Постанова

від 06.04.2021 по справі 766/3191/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер справи 766/3191/20 Головуючий в І інстанції Войцеховська Я.В.

Номер провадження 22-ц/819/307/21 Доповідач Орловська Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Орловської Н.В.

суддів: Бездрабко В.О.

Майданіка В.В.

секретар Литвиненко В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом Херсонського учбово - виробничого підприємства Українське товариство глухих до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

25 лютого 2020 року Херсонське учбово - виробниче підприємство Українського товариства глухих звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради, у якому просило визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь Херсонського учбово - виробничого підприємства Українського товариства глухих заборгованість зі сплати житлово - комунальних послуг у розмірі 14190,72 грн.

Позовну заяву мотивовано тим, що Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства глухих (надалі - Херсонське УВП УТОГ) на підставі постанови Президії Центрального правління Українського товариства глухих №155 від 21.11.2000 року та акту передачі об`єктів нерухомого майна є балансоутримувачем гуртожитку, розташованого в АДРЕСА_1 , власником якого є Українське товариство глухих. 04 червня 2010 року, на підставі рішення спільного засідання профкому, адміністрації та бюро первинної організації Херсонського УВП УТОГ, ОСОБА_1 , яка на той час була працівником Херсонського УВП УТОГ, та її сина ОСОБА_2 було вселено до кімнати НОМЕР_2 гуртожитку по АДРЕСА_1 та укладено договір найму житлової площі на період її роботи в Херсонському УВП УТОГ. 27 вересня 2011 року за заявою ОСОБА_1 було прийнято рішення про реєстрацію її місця проживання та місця проживання її сина ОСОБА_2 за вказаною адресою. З 18 січня 2012 року з відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір найму житлової площі у гуртожитку УТОГ, за яким їй було надано 2 ліжко-місця у кімнаті НОМЕР_2 загальною площею 16 кв.м. В подальшому ОСОБА_1 було додатково надано у тимчасове користування кімнату НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку та надано дозвіл на вселення до неї ОСОБА_4 , з яким відповідачка на той час перебувала у фактичних шлюбних відносинах. 12 січня 2015 року з ОСОБА_1 укладено новий договір найму, за яким вона набула право користування для проживання 4 ліжко-місцями у кімнатах № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 загальною площею 27 кв.м у гуртожитку разом зі своїм сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на період до 18 січня 2018 року. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , також був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . 24 травня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з Херсонського УВП УТОГ на підставі ст.40 п.1 КЗпП України, що не позбавило її права подальшого користування житловими приміщеннями гуртожитку. Відповідачі проживали у гуртожитку після звільнення ОСОБА_1 з Херсонського УВП УТОГ і після закінчення строку дії договору найму, укладеного 12.01.2015 року строком на три роки. З червня 2019 року ОСОБА_1 разом з дітьми та чоловіком добровільно залишили гуртожиток, при цьому вона з наймодавцем не погоджувала зберігання права користування житловими приміщеннями гуртожитку. До цього часу, тобто більше 6 місяців, ОСОБА_1 та члени її сім`ї у гуртожитку не проживають, однак, з реєстраційного обліку з місця проживання не знялися. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власницею двокімнатної квартири площею 61 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_4 . Таким чином, відповідачі самостійно та добровільно визначили собі місце проживання не у гуртожитку. Наявність у ОСОБА_1 на праві власності квартири у м.Херсоні позбавляє її права на подальше користування кімнатами у гуртожитку УТОГ. За умовами п.2.2.5 договору найму від 12.01.2015 року за проживання у гуртожитку, спожитий газ, воду, електричну та теплову енергію відповідач зобов`язувалася вносити плату щомісячно до 10 числа, наступного за звітним. Однак, взяті на себе обов`язки з оплати житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 не виконувала, внаслідок чого станом на січень 2020 року виникла заборгованість у розмірі 14190,72 грн.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року позов Херсонського учбово-виробничого підприємства Українське товариство глухих задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 кімнати в„– НОМЕР_1 ,НОМЕР_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Херсонського учбово-виробничого підприємства Українське товариство глухих 2064 гривні 22 коп. в рахунок погашення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, яка виникла станом на 01.01.2020р., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 4204 гривні 00 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, згідно зі ст.ст.71,72 ЖК України у разі відсутності без поважних причин в житловому приміщенні більше шести місяців наймача або членів його сім`ї в судовому порядку зазначені особи визнаються такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Враховуючи наявність достатніх доказів непроживання відповідача та членів її сім`ї (дітей) у гуртожитку протягом тривалого періоду (більше шести місяців) з червня 2019 року, враховуючи звільнення ОСОБА_1 з підприємства позивача, яким надавався дозвіл на проживання, як працівнику підприємства, а також закінчення строку дії договору найму 12.01.2018 року, суд вважав можливим задовольнити позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_1 та її дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо позовних вимог про визнання ОСОБА_4 втратившим право користування житловим приміщенням гуртожитку, суд вважав їх такими, що задоволенню не підлягають, оскільки останній не зареєстрований в гуртожитку, що встановлено з довідки відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб міської ради та копії паспорту.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення заборгованості з житлово-комунальних послуг, то суд зазначив, що згідно із положеннями статті 68 Житлового кодексу України, наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Відповідно довідки позивача № 20/09-92 від 29.09.2020р., виданої директором Херсонського УВП УТОГ станом на 01.01.2020р. з урахуванням погашеної заборгованості ОСОБА_1 має заборгованість за надані житлового-комунальні послуги в сумі 2064,22грн. Дана сума заборгованості сторонами не спростована, а тому підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вважає рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20.10.2020 року необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без врахування усіх істотних обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі самостійно звільнили чи відмовилися від користування належною житловою площею, яка набута законним шляхом, позивачем не надано. При цьому, сам по собі факт непроживання не може бути безумовною підставою для визнання неповнолітніх такими, що втратили право користування житлом.

Скаржник наголошує, що відповідачами не залишено гуртожиток, як постійне місце проживання, а стаття 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя.

Також скаржник вважає неналежним доказом наданий позивачем акт від 21.01.2020 р. про непроживання особи за місцем реєстрації, оскільки вважає його підробленим та таким, що суперечить акту від 02.03.2020 року, складеному службою у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради.

Стосовно висновку суду першої інстанції про наявність у відповідача іншого нерухомого майна, то з наявної в матеріалах справи інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що вказане нерухоме майно є новозбудованим, тобто не містить належних житлових умов для проживання сім`ї, а також перебуває під обтяженням внаслідок його застави в іпотеку.

Крім того, судом не взято до уваги клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, що є порушенням ст. 103, 104 ЦПК України.

Щодо рішення суду в частині стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги, то скаржник зазначає, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки пред`явлено вимоги про стягнення заборгованості за період з 06.2016 по 01.2020 р., а позов подано у 2020 році.

Також, частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції стягнув з відповідача судові витрати у повному обсязі, що суперечить ст. 141 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Херсонського учбово - виробничого підприємства Українського товариства глухих її доводи не визнає, просить залишити без задоволення . Вказує на те, що до суду першої інстанції надано належні та достовірні докази на підтвердження втрати ОСОБА_1 разом зі своєю сім`єю інтересу житла у гуртожитку та їх добровільного виселення з обранням іншого постійного місця проживання, що дає підстави вважати їх такими, що втратили право користування кімнатами НОМЕР_1,НОМЕР_2 у гуртожитку по АДРЕСА_1 .

Щодо розміру заборгованості по сплаті за комунальні послуги, то представник позивача вказує на те, що заборгованість виникла з березня 2017 року, а тому доводи апелянта щодо протиправного незастосування судом першої інстанції строку позовної давності є необґрунтованими. Крім того, позивачем до суду була надана довідка про заборгованість з деталізацією сум за кожним видом житлово - комунальних послуг щомісячно, а тому посилання апелянта на відсутність конкретизації сум нарахувань є безпідставними.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегією суддів встановлені такі обставини.

Судом встановлено, що Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства глухих (надалі - Херсонське УВП УТОГ) на підставі постанови Президії Центрального правління Українського товариства глухих №155 від 21.11.2000 року та акту передачі об`єктів нерухомого майна є балансоутримувачем гуртожитку, розташованого в АДРЕСА_1 власником якого на підставі свідоцтва про право власності від 18 серпня 2000 року, виданого на підставі рішення №342 виконавчого комітету Херсонської міської ради є Українське товариство глухих. ( а.с.14-17)

04 червня 2010 року, на підставі рішення спільного засідання профкому, адміністрації та бюро первинної організації Херсонського УВП УТОГ видано дозвіл № 36 від 01.07.2010р. відповідно якого ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 заселено до кімнати № НОМЕР_2 площею 12 м. кв. без реєстрації на період роботи на УВП УТОГ в гуртожитку підприємства за адресою: АДРЕСА_1 . ( а.с.22-23)

04.06.2010 року між Херсонським УВП УТОГ та ОСОБА_1 укладено договір найму вищезазначеної житлової площі, відповідно якого наймодавець надає наймачу на членам її сім`ї - ОСОБА_2 у користування вищезазначену кімнату. Термін дії договору зазначено: на період роботи на підприємстві. ( а.с.24-25)

27.09.2011р. на підставі рішення спільного засідання профкому, адміністрації та бюро первинної організації Херсонського УВП УТОГ ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_2 , зареєстровані в гуртожитку. ( а.с.26)

07.03.2012р. на підставі рішення спільного засідання профкому, адміністрації та бюро первинної організації Херсонського УВП УТОГ ОСОБА_1 надана у користування друга кімната НОМЕР_1 у гуртожитку ( а.с.27)

12.01.2015р. між Херсонським УВП УТОГ та ОСОБА_1 укладено договір найму, згідно якого ОСОБА_1 надано у строкове платне користування для проживання кімнати № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 загальною житловою площею 27 кв.м в гуртожитку за адресою : АДРЕСА_1 . Разом з наймачем дозволено поселити членів сім`ї: сина ОСОБА_2 та чоловіка ОСОБА_4 . Строк дії договору до 12.01.2018 року

Згідно п.3.2.5. договору найму наймач має право зберігати за собою за погодженням з наймодавцем і на термін, узгоджений з ним, але не більше, ніж на 6 місяців право користування житловим приміщенням у разі своєї тимчасової відсутності чи відсутності членів його сім`ї на підставах і в межах строків, передбачених законодавством, або додатком до цього договору. ( а.с.30-31)

24.05.2016р. ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта за ст.40 п.1 КЗпП України в зв`язку зі скороченням штату.( а.с.32)

Відповідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого Суворовським районним у м. Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 про що зроблено актовий запис № 122. Батьками зазначені ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . ( а.с.39)

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання № 16-14-4089 від 31.05.2017р., виданої відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . (а.с.40)

Зі змісту акту від 21.01.2020р., складеного комісією Українського товариства глухих, вбачається, що під час перевірки зі слів мешканців гуртожитку встановлено, що з червня 2019 року в кімнатах НОМЕР_1 та НОМЕР_2 гуртожитку по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та члени її сім`ї - чоловік ОСОБА_4 , та діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не проживають.( а.с.33)

Посилаючись на відсутність ОСОБА_1 та членів її сім`ї у займаному ними житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин, а також наявність заборгованості по сплаті за житлово - комунальні послуги, позивач просив задовольнити його вимоги у повному обсязі.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

Крім того, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України судам роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_1 та неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_2 такими, що в силу положень статей 71, 72 ЖК Української РСР втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 і неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1, к.НОМЕР_1,НОМЕР_2 , проте не проживають за вказаною адресою з червня 2019 року. При цьому, непроживання відповідачів у спірному житловому приміщенні обумовлено декількома чинниками, які свідчать про неповажність причини їх відсутності.

Факт непроживання відповідача ОСОБА_1 ) та її неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за вказаною адресою підтверджується актом від 21.01.2020 р., складеним комісією у складі голови обласного УТОГ Фоміна Г.М., члену президіуму обласного УТОГ Мальченко Л.І., членів ради гуртожитку ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (а.с. 33)

Доводи апелянта про те, що вказаний акт не може бути визнано належним доказом з огляду на його суперечливість іншому акту від 02.03.2020 р., складеному спеціалістами служби у справах дітей Суворовської районного у м. Херсоні ради, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Так, згідно акту від 02.03.2020 р., на який посилається апелянт, провідними спеціалістами служби у справах дітей Суворовської районного у м. Херсоні ради проведено обстеження умов проживання у кімнатах НОМЕР_1,НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1 . На момент обстеження умов проживання родини у помешканні була присутня матір ОСОБА_1 та двоє малолітніх синів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зі слів матері було з`ясовано, що наразі родина перебуває у м. Херсоні, але у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 працює у місті Києві діти також навчаються у місті Києві, на вихідних та канікулярних днях родина мешкає у місті Херсоні. Зі слів старшого сина ОСОБА_2 було з`ясовано, що він є учнем 6-А класу Київської ЗОШ № 101. (а.с.106-107)

На думку суду, акт від 02.03.2020 р. за своїм змістом не суперечить акту від 21.01.2020 р., оскільки не спростовує, а навпаки підтверджує факт відсутності відповідача ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей за місцем реєстрації, а також постійний характер їх перебування поза межами міста Херсона, зокрема, у місті Києві.

Посилання апелянта на ту обставину, що кожні вихідні та канікулярні дні вона разом з дітьми проводить у місті Херсоні та проживає у спірному житловому приміщенні, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано.

Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 в судовому засіданні від 27.07.202о р., які перебуваючи під присягою та будучи попередженими про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, підтвердили, що ОСОБА_1 разом з дітьми не проживає у гуртожитку з літа 2019 року. Зокрема, свідок ОСОБА_16 пояснила, що була сусідкою відповідача, проживала з нею в одному секторі № 17, який об`єднаний спільною кухнею та санвузлом. Зазначила, що особисто бачила, як ОСОБА_1 влітку 2019 року вивозила меблі зі своїх кімнат, де наразі проживають інші люди.

Таким чином, взявши до уваги факт вивезення відповідачем свого майна, переїзд до іншого населеного пункту, навчання дітей в іншому місті, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 тривалий час (понад шість місяців) без поважних причин не проживає у спірних житлових приміщеннях, оскільки добровільно обрала інше місце проживання.

Посилання апелянта на те, що кімнати № НОМЕР_1,НОМЕР_2 у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 є основним місцем проживання її та дітей не знайшли свого підтвердження ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді.

Згідно ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

На виконання вказаних вимог СК України Виконавчим комітетом Суворовської районної у м. Херсоні ради надано до апеляційного суду висновок щодо розв`язання спору про визнання малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням гуртожитку.

У вказаному висновку органом опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом останнього року не проживають у гуртожитку за адресою: м. Херсон, вул. Потьомкінська, буд. 40-а, кімн. НОМЕР_1,НОМЕР_2 .

На час вказаної перевірки органом опіки та піклування встановлено, що малолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають разом з матір`ю та її чоловіком в двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Згідно акту обстеження умов проживання малолітніх дітей від 04.03.2021 року, складеного спеціалістами служби у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мешкають у зазначеній квартирі в умовах, придатних для проживання дітей, мають власну кімнату, облаштовану необхідними речами для виховання та розвитку. Діти відвідують заклади освіти за місцем свого проживання.

З огляду на викладене орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради вважає можливим визнати малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, кімн. НОМЕР_1, НОМЕР_2 .

Надаючи правову оцінку вказаному висновку органу опіки та піклування, апеляційний суд приходить до висновку про його обґрунтованість, вважає його таким, що відповідає інтересам дітей, а тому погоджується з висновком про наявність підстав для визнання малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, кімн. НОМЕР_1, НОМЕР_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що визнання малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право на користування спірним житловим приміщенням зумовить порушення права дітей на житло, оскільки квартира АДРЕСА_4 є предметом іпотеки, що забезпечує кредитні зобов`язання щодо її придбання.

Проте, апеляційний суд відхиляє вказані доводи апелянта, оскільки відповідно до ст. 18 Закону України Про охорону дитинства діти - члени сім`ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 , тому виходячи з положень ст. 18 Закону України Про охорону дитинства її діти мають право на проживання у зазначеній квартирі, незважаючи на факт її перебування у іпотеці.

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 є співвласниками по ј частині кожний приміщення АДРЕСА_3 , що також свідчить про забезпечення відповідача житлом. (а.с.42 -45).

З огляду на викладене, враховуючи наявність достатніх доказів непроживання відповідача ОСОБА_1 та членів її сім`ї (дітей) у гуртожитку протягом тривалого періоду (більше шести місяців) без поважних причин, а також враховуючи висновок органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Суворовської районної у місті Херсоні ради, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача в частині визнання ОСОБА_1 та її дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, кім. НОМЕР_1, НОМЕР_2 .

Щодо вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з житлово-комунальних послуг, то суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 67 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно із положеннями статті 68 Житлового кодексу України, наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

Згідно статті 162 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, у строки визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги , споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у аналогічній за обставинами справі № 6-2951цс15.

Відповідно до п.2.11 Правил проживання у гуртожитку Херсонського УВП УТОГ, п.5 розділу III Положення про гуртожиток Херсонського УВП УТОГ проживаючі в гуртожитку особи зобов`язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею (ліжко-місцем) та за комунальні послуги. Відповідно до п.2.2.2 договору найму відповідачка зобов`язувалася дотримуватися вказаних правил.

Згідно довідки про нараховану суму заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за період з 06.2016р. по 01.2020р. ОСОБА_1 має загальну заборгованість в розмірі 14 190,72 грн. (а.с.142-148).

Відповідачем ОСОБА_1 до суду першої інстанції надано копії квитанцій про сплату заборгованості за житлово-комунальні послуги на загальну суму 11 582, 35 грн. (а.с.92-94).

Таким чином, залишок заборгованості відповідача, з урахуванням заявлених вимог, становить 2608,37 грн.

Разом з тим, відповідно довідки позивача № 20/09-92 від 29.09.2020р., виданої директором Херсонського УВП УТОГ, станом на 01.01.2020р. з урахуванням погашеної заборгованості ОСОБА_1 має заборгованість за надані житлового-комунальні послуги в сумі 2064,22грн. (а.с.196)

Дана сума заборгованості відповідачем не спростована, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення вимог позивача в цій частині, стягнувши вказану суму з ОСОБА_1 на користь Херсонського учбово-виробничого підприємства Українське товариство глухих.

Довід апелянта щодо пропуску позивачем трирічного строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки з наданого позивачем розрахунку вбачається, що сума заборгованості нарахована з лютого 2017 р.

Враховуючи, що з даним позовом позивач звернувся у лютому 2020 року, тобто у межах трирічного строку з моменту нарахування заборгованості за житлово - комунальні послуги, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до даних спірних правовідносин.

Безпідставним є і посилання апелянта на відсутність конкретизації сум нарахувань за житлово - комунальні послуги, оскільки наявна в матеріалах справи довідка про суми нарахувань та сплати за житлово - комунальні послуги містить деталізацію сум за кожним видом житлово - комунальних послуг щомісячно. (а.с.142-148)

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 2064,22 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на порушення судом першої інстанції процесуальних норм, а саме залишення поза увагою клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, чим порушено ст. 103, 104 ЦПК України, а також неправильне вирішення питання про розподіл судових витрат, що є порушенням ст. 141 ЦПК України.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам апелянтам, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2020 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити питання: чи виконано рукописний текст (підпис та П.І.Б. у графі завідуючий гуртожитком дозвіл № 36 від 01.07.2010 року на тимчасове поселення в гуртожитку Українського товариства глухих Підпис ) у документі Дозвіл №36 від 01.07.2010 року ОСОБА_20 .? (а.с.77-78)

Вказане клопотання відповідача обґрунтовано тим, що зазначений вище дозвіл № 36 від 01.07.2010 року є підробленим.

Ухвалою суду від 30.04.2020 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю. (а.с.117)

Згідно ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Враховуючи, що предметом спору є втрата відповідачем ОСОБА_1 та її малолітніми дітьми права на користування житловим приміщенням у гуртожитку, а не підстави набуття такого права, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для проведення у даній справі судової почеркознавчої експертизи з метою з`ясування питання щодо проставляння підпису на дозволі № 36 від 01.07.2010 року.

Щодо розподілу судових витрат судом першої інстанції, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, поданою юридичною особою, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, поданою юридичною особою, становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року становив 2102,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в загальній сумі 4204,00 грн., а саме 2102,00 грн. за вимогу про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, яка є вимогою немайнового характеру, та 2102,00 грн. за вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати житлово - комунальних послуг у розмірі 14 190,72 грн., яка є вимогою майнового характеру.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом першої інстанції задоволено немайнову вимогу позивача про визнання ОСОБА_1 ) та її малолітніх дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням, тому суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2102,00 грн.

Щодо вимоги майнового характеру, то оскільки виходячи з ціни позову позивачем при зверненні до суду сплачено мінімальну суму судового збору за вказану вимогу, тому незважаючи на часткове задоволення вказаної вимоги стягненню з відповідача підлягає вся сума понесених позивачем витрат, а саме 2102,00 грн.

Таким чином, частково задовольняючи позовні вимоги Херсонського учбово - виробничого підприємства Українське товариство глухих, суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права, стягнувши з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в загальній сумі 4204,00 грн.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 08 квітня 2021 року.

Головуючий

---

Н.В.Орловська

Судді:

---

В.О.Бездрабко

---

В.В.Майданік