Постанова

від 31.03.2021 по справі 280/287/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/287/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року в адміністративній справі №280/287/20 (суддя у 1 інстанції Сіпака А.В.) за позовом Фермерського господарства "Бофан" до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Бофан" звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області про накладення штрафу №ЗП 3482/580/АВ/П/ТД-ФС від 19.12.2019 року про накладення штрафу в розмірі 625950,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог ст.24 КЗпП України зроблені на підставі припущень. Так, чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори на виконання певних робіт або послуг, а тому підприємство укладаючи з працівниками цивільно-правові угоди не порушило приписи чинного законодавства та як наслідок відсутні підстави для застосування штрафу. Крім того, відповідачем порушено порядок розгляду справи за результатами зібраних в ході інспекційного відвідування матеріалів, чим порушено права позивача на надання пояснень та спростування обставин встановлених в ході інспекційного відвідування.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, не відповідність висновків обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволені позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач допустив до роботи осіб за цивільно-правовими договорами (договори підряду), а не за трудовими договорами. При цьому, предметом договорів є процес праці, а не її кінцевий результат, а отже в даному випадку відносинам між позивачем та фізичними особами - працівниками притаманні саме трудові взаємовідносини, а не цивільно-правові. Таким чином, застосування позивачем правовідносин цивільно-правових норм є недопустимим та такі дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового перешкоджає реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України.

В відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 14.11.2019 року на адресу ФГ «Бофан» Укрпоштою надійшли акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ЗП3482/580АВ від 08.11.2019 року та припис про усунення виявлених порушень №ЗП3482/580/АВ/П від 08.11.2019 року.

На підставі пкту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ЗП3482/580АВ від 08.11.2019 року відповідачем 19.12.2019 року винесена постанова про накладення на повивача штрафу у розмірі 625 950, 00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі Закон №877-V) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

У відповідності до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами п/п 9 п.4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Відповідно до п. 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Держпраці може покладати виконання завдань на утворені територіальні органи за міжрегіональним принципом.

Пунктом 1 Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823 (далі - Порядок №823) передбачено, що цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 року №1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 року №1986-IV, та Законом України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» .

Відповідно до п. 2 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Пунктом 21 Порядку передбачено, що у разі, якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акту. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої, що в порушення чинного законодавства позивачу не надано можливості надати зауваження чи заперечення стосовно викладених в акті обставин.

Пунктом 24 Порядку передбачено, що припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акту (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. Дана вимога також була грубо порушена інспектором.

Згідно з п.п.27-29 Порядку №823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

З матеріалів справи слідує, що позивач є дрібним фермерським господарством, в якому фактично працює його ОСОБА_1 .

Дане господарство здійснює свою господарську діяльність на 50 га землі.

Згідно з специфіки діяльності ФГ «Бофан» та обсягу виробничих потреб, господарство не потребує залучення працівників за трудовим договором (контрактом).

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про фермерські господарства» фермерське господарство має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

У відповідності до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно з приписів ч.1 ст. 850 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених Приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов`язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час.

З матеріалів справи слідує, що у зв`язку з терміновою разовою необхідністю підготовки складських приміщень для розміщення сільськогосподарської продукції були укладені з фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 цивільно-правові договори. Із кожним із зазначених осіб попередньо було досягнуто домовленість про надання ФГ «Бофан» разової послуги з прибирання складських приміщень господарства.

Виконання цього завдання було разовим та не мало систематичного характеру.

Відповідно до досягнутої сторонами домовленості у п.3.1. вказаного договору ФГ «Бофан» зобов`язувалося за надану послугу сплатити кожному із зазначених фізичних осіб винагороду у розмірі 153,00 гривні.

Слід зазначити, що законодавством не передбачено обмежень на укладання цивільно-правових договорів у разі якщо відповідні послуги стосуються основної діяльності суб`єкта господарювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 24.10.2019 року у справі №160/8664/18.

Так, в день виконання роботи, за результатом надання зазначеної послуги фізичними особами (Виконавцями) з кожним окремо було складено та підписано акт виконаних робіт та проведено розрахунок у відповідності до вимог чинного законодавства, здійснені перерахування податків, що підтверджується матеріалами справи.

Тривалість надання послуги кожного із зазначених осіб не перевищувала 4 годин, і ця послуга надавалася лише в один день.

Після 27.07.2017 року жодний з вищеперелічених фізичних осіб не перебував у жодних, у т.ч. трудових, взаємовідносинах з ФГ «Бофан» , не виконував систематично зазначених робіт та ніколи не звертався із відповідними заявами про влаштування на роботу до вказаного господарства, що свідчить про факт укладання саме цивільно-правових угод.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач дійшов хибного висновку про порушення позивачем вимог ст.24 КЗпП України та про наявність підстав для задоволення позову.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року в адміністративній справі №280/287/20 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року в адміністративній справі №280/287/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя Н.А. Олефіренко

суддя В.А. Шальєва