Постанова

від 06.04.2021 по справі 140/6515/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/6515/20 пров. № А/857/1084/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді Ніколіна В.В.

суддів Гінди О.М., Пліша М.А.

за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року (суддя - Зозуля Д.П., м. Рівне, повний текст судового рішення складено 23 жовтня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, Волинського окружного адміністративного суду про відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом визнаним неконституційним,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у травні 2020 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, Волинського окружного адміністративного суду, у якому просила стягнути з Державної судової адміністрації України відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним, 381233 грн. шляхом списання вказаної суми на її користь з бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів , розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників від 03 серпня 2011 року № 845.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у день звільнення їй не була виплачена вихідна допомога, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27.03.2014 №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон №1166-VII) виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р (II) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). З огляду на вказане, позивач вважає, що згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України вона має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним. Розраховуючи розмір матеріальної шкоди, позивач зазначила, що на день звільнення їй виплачувалася суддівська винагорода у сумі 38123 грн. Тому позивач вважає, що недоотримана вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою становить 381233 грн., яку вона просить стягнути на її користь з Державної судової адміністрації України.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судді, які вийшли у відставку у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року були позбавлені права на отримання вихідної допомоги, а тому їх право було порушене, оскільки були порушені легітимні очікування цих суддів, а положення Закону України від 27.03.2014 №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким з 01 квітня 2014 року виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суперечать частині 1 статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що факт наявності у позивача порушеного права не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду справи, а відповідачі у спірних правовідносинах діяли у межах та у спосіб наданих повноважень та відповідно до приписів матеріального права.

Волинський окружний адміністративний суд подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Державна судова адміністрація України процесуальним правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористалась, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 з 22 червня 1982 року по 15 вересня 2016 року працювала суддею у різних судах Волинської області, а саме: з 22.06.1982 по 01.09.1992 - суддею Луцького районного народного суду, з 01.09.1992 по 26.07.2007 - суддею Апеляційного суду Волинської ради, з 27.06.2007 по 15. 09.2016 - суддею Волинського окружного адміністративного суду (а. с. 18-26).

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 №1515-VIII "Про звільнення суддів" позивача звільнено з посади судді Волинського окружного адміністративного суду і з 15.09.2016 відраховано зі штату суду у зв`язку з поданням нею заяви про відставку (а. с. 25).

На день звільнення ОСОБА_1 не була виплачена вихідна допомога, що не заперечується відповідачами. Вважаючи, що невиплатою вихідної допомоги їй було завдано матеріальної шкоди в сумі 381233 грн., позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що недоотриманий позивачем дохід у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку не може вважатися матеріальною шкодою (збитками) у розумінні статей 22 та 1175 Цивільного кодексу України, а тому відсутні підстави для стягнення такої шкоди на її користь. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачі діяли у межах і спосіб наданих повноважень та відповідно до приписів матеріального права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спірні правовідносини у справі, що розглядається, склались з проводу невиплати ОСОБА_1 - судді у відставці суддівської винагороди у розмірі десяти місячних заробітних плат, передбаченої частиною 1 статті 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 120 Закону №2453-VI, в редакції, яка була чинною на момент прийняття Верховною Радою України Постанови від 04 лютого 2016 року №996-VIII Про звільнення суддів , суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Статтею 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді передбачено подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно зі статтею 122 Закону №2453-V порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом №2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до абзацу третього пункту 7 Указу Президента України Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності від 10 червня 1997 року №503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначено порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

З огляду на вказане, реалізація права ОСОБА_1 на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 08 вересня 2016 року.

Частиною першою статті 136 Закону №2453-VI (в редакції, яка діяла до 01 квітня 2014 року) було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно з підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (Закон №1166-VII набрав чинності 01 квітня 2014 року) статтю 136 Закону №2453-VI виключено.

У подальшому Верховна Рада України прийняла Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VII "Про судоустрій і статус суддів", який набрав чинності 30 вересня 2016 року).

Відповідно до пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Частиною першою статті 143 Закон №1402-VII передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Таким чином, як вбачається з наведеного вище, у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року суддям, звільненим з посади у відставку, не було передбачено виплату вихідної допомоги.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII.

У своєму Рішенні від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України наголошував на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку. За своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Щодо доводів позивача про те, що прийняттям закону, який визнано неконституційним їй завдано матеріальної шкоди у вигляді невиплаченої вихідної допомоги (недоотриманий дохід), то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачено Цивільним кодексом України. Так, у Цивільному кодексі України відшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов`язаннями деліктного характеру або відносинами зобов`язальними і пов`язані з цивільно-правовою відповідальністю.

Згідно зі статтею 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зміст статті 1175 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про її застосування у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акта незаконним. Визнання закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність. Тобто, у випадку визнання закону неконституційним він залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв`язку з чим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною.

Також обов`язковою передумовою для виникнення права на відшкодування шкоди є наявність встановленої у законі процедури присудження та сплати такої компенсації.

Відповідно до частин першої, другої статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з підпунктом 2 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У свою чергу, частина друга статті 1 Цивільного кодексу України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Системний аналіз наведених вище правових норм та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що недоотриманий позивачем дохід у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку не може вважатися матеріальною шкодою (збитками) у розумінні статей 22 та 1175 Цивільного кодексу України, які за аналогією закону до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Разом з тим, оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв`язку з поданням нею заяви про відставку Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не було передбачено виплати вихідної допомоги, а нового закону, який би визначав порядок виплати такої допомоги прийнято не було, тому до спірних правовідносин, на переконання колегії суддів, підлягають застосуванню положення трудового законодавства.

Статтею 1 КЗпП України встановлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом №113-IX статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою, згідно з якою звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Як встановлено судом постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 №1515-VIII "Про звільнення суддів" ОСОБА_1 звільнено з посади судді Волинського окружного адміністративного суду і з 15.09.2016 відраховано зі штату суду у зв`язку з поданням нею заяви про відставку.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не було врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі припинення повноважень судді у зв`язку з відставкою. Разом з тим, КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (частина 1 статті 44 КЗпП України).

Колегія суддів звертає увагу, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням суддів, проте КЗпП регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом. Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року не було врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 08.09.2016 звільнено з посади судді Волинського окружного адміністративного суду і з 15.09.2016 відраховано зі штату суду у зв`язку з поданням нею заяви про відставку, вона набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП України. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним, яка полягає у невиплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат (381233грн.) Однак, враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів приходить до висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 шляхом зобов`язання Державної судової адміністрації України нарахувати та виплатити на її користь вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП України.

При цьому, визначення розміру такої допомоги належить до повноважень Державної судової адміністрації України, яка є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги позивача є частково підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з ОСОБА_1 в користь Державного бюджету України необхідно стягнути 840, 80 грн. судового збору. В решті судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, відтак оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про часткове задоволення адміністративного позову з наведених вище підстав.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у справі №140/6515/20 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплати ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп., який слід перерахувати на такі платіжні реквізити: отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 08 квітня 2021 року

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду