Постанова

від 08.04.2021 по справі 915/597/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/597/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

Головуючого судді : Колоколова С.І.

суддів : Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Федорончук Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Климович А.В., ордер ВЕ № 1020562, дата видачі : 02.01.02;

від відповідача - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Брейн-Гул

на рішення Господарського суду Миколаївської області від „18" листопада 2020р., повний текст якого складено та підписано „30" листопада 2020р.

у справі № 915/597/20

за позовом Фермерського господарства Брейн-Гул

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

про визнання окремих положень договору оренди недійсними та визнання умов договору укладеними в редакції позивача,

головуючий суддя - Смородінова О.Г.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 08.04.2021 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року Фермерське господарство Брейн-Гул звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в якій просило суд:

- визнати недійсними пункти 4, 5 договору від 20.10.2017, та до нього Розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку як невід`ємну його частину, укладеного між засновником фермерського господарства Брейн-Гул ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, оренди земельної ділянки, розташованої на території Мар`ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, за кадастровим номером 4820683400:01:000:0424 площею 38,8458 га;

- визнати недійсним пункт 2 договору від 20.10.2017, укладеного між засновником фермерського господарства Брейн-Гул ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, оренди земельної ділянки, розташованої на території Мар`ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, з кадастровим номером 4820683400:01:000:0424 площею 38,8458 га, в частині у тому числі багаторічних насаджень площею 38,8458 га ;

- визнати пункт 8 договору від 20.10.2017, укладеного між засновником фермерського господарства Брейн-Гул ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, оренди земельної ділянки, розташованої на території Мар`ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, з кадастровим номером 4820683400:01:000:0424 площею 38,8458 га в такій редакції:

8. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата сплачується орендарем у порядку, визначеному чинним законодавством. На період сільськогосподарського освоєння (рекультивації та корчування багаторічних плодових насаджень) орендованої земельної ділянки і до визначення її нормативної грошової оцінки як рілля звільнити орендаря від плати за цю земельну ділянку ;

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь позивача судові витрати з оплати даного позову судовим збором.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов договору оренди землі від 20.10.2017; листування між сторонами; застосування норм статей 19, 205 Земельного кодексу України, статей 15, 18, 23 Закону України Про оренду землі, положень Закону України Про фермерське господарство , статті 27 Закону України Про охорону земель та мотивовані таким.

Між засновником Фермерського господарства Брейн-Гул ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області 20.10.2017 укладено 8 договорів оренди землі (у тому числі спірний договір), але у цих договорах вказано недостовірну інформацію щодо:

- виду землі, яка передається в оренду (замість рілля вказано багаторічні насадження);

- відсутності перешкод у використанні землі за її призначенням (оскільки на цій землі раніше росли сади, які знищені внаслідок пожежі і залишились лише пеньки, чагарники, які потрібно викорчовувати і тому тут не можна вирощувати сільськогосподарські культури);

- нормативної грошової оцінки землі;

-без врахування фактичного стану землі та витрат на її рекультивацію встановлено максимальний розмір орендної плати.

За твердженням позивача, умови пунктів 2, 4, 5, 8 договорів та додатки до них Розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку не відповідають законодавству.

08.10.2020 позивачем було подано до Господарського суду Миколаївської області заяву б/н від 07.10.2020 (вх. № 12642/20) про зміну предмету позову по справі № 915/597/20, в якій заявник зазначив, що для забезпечення ефективного захисту прав вважає за необхідне змінити предмет позову. Так, з урахуванням вказаної заяви, позивач просив:

- визнати недійсними пункти 5, 8 договору оренди землі від 20.10.2017 № 79/57-17-ДО, укладеного між засновником фермерського господарства Брейн-Гул ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області;

- визнати недійсним в частині у тому числі багаторічних насаджень площею 38,8458 га пункт 2 договору оренди землі від 20.10.2017 № 79/57-17-ДО, укладеного між засновником фермерського господарства Брейн-Гул ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області;

- визнати пункт 8 договору оренди землі від 20.10.2017 № 79/57-17-ДО, укладеного між засновником Фермерського господарства Брейн-Гул ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, укладеним в такій редакції:

8. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата сплачується орендарем у порядку, визначеному чинним законодавством. На період сільськогосподарського освоєння (рекультивації та корчування багаторічних плодових насаджень) орендованої земельної ділянки і до визначення її нормативної грошової оцінки як рілля звільнити орендаря від плати за цю земельну ділянку. ;

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь позивача судові витрати з оплати даного позову судовим збором.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 (суддя Смородінова О.Г.) провадження у справі №915/597/20 в частині позовних вимог щодо визнання недійсним в частині у тому числі багаторічних насаджень площею 38,8458 га пункту 2 договору оренди землі від 20.10.2017 р. №79/57-17-ДО, укладеного між засновником фермерського господарства Брейн-Гул ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області закрито за відсутністю предмету спору. В іншій частині позову відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог.

Закриваючи провадження в частині пункту 2 позовних вимог, господарським судом зазначено, що в період розгляду справи між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору оренди від 20.10.2017, якою внесені зміни до п.2,4 Договору оренди, а тому ознайомившись з клопотанням відповідача та заявою позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі в частині пункту 2 позовної вимоги у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Відмовляючи в задоволені вимог про визнання недійсними пунктів 5, 8 Договору оренди землі від 20.10.2017, а також визнання пункту 8 вказаного договору укладеним в редакції позивача, суд дійшов висновку, що позивач не навів обставини, які вказують на порушення відповідачем прав та законних інтересів фермерського господарства, тому підстави для задоволення цієї частини позовних вимог у суду відсутні.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фермерське господарство Брейн-Гул звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2021р. у справі №915/597/20 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято на підставі неправильного зясування фактичних обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з огляду на наступне:

- судом не взято до уваги, що підписанням додаткової угоди відповідач визнав відсутність на земельній ділянці будь-яких багаторічних насаджень та підтвердив здійснення позивачем заходів з рекультивації для перетворення ділянки із залишками знищених садів в ріллю;

- судом не оцінено складений комісією створеною Баштанською райдержадміністрацією Миколаївської області Акт від 05.09.2014 обстеження земельних ділянок та технічний звіт з детального грунтового обстеження земельних ділянок загальною площею 145,2426 га, що передаються в оренду ОСОБА_1 , який затверджено розпорядженням Баштанської РДА від 22.03.2016 №90-р.;

- судом зроблено помилковий висновок про відсутність проведених заходів із рекультивації ділянки;

- судом не враховано недобросовісні дії відповідача, який діяв всупереч покладених законом обов`язків, не мав актуальної інформації про стан земельної ділянки, неможливість її використання за цільовим призначенням і необхідність проведення рекультивації та ен повідомив про це позивача до підписання договору;

- під час судового розгляду суд не врахував, що відповідач діяв всупереч положенням ст. 19 Конституції України, діяв не у спосіб, передбачений законом, не виконав свій обов`язок щодо контролю за станом об`єкту оренди та ввів в оману позивача щодо можливості використовувати земельну ділянку за призначенням;

- судом взагалі не досліджувалось питання щодо законності встановлення максимальної ставки орендної плати (12% від НГО) та не обґрунтовано рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним п.8 договору та викладення його в редакції позивача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 клопотання Фермерського господарства Брейн-Гул про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Фермерському господарству Брейн-Гул строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 року у справі № 915/597/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Брейн-Гул на рішення Господарського суду Миколаївської області від „18" листопада 2020р. у справі №915/597/20; призначено розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства Брейн-Гул на 08 квітня 2021 року о 10:30 год.

22.02.2021р. до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просив апеляційну скаргу Фермерського господарства Брейн-Гул залишити без задоволення, а рішення Госчподарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 по справі №915/597/20 без змін. Крім того, відповідач просив розгляд справи провести без участі представника від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

08.04.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Фермерського господарства Брейн-Гул надійшла промова для судових дебатів у справі №915/597/20.

В судовому засіданні 08.04.2021р. представник скаржника просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч.ч.11, 12 ст.270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, судова колегія доходить висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказам.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 20 жовтня 2017 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області (Орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (Орендар) було укладено Договір оренди землі (далі - Договір оренди) відповідно до умов якого орендодавець надає на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11.04.2017 № 14-4000/14-17-СГ, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 4820683400:01:000:0424, яка розташована на території Мар`янівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 38,8458 га, у тому числі багаторічних насаджень площею 38,8458 га (п. 2 Договору оренди).

На земельній ділянці об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури відсутні (п. 3 Договору оренди)

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4820683400:01:000:0424 на дату укладання договору становить: 867799,25 грн (п. 4 Договору оренди).

Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню (п. 5 Договору оренди).

Інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини - відсутні (п. 6 Договору оренди).

Договір укладено на 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.7 Договору оренди).

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, Орендна плата сплачується орендарем у порядку, визначеному чинним законодавством України (п. 8 Договору оренди).

Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, здійснюються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії (п.9 Договору оренди).

Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (п. 13 Договору оренди).

Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (п. 14 Договору оренди).

Зміна умов Договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору, спір розв`язується в судовому порядку (п. 30 Договору оренди).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Об`єкт оренди вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди. Цей договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря (п.38 Договору оренди).

Вказаний Договір оренди скріплений підписами обох сторін.

Як зазначає позивач, підтверджується даними Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та не спростовується відповідачем, ОСОБА_1 виступає одним із засновників та керівником Фермерського господарства Брейн-Гул .

Предметом даного позову виступає немайнова вимога позивача про визнання недійсними пунктів 2, 5 та 8 вищенаведеного договору, а також визнання пункту 8 укладеним у відповідній (зміненій) редакції позивача.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи між орендодавцем та орендарем 03.11.2020 було укладено Додаткову угоду до Договору оренди від 20.10.2017, якою внесені зміни до пунктів 2, 4 Договору оренди у такій редакції:

2. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 38,8458 га, у тому числі 38,8458 га ріллі ;

4. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4820683400:01:000:0424 на дату укладання договору становить: 1025580,73 грн .

Згідно з п. 2 Додаткової угоди інші умови Договору, не змінені цією угодою, зберігають чинність.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди, ця угода є невід`ємною частиною Договору оренди землі від 20.10.2017 р. № 79/57-17-ДО, речове право зареєстровано 08.11.2017 р. за № 23327634, і набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.

У зв`язку з наведеними обставинами сторони просили суд закрити провадження справи у відповідній частині позову, що підтверджується клопотанням відповідача (т.2 а/с 67-71) та заявою позивача (т.2 а/с 72-76).

Беручи до уваги підстави, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо редакції пункту 2 Договору оренди землі, а саме - В оренду надається земельна ділянка загальною площею 3838,8458 га, у тому числі багаторічних насаджень площею 38,8458 га .

Така редакція на час укладання договору була узгоджена та підписана без зауважень та заперечень як орендарем, так і орендодавцем, та протягом розгляду судової справи фактично змінена орендарем та орендодавцем на наступну редакцію: В оренду передається земельна ділянка загальною площею 38,8458 га, у тому числі 38,8458 га ріллі .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з вірним висновком господарського суду, який врахувавши подані сторонами заяви, закрив провадження у даній справі в частині пункту 2 позовної вимоги у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними пунктів 5, 8 Договору оренди землі від 20.10.2017, а також визнання пункту 8 вказаного договору укладеним в редакції позивача, колегія суддів зазначає наступне.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Реалізуючи право на судовий захист, передбачене ст. 55 Конституцією України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 202, 205 Цивільного кодексу України).

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 13,14 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з ч.1,2 ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За змістом підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, абз. 1, 4 пункту 288.1, пунктів 228.2-228.4 статті 288 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Крім того, за змістом статті 13 Закону України Про оцінку земель проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов`язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Пунктом 289.1. статті 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Отже, нормативно-правовими актами, які регулюють питання розміру та умов плати за користування земельними ділянками державної або комунальної власності не передбачено звільнення землекористувача від обов`язкового платежу, в даному випадку орендної плати.

Посилання скаржника на положення пункту 283.1.2 статті 283 Податкового кодексу України є безпідставним та відхиляється, оскільки ця норма регулює сплату земельного податку - обов`язкового платежу, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, та не стосується орендної плати - обов`язкового платежу, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Так, позивач посилається на фактичне невикористання об`єкта оренди за спірним договором оренди земельної ділянки (земельної ділянки з кадастровим № 4820683400:01:000:0424) у зв`язку із вжиттям відносно нього, починаючи із жовтня 2017 року та протягом 2018 року, заходів рекультивації.

При цьому, позивач посилається на нормативні положення ст. 205 Земельного кодексу України, ст. 27 Закону України Про охорону земель .

Як вірно зазначено господарським судом, зазначений у позовній заяві початок перебігу заходів по рекультивації земельних ділянок як об`єктів по спірних договорах оренди не відповідає дійсності, оскільки як додаток до позову вказана заява Кучерявого С. І. до голови Баштанської районної державної адміністрації про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо рекультивації орендованих земель, яка датується лише серединою грудня 2017 року - а саме 14.12.2017.

Відповідно до п. 1 Розпорядження Баштанської районної державної адміністрації від 22.12.2017 № 482-р такий дозвіл надано відносно земельних ділянок (корчування багаторічних плодових насаджень) площею 12.6944 га з кадастровим номером 4820683400:01:000:0358, 29.8438 з кадастровим номером 4820683400:01:000:0359 га, 25.2216 га з кадастровим номером 4820683400:01:000:0360, 11.0860 га з кадастровим номером 4820683400:01:000:0355, 11.2097 га з кадастровим номером 4820683400:01:000:0368 та 11.8770 га з кадастровим номером 4820683400:01:000:0357 в межах території Мар`ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області .

В матеріалах справи не містять дозвільних документів на корчування багаторічних плодових насаджень щодо спірної земельної ділянки з кадастровим № 4820683400:01:000:0424, оскільки дана земельна ділянка належить до виду угідь - рілля.

Отже, обставини справи вказують на те, що заходи рекультивації щодо спірної земельної не проводились, адже не було такої необхідності, оскільки від самого початку земельна ділянка знаходилась в придатному для використання стані (пункт 5 Договору).

Згідно норм Закону України Про оренду землі законодавець вказує, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) та не обумовлює реалізацію орендарем обов`язку щодо сплати орендної плати наявністю у нього доходу від використання об`єкта оренди.

Згідно приписів статті 27 Закону України Про охорону земель звільнення землекористувачів від плати за землю, за земельні ділянки, на яких виконуються роботи з рекультивації та інші роботи щодо охорони земель на період сільськогосподарського освоєння земель є одним із шляхів економічного стимулювання заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів землекористувачами.

При цьому законодавцем чітко визначено, що підставою для розгляду питання про економічне стимулювання заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів є заява чи клопотання землевласників користувачів до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють регулювання у сфері охорони земель, за місцем знаходження земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, як органу, що реалізовує в межах Миколаївської області повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної форми власності та здійснює регулювання у сфері охорони земель, відповідне клопотання від ОСОБА_1 не надходило.

Недотримання ж позивачем приписів чинного законодавства щодо проведення рекультивації земель не забезпечує його можливістю реалізації права щодо звільнення від сплати орендної плати за спірними договорами оренди.

Вищевикладене свідчить про відсутність правових підстав для визнання окремих положень договорів оренди недійсними та визнання умов договорів укладеними в редакції позивача.

Як вже було вище наведено, пунктом 5 Договору встановлено, що земельна ділянка, яка передається в оренду не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

Згідно вимог частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до викладеного, пункт 5 Договору був погоджений сторонами при його укладанні без зауважень та без заперечень.

Відповідно, до абзацу 1 частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір оренди землі заявником підписаний, що свідчить про його згоду укласти договір на запропонованих умовах.

Отже, твердження скаржника щодо незаконного схилення ОСОБА_1 до підписання договору оренди землі не мають будь-яких фактичних обґрунтувань, тому є припущенням та носять суб`єктивний характер та не можуть прийматися до уваги.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Подані на підтвердження певних обставин докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

За змістом ст. 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів наголошує на тому, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у порядку та з дотриманням статті 86 ГПК та відображено у судовому рішенні.

Скаржник, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, належних доказів та обґрунтованих підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фермерського господарства Брейн-Гул не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 року у справі № 915/597/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд постановив:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Брейн-Гул`вни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020р. у справі №915/597/20 без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „13" квітня 2021 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький