Постанова

від 31.03.2021 по справі 440/5131/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 р.Справа № 440/5131/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, повний текст складено 20.03.20 року по справі № 440/5131/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.10.2019 року №000158502, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на суму 13502700,00 грн, з яких: за основним платежем - 9001800,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 4500900,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про" залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що обставини щодо укладення позивачем договору на продаж цінних паперів перед договором на придбання цих цінних паперів не може свідчить про нереальність господарських операцій позивача. Вказує, що операції щодо поставки цінних паперів на користь TOB ФІНЕКСПЕРТ відбулося виключно після отримання перерахування цінних паперів на рахунок TOB ФК ФАКТОРИНГ ПРО , та після повної оплати. При цьому, договори купівлі-продажу з TOB ФК ПІН були підписані позивачем (01.12.2016 року та 14.12.2016 року) дійсно на декілька днів пізніше після підписання договору з TOB ФІНЕКСПЕРТ (23.12.2016 року). Підписання договорів з TOB ФІНЕКСПЕРТ відбулося раніше тільки тому, що між представниками TOB ФК ФАКТОРИНГ ПРО та TOB ФК ПІН існувала чітка попередня домовленості про продаж вказаних цінних паперів ще в листопаді 2016 року, однак власне підписання договору відбулося на початку грудня 2016 року у зв`язку з продажом ще одного пакета акцій. Натомість у випадку не підписання з TOB ФІНЕКСПЕРТ договору 23.11.2016 року позивач взагалі міг втрати можливість отримання прибутку у розмірі 10000,00 грн та відповідно не сплатив би жодного податку до бюджету. Прострочення виконання договору (поставка 10.01.2017 року замість передбаченої договором 30.12.2016 року), на якому наголошує представник відповідача, на думку апелянта, не може слугувати ознакою нереальності операцій, оскільки це є виключно господарські відносини між суб`єктами господарювання. Вважає, що висновок суду першої інстанції про отримання позивачем доходу у розмірі 10000,00 як ознаку нереальності господарських операцій є таким, що не базується на нормах чинного законодавства, оскільки докази, які є в матеріалах справи, чітко підтверджують той факт, що позивач придбавав та продавав цінні папери маючи єдину розумну економічну причину (ділову мету) - отримати прибуток під час здійснення господарської діяльності. Вказаний дохід був отриманий в результаті того, що позивач придбав цінні папери в одного продавця та продав іншому покупцю. При цьому ані податковим кодексом, ані жодною іншою нормою законодавства не передбачено, що дохід в розмірі 10000,00 грн. є низьким доходом, чи дохід в розмірі 10000,00 грн. може бути ознакою нереальності господарських операцій. Наперекір же ж, якби позивач не продав придбанні цінні папери, він би заявив збиток і взагалі не сплатив би державі жодного податку. При цьому така господарська діяльність позивача була не одноразовою, протягом всієї свої господарської діяльності позивач укладав договори купівлі-продажу цінних паперів та отримував відповідний прибуток, який декларував та з якого сплачував податки, маючи на те обґрунтовану економічну причину. Зауважує, що матеріали кримінального провадження щодо контрагента позивача не можуть бути доказами протиправних дій власне позивача. Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 21.12.2018 року у справі №805/2030/16, зазначає, що податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. Вказує, що наявні в матеріалах справи первинні документи (договори купівлі-продажу цінних паперів, платіжні доручення, виписка з рахунку в цінних паперах) підтверджують реальність здійснених господарських операцій, які відповідають дійсному економічному їх змісту, що є свідченням добросовісності позивача в межах цих господарських правовідносин.

Головне управління ДПС у Полтавській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року без змін. Зазначає, що Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області, діючи відповідно до приписів Податкового кодексу України, забезпечуючи виконання покладених на контролюючий орган функцій та повною мірою використовуючи надані законодавством права, правомірно сформувало спірне податкове повідомлення-рішення в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, як цього вимагає ст.19 Конституції України. Вказує, що позивач зобов`язався передати право власності на інвестиційні сертифікати TOB "КУА ЛEMAKO ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ" та отримав грошові кошти за них ще до моменту отримання цих сертифікатів у свою власність, що свідчить про відсутність реального характеру спірних господарських операцій TOB ФК Факторинг Про з TOB Фінексперт та TOB Інвестиційна компанія ПІН . Стверджує, що встановлюючи факт наявності чи відсутності ділової мети у спірних правовідносинах, суд першої інстанції обґрунтовано врахував той факт, що прибуток від реалізації позивачем цінних паперів в кількості 4827 штук склав 10000 грн, що відображено в податковій декларації з податку на прибуток підприємства у 1 кварталі 2017 року та в звіті про сукупний дохід, починаючи з 1 кварталу 2017 року. Такий розмір прибутку (10000 грн) при ризику підприємства 50000000 грн свідчить про відсутність розумної економічної причини (ділової мети) спірних господарських операцій позивача з TOB Фінексперт та TOB Інвестиційна компанія ПІН , а також отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2018 року у справі №815/2995/17, зауважує, що нездійснення заходів з перевірки правоздатності контрагентів є ризиком самого платника, а тому саме на нього покладаються негативні наслідки неналежної організації своєї господарської діяльності, зокрема у вигляді непідтвердженості права на формування у податковому обліку витрат і податкового кредиту. Вважає, що позивачем не доведено реальності господарських операцій та економічної мети. Вказує, що факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Також, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про" подано до суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначено, що наявні в матеріалах справи первинні документи (договори купівлі-продажу цінних паперів, платіжні доручення, виписка з рахунку в цінних паперах) підтверджують реальність здійснених господарських операцій, які відповідають дійсному економічному їх змісту, що є свідченням добросовісності позивача в межах цих господарських правовідносин. TOB ФК Факторинг Про було вчинено дії на досягнення конкретних результатів по вказаним господарським операціям, що вплинуло на стан майна, капіталу, зобов`язання та фінансові ресурси позивача, а позивачем за результатами купівлі та продажу цінних паперів отримано прибуток в розмірі 10000,00 грн. Стверджує, що у відповідності до чинного законодавства вказані первинні документи давали підстави TOB ФК Факторинг Про здійснити відповідний бухгалтерський облік у першому кварталі 2017 року та сплатити податок з врахуванням фінансового результату від продажу вказаних цінних паперів. Вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, невірно застосував норми матеріального права, що призвело до постановлення помилкових висновків та відмови у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні підтримував вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ ФК Факторинг Про зареєстроване 19.12.2013 №10681020000035499 Виконавчим комітетом Полтавської міської ради. Станом на 16.08.2019 позивач перебуває на обліку у ГУ ДФС у Полтавській області (м. Полтава).

В період з 16.08.2019 по 27.08.2019 на підставі направлення від 15.08.2019 за №2434 та наказів ГУ ДФС у Полтавській області №2153 від 15.08.2019 та №2252 від 22.08.2019 контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ФК Факторинг Про з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 30.10.2018 по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційна компанія ПІН , за результатами якої складено акт від 03.09.2019 №1086/16-31-14-02-08/39030472 .

Перевіркою встановлено порушення ТОВ ФК Факторинг Про : пунктів 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 та пункту 7 П(с)БО №15, пункту 6, пункту 7 П(с)БО 16, в результаті чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 9001800,00 грн, в тому числі за 2017 рік - 9001800,00 грн.

На підставі акту перевірки від 03.09.2019 №1086/16-31-14-02-08/39030472 Головним управлінням ДФС у Полтавській області прийнято податкове повідомлення-рішення №000158502 від 08.10.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 13502700,00 грн, з яких: за основним платежем - 9001800,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 4500900,00 грн .

18.10.2019 представником ТОВ ФК Факторинг Про Хруленком М.В. подано до ГУ ДФС у Полтавській області скаргу на податкове повідомлення -рішення №000158502 від 08.10.2019.

ГУ ДФС у Полтавській області, розглянувши скаргу представника ТОВ ФК Факторинг Про Хруленка М.В., рішенням від 22.11.2019 №10441/6/99-00-08-05-01 повідомило, що платник податків не має права відображати в бухгалтерському обліку витрати щодо товарів, робіт (послуг), поставка яких містить ознаки нереальності, оскільки операції з придбання та використання товарів, робіт (послуг) в діяльності платника податків фактично не здійснювались, а тому Державна податкова служба України залишає без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 08.10.2019 №000158502, а скаргу представника ТОВ ФК Факторинг Про - без задоволення (а.с. 39-44).

Позивач, не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції погодився з висновками акту перевірки ТОВ ФК Факторинг Про про порушення ним пунктів 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 та пункту 7 П(с)БО №15, пункту 6, пункту 7 П(с)БО 16, в результаті чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 9001800,00 грн, в тому числі за 2017 рік - 9001800,00 грн., та дійшов висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 08.10.2019 року №000158502.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Відповідно до пункту 7 цього Положення до складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства. Пункт 21 Положення встановлює, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318. Пункт 7 Положення визначає, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України.

Згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено , що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч. 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, Верховний Суд у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16 неодноразово звертав увагу, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 21 грудня 2020 року у справі № 320/1427/19.

Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ст. 207 Цивільного кодексу України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України закріплює принцип свободи договору, зокрема у відповідності до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, за статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до правової позиції , викладеної в постанові Верховного суду від 24.05.2019 р. у справі №816/4537/14 на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які сукупно з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як свідчать матеріали справи , позивач з 2013 року здійснював діяльність на ринку фінансових послуг. Статутний капітал ТОВ ФК Факторинг Про становив 7 000 000, 00 грн., активи позивача на початку 2016 року становили 1 563 048 тис. грн., а на кінець 2016 року 2 573 784 тис. грн.

Позивач на підставі відповідного дозволу Нацкомфінпослуг з 2013 року здійснював надання 6 видів фінансових послуг. Окрім того, здійснював діяльність з придбання та продажу цінних паперів, в результаті чого отримував прибуток.

За 2016 рік позивачем укладено 406 господарських договорів, в тому числі 165 договорів купівлі-продажу цінних паперів.

Тобто діяльність позивача з купівлі-продажу цінних паперів була звичайною господарською діяльністю, за результатом якої позивач отримував прибуток. Станом на 2016 рік Позивач володів відповідними економічними ресурсами, які необхідні були для виконання договорів купівлі - продажу цінних паперів.

Одними із таких договорів і були договори щодо придбання та продажу цінних паперів - інвестиційні-сертифікати (емітент: ТОВ КУА ЛЕМАКО ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ (Закритий недиверсифікований венчурний пайовий інвестиційний фонд "ЛЕМАКО КАПІТАЛ", міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA40001687793).

Згідно матеріалів справи 10.01.2017 року ТОВ ФК ФАКТОРИНГ ПРО придбало у ТОВ ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ ПІН папери у кількості 1931 штук за договором №БВ 1612012-2 та цінні папери у кількості 2896 штук за договором №БВ 1612143-1, разом 4 827 штук.

Підтвердженням реальності вказаної операції є наступні первинні документи, які були досліджені під час перевірки та містяться в матеріалах справи :договір купівлі-продажу цінних паперів від БВ1612012-2 від 01.12.2017 року, платіжне доручення №1191 від 01.12.2016 року; договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1612143-1 від 14.12.2017 року, платіжне доручення №1259 від 14.12.2016 року; виписка з цінних паперів від 01.02.2017 року; біржовий список з ПАТ Київська міжнародна фондова біржа про котирування цінних придбаних цінних паперів станом на 10.01.2017, розпорядження на списання/зарахування цінних паперів та акт прийому - передачі цінних паперів вилучений правоохоронними органами, про що було повідомлено ревізорів.

В п. 4.1. Договору №БВ 1612143-1 та №БВ 1612012-2 зазначено, що поставка цінних паперів Покупцю виконується в депозитарній системі шляхом списання ЦП, за розпорядженням Продавця, з рахунку в цінних паперах Продавця, та їх зарахування за розпорядженням Покупця на рахунок в цінних паперах Покупця. Тобто Позивач набув право власності на придбані цінні папери в кількості 4 827 штук - 10.01.2017 року.

13.01.2017 року ТОВ ФАКТОРИНГ ПРО продало на користь ТОВ ФІНЕКСПЕРТ цінні паперу у кількості 4 827 штук.

Підтвердженням реальності вказаної операції є наступні первинні документи, які були досліджені під час перевірки та містяться в матеріалах справи: договір купівлі-продажу цінних паперів № БД206/2-16 від 23.11.2016 року, платіжне доручення №30 від 29.11.2016 року; платіжне доручення №32 від ЗО. 11.2016 року; біржовий список з ПАТ Київська міжнародна фондова біржа про котирування цінних придбаних цінних паперів станом на 23.11.2016 (дату укладання договору); біржовий список з ПАТ Київська міжнародна фондова біржа про котирування цінних придбаних цінних паперів станом на 13.01.2017 (дату поставки).

В п. 4.4. Договору зазначено, що право власності на цінні папери підтверджується випискою з рахунку в цінних паперах Покупця у депозитарній установі. Тобто право власності на відчужені цінні папери в кількості 4 827 штук перейшло до ТОВ ФІНЕКСПЕРТ 13.01.2017 року. При цьому жодним пунктом договору № БД206/2-16 не передбачено, що договір № БД206/2-16 втрачає свою силу у випадку прострочення дати поставки цінних паперів.

Детальні відомості щодо укладених договорів придбання та продажу Позивачем цінних паперів зображена також в ТАБЛИЦІ (додаток 1 до апеляційної скарги.).

З вказаної таблиці так із наведених даних вбачається, що право власності на цінні папери перейшло до Позивача 10.01.2020 року і тільки 13.01.2017 року Позивач відчужив їх на користь ТОВ ФІНЕКСПЕРТ за що отримав відповідну плату. На підставі вказаних документів були проведені відповідні дії у бухгалтерському обліку Позивача.

Позивач вказує , що укладанню договорів на придбання чи продаж цінних паперів передує здійснення домовленостей між представниками компаній. Тільки після проведення певних домовленостей керівниками підписувалися безпосереднього договори купівлі - продажу. Тому не завжди договір на придбання цінних паперів передував договору щодо продажу вказаних паперів. Однак як зазначено вище, законодавством передбачено принцип свободи договору і в будь-якому разі не заборонено укласти договір за сторона зобов`язується продати той чи інший товар, право власності за яким набудеться в майбутньому. Це є звична практика господарських відносин. І така обставина жодним чином не може бути розцінена як ознака фіктивності договору. Таким чином операції щодо поставки цінних паперів на користь ТОВ ФІНЕКСПЕРТ відбулося виключно після отримання перерахування цінних паперів на рахунок ТОВ ФК ФАКТОРИНГ ПРО та після повної оплати. При цьому, договори купівлі- продажу з ТОВ ФК ПІН були підписані Позивачем (01.12.2016 року та 14.12.2016 року) дійсно на декілька днів пізніше після підписання договору з ТОВ ФІНЕКСПЕРТ (23.12.2016 року). Підписання договорів з ТОВ ФІНЕКСПЕРТ відбулося раніше тільки тому, що між представниками ТОВ ФК ФАКТОРИНГ ПРО та ТОВ ФК ПІН існувала чітка попередня домовленості про продаж вказаних цінних паперів ще в листопаді 2016 року, однак власне підписання договору відбулося на початку грудня 2016 року у зв`язку з продажом ще одного пакета акцій. Натомість у випадку не підписання з ТОВ ФІНЕКСПЕРТ договору 23.11.2016 року Позивач взагалі міг втрати можливість отримання прибутку у розмірі 10 000, 00 грн та відповідно не сплатив би жодного податку до бюджету.

Колегія суддів зазначає , що прострочення виконання договору (поставка 10.01.2017 року замість передбаченої договором 30.12.2016 року), на якому наголошує представник відповідача не може в даному випадку жодним чином слугувати ознакою нереальності операцій, оскільки це є виключно господарські відносини між суб`єктами господарювання.

Суд першої інстанції в своєму рішенні посилається на постанову Верховного суду від 14.02.2020 року у справі №814/2448/14 , в якій зазначено , що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення бюджетного відшкодування.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що договори як на придбання цінних паперів так і на продажу були оплачені та фактично виконані, в укладанні договорів купівлі-продажу цінних паперів у позивача була ділова мета - отримання доходу. Всі операції були обліковані в бухгалтерському обліку у відповідності до чинного законодавства, при цьому Відповідачем не надано жодних доказів про узгоджені дії між позивачем та його контрагентами з метою отримання бюджетного відшкодування.

За таких обставин висновок суду першої інстанції, що укладення позивачем договору на продаж цінних паперів перед договором на придбання цих цінних паперів свідчить про нереальність господарських операцій є помилковим.

Також, колегія суддів вважає помилковою думку суду першої інстанції про отримання позивачем доходу у розмірі 10 000 00 як ознаки нереальності господарських операцій , виходячи з наступного.

При формування вказаного висновку суд першої інстанції посилається на постанову Верховного суду від 06.06.2018 року у справі №804/7948/16, в якій зазначено , що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків. Всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків. Відповідно витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності, або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ. Згідно з підпунктом 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарсьтй операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Згідно підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання). Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Позивач від продажу наведених вище цінних паперів дійсно отримав дохід. Такий дохід склав 10 000 (десять тисяч) грн. Вказаний дохід відображено в податковій декларації з податку на прибуток підприємства у 1 кварталі 2017 року (відповідно наростаючим підсумком у деклараціях за 1 півріччя 2017 р, 9 місяців 2017 та за 2017 рік) та в звіті про сукупний дохід починаючи з 1 кварталу 2017 року (відповідно наростаючим підсумком у відповідних звітах за 2017 рік). З вказаного доходу було сплачено податок на прибуток підприємств в порядку та строки визначені чинним законодавством.

В постанові від 05.08.2020 (справа №420/2935/19) Верховний суд підтвердив сформував позицію відповідно до якої мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.

Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Дише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Тобто, позивач мав чітку ділову мету - отримання доходу, вказаний дохід був отриманий в результаті того, що позивач придбав дійні папери в одного продавців та продав іншому покупцю. При цьому ані податковим кодексом, ані жодної іншою нормою законодавства не передбачено, що дохід в розмірі 10 000, 00 грн. є низьким доходом, чи дохід в розмірі 10 000, 00 грн. може бути ознакою нереальності господарських операцій. Така господарська діяльність Позивача була не одноразовою, протягом всієї свої господарської діяльності Позивач укладав договори купівлі - продажу цінних паперів та отримував відповідний прибуток, який декларував та з якого сплачував податки, маючи на те обґрунтовану економічну причину.

В постанові від 03.09.2019 року (справа №810/611/14) Верховний суд зазначив, що критерієм для правомірності формування податкового обліку є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що господарські операції фактично здійснені та спрямовані на отримання доходу.

Таким чином, матеріали справи чітко підтверджують той факт, що Позивач придбавав та продавав цінні папери маючи єдину розумну економічну причину (ділову мету) - отримати прибуток під час здійснення господарської діяльності.

В постанові Верховного Суду від 17.07.2020 у справі №640/9610/19 вказується , що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: a. неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, b. нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, c. відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, d. здійснення операцій з товарно- матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Станом на момент виникнення господарських відносин між ТОВ ФК Факторинг Про та TOB ІПК ПІН позивач мав можливість зазначені операцій з купівлі-продажу цінних паперів, оскільки Позивач фінансовою компанією з отриманими відповідними ліцензіями і отримував прибуток від здійснення операцій з купівлі-продажу цінних паперів, тобто така діяльність була для позивача повсякденною, що підтверджується податковою декларацією за 2017 рік. Так в рядку 4.1.4 Додатку РІ до Податкової декларації зазначено, що сума позитивного загального фінансового результату від операцій з продажу або відчуження цінних паперів складає 287 038 грн. Вказана обставина також підтверджується Додатком ЦП до рядків 4.1.4 відповідно до якого дохід від продажу та інших способів відчуження ЦП складав 409 503 232. Позивач придбавав та відчужував як інвестиційні сертифікати так і акцій корпоративних інвестиційних фондів, що підтверджується випискою про операції з цінними паперами, яка міститься в матеріалах справи.

Контрагент, в якого позивач придбав цінні папери (TOB ІК ПІН ) не був ані ліквідований, ані перебував в стадії банкрутства. Тобто продавець цінних паперів була діючою компанією та не мала жодних ознак фіктивності, про які знав чи міг знати платник податку.

У позивача станом на момент придбання цінних паперів були в наявності відповідні фінансові ресурси, які давали змогу в повній мірі придбати цінні папери. Вказаний факт підтверджується платіжними дорученнями №1191 від 01.12.2016 та 1259 від 14.12.2016 у відповідності до яких позивач в повній мірі оплатив цінні папери та виконав умови договору, У позивача був наявний відповідний персонал та приміщення, в якому позивач здійснював свою господарську діяльність, що підтверджується актом перевірки (довідка про загальну інформацію про ТОВ ФК Факторинг Про ).

Інвестиційні сертифікати ТОВ КУА ЛЕМАКО ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ , які були предметом продажу обліковувалися в біржовому списку на Київській міжнародній фондовій біржі з відповідними котируваннями як до моменту придбання так і на момент продажу, що підтверджується відповідними витягами з офіційного сайту Київської міжнародної фондової біржі. Тобто інвестиційні сертифікати (емітент: ТОВ КУА ЛЕМАКО ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ (ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ ПАЙОВИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД ЛЕМАКО КАПІТАЛ ), які буди придбані в TOB ІК ПІН , були в обігу, котирувалися на біржі і могли як придбаватися ТОВ ФК Факторинг Про так і відчужуватися.

Таким чином з врахуванням висновку Верховного суду у постанові від 17.07.2020 у справі №640/9610/19 позивачем наведено достатні ознаки реальності господарських операцій з ТОВ ФК ПІН .

Щодо посилання відповідача на те, що позивач відчужив цінні папери до моменту їх придбання , колегія суддів зазначає , що відповідно до частини першої статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Тобто наявність у продавця товару на момент укладення договору поставки не є обов`язковою умовою дійсності такого договору. За вказаних обставин позивач в повній мірі мав право закласти договір купівлі-продажу на поставку цінних паперів до ТОВ ФК ФІНЕКСПЕРТ до моменту укладення до говору-купівлі продажу на придбання цінних паперів від ТОВ ІК ПІН . Важливим в даному випадку є те, що позивач отримав від ТОВ ІК ПІН на свій рахунок цінні папери 10.01.2017 і тільки після цього перерахував їх на рахунок ТОВ ФК ФІНЕКСПЕРТ, даний факт підтверджується випискою з цінних паперів Позивача, яка наявна в матеріалах справи.

Щодо посилання відповідача на наявність кримінального провадження №42017000000001275, в межах якого надано протокол допиту ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

Згідно правової позиції Верховного суду, викладеної в постанові від 20.03.2019 у справі 826/3740/17 частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Втім відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів (вироків по кримінальній справі щодо контрагентів позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача вищенаведеними контрагентами , не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

На момент придбання вказаних вище інвестиційних сертифікатів ТОВ ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ ПІН була діючою компанією та не мала жодних ознак фіктивності, про які знав чи міг знати платник податку. Власне інвестиційні сертифікати ТОВ ТОВ КУА ЛЕМАКО ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ , яку були предметом продажу обліковувалися в біржовому списку на Київській міжнародній фондовій біржі з відповідними котируваннями як до моменту придбання так і на момент продажу, що підтверджується відповідними витягами з офіційного сайту Київської міжнародної фондової біржі. Тобто інвестиційні сертифікати (емітент: ТОВ КУА ЛЕМАКО ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ (ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ ПАЙОВИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД ЛЕМАКО КАПІТАЛ, міжнародний ідентифікаційний номер ЦП UA40001687793), які були придбані в TOB ІК ПІН , були в обігу, котирувалися на біржі і могли як придбаватися ТОВ ФК Факторинг Про так і відчужуватися.

Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Суд зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

У ході розгляду справи відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосереднього постачальника, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відтак, встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.

Таким чином наявні в матеріалах справи первинні документи (договори купівлі-продажу цінних паперів, платіжні доручення, виписка з рахунку в цінних паперах) підтверджують реальність здійснених господарських операцій, які відповідають дійсному економічному їх змісту, що є свідченням добросовісності позивача в межах цих господарських правовідносин. ТОВ ФК Факторинг Про було вчинено дії на досягнення конкретних результатів по вказаним господарським операціям, що вплинуло на стан манна, капіталу, зобов`язання та фінансові ресурси Позивача, в Позивачем за результатами купівлі та продажу цінних паперів отримано прибуток в розмірі 10 000, 00 грн. , отже у відповідності до чинного законодавства вказані первинні документи давали підстави ТОВ ФК Факторинг Про здійснити відповідний бухгалтерський облік у першому кварталі 2017 року та сплатити податок з врахуванням фінансового результату від продажу вказаних цінних паперів.

Вищенаведені обставини помилково не враховані судом першої інстанції при вирішенні даної справи.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку усім доказам у справі в їх сукупності, враховуючи те, що в ході розгляду справи відповідачем не надано достатньо належних доказів на підтвердження правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі дослідив всі фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що слід скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року по справі № 440/5131/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 08 жовтня 2019 року №000158502.

Стягнути на користьТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про" судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 19210,0грн. та апеляційної скарги в розмірі 28815,0грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) І.С. Чалий Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 12.04.2021 року