Постанова

від 01.04.2021 по справі 440/2466/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 440/2466/19

адміністративне провадження № К/9901/4389/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

за участі секретаря судового засідання: Жураковської Б.М.,

представника Відповідача: Кінаш Л.О.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року (суддя Костенко Г.В.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року (судді: Калиновський В.А., Кононенко З.О., Сіренко О.І.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Агродеталь"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Агродеталь" (надалі також - Позивач, ТОВ Агродеталь ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також - Відповідач, правонаступник - Головне управління ДПС у Полтавській області(ЄДРПОУ 44057192), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2019 року №0008531405.

В обґрунтування позову зазначило, що оскаржуваний індивідуальний акт прийнято без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки висновок контролюючого органу щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій із контрагентом з ТОВ "Інтермаксимум" та ТОВ "Фторкомпонент" ґрунтується виключно на порушеннях податкового та іншого законодавства, допущених іншими платниками податків, а не безпосередньо Позивачем. Акт перевірки, за твердженнями Позивача, не містить доказів відсутності руху активів в процесі провадження господарської діяльності, що суперечить вимогам Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) та іншим нормам законодавства.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року, позов задоволено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що висновки Відповідача про неправомірне відображення Позивачем в податковому обліку наслідків господарських операцій із ТОВ "Інтермаксимум" та ТОВ "Фторкомпонент" є необґрунтованими, та такими, що спростовуються сукупністю доказів, які містяться в матеріалах справи.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати і ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому Відповідач підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження від 16 квітня 2020 року Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга відповідача зводиться до того, що при встановленні обставин справи №440/2466/19, у якій предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, судами застосовано норми процесуального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 грудня 2019 року у справах №820/12033/15, №804/1118/16, при цьому зазначив про необґрунтованість посилань на висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 14 січня 2020 року у справі №826/9337/16

У відзиві на касаційну скаргу Позивач, вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

У судове засідання суду касаційної інстанції 1 квітня 2021 року представник Позивача не з`явився, хоч був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередній інстанцій встановлено, що Відповідачем проведено перевірку Позивача, за результатами якої складено акт від 6 червня 2019 року, згідно з висновками якого ТОВ "Завод Агродеталь" порушено вимоги:

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1 та 202 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 222 975 грн,

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.1 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 46 201 грн.

Висновки Відповідача про порушення Позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що останній, включивши до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за операціями із ТОВ "Інтермаксимум" та ТОВ "Фторкомпонент" занизив податок на додану вартість та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту, оскільки операції із цими суб`єктами господарювання не були фактично здійсненні, про що свідчать такі обставини,

- відсутність ТОВ "Інтермаксимум", ТОВ "Фторкомпонент" за податковою адресою;

- відсутність у ТОВ "Інтермаксимум" матеріально-технічної і технологічної можливості здійснення виробництва задекларованого обсягу продукції;

- відсутність факту реального одержання (купівлі) ТОВ "Інтермаксимум" та ТОВ "Фторкомпонент" (контрагентами-постачальниками по другій ланці ланцюга походження товару починаючи з дати державної реєстрації не придбавали товари, котрі були реалізовані по ланцюгу до ТОВ "Завод Агродеталь") відповідної кількості ідентифікованого товару або власного задекларованого виробництва;

- відсутність факту оплати ТОВ "Завод Агродеталь" підприємству ТОВ "Фторкомпонент" за товари, відвантажені протягом листопада 2018 року;

- по ланцюгу постачання від ТОВ "Інтермаксимум" та ТОВ "Фторкомпонент" до ТОВ "Завод Агродеталь" здійснюється реалізація деталей та приладдя невідомого походження, введеного в обіг завдяки оформленню недостовірних документів;

- непідтвердженість первинними документами факту переміщення у просторі товарів, що були реалізовані ТОВ "Інтермаксимум" та ТОВ "Фторкомпонент", на адресу ТОВ "Завод Агродеталь";

- контрагенти-постачальники ТОВ "Інтермаксимум" та ТОВ "Фторкомпонент" реалізують на їх адресу товари, за ціною більшою ніж ціна придбання.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2019 року №0008531405, яким збільшено суму грошового зобов`язання на 2 777 719,71 грн, у тому числі 2 222 975,77 грн - основний платіж, 556 743,94 грн - штрафні (фінансові) санкції.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій надали невірну оцінку обставинам щодо фактичного здійснення операцій між Позивачем та його контрагентами ТОВ "Інтермаксимум" та ТОВ "Фторкомпонент".

Відповідач вважає, що при ухваленні судових рішень залишено поза увагою те, що фактичне переміщення товарів від ТОВ "Інтермаксимум" до Позивача не підтверджене, в силу того, що ТОВ Полтавський Завод Стандарт , яке надавало в оренду Позивачу і ТОВ "Інтермаксимум" нерухомість та обладнання, а саме електронавантажувач, загальна балансова вартість якого 24,4 тис.грн., подало звітність, за якою вартість основних засобів на початок звітного періоду становила 13,5 тис.грн., а на кінець звітного періоду 11,4 тис.грн.

Відповідач також стверджує, що ТОВ Полтавський завод Стандарт мало не значну кількість основних виробничих фондів, не є платником ПДВ, і оскільки ТОВ Інтермаксимум не декларувало придбання послуг без податку на додану вартість неможливо підтвердити реальність факту надання в оренду приміщення за адресою м. Полтава вул. Квітки Цісик буд.35.

За відсутності підтвердження фактів оренди підприємством ТОВ Завод Агродеталь електронавантажувача та підприємством ТОВ Інтермаксимум приміщення за адресою м.Полтава вул. Квітки Цісик буд.35, Відповідач вважає недоведеним є факт переміщення товарів в межах території заводу.

Також Відповідач наполягає на тому, що суди попередніх інстанцій безпідставно не надали оцінки тому, що контрагенти ТОВ Інтермаксимум не декларували придбання товарів, які реалізовані Позивачу, та допускали інші порушення, що вказують на фактичне не ведення ними господарської діяльності.

Також Відповідач заперечує і фактичне постачання товарів ТОВ "Фторкомпонент", оскільки не проведено розрахунків за отриманий товар, а також не надано-товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, що підтвердили б постачання товарів.

У судовому засіданні представник Відповідача підтримала наведені у касаційній скарзі доводи та вимоги.

3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, Позивач у відзиві на касаційну скаргу посилався на те, що, ухвалюючи рішення, суди надали вичерпну правову оцінку обставинам, які в сукупності та взаємозв`язку свідчать про фактичне здійснення операцій між ним та його контрагентами.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Верховний Суд, заслухавши представника Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним Позивачем індивідуальним актам в контексті дотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між Позивачем та ТОВ "Інтермаксимум" і ТОВ "Фторкомпонент" укладено договори поставки товарів.

На підтвердження фактичної поставки товарів у ході судового розгляду надано копії рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, оборотно-сальдові відомості.

Товар отримував згідно накладних директор ОСОБА_1

Транспортування товару від складу ТОВ "Інтермаксимум" до складу ТОВ "Завод Агродеталь" проводилось електронавантажувачем ТОВ "Полтавський завод "Стандарт", оскільки склади підприємств знаходяться на промисловій базі за однією адресою: м. Полтава, вул. Квітки Цісик, 35,які й орендувалися у ТОВ "Полтавський завод "Стандарт".

Вказані обставини підтверджені зокрема договором, копіями рахунків та актів виконаних робіт.

З урахуванням того, що транспортування придбаного у ТОВ "Інтермаксимум" товару не відбувалося, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність обов`язку щодо складення товарно-транспортних накладних.

При цьому Суд вважає за необхідне зазначити, що обставина декларування ТОВ "Полтавський завод "Стандарт" вартості його основних засобів у розмірі меншому, аніж вартість наданого у оренду електронавантажувача за наявності у справі відповідних документів не може спростовувати фактичної поставки товару ТОВ "Інтермаксимум".

Суд також звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться копії документів, які підтверджують право власності ТОВ "Полтавський завод "Стандарт" на об`єкти нерухомості, здавання яких в оренду відбувалось і ТОВ "Інтермаксимум" і ТОВ "Завод Агродеталь". Також в матеріалах справи містяться відповідні фототаблиці виробничих та складських приміщень заводу.

Крім того, згідно із наявним у справі листом (а.с. 199, том 2), ТОВ "Полтавський завод "Стандарт" підтвердило фактичну наявність у нього відповідного електронавантажувача та використання такого на території складів, що здаються ним в оренду.

Щодо того, що на час перевірки за Позивачем обліковувалась заборгованість перед ТОВ "Фторкомпонент" у розмірі 1935710,01 грн., то варто зазначити що чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України надавала можливість формування податкового кредиту за тією подією, яка виникла раніше, в тому числі й за фактом отримання податкової накладної.

При цьому судами установлено, що борг Позивача за відповідним договором цесії ТОВ "Фторкомпонент" був відступлений ТОВ "Промредейл", при цьому наявними у матеріалах справи платіжними документами підтверджено часткову сплату заборгованості.

Судами попередніх інстанцій, за результатами дослідження умов договору, яким було передбачено, що відповідний товар поставляється автотранспортом продавця та за його рахунок на склад покупця, а також інших наявних у справі документів та доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що відсутність у цьому випадку документів транспортування не може спростовувати фактичної поставки товару.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що первинні документи, надані Позивачем на підтвердження дійсності господарських операцій із зазначеним вище контрагентами, враховуючи співвідношення вчинених господарських операцій з основним видом діяльності Позивача та у сукупності зі встановленими обставинами господарських операцій, підтверджують формування показників податкової звітності та вказують на реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання Відповідача на податкову інформацію щодо суб`єктів господарювання, з якими Позивач не мав безпосередніх взаємовідносин, оскільки, зважаючи на сукупність зібраних у справі доказів, такі відомості носять інформаційний характер та не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій носять лише характер припущень.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо підтвердження права Позивача на формування показників податкового обліку за господарськими операціями із ТОВ "Інтермаксимум" та ТОВ "Фторкомпонент" Суд вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч вимог наведених норм, Відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку обґрунтованість та правомірність рішення податкового органу, натомість Позивач в ході судового розгляду на підставі відповідних доказів підтвердив фактичне здійснення господарських операцій із його контрагентами.

Таким чином, суди попередніх інстанцій на виконання завдання адміністративного судочинства надали оцінку всім виявленим відповідачем фактам в акті перевірки, які стали підставою для винесення спірного в даній справі податкового повідомлення-рішення. Натомість, Суд визнає, що Відповідач в касаційній скарзі просить здійснити переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірного податкового повідомлення-рішення, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційна скарга Відповідача зводиться до того, що при встановленні обставин справи №440/2466/19, у якій предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, судами застосовано норми процесуального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 грудня 2019 року у справах №820/12033/15, №804/1118/16.

Втім, Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання на висновки, викладені наведених постановах, як на правові позиції, які не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновки судів не суперечать висновкам в зазначених справах з огляду на відмінність обставин в порівнянні з обставинами у цій справі. При цьому колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду мають враховуватись, виходячи з конкретних обставин справ, які встановлені судами за результатами оцінки відповідних доказів у цих справах.

Відповідно до пункту 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Обґрунтування касаційної скарги фактично зводиться виключно до непогодження з оцінкою, наданою судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановлених частиною першою статті 341 КАС України.

Враховуючи наведене, зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги Відповідача відсутні.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.

Отже, переглянувши судові рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх