Постанова

від 07.04.2021 по справі 912/2518/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 912/2518/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Могила С.К., Уркевича В.Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Соколова Олександра Вікторовича"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2021 (колегія суддів: Широбокова Л.П. - головуючий, Чус О.В., Орєшкіна Е.В.) та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.10.2020 (суддя Бестаченко О.Л.)

за позовом заступника керівника Знам`янської місцевої прокуратури

до : 1) Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

2) Фермерського господарства "Соколова Олександра Вікторовича",

про визнання наказу і договору оренди землі недійсними та повернення земельної ділянки

за участю:

відповідача-2: 1) Репело О.В. (адвокат), 2) Юрко К.В. (керівник)

прокурора: Голуб Є.В. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Знам`янської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - відповідач-1), Фермерського господарства "Соколова Олександра Вікторовича" (далі - відповідач-2) про визнання наказів і договорів оренди землі недійсними та повернення земельних ділянок. З урахуванням роз`єднання позовних вимог ухвалою суду першої інстанції у даній справі розглянуто такі позовні вимоги:

- визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області №11-856/14-14-СГ від 25.07.2014;

- визнати недійсним договір оренди землі загальною площею 43,4877 га, кадастровий номер №3523886000:02:000:9025, розташованої на території Петроострівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, номер реєстрації речового права 9747148 від 01.12.2014, укладений між Головним управлінням Держземагенства в Кіровоградській області та Соколовим О.В. 20.11.2014;

- зобов`язати Соколова Олександра Вікторовича повернути земельну ділянку кадастровий номер №3523886000:02:000:9025 площею 43,4877 га ріллі, нормативна грошова оцінка якої 966 087 грн, у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 були видані накази про надання в оренду земельних ділянок відповідачу-2 з порушенням процедури, визначеної законом, на підставі недостовірних документів, що встановлено в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015120220000010, а тому вказаний наказ підлягає визнанню недійсним та скасуванню. Також підлягає визнанню недійсним договір оренди, який був укладений на підставі оскаржуваного наказу відповідача-1 із зобов`язанням відповідача-2 повернути земельну ділянку у власність держави.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 26.10.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2021, позов задоволено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що прокурор підтвердив підстави самостійного представництва інтересів держави, тому прокурор набув статусу позивача у справі обґрунтовано; документи та додатки, подані відповідачем-2 для отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства не відповідають вимогам, що до них ставляться відповідно до Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання наказів відповідача-1 про передачу в оренду землі незаконними і відповідно визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки власнику. Щодо попуску строків позовної давності суд зазначив, що прокурором його було попущеного з поважних причин, тому порушене право підлягає захисту.

3. Короткий зміст касаційної скарги та правова позиція інших учасників справи

3.1. В касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

3.2. В скарзі відповідач-2 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права без врахування правових висновків Верховного Суду викладених у постановах за результатами розгляду подібних правовідносин, а саме: в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 щодо підстав представництва прокурором інтересів держави; в постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 №6- 2902цс15, від 11.05.2016 №6-2903цс15, від 18.05. 2016 №6- 248цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц щодо вимог до заяви до відповідача-1 про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства; в постанові Верховного Суду України від 19.11.2014 у справі №6-170цс14, від 13.05.2015 у справі №6-67цс15, від 30.01.2012 у справі №6-61цс11, від 21.11.2012 у справі №6-136цс12, та в постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №747/830/16-ц в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 щодо належного способу захисту; в постанові Верховного Суду від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1357/13-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 369/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17, в постанові Верховного суду від 11.05.2016 у справі №910/3723/14, від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі №922/1084/17, від 19.11.2019 у справі №910/16827/17 щодо строку позовної давності.

3.3. Новоукраїнська окружна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просила їх залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. У відзиві Новоукраїнська окружна прокуратура також просила здійснити заміну учасника справи Знам`янську місцеву прокуратуру на процесуального правонаступника Новоукраїнську окружну прокуратуру у зв`язку з реформою органів прокуратури.

Відповідно до приписів статті 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу (ч.1).

Разом з тим, до вказаного відзиву не додано доказів припинення юридичної особи інших доказів в підтвердження фактичного правонаступництва, що не дає правових підстав задовольнити вказану заяву.

3.4. Представник відповідача-2 заявив клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 922/1830/19, однак клопотання не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Зазначену у клопотанні справу № 922/1830/19 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з тих підстав, що колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 357/1180/17, від 20.03.2019 у справі №619/1680/17-ц, від 03.04.2019 у справі №621/2501/18, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів, пов`язаних із повторним наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки існуючому фермерському господарству (пункти 5.7., 5.8. ухвали Верховного Суду від 03.12.2020).

Відповідно до положень статті 228 частини 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

На відміну від наведеної у клопотанні справи у справі, що переглядається у касаційному порядку, питання щодо юрисдикції не є спірним, отже, правовідносини не є подібними, у зв`язку із чим у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до приписів статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

Як встановлено судами, 08.04.2014 Соколов О.В. звернувся до Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду загальною площею 43 га терміном на 15 років із земель, що перебувають у державній власності на території Петроострівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

Разом із вказаною заявою Соколовим О.В. було надано обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в якому зазначено, що відведення земельної ділянки площею 43 га є раціональним для технології вирощування сільськогосподарських культур, доцільним щодо перспектив діяльності фермерського господарства, та з метою збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі.

До заяви додано: довідку Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосп-Центр" від 07.04.2014 №41 про те, що Соколов О.В. з 01.06.2012 займає в ТОВ "Сільгосп-Центр" посаду начальника відділу менеджменту по закупівлі зернових; копію трудової книжки; копію диплому спеціаліста, з якого слідує, що Соколов О.В. закінчив у 2004 році Уманський державний аграрний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Агрономія" та здобув кваліфікацію вченого агронома.

Наказом першого заступника начальника Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області №11-3/14-14-СГ від 18.04.2014 Соколову О.В. надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства на території Петроострівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, а саме: орієнтовний розмір земельної ділянки 43 га ріллі.

15.07.2014 Соколовим О.В. було подано заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 43,4877 га для ведення фермерського господарства із земель державної власності на території Петроострівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, до якої додані проект землеустою, витяг про реєстрацію земельної ділянки, обмінний файл.

Наказом першого заступника начальника Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області №11-856/14-14-СГ від 25.07.2014 затверджено документацію із землеустрою та передано в оренду земельну ділянку загальною площею 43,4877 га ріллі (кадастровий номер 3523886000:02:000:9025) для ведення фермерського господарства на території Петроострівської сільської ради.

4.2. На виконання даного наказу 20.11.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Кіровоградській області та Соколовим О.В. укладено договір оренди землі строком на 15 років.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки кадастровий номер 3523886000:02:000:9025 зареєстровано 01.12.2014, номер запису: 9747148.

Прокурор, посилаючись на порушення відповідачами вимог ст.ст. 22, 31, 93, 124, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" звернувся із даним позовом до суду.

4.3. В касаційній скарзі відповідач-2 посилається на те, що прокурор в порушення вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" до подання даної позовної заяви не звертався до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з відповідним листом для усунення порушень, які на його думку було допущено під час прийняття оскаржуваного наказу та укладення договору оренди земельної ділянки. Суди при цьому не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, відповідно до яких прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Суди попередніх інстанції з цього приводу зазначили, що прокурор вказав про відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних відносинах, тому норми законодавства надають йому право самостійно звертатись з позовом до суду. Органом уповноваженим на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є Держгеокадарст, але визначення його територіального органу позивачем у справі з врахуванням того, що вимога пред`явлена і до нього також і він визначений відповідачем, створює парадоксальну ситуацію, тому прокурором доведено підстави представництва. Суди послались на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №917/468/19, від 06.10.02020 у справі №922/129/19.

Колегія суддів вважає, що суди вірно застосували норми права з огляду на наступне.

4.4. Статтею 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч.3). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч.5).

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

4.5 В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 викладено наступну правову позицію: "З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру у Черкаській області одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування його оскарженого наказу, помилковим є висновок суду першої інстанції, який не спростував суд апеляційної інстанції, про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які заявив прокурор. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач й відхиляє як необґрунтовані аргументи відзиву на касаційну скаргу."

4.6. Враховуючи викладене, а також те, що оскаржені судові рішення не суперечать правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, та відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 з подібними правовідносинами, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги з цього приводу необґрунтованими.

4.7. В касаційній скарзі відповідач-2 зазначає про те, що судами не враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 19.11.2014 у справі №6-170цс14, від 13.05.2015 у справі №6-67цс15, від 30.01.2012 у справі №6-61цс11, від 21.11.2012 у справі №6-136цс12, та в постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №747/830/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 щодо належного способу захисту.

Так, на думку відповідача-2, суди не врахували такий висновок: "Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Таким чином, належним способом захисту порушеного права власності в цій ситуації є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред`явлення віндикаційного позову." "У цій справі встановлено, що прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами. У позові прокурор зазначив, що ним подається позов в якості статусу позивача (частина друга статті 45 ЦПК України 2004 року). Отже, позивач який не був стороною договору, оскаржує цей договір, що суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду і практиці Верховного Суду України, Верховного Суду. Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що спірна земельна ділянка може бути повернута лише за позовом власника про її витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України, якщо є правові підстави." (постанова Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №747/830/16-ц).

Також скаржник вказує, що судами не враховано було такий висновок: "Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані." (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19).

Отже, на думку відповідача-2, прокурором було обрано невірний спосіб захисту, що тягне за собою відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів Верховного Суду з такими доводами відповідача-2 не погоджується з огляду на наступне.

Постанова Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №747/830/16-ц прийнята за результатом розгляду позову прокурора до фізичних осіб та районної державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, що був укладений між відповідачами з підстав того, що договір оренди земельної ділянки укладено з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки не розроблялась і не погоджувалась, на розгляд до районної ради не надавалась, останньою не затверджувалась; у зв`язку з непроведенням нормативної грошової оцінки землі неправильно визначений розмір орендної плати і, як наслідок, до бюджету не надходять кошти у розмірі, визначеному законодавством, чим порушуються інтереси держави.

Враховуючи викладене, справа №747/830/16-ц і та, що розглядається, не є подібними, що виключає можливість для скаржника посилатись на правовий висновок, викладеній Верховним Судом в даній справі.

Щодо правового висновку, викладеного у справі №922/614/19, то відповідно до змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 в ньому йдеться про можливість витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння без заявлення вимоги про незаконність наказів, а вимога про визнання наказів недійсними не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, що ніяким чином не спростовує висновків судів попередніх інстанцій.

Крім того, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду немає підстав вважати, що позови про скасування наказів уповноваженого органу про передачу землі в оренду, визнання недійсним договорів оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки до особи, якій ці земельні ділянки були передані, є такими, що подані з обранням неправильного способу захисту. Наприклад, у справі № 365/65/16-ц Велика Палата Верховного Суду, яка відповідно до змісту ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 302 ГПК України є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права, постановою від 16.10.2019 залишила рішення апеляційного суду про визнання недійсними наказів ГУ Держземагентства про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, визнання недійсним договорів оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації зазначених договорів оренди, зобов`язання фізичної особи повернути державі земельні ділянки без змін, не вказуючи про неналежність обраного в даній справі способу захисту.

4.8. В касаційній скарзі скаржник посилається також на те, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду викладені в постанові Верховного Суду від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1357/13-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 369/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17, в постанові Верховного суду від 11.05.2016 у справі №910/3723/14, від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі №922/1084/17, від 19.11.2019 у справі №910/16827/17) щодо строку позовної давності. Так, судами неправильно було зроблено висновок щодо поважності причин пропуску строку позовної давності.

Із встановлених судами обстави справи вбачається, що прокурор звернувся до суду в даній справі з пропуском строку позовної давності. При цьому він просив визнати поважними причини пропуску вказаного строку. Відповідачем-2 подавалась заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Суди встановили, що первісно заступник керівника Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області звернувся до суду з позовом про визнання наказів незаконними, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у межах строку позовної давності, встановленого ст.257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до Новомиргородського районного суду Кіровоградської області, в результаті чого постановою Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №395/380/16-ц провадження у справі було закрито, оскільки спір підвідомчий господарським судам. При цьому у своїй постанові Верховний Суд посилався на правові позиції, висловлені у постановах від 13.03.2018, 20.06.2018, 10.10.2018, тобто після звернення заступника керівника Знам`янської місцевої прокуратури з первісним позовом.

Беручи до уваги вказані обставини, суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

Виходячи із конкретних, встановлених судами обставин даної справи, немає підстав вважати, що суд незаконно і безпідставно не застосував наслідки пропуску строку позовної давності.

Посилання в касаційній скарзі на порядок відліку строку позовної давності, переривання строку позовної давності не доводить неправильного застосування судами норм матеріального права, оскільки суди мали право відповідно до вищенаведених норми захисти право навіть при заявлені про застосування наслідків пропуску строку позовної давності позивачем, визнавши причини його пропуску поважними.

4.9. Іншою підставою для скасування прийнятих у справі рішень, відповідачем-2 зазначено те, що суди при винесення рішень не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №6- 2902цс15, від 11.05.2016 у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі №6- 248цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц щодо вимог до заяви до відповідача-1 про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

При цьому відповідач-2 посилається на наступний висновок, що міститься у вказаних постановах: Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Суди попередніх інстанції на вказаний висновок в оскаржених судових рішеннях посилались.

4.10. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" в редакції, чинній на момент подання відповідної заяви відповідачем-2, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Дослідивши документ з назвою "Обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства" суди попередніх інстанцій вказали, що такий документ не містить відповідного обґрунтування, оскільки викладена у ньому інформація лише розкриває поняття фермерського господарства, поняття сівозміни та дає обґрунтування для чого створюються фермерські господарства та існує сівозміна. Відсутні члени фермерського господарства, немає доказів щодо наявності сільськогосподарської техніки, фінансових ресурсів тощо. Фермерське господарство "Соколова О.В." було зареєстровано у м. Кропивницький лише 17.07.2015, згідно поданих документів у 2014 році Соколов О.В. був міським мешканцем, на посадах, пов`язаних саме з виробництвом сільськогосподарської продукції, не працював. Тому, з поданого документа не можна дійти висновку, що Соколов О.В. мав намір створити фермерське господарство та спроможний вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку. Таким чином, в порушення норм Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" Головним управлінням Держземагенства у Кіровоградській області при винесені наказів про передачу в оренду гр. Соколову О.В. спірної земельної ділянки не встановлено волевиявлення заявника на створення фермерського господарства з урахування перспектив його діяльності, не перевірено наявність власних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку землі.

4.11. Також апеляційний суд додав, що з матеріалів справи вбачається, що гр. Соколов О.В. одержав в оренду для створення фермерського господарства дві земельні ділянки загальною площею понад 75 га. При цьому він не обґрунтував належним чином необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказав перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, а додане до заяви обґрунтування розмірів земельної ділянки має загальний характер та не містить будь-якої конкретики, що свідчить про відсутність в нього волевиявлення та можливості ведення фермерського господарства, раціональне використання земельних ділянок у відповідності до норм та мети Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідач-2 зазначає, що заява Соколова О.В. до відповідача-1 для отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства відповідала вимогам, що до неї ставляться, ним було надано обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, а законодавством не визначено чітких критеріїв такого документа.

Відповідно до вищенаведеного висновку Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" орган виконавчої влади, до якого подано заяву про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, повинен дати оцінку обставинам, вказаним заявником, в дійсності волевиявлення заявника та спроможності вести фермерське господарство.

Відповідач-1, здійснивши таку перевірку, дійшов висновку про видання оскарженого наказу про передачу земельної ділянки відповідачу-2 в оренду для ведення фермерського господарства.

В статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" в редакції ,чинній на момент подання відповідної заяви відповідачем-2, вказано про необхідність подання обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, разом з тим не деталізовано, що в цьому обґрунтуванні обов`язково має бути зазначено для позитивного вирішення питання.

В касаційній скарзі відповідач-2 вказує на те, що ним у вказаному обґрунтуванні зазначено, що відведення земельної ділянки площею 43 га є раціональним для технології вирощування сільськогосподарських культур, доцільним щодо перспектив діяльності фермерського господарства, та з метою збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі. До вказаної заяви було надано документи про наявність аграрної освіти та досвід роботи у сільському господарстві. Так, із диплому спеціаліста слідує, що Соколов О.В. закінчив у 2004 році Уманський державний аграрний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Агрономія" та здобув кваліфікацію вченого агронома. В трудовій книжці містяться записи за період 2011 - 2012 років про те, що Соколов О.В. працював на різних посадах у аграрних підприємствах, зокрема обіймав посаду начальника відділу менеджменту по закупівлі зернових. Оскільки, Соколов О.В. мав намір особисто створити фермерське господарство, що прямо передбачено Законом України "Про фермерське господарство", тому в заяві не вказувалась інформація про інших членів фермерського господарства, що не може вважатись порушенням. Посилання суду на те, що Соколов О.В. не мав у своїй власності сільськогосподарської техніки, необхідної для ведення фермерського господарства, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки Закон України "Про фермерське господарство" не вимагає обов`язкової наявності в особи, яка має намір займатися фермерським господарством, сільськогосподарської техніки на праві власності. До того ж особа, яка займається веденням фермерського господарства, не позбавлена права і можливості укладати інші цивільно-правові договори на використання сільськогосподарської техніки для потреб фермерського господарства, в тому числі і для обробки землі у відповідності з цілями фермерського господарства.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що фермерське господарство Соколовим О.В. було створено. В скарзі відповідач-2 зазначає, що в судових засіданнях було безспірно встановлено та не заперечувалось сторонами, що земельна ділянка до цього часу використовується цим господарством за призначенням вже більше 5 років, вона не передана в суборенду та не розпайована, заборгованість з орендної плати відсутня.

Колегія суддів Верховного Суду вважає слушними зауваження скаржника, а висновки судів попередній інстанції про недоведеність волевиявлення відповідача на ведення фермерського господарства недостатньо аргументованими і передчасними.

4.12. Крім того, суд апеляційної інстанції у своїй постанові послався на те, що Соколов О.В. одержав в оренду для створення фермерського господарства дві земельні ділянки загальною площею понад 75 га, однак наведені мотиви не можуть бути підставою для задоволення поданого позову, оскільки відповідно до ухвали суду першої інстанції від 11.09.2019 позовні вимоги прокурора було роз`єднано, щодо виділення відповідачу-2 іншої земельної ділянки матеріали справи було виділено в окреме провадження, а в даній справі розглядалися вимоги лише щодо визнання недійсним і скасування наказу про надання в оренду земельної ділянки площею 43,4877 га, договору оренди земельної ділянки земельної ділянки площею 43,4877 га, при цьому вказаний наказ був виданий 25.07.2014 першим.

4.13. Відповідно до вимог статті 300 частини 1 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, у даній справі суд касаційної інстанції здійснює перевірку судових рішень, які переглядаються у касаційному порядку, щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права лише в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Оскільки касаційна скарга не містить інших доводів щодо неправильного застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, крім наведених вище, інші учасники судового провадження судові рішення не оскаржували, відповідно до вимог статті 300 частини 1 ГПК України судові рішення на предмет інших мотивів, наведених у них, стосовно застосування норм матеріального і процесуального права, судом касаційної інстанції не перевіряються.

4.14. Враховуючи вище викладене, оскільки апеляційний суд вдався до оцінки обставин, що не входять до предмету доказування у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає, що прийнята апеляційним судом постанова підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд відповідно до приписів частин 3, 4 статті 310 ГПК України.

4.15. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Соколова Олександра Вікторовича" задовольнити частково, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 912/2518/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді С.К. Могил

В.Ю. Уркевич