Постанова

від 06.04.2021 по справі 383/613/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

06 квітня 2021 року м. Кропивницький

справа № 383/613/20

провадження № 22-ц/4809/572/21

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Чельник О. І., суддів: Єгорової С. М., Черненка В. В.,

секретар судового засідання: Антошина А. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2020 року та додаткове рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 13 січня 2021 року у складі судді Бондаренка В.В.

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів у сумі 100000 грн, сплачених в рахунок майбутніх платежів орендної плати.

В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що 28.01.2016 між ним та ОСОБА_2 був укладений договір суборенди земельної ділянки №2 строком на 14 років, зареєстрований 28.01.2016, за умовами якого ОСОБА_2 , як орендар, передала йому, як суборендарю, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, площею 5,6645 га, кадастровий номер 3522883000:02:000:0197. За актом про прийом та передачу земельної ділянки в натурі від 28.01.2016 року було здійснено передачу земельної ділянки від орендаря суборендарю. Вказана земельна ділянка на праві власності належить ОСОБА_3 , який передав її в оренду ОСОБА_2 за договором оренди землі від 15.01.2016, укладеного строком на 49 років з правом пролонгації, зареєстрованого 15.01.2016. На виконання умов договору суборенди 28.01.2016 він виплатив відповідачу орендну плату готівкою у розмірі 140000 грн за весь період дії договору суборенди, що підтверджується наданою відповідачем розпискою. Проте, 29.01.2020 ОСОБА_2 в порушення умов договору в односторонньому порядку розірвала договір суборенди. 06.02.2020 власник вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 звернувся до позивача з вимогою про припинення обробітку земельної ділянки у зв`язку з припиненням дії договору суборенди. 27.03.2020 він звернувся до ОСОБА_2 з пропозицією повернути кошти у розмірі 100000 грн, сплачених ним в рахунок майбутніх платежів за 10 років як орендну плату, у в зв`язку з одностороннім достроковим розірванням договору суборенди. ОСОБА_2 відмовилась від отримання листа, що свідчить про її відмову від врегулювання фінансових питань в добровільному порядку.

Посилаючись на те, що орендна плата була ним сплачена ОСОБА_2 наперед за весь строк дії договору суборенди за 14 років у розмірі 140000 грн, а договір достроково припинений в односторонньому порядку через 4 роки, відповідач ухиляється в добровільному порядку повернути сплачену їй орендну плату за період, коли позивач позбавлений можливості користуватись земельною ділянкою, чим порушено його право на володіння належним майном - грошовими коштами, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської областівід 28 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сто тисяч гривень. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права , просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_1 направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської областівід 28 грудня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з`явилася. Про час та місце слухання справи була повідомлене належним чином. Причини неявки суду не повідомила.

Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи у відсутності ОСОБА_2 на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 15 січня 2016 року між ОСОБА_3 - власником земельної ділянки та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, зареєстрований 15.01.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 12933218, за яким об`єктом оренди є земельна ділянка площею 5,6645 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522883000:02:000:0197, що підтверджується копіями договору, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.01.2016 №51644852 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 21.01.2016 №51883158 (т.1 а.с.15-18).

Пунктом 9.4 договору оренди земельної ділянки зокрема встановлено, що орендар має право передати в суборенду земельну ділянку у випадку, передбаченому статтею 8 Закону України Про оренду землі . Умови договору суборенди землі не повинні виходити за межі та суперечити договору оренди землі, термін суборенди не може перевищувати строку дії даного договору. У разі припинення або розірвання договору оренди чинність договору суборенди припиняється.

Вказану земельну ділянку орендар ОСОБА_2 передала в суборенду ОСОБА_1 за договором суборенди землі від 28 січня 2016 року №2, зареєстрованого 28 січня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 13071056, що підтверджується копією договору та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №52388723 від 01.02.2016 року (т.1 а.с.11-12, 19-20).

За актом приймання-передачі об`єкта суборенди від 28 січня 2016 року орендарем ОСОБА_2 передано вказану земельну ділянку суборендарю ОСОБА_1 , що підтверджується копією акту приймання-передачі об`єкта суборенди (т.1 а.с.13).

Зі змісту п.п.8-11 договору суборенди убачається, що він укладений строком на 14 років; орендна плата вноситься суборендарем у формі та розмірі: розмір орендної плати становить 10000 грн за рік. Сума орендної плати за весь період користування земельною ділянкою становить 140000 грн. Орендна плата сплачується в готівковій формі та оформлюється розпискою орендаря. Обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції та без врахування коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі. Орендна плата у розмірі 140000 грн вноситься протягом трьох календарних днів з моменту одержання суборендарем витягу про державну реєстрацію речового права орендаря, яке виникає на підставі цього договору (п.11).

Відповідно до п.29 договору суборенди орендар зобов`язаний передати суборендареві в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди, та не вчиняти дій, які б перешкодили суборендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Згідно з п.37 договору суборенди дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання суборендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-суборендаря.

Пунктом 38 договору суборенди визначено також додаткові підстави припинення договору суборенди, а саме за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї з сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором; внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (п.39 договору суборенди).

Пунктом 24 договору суборенди землі передбачено право суборендаря на відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання орендарем зобов`язань, передбачених цим договором. Пунктом 41 договору суборенди землі також визначено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору .

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору суборенди 28.01.2016 позивач виплатив ОСОБА_2 орендну плату у розмірі 140000 грн за весь період дії договору суборенди тобто за 14 років, що підтверджується п.9 договору суборенди та письмовою розпискою відповідача (т.1 а.с.11, 14).

У подальшому 29 січня 2020 року право суборенди припинено на підставі угоди про дострокове розірвання за згодою сторін договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3522883000:02:000:0197, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №199004664 від 05.02.2020 року та копією угоди (т.1 а.с.21, 114).

06.02.2020 та 07.03.2020 ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 з вимогами про припинення обробітку земельної ділянки у зв`язку з припиненням дії договору суборенди, у зв`язку з чим ОСОБА_1 пред`явив вимогу до ОСОБА_2 про повернення виплаченої орендної плати в сумі 100000 грн (т.1 а.с.22-25).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку, що підстава для збереження відповідачем коштів позивача відпала, оскільки відповідач достроково розірвав договір оренди землі з орендодавцем, що призвело до дострокового припинення чинності договору суборенди землі, внаслідок чого позивача позбавлено права на використання земельної ділянки до закінчення визначеного договором суборенди строку, на який він був укладений, а саме до 28.01.2030 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Згідно зі ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 8 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до правовідносин у цій справі застосовуються норми ст.1212 ЦК України.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 зроблено висновок про те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України .

У частині третій статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Тлумачення частини третьої статті 651 , частини четвертої статті 653 , пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що у разі, якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц, провадження № 61-592св20.

З правового висновку, висловленого Верховним Судом України в постанові від 4 жовтня 2017 року у справі № 6-1216цс17 вбачається, що зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації.

Отже, оскільки позивач вчинив виконання за договором суборенди, проте не отримав зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) у зв`язку з відмовою відповідача від договору, позивач може вимагати від відповідача, який порушив договір суборенди щодо строку користування земельною ділянкою, достроково припинивши його дію за своїм волевиявленням і не здійснив зустрічне надання у повному обсязі повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.

Враховуючи, що договором суборенди від 28.01.2016 №2 розмір орендної плати визначений в сумі 10000 грн на рік, позивачем було виплачено відповідачу орендну плату наперед за 14 років у загальній сумі 140000 грн, однак використовував позивач земельну ділянку протягом чотирьох років, сума орендної плати, виплачена за 10 років (тобто з 2020 по 2030 рік), підлягає поверненню позивачеві.

Судом першої інстанції з поданих сторонами доказів встановлено, що пунктами 9, 11 договору суборенди землі прямо передбачено оплату за користування земельною ділянкою наперед. Отже, доводи відповідача щодо безпідставної виплати відповідачу орендної плати за користування земельною ділянкою судом відхиляються.

За змістом ст.ст. 77 , 78 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, посилання відповідача на відсутність належних доказів про стягнення коштів на виконання договору суборенди суд відхиляє як безпідставні, оскільки відповідач достроково розірвав договір оренди землі, укладений з орендодавцем ОСОБА_3 , чим достроково припинив чинність договору суборенди землі, внаслідок чого позбавив позивача права на використання земельної ділянки до закінчення визначеного договором суборенди строку, на який він був укладений (тобто до 28.01.2030 року).

Крім того, посилання відповідача щодо незастосування судом строку позовної давності не знайшли свого підтвердження, виходячи з такого.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України ).

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки починає обчислюватись з дня пред`явлення вимоги позивачеві орендодавцем ОСОБА_3 про повернення земельної ділянки внаслідок дострокового розірвання договору оренди, тобто від дня, коли позивач довідався про порушення свого права, тобто 06.02.2020 року.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Крім того, на підставі ст.137 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача кошти, сплачені ним адвокату Левицькій Л.А. за надання правничої допомоги у Кропивницькому апеляційному суді у розмірі 4100 грн, що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 01.03.2021 №5/21, додаткової угоди до договору та квитанцій до прибуткового касового ордеру від 02.03.2021 №2/21 та від 05.04.2021 №4/21 (т.2 а.с.53-55).

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374 , 375, 3 81-384, 389, 390 ЦПК України Кропивницький апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградської області від 28 грудня 2020 року та додаткове рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 13 січня 2021 року залишити без змін.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , - 4100,00 грн за надання правничої допомоги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 квітня 2021 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді C .М. Єгорова

В.В. Черненко