не може.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказав, що відповідно до умов договорів (п.2.2.4), зберігач зобов`язався зберігати майно від його одержання до моменту його повернення поклажодавцю.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

25.01.14 сторонами укладено договір № 10, термін дії якого - з 01.01.14 до 31.12.14; 23.02.15 укладено договір № 91, термін дії якого - з 01.02.15 до 31.12.15; 12.04.16 укладено договір № 138, термін дії якого - з 12.04.16 до 31.12.16; 09.02.17 укладено договір № 78, термін дії якого - з 09.02.17 до 31.12.17; 08.02.18 укладено договір № 65, термін дії якого - з 08.02.18 до 31.12.18; 04.02.19 укладено договір № 32ю/19/72, термін дії якого - з 04.02.19 до 31.12.19 (далі - відповідно договір №№ 10, 91, 138, 78, 65, 32ю/19/72, разом - договори).

За умовами договорів (п. 1) митниця як поклажодавець передає на відповідальне зберігання майно, що перебуває під митним контролем, а саме: вилучені, затримані та прийняті на зберігання митницею товари, зокрема, транспортні засоби, а підприємство як зберігач забезпечує схоронність майна за адресою с. Великі Лази Ужгородського району, вул. Східна, 3 (послуги зберігання). Кожний факт передачі майна на відповідальне зберігання оформлюється відповідним актом прийому-передачі.

Відповідно до п. 2.2 договорів зберігач зобов`язується, зокрема: створити необхідні умови для забезпечення належного зберігання переданого йому майна та його схоронності (підп.2.2.2); зберігати майно від моменту його одержання від поклажодавця до моменту його повернення поклажодавцю (підп.2.2.4); нести відповідальність згідно чинного законодавства за втрату або пошкодження майна поклажодавця, що знаходиться у зберігача, незалежно від причини ушкодження або втрати, з моменту одержання майна від поклажодавця до моменту його повернення поклажодавцю (підп. 2.2.5).

Відповідно до п. 7.1 договорів, такі діють до останнього календарного дня року, в якому вони укладені та у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань; відповідно до п. 7.1 договорів №№ 138, 78, 65, 32ю/19/72, такі поширюють відповідно до ст. 631 ЦК України свою дію на правовідносини сторін, що виникли з першого календарного дня року, в якому вони укладені

Відповідно до п. 8.2 договору № 32ю/19/72, дія цього договору поширюється також на правовідносини сторін, які виникли з укладанням договору № 65

Як встановлено судами, на виконання умов договорів позивач передавав на зберігання відповідачу транспортні засоби, що підтверджується видатковими накладними, актами прийому-передачі.

24.07.19 відповідач повідомив позивача про пошкодження невідомими особами на території відповідача переданих на зберігання автомобілів.

Відповідно до наказу Закарпатської митниці № 42-аг від 24.07.19 комісією митниці за участю матеріально-відповідальної особи відповідача та експерта-оцінювача ФОП Гангур В.М. було проведено інвентаризацію матеріальних цінностей, які знаходилися на відповідальному зберіганні відповідача та складено інвентаризаційний опис від 24.07.19.

За результатами інвентаризації встановлено пошкодження (псування) 16 одиниць транспортних засобів (позиції згідно інвентаризаційного опису №№ 1, 5, 6, 10, 11, 21, 22, 23. 29, 30, 42. 43, 56, 57, 59, 65 т.1 а.с. 129-138), інформація про які відображена в акті від 24.07.19 пошкодження (псування) майна переданого на відповідальне збереження, з яким ознайомлений керівник відповідача (т.1 а.с. 203-206).

Згідно відмітки в інвентаризаційному описі усі цінності перелічені комісією в натурі та внесені в опис, знаходяться на відповідальному зберіганні відповідача, представник відповідача не має претензій до інвентаризаційної комісії.

Відповідно до звіту про оцінку № 521/07/19 від 12.08.19, складеного фізичною особою підприємцем, експертом-оцінювачем Гангур В.М. на підставі договору № 158 від 28.03.19 (з урахуванням додаткової угоди № 268) укладеного з позивачем, розмір збитків від пошкодження (псування) 16 транспортних засобів складає 62749,26 грн.

11.10.19 відповідач у телефонному режимі повідомив позивача про пошкодження невідомими особами на території відповідача переданих на зберігання автомобілів.

Відповідно до наказу Закарпатської митниці № 53-аг від 11.10.19 комісією митниці за участю матеріально - відповідальної особи відповідача та експерта оцінювача ФОП Гангур В.М. було проведено інвентаризацію матеріальних цінностей, які знаходилися на відповідальному зберіганні відповідача та складено інвентаризаційний опис від 11.10.19.

За результатами інвентаризації встановлено пошкодження (псування) 3-х одиниць транспортних засобів (позиції згідно інвентаризаційного опису №№ 21, 57, 63 т.1 а.с. 277-294), інформація про які відображена в акті від 11.10.19 пошкодження (псування) майна, переданого на відповідальне збереження (т.1 а.с. 298-301).

Згідно відмітки в інвентаризаційному описі усі цінності, перелічені комісією в натурі та внесені в опис, знаходяться на відповідальному зберіганні відповідача, представник відповідача не має претензій до інвентаризаційної комісії.

Відповідно до звіту про оцінку № 848/10/19 від 23.10.19, складеного фізичною особою підприємцем, експертом-оцінювачем Гангур В.М. на підставі договору № 158 від 28.03.19 (з урахуванням додаткової угоди № 268) укладеного з позивачем, розмір збитків від пошкодження (псування) 3-х транспортних засобів складає 14289,28 грн.

18.11.19 під час проведення річної інвентаризації матеріальних цінностей комісією у складі представників сторін на підставі наказу Закарпатської митниці № 52-аг від 30.09.19 виявлено пошкодження транспортного засобу, відображеного в інвентаризаційному описі від 18.11.19 позицією під № 10 - т. 2 а.с. 38-40).

Згідно відмітки в інвентаризаційному описі усі цінності, перелічені комісією в натурі та внесені в опис, знаходяться на відповідальному зберіганні відповідача, представник відповідача не має претензій до інвентаризаційної комісії.

Відповідно до звіту про оцінку № 1128-11-19 від 02.12.19.19 складеного фізичною особою підприємцем, експертом-оцінювачем Гангур В.М. на підставі договору № 158 від 28.03.19 (з урахуванням додаткової угоди № 268) укладеного з позивачем, розмір збитків від пошкодження (псування) 1-го транспортного засобу складає 4095,47 грн.

Таким чином, встановлено, що загальна сума збитків від пошкодження транспортних засобів становить суму 81134,01 грн.

Матеріалами справи встановлено, що зазначені звіти експерта ФОП Гангур були прорецензовані оцінювачем Самсоновою Є.Г. відповідно до вимог Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність , позивач, відповідно до договору № 158 від 28.03.19 (з урахуванням додаткової угоди № 268), укладеного з експертом-оцінювачем ФОП Гангур В.М., сплатив останньому за роботи по проведенню оцінки майна загальну суму 17785,00 грн.

Наведені обставини передували та послугували підставою пред`явлення позивачем даного позову до відповідача про стягнення збитків, пов`язаних із пошкодженням транспортних засобів та здійсненням оцінки таких пошкоджень, на загальну суму 98919,01 грн.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

До виконання господарських договорів, якими є договори сторін у даній справі, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ЦКУ) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України (ГКУ).

У відповідності до ст.11 ЦКУ, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно ч.2 ст.16 ЦКУ, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

Статтею 193 ГКУ та статтею 526 ЦКУпередбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ГКУ).

Відповідно ст. 173 ГКУ, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 ГКУ, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦКУ, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦКУ, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦКУ, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 ЦКУ, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 ЦКУ, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, спірні правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі укладених на протязі 2014-2019рр. договорів зберігання, за умовами яких зберігач відповідач у справі - зобов`язався надати поклажодавцю - позивачу у справі - послуги відповідального зберігання майна, що знаходиться під митним контролем

Отже, оскільки спірні відносини сторін стосуються питань зберігання, такі врегульовані приписами параграфу 1 гл. 66 Цивільного кодексу України .

Так, відповідно до ст.ст. 936, 937 ЦКУ встановлено, зокрема, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її останньому у схоронності.

За приписами ст. 938 ЦКУ зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання ( ч. 1); якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2); якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ч. 3).

Відповідно до умов договорів зберігач у даній справі зобов`язася зберігати майно від моменту його одержання від поклажодавця до моменту його повернення поклажодавцю (підп.2.2.4) та нести відповідальність згідно чиного законодавства за втрату або пошкодження майна поклажодавця, що знаходиться у зберігача, незалежно від причини ушкодження або втрати, з моменту одержання майна від поклажодавця до моменту його повернення поклажодавцю (підп. 2.2.5).

За приписами ст. 942 ЦКУ на зберігача покладається обов`язок щодо забезпечення схоронності речі із вжиттям усіх заходів встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, а якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну, та не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання.

Приписами ст. ст. 950, 951 ЦКУ передбачено відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі шляхом відшкодування її вартості.

Як встановлено у ході судового розгляду транспортні засоби, стягнення збитків за пошкодження яких є предметом даного спору, передавалися позивачем відповідачу на зберігання відповідно до видаткових накладних та актів приймання-передачі на протязі 2014-2019рр. за умовами договорів зберігання та зі спливом строків дії цих договорів продовжували перебувати на зберіганні відповідача (що підтверджується вищенаведеними інвентарними описами), оскільки ні поклажодавець не ставив питання про повернення транспортних засобів, ні зберігач не вимагав забрати такі. За умовами договорів зберігання (підп. 2.2.5) зберігач несе відповідальність згідно чинного законодавства за втрату або пошкодження майна поклажодавця, що знаходиться у зберігача, незалежно від причини ушкодження або втрати, з моменту одержання майна від поклажодавця до моменту його повернення поклажодавцю.

Наведеним спростовуються заперечення апелянта проти позову з посиланням на закінчення строку дії договорів.

За приписами ст. 216 ГКУ учасники господарських відносин, якими є сторони у даній справі, несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором; застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 217 ГКУ у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 218 ГКУ підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами ст. 224 ГКУ учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, згідно ст. 225 ГКУ включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

Відповідно до приписів ст. 226 ГКУ учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Суд, проаналізувавши спірні відносини сторін з огляду на наведені приписи господарського законодавства, зазначає, що відповідач неналежним чином виконував господарське зобов`язання з надання послуг зберігання, що призвело до пошкодження прийнятих на зберігання транспортних засобів, що є правопорушенням у сфері господарювання за змістом наведених норм та підставою для господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, до складу яких позивач правомірно включив вартість пошкодженого або знищеного майна, визначену відповідно до вимог законодавства та понесені ним додаткові витрати (вартість експертних робіт).

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідачем не доведено вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення; що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За таких обставин вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків на загальну суму 98919,01 грн., з яких 81134,01 грн. - основна сума збитків, 17785,00 грн. - оплата послуг з проведення оцінки пошкоджень є обґрунтованими, відтак - правомірно задоволені судом.

При цьому суд приймає до уваги, що за змістом наведених приписів законодавства вбачається, що позивач у справі як поклажодавець має право вимагати від зберігача - відповідача у справі - стягнення збитків, завданих внаслідок втрати (нестачі) товару, переданого за договорами зберігання, чим спростовуються заперечення відповідача у даній справі проти позову з посиланням на те, що завдані пошкодженням транспортних засобів збитки не є збитками митниці, оскільки транспортні засоби не є власністю митниці, а лише були вилучені останньою при здійсненні митного оформлення та передані на зберігання відповідачу. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду по справі № 916/3197/17 (справа, на постанову Верховного Суду від 20.12.2018 в якій посилається відповідач) викладеній у п. 36 постанови від 03.03.20, прийнятій за результатами касаційного перегляду рішень місцевого та апеляційного судів постановлених при новому розгляді справи: Виконуючи вміщені у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 вказівки щодо необхідності дослідження того, чи є збитками Митниці заявлена нею до стягнення вартість втраченого товару (часнику), враховуючи, що цей товар не є власністю позивача, а лише був вилучений при здійсненні митного оформлення та переданий на зберігання відповідачу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач як поклажодавець має право вимагати від Зберігача відшкодування збитків, завданих внаслідок втрати (нестачі) товару, переданого за договором зберігання. .

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України» , «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю з 02.03.2021 по 05.04.2021 головуючого судді Плотніцького Б.Д., датою складення та підписання даної постанови є 07.04.2021.

Керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» , м. Київ в особі його філії «Укрінтеравтосервіс-Закарпаття» від 22.12.2020 року №17/01-04-1287 (вх.№ 01-05/3883/20 від 28.12.2020) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.11.2020 у справі № 907/799/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Кордюк Г. Т.